Ухвала

від 04.12.2012 по справі 2а-1670/5628/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2012 р.Справа № 2а-1670/5628/12 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Тацій Л.В.

Суддів: Водолажської Н.С. , Філатова Ю.М.

,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17.10.2012р. по справі № 2а-1670/5628/12

за позовом Приватного підприємства "Новаторспецсервіс"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство "Новаторспецсервіс", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької ОДПІ, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішень від 17 травня 2012 року № 0008272301/611, № 0008302301/613, № 0008562301/641.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.10.2012р. по справі № 2а-1670/5628/12 позов задоволено.

Відповідач, не погодившись з даним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представники сторін в судове засідання не прибули, про причини неявки не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення.

Враховуючи положення ч.4 ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що неприбуття представників сторін не перешкоджає судовому розгляду справи, оскільки вони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

Апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що позивач, ПП "Новаторспецсервіс" 17 липня 2003 року зареєстровано як юридичну особу (ідентифікаційний код 32534925) виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради (свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 681874) ( а.с. 22, т.1). Позивач перебуває на податковому обліку у Кременчуцькій ОДПІ.

Вказані обставини сторонами визнаються, а тому в силу ч. 3 ст. 72 КАС України не доказуються перед судом.

Кременчуцькою ОДПІ в період з 10 січня 2012 року по 16 січня 2012 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ФОП ОСОБА_1 за період червень, грудень 2008 року, лютий, березень 2009 року, лютий, березень, квітень, травень, липень, серпень, вересень, жовтень 2010 року у зв'язку із наданням неповної відповіді на запит Кременчуцької ОДПІ № 46303/10/23-315 від 29 листопада 2011 року.

Результати перевірки оформлені актом від 23 січня 2012 року № 351/23-209/32534925 (а.с. 26-44, т.1), в якому, зокрема, зафіксовано порушення позивачем підпункту вимог підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, 5.3.1, 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 145795,00 грн., у тому числі: за ІІ квартал 2008 року на суму 11149,00 грн., за VІ квартал 2008 року на суму 11154,00 грн., за І квартал 2009 року на суму 21504,00 грн., за І квартал 2010 року на суму 20720,00 грн., за ІІ квартал 2010 року на суму 20848,00 грн., за ІІІ квартал 2010 року на суму 52413,00 грн., за VІ квартал 2010 року на суму 8007,00 грн.; та підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 53016,00 грн., в тому числі: за червень 2008 року на суму 4054,14 грн., за грудень 2008 року на суму 4055,97 грн., за лютий 2009 року на суму 3212,75 грн., за лютий 2010 року на суму 2640,04 грн., за березень 2010 року на суму 4894,29 грн., за квітень 2010 року на суму 2996,65 грн., за травень 2010 року на суму 3584,28 грн., а липень 2010 року на суму 5108,98 грн.; за серпень 2010 року на суму 7504,85 грн.; за вересень 2010 року на суму 6445,34 грн.; за жовтень 2010 року на суму 2911,79 грн.

З посиланням на акт перевірки від 23 січня 2012 року № 351/23-209/32534925 контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 08 лютого 2012 року № 0002252301/278 (а.с. 84, т.1), яким позивачу збільшено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 44906,00 грн., застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 22453,00 грн. та № 0002212301/277 (а.с. 86, т.1), яким позивачу донараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 123492,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 61746,00 грн.

ПП "Новаторспецсервіс" податкові повідомлення-рішення оскаржив в адміністративному порядку.

За наслідками звернення позивача в порядку апеляційного узгодження зі скаргою до ДПА у Полтавській області його скаргу залишено без задоволення, а спірні податкові повідомлення-рішення - без змін

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ні документально, а ні нормативно не довів правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому, згідно з п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею першою Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-ХІУ (далі по тексту - Закон № 996-ХІУ) визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Згідно з вимогами ст. 4 Закону № 996-ХІУ одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Крім того, Законом України "Про податок на додану вартість" визначено коло платників податку на додану вартість, об'єкти, база, ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Відповідно до п. п. 3.1.1 п. 3.1 ст. З Закону України "Про податок на додану вартість" об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

В силу пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

-або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

-або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8і цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

При цьому, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій:

-або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З огляду на викладені положення Закону України "Про податок на додану вартість", колегія суддів зазначає, що для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, виходячи зі змісту пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" , правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Підставою для висновків податкового органа, що у свою чергу стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, стали відомості про те, що контрагент позивача ФОП ОСОБА_1 мав взаємовідносини з підприємствами, господарська діяльність яких носить ряд ознак фіктивності, внаслідок чого сформований за рахунок вказаного підприємця податковий кредит та валові витрати позивача відповідачем правомірними не визнані.

З матеріалів справи слідує, що між Позивачем (Покупець) та ФОП ОСОБА_1 (Продавець) укладено договори поставки ТМЦ від 01 червня 2008 року № 30 на суму 120000,00 грн. з урахуванням ПДВ ( а.с. 47, т.1) та від 04 січня 2010 року № 02 на суму 500000,00 грн. з урахуванням ПДВ ( а.с. 48, т.1).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно до ст. 655 Цивільного Кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до умов укладеного договору купівлі-продажу Продавець зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити товар, визначений Специфікаціями/Заявками.

Поставка товарно-матеріальних цінностей за вказаним договором підтверджується накладними на відпуск матеріалів: №ПВ/0087 від 05.06.2008р.,№ПВ/0182 від 01.12.2008р.,№05/02-1 від 05.02.2009р., №03/03-2 від 03.03.2009р., №5 від 02.02.2010р., №7 від 02.03.2010р., №17 від 02.04.2010р., №19 від 05.05.2010р., №31 від 01.07.2010р., №37 від 03.08.2010р.,№40 від 04.08:2010р., №45 від 02.09.2010р., №52 від 01.10.2010р., №26 від 04.10.2010р.

Умовами вказаних договорів визначено, що кількість, найменування і вартість товару відображається у специфікаціях.

Перелік найменування, кількість та вартість товару за вказаними накладними відповідає відповідним показникам, визначеним сторонами у специфікаціях до договору.

Також у ході виконання договору позивач отримав від ФОП ОСОБА_1 податкові накладні, виписані контрагентом на суму вартості товарно-матеріальних цінностей, придбаних позивачем за договором (а.с. 108-195, т.1).

Надані позивачем платіжні доручення: №83 від 17.06.2008р., №94 від 27.06.2008р.,№173 від 24.12.2008р.,№10 від 20.01.2009р.,№24 від 27.02.2009р.,№25 від 12.03.2009р.,№35 від 27.03.2009р.,№37 від 14.04.2009р.,№187 від 02.03.2010р.,№188 від 09.03.2010р.,№200 від 24.03.2010р.,№213 від 27.04.2010р.,№216 від 30.04.2010р.,№229 від 26.05.2010р.,№231 від 01.06.2010р.,№260 від 23.07.2010р.,№262 від 03.08.2010р.,№263 від 06.08.2010р.,№264 від 13.08.2010р.,№275 від 25.08.2010р.,№276 від 09.09.2010р.,№288 від 20.09.2010р.,№289 від 29.09.2010р.,№290 від 07.10.2010р.,№302 від 19.10.2010р.,№306 від 08.11.2010 року засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірними правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено позивачем до складу свого податкового кредиту та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість, а також враховано при формуванні валових витрат.

З матеріалів справи також слідує, що Судом встановлено, що партії товару, придбаного у ФОП ОСОБА_1 за господарсько-правовими договорами не є небезпечними, габаритними чи такими, що мають значну масу чи об'єм, а тому суд погоджується з доводами позивача про відсутність необхідності для залучення перевізника для доставки товару від Продавця Покупцю та вважає розумними доводи щодо здійснення транспортування власним транспортом без оформлення спеціальної транспортної документації на підставі Наказу ПП "Новаторспецсервіс" від 01 січня 2010 року № 28-1 "Про використання власного автомобільного транспорту з метою збільшення обороту підприємства та покращення умов праці", довіреності на отримання ТМЦ та відповідних накладних.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Реальність здійснення господарських операцій між позивачем і контрагентом підтверджується також фактом подальшого використання придбаного позивачем товару у власній господарській діяльності.

Таким чином, надаючи оцінку всім наявним в матеріалах справи договорам, податковим накладним, накладним, платіжним дорученням, товарно-транспортним накладним та іншим первинним документам, якими позивач доводе перед судом реальність здійснення господарської операції, суд, досліджуючи їх, встановлює наявність обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірними правочинами ДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має. Судом також встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару в господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаного позивачем товару, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень.

Належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. З ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03), відповідно до п. 714 якого, визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17.10.2012р. по справі № 2а-1670/5628/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Тацій Л.В. Судді Водолажська Н.С. Філатов Ю.М.