Постанова

від 22.08.2012 по справі 2а-3107/12/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

2а-3107/12/1070    КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И 22 серпня 2012 року                             11:33          2а-3107/12/1070 м. Київ Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючий суддя Журавель В.О., при секретарі судового засідання Горбунова К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Липовецький елеватор" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, в с т а н о в и в: До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі-позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Липовецький елеватор»(далі-відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 71564,52 грн. Позивач обґрунтував позовні вимоги тим, що відповідач порушив вимоги статті 19 Закону України  “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” і не виконав встановленого нормативу по створенню робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, тому зобов'язаний сплатити до Фонду соціального захисту інвалідів передбачені законом адміністративно-господарські санкції та пеню. Оскільки суму адміністративно-господарських санкцій та пені відповідач добровільно не сплатив, то позивач звернувся до суду з позовом про стягнення вказаної заборгованості. У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові. Зазначив, що відповідачем не подавалися звіти до центру зайнятості за місцем реєстрації в Києво-Святошинському районі Київської області, відомості про факти безпідставної відмови відповідача у працевлаштуванні інвалідів у позивача відсутні. Пояснив також, що позивачу на час подання позову до суду не було відомо про направлення відповідачем звітів до центру зайнятості за попереднім місцем реєстрації у Липовецькому районі Вінницької області. Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, у їх задоволенні просив відмовити, надав письмові заперечення та пояснив, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для забезпечення працевлаштування інвалідів та недопущення господарського правопорушення. Зазначив, що створив відповідні робочі місця, що підтверджується звітами поданими до центру зайнятості за попереднім місцем реєстрації у Липовецькому районі Вінницької області. Лише в грудні 2011 р. відповідач був зареєстрований за новою юридичною адресою в Києво-Святошинському районі Київської області, куди він дійсно звіти у 2011 р. не подавав через відсутність підстав. Про зміну реєстрації було повідомлено й Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів. На підприємстві фактично працювало два інваліда. Відповідач вважає, що в його діях відсутні вина та склад правопорушення, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування фінансових санкцій та пені. Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд встановив наступні обставини справи та правовідносини, які склалися між сторонами. Товариство з обмеженою відповідальністю «Липовецький елеватор»є юридичною особою, зареєстрованою за новою адресою 13 грудня 2011 р. Києво-Святошинською районною державною адміністрацією, ідентифікаційний код 32359396. У зв'язку з цим відповідач згідно з вимогами статті 18 Закону України № 875-ХІІ є працедавцем, який зобов'язаний виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів. Згідно з довідкою До цього відповідач був зареєстрований за іншою юридичною адресою в Липовецькому районі Вінницької області. Відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2011 рік за формою №10-ПІ поданого відповідачем до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) на підприємстві фактично за рік - 103; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 2; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 4. У цьому звіті відповідач адміністративно-господарських санкцій не нараховував. Згідно з розрахунком, наданим позивачем, за порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідач зобов'язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 70660,20 грн. та пеню в сумі 904,32 грн., що разом становить 71564,52. На підставі наказу № 39 від 04.01.11 відповідачем створено чотири робочих місця для забезпечення працевлаштування інвалідів за професіями: слюсар – 1 чол.; робітниця зернових складів –2 чол.; вагар –1 чол. До Липовецького центру зайнятості Вінницької області відповідачем щомісячно у січні-грудні 2011 р. подавались звіти про наявність вакансій за 2011 рік (форма 3-ПН, станом на 25.01.2011; 24.02.2011; 25.03.2011; 26.04.2011; 26.05.2011; 24.06.2011; 25.07.2011;  26.08.11; 26.09.11; 26.10.2011; 28.11.2011; 20.12.2011), згідно з якими відповідач самостійно зазначав кількість вакантних посад для інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях (робітниця зернових складів, слюсар, вагар), створених відповідно до вимог статті 19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». 16 січня 2012 р. Липовецьким районним центром зайнятості (Вінницька область) проведено планову перевірку відповідача за 2011 р., за наслідками перевірки складено Акт №2. Цим актом установлено суму заборгованості по сплаті страхових внесків в розмірі 4323,03 грн., строк сплати яких не настав. Порушень в діяльності відповідача не виявлено, санкцій, штрафу не застосовувалося через відсутність підстав. Згідно з дослідженими судом документами фактів відмови відповідача у працевлаштуванні інвалідів не було. Листом від 10.07.2012 за № 1021 Києво-Святошинський районний центр зайнятості повідомив про те, що відповідач статистичний звіт по формі 3-ПН упродовж 2011 р. не подавалось, направлень на працевлаштування інвалідів до відповідача не видавалося. Суму адміністративно-господарських санкцій та пені, нарахованих позивачем, відповідач добровільно не сплатив, тому позивач звернувся до суду про стягнення сум вказаної заборгованості. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне. Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту. Правові засади соціальної захищеності інвалідів в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, визначаються Законом України від 21.03.1991 №875-ХІІ “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціального робочого місця, адаптацією основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда. Статтею 18 Закону України №875-ХІІ встановлено обов'язок для підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону України №875-ХІІ, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При цьому, згідно зі статтею 20 Закону України №875-ХІІ підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Частиною другою статті 20 Закону України №875-ХІІ передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрі України від 31.01.2007 №70, роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за місцем їх реєстрації як юридичних осіб до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки національного банку України за кожний календарний день прострочення. Відповідно до Наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 року № 420 “Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення” формою звітності про наявність вакантних місць на підприємстві є форма № 3-ПН “Звіт про наявність вакансій”, яка подається підприємствами щомісячно до державної служби зайнятості. Разом з тим, суд вважає, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення. Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Як встановлено судом, на виконання вимог законодавства відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів для забезпечення працевлаштування інвалідів та недопущення господарського правопорушення; за наявності вакансій відповідач щомісячно направляв до уповноваженого органу відповідну звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування інваліда та створив відповідні робочі місця, але ці робочі місця залишились вакантними. Суд бере до уваги, що відповідно до частини другої статті 18-1 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ не підприємство, а державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи для інваліда відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. У зв'язку з цим суд вважає, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування, тому у діях відповідача відсутній склад правопорушення, унаслідок чого на нього не може бути покладена відповідальність за відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись, за відмову інвалідів, направлених на працевлаштування, від роботи, а також за не направлення уповноваженими органами додаткової необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись на створені робочі місця. Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. З урахуванням наведеного суд визнає необґрунтованими та спростованим твердження позивача про те, що відповідач повинен самостійно здійснювати пошук інвалідів для забезпечення їх працевлаштування. Суд відкидає наданий позивачем як доказ та обґрунтування позовних вимог лист від 10.07.2012 за №1021 Києво-Святошинського районного центру зайнятості про те, що відповідач статистичний звіт по формі 3-ПН упродовж 2011 р. не подавав, оскільки, як встановлено судом, відповідач лише у грудні 2011 р. був зареєстрований у Києво-Святошинському районі Київської області, відтак підстави для подання такої звітності до цього центра зайнятості були відсутні. Упродовж 2011 р. відповідач подавав відповідні звіти за попереднім місцем реєстрації у Липовецькому районі Вінницької області, які досліджено судом. Відсутність порушень в діяльності позивача підтверджується й Актом перевірки відповідача, проведеної Липовецьким районним центром зайнятості. Право відділень Фонду соціального захисту інвалідів на звернення до суду у відповідних відносинах визначено в законодавчому порядку (частина 9 статті 20 Закону України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»). Отже, Фонд є суб'єктом владних повноважень, спори за зверненнями якого в силу пункту 4 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України розглядаються адміністративними судами. Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Представником відповідача письмово надано обґрунтовані пояснення та відповідні докази на їх підтвердження, які спростовують вимоги позивача, натомість останнім не доведено належними засобами доказування правомірності заявленого позову. За таких обставин суд вважає вимоги позивача необґрунтованими, у зв'язку з чим у задоволенні адміністративного позову слід відмовити. Відповідно до вимог ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України. Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні. Керуючись статтями 11-14, 69-71, 79, 86, 94, 122, 159-163, 167, 185-186, 254  Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - п о с т а н о в и в: У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Суддя                                                                                 Журавель В.О. Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови -  27 серпня 2012 р.