Рішення

від 14.02.2012 по справі 37/298пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14.02.12 р. Справа № 37/298пд

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Попкова Д.О., суддів Курило Г.Є. та Левшиної Г.В., при секретарі судового засідання Тімченко М.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Тоніка", м. Харцизьк, ідентифікаційний код 20395986

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", м. Київ, ідентифікаційний код 33942232

про: зобов'язання відповідача повернути позивачу грошові кошти у розмірі 5477554,62 грн. та стягнення процентів за користування грошовими коштами у розмірі 1919096,69грн.

та за зустрічною позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", м. Київ, ідентифікаційний код 33942232

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Тоніка", м. Харцизьк, ідентифікаційний код 20395986

про: стягнення 7059353,71грн.

за участю уповноважених представників (за первісним позовом):

від Позивача - Жмайло О.І. (за довіреністю №99 від 30.03.2011р.);

від Відповідача - Брус О.М. (за довіреністю б/н від 01.09.2011р.)

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань, а з 31.01.2012р. за клопотанням Відповідача - із застосуванням технічних засобів аудиофіксації.

Згідно із ст.77 ГПК України провадження у справі було зупинено 16.11.2011р і поновлено 28.12.2011р. з призначенням до розгляду на 11.01.2012р. та подальшим відкладанням на 24.01.2012р. з оголошенням перерв до 31.01.2011р. та до 14.02.2012р.

У судовому засіданні 14.02.2012р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Тоніка", м. Харцизьк (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", м. Київ (далі - Відповідач) про визнання недійсними з моменту вчинення договорів фінансового лізингу №360-LD від 11.01.2008р. і №373-LD від 23.01.2008р., зобов'язання Відповідача повернути Позивачу грошові кошти у розмірі 5477554,62 грн. та стягнення процентів за користування грошовими коштами у розмірі 1919096,69 грн.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на безпідставно одержання Відповідачем грошових коштів Позивача, сплачуваних за договорами фінансового лізингу №360-LD від 11.01.2008р. та №373-LD від 23.01.2008р., а також - користування такими коштами, через невідповідність вказаних договорів вимогам діючого на момент їх укладання законодавства, у зв'язку із чим виникли підстави для визнання цих договорів недійсними та повернення сплачених за ними коштів із нарахуваннями процентами за весь час користування такими коштами.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договори фінансового лізингу №360-LD від 11.01.2008р. і №373-LD від 23.01.2008р з додатками; контракти купівлі-продажу; акти приймання-передачі; угоди про його розірвання від 15.04.2009р. з актами про повернення майна від 15.04.2009р.; акти звіряння-розрахунків, платіжні доручення та правоустановчі документи.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтував посиланням на ст.ст. 3, 8, 15, 203, 216, 217, 324, 524, 533, 536, 599, 632, 638, 806, 1048, 1212, 1214 Цивільного кодексу України, ст.ст. 180, 181, 189, 202, 203, 292 Господарського кодексу України, ст.ст. 6, 16 Закону України „Про фінансовий лізинг" та надав додаткові пояснення від 10.01.2012р. із судовою практикою касаційної інстанції на підтвердження своєї позиції (а.с.а.с.75-93 т.2).

Заявою №б/н від 28.12.2011р. Позивач (а.с.67 т.2) відмовився від позовних вимог в частині визнання недійсними з моменту вчинення договорів фінансового лізингу №360-LD від 11.01.2008р. і №373-LD від 23.01.2008р., оскільки за рішенням господарського суду Донецької області по справі №40/177-40/178 від 10.11.2011р., залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.12.2011р., їх визнано недійсними за ініціативою суду.

Відповідач, до початку розгляду справи у колегіальному складі, звернувся до суду із зустрічним позовом (а.с.а.с.1-6) про стягнення з первісного Позивача 6874977,45грн., з яких 50149428грн. зменшення вартості предметів лізингу в перебігу користування ними Лізингоодержувачем та 1860030,17грн. процентів за користування грошовими коштами, а усього - 6874977,45грн. - у зв'язку із застосуванням наслідків недійсності правочину.

Нормативно зустрічні вимоги обґрунтовані посиланням на ст.ст.8, 216, 536, 806, 1048, 1212 - 1214 Цивільного кодексу України, а на підтвердження цих вимог були надані документи (а.с.а.с.7-53 т.2), які вже були представлені в матеріалах справи.

Ухвалою суду від 31.01.2012р. зустрічний позов прийнятий до спільного розгляду із первісним.

У зв'язку із поданням зустрічного позову у наданому 31.01.2012р. відзиві відносно первісних позовних вимог (а.с.а.с.118-121 т.1) Відповідач, підтверджуючи отримання від Позивача грошових коштів за договорами фінансового лізингу в сумі 5477554,62грн., наполягав на проведенні зарахування в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України первісних і зустрічних вимог.

Заявою, наданою у судовому засіданні 14.02.2012р., з додатками (а.с.а.с.62-84 т.3) Відповідач в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України збільшив розмір зустрічних позовних вимог до 7059353,71грн. на суму сплачених на користь страхової компанії страхових премій за договорами страхування предметів лізингу за спірними договорами.

Позивач, в свою чергу, 14.02.2012р. надав заперечення проти зустрічних позовних вимог (а.с.а.с.60, 61 т.3), в яких наголосив на безпідставності визначення реституційних наслідків недійсності договорів фінансового лізингу у вигляді розрахунку різниці між новими об'єктами лізингу та фактично повернутими, оскільки за спірними договорами Лізингоодержувач отримав фактично послугу з користування відповідним майном і саме вартість такого користування має розраховуватися за змістом ст. 216 Цивільного кодексу України. У запереченнях також наголошено на безпідставності нарахування Відповідачем процентів за користування грошовими коштами, оскільки за спірними договорами фінансового лізингу Лізингоодержувач не отримував від Лізингодавця платежів, а з огляду на необґрунтованість зустрічних позовних вимог Позивач зазначив і на безпідставності проведення зарахування в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України.

У судовому засіданні 14.02.2012р. представники сторін підтримали свою позицію, викладену письмово, вказуючи на відсутність будь-яких додаткових доказів і клопотань.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ВСТАНОВИЛА:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", м. Київ (Лізингодавець) та Відповідачем (Лізингоодержувач) були укладений договори фінансового лізингу № 360-LD від 11.01.2008р. (а.с.а.с.34-58 т.1) та №373-LD від 23.01.2008р. (а.с.а.с. 85-109 т.1) з аналогічними умовами, а саме:

Згідно умов п.п. 1.1., 1.3. договорів Лізингодавець приймає на себе зобов'язання придбати Предмет лізингу у власність вiд Продавця (відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій та умов) та передати предмет лізингу у користування Лiзингоодержувачу на строк та на умовах фінансового лізингу, визначених цим договором, з урахуванням того, що Продавець був обраний Лiзигоодержувачем. Строк лізингу починається з дати передачі та закінчується останньою датою платежу, зазначеною у Графіку платежів, якщо інше не передбачено умовами цього договору.

Специфікаціями (додаток № 1 до договорів) сторони визначили предмети лізингу та їх технічні характеристики: за договором №360-LD від 11.01.2008р. - сідельний тягач MAN TGA 18.480 4х2 BLS у кількості 10шт. загальною ціною 1422214 доларів США (а.с.59 т.1); за договором №373-LD від 23.01.2008р. - автовоз-напівпричіп Blizzard 1.0 у кількості 10шт. загальною ціною 1265326,2 долари США (а.с.110 т.1).

Розділом 7 кожного з договорів фінансового лізингу сторонами визначені умови здійснення лізингових платежів - зокрема встановлено, що:

- складові Лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в Графіках лізингових платежів (додаток №2) (п.7.1.);

- перший лізинговий платіж складається з комісійної винагороди та відшкодування ціни предмета лізингу (п.7.1.1);

- другий Лізинговий платіж складається із комісійних за користування предметом Лізингу за період з дати передачі до 31 числа місяця та ПДВ (що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день нарахування таких відсотків за відповідний проміжок часу, розраховану від ціни предмета Лізингу); а наступні лізингові платежі складаються з відшкодування ціни предмета лізингу, лізингових відсотків нарахованих на ціну предмета Лізингу та нараховану суму ПДВ (п. п. 7.1.2. і 7.1.3.)

Лізингоодержувач повинен сплачувати Лізингові платежі у гривнях на дати платежів, зазначених у графіках лізингових платежів, в сумі визначеної у повідомленні про лізинговий платіж, на рахунок зазначений в розділі 15 договорів (п.7.5). В свою чергу, Лізингодавець письмово має повідомляти Лізингоодержувачу про належну до сплати суму лізингового платежу за 3 робочі дні до визначеної Графіками кожної чергової дати платежу, виходячи з офіційного курсу обміну гривні до долару США Національного банку України на дату повідомлення (з подальшим самостійним перерахунком Лізингоодержувачем у разі неспівпадіння такого курсу з курсом на дату платежу) з використанням наступної формули: К = (С*КП)- (С*КВР), де

К- сума коригування

С- сума платежу, що зазначена в Додатку №2

КДП - Курс на дату платежу

КП - курс повідомлення.

Положення п. 8.1. договорів фінансового лізингу встановлюють обов'язок Лізингоодержувача сплачувати або відшкодовувати Лізингодавцю додаткові документально підтверджені витрати, що пов'язані з виконанням фінансових документів і не передбачені іншими умовами договору, у тому числі - витрати, пов'язані з купівлею/продажем валюти Лізингодавцем для погашення кредиту, одержаного для придбання предметів лізингу та/або належного виконання умов контракту купівлі-продажу. Наразі, як вбачається із матеріалів справи відсутні докази залучення Лізингоодержувачем цільового кредиту для фінансування лізингових операцій за розглядуваними договорами фінансового лізингу.

Положеннями розділу 9 означених договорів фінансового лізингу сторони передбачили порядок здійснення розрахунків, а саме:

- лізингові платежі сплачуються в порядку та розмірах, передбачених договором, інші витрати за п. 8.1. мають бути сплачені протягом 5-ти робочих днів після одержання відповідного повідомлення Лізингодавця (п.9.1);

- датою виконання платежу вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок Лізингодавця, який на власний розсуд може змінювати встановлену черговість зарахування коштів (п.п.9.3., 9.4.);

За умовами складених сторонами графіків лізингових платежів (а.с.а.с.61 - 64, 111, 112 - 114 т.1), останні включали в себе лише дві складові - відшкодування вартості майна та винагороду Лізингодавця, які виражені виключно в доларах США, а датою платежу періодичних лізингових платежів визначалося останнє число відповідного місяця.

На виконання зобов'язань за договорами фінансового лізингу Позивачем (Покупець) за участю Відповідача (Лізингоодержувач) були укладені контракти купівлі-продажу:

- №360-LD від 11.01.2008р. (а.с.а.с.70-77 т.1) з Товариством з обмеженою відповідальністю „Укрростехно", м. Київ (Продавець), предметом продажу (а.с.78 т.1) за яким був визначений предмет лізингу договором фінансового лізингу №360-LD від 11.01.2008р. за ціною, сплачуваною в гривнях, що є еквівалентною 970000Євро за офіційним курсом НБУ на день підписання контракту. Згідно підписаного за участю Продавця, Лізингодавця і Лізингоодержувача акта приймання-передачі від 25.01.2008р. (а.с.а.с.82, 83 т.1) відбулося набуття у власність Відповідачем та у лізингове користування Позивачем предметів лізингу за загальною ціною в розмірі 7182548,1грн. (така ж ціна визначена і у складений сторонами видатковій накладній №РН-0000027 від 25.01.2008р. - а.с.84 т.1);

- №373-LD/PC від 23.01.2008р. (а.с.а.с.120-126 т.1) з Вінницьким обласним військово-патріотичним об'єднанням (Продавець), предметом продажу (а.с.127 т.1) за яким був визначений предмет лізингу договором фінансового лізингу №373-LD від 23.11.2008р. за ціною, сплачуваною в гривнях, що є еквівалентною 873000Євро за офіційним курсом НБУ на день підписання контракту. Згідно підписаного за участю Продавця, Лізингодавця і Лізингоодержувача акта приймання-передачі (а.с.а.с.136-137 т.1) і накладними №РН-0000149 від 01.04.2008р. (а.с.141 т.1) №РН-0000066 від 25.02.2008р. (а.с.140 т.1) відбулося набуття у власність Відповідачем та у лізингове користування Позивачем предметів лізингу за загальною ціною в розмірі 6634445,48грн.

На виконання умов зазначених договорів, згідно з узгодженими графіками лізингових платежів , що виступають додатками до означених договорів, Позивачем на користь Відповідача були здійснені лізингові платежі за платіжними дорученнями №1 від 18.01.2008р. (а.с.142 т.1), №9 від 28.01.2008р. (а.с. 143 т.1), № 329 від 31.01.2008р. (а.с.144 т.1), №1430 від 17.04.2008р. (а.с. 145 т.2), №1431 від 17.04.2008р. (а.с. 146 т.1), №1433 від 17.04.2008р. (а.с.147 т.1), №1449 від 18.04.2008р. (а.с.148 т.1), №1537 від 25.04.2008р. (а.с.149 т.1), №1538 від 5.04.2011р. (а.с.150 т.1), №1670 від 1.05.2008р. (а.с.1 т.2), №1827 від 23.05.2008р. (а.с.2 т.2), №1901 від 27.05.2008р. (а.с.3 т.2), №1926 від 30.05.2008р. (а.с. 4 т.2), №1927 від 30.05.2008р. (а.с.5 т.2), №1929 від 20.05.2008р., (а.с.6 т.2), №673 від 17.06.2008р. (а.с.7 т.2), № 2419 від 01.07.2008р. (а.с.8 т.2), №2622 від 15.07.2008р. (а.с.9 т.2), №2862 від 01.08.2008р. (а.с.10 т.2), №2863 від 01.08.2008р. (а.с.11 т.2), №2865 від 01.08.2008р. (а.с.12 т.2), №2888 від 04.08.2008р. (а.с.13 т.2), №215 від 04.08.2008р. (а.с.14 т.2), №3106 від 15.08.2008р. (а.с.15 т.2), №3302 від 01.09.2008р. (а.с.16 т.2), №3321 від 01.09.2008р. (а.с.17 т.2), № 3322 від 01.09. 2008р. (а.с.18 т.2), №243 від 01.09.2008р. (а.с.19 т.2), №3522 від 16.09.2008р. (а.с.20 т.2), №318 від 02.10.2008р. (а.с.21 т.2), №326 від 03.10.2008р. (а.с.22 т.2), №327 від 03.10.2008р. (а.с.23 т.2), №333 від 06.10.2008р. (а.с.24 т.2), №3751 від 07.10.2008р. (а.с.25 т.2), №340 від 07.10.2008р. (а.с.26 т.2), №358 від 10.10.2008р. (а.с.27 т.2), №398 від 17.10.2008р. (а.с.28 т.2), №429 від 21.10.2008р. (а.с.29 т.2), №462 від 24.10.2008р. (а.с.30 т.2) усього на загальну суму 5477554,62 грн., що також узгоджується із підписаними сторонами актами звірення розрахунків станом на 27.09.2011р. (а.с.а.с.31, 32 т.2) та підтверджується Відповідачем у відзиві на первісний позов від 31.01.2012р.

09.12.2008р. та 10.12.2008р. Лізингодавець і Лізингоодержувач уклали угоди про часткове розірвання договору фінансового лізингу №373-LD від 23.01.2008р. (а.с.34 т.2) та договору фінансового лізингу №360-LD від 11.01.2008р. (а.с.33 т.2) якими, встановивши припинення дію договорів відносно визначеної частини предметів лізингу, запровадили змінений графік лізингових платежів.

15.04.2009р. між сторонами були укладені угоди (а.с.а.с. 38, 39 т.2), положення яких вказували про розірвання сторонами вказаних вище договорів фінансового лізингу датою підписання угод і визначали обов'язок Лізингоодержувача повернути предмети лізингу і впродовж 20-ти денного строку сплати заборгованість з чергових лізингових платежів в сумі 285988,09грн. - за договором №360-LD від 11.01.2008р., та в сумі 368139,16грн. - за договором №373-LD від 23.01.2008р.

Предмети лізингу були повернуті Лізингодавцю за актами приймання-передачі від 01.12.2008р. (а.с.а.с. 35, 36 т. 1) та 15.04.2009р. (а.с.а.с.40, 41 т.1), в яких вказано про належний стан і комплектність майна та не визначено його передавальної вартості. Поряд із цим, між Позивачем та Відповідачем в день складання означених актів були також підписані видаткові накладні №141 (а.с.37 т.1) і 479 (а.с.42 т.1), що не містять жодних посилань на розглядувані договори фінансового лізингу чи будь-які інші правові підстави складання таких накладних, за змістом яких з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Тоніка» як постачальника на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» як покупця були відвантажені транспортні засоби загальною вартістю 8802046,3грн.

За таких обставин Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Рішенням Господарського суду Донецької області по справі №40/177-40/178 від 10.11.2011р. (а.с.51-56 т.2), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.12.2011р. (а.с.ас.61-63 т.2), серед іншого були визнані недійсними за ініціативою суду договір фінансового лізингу №373-LD від 23.01.2008р. та договір фінансового лізингу №360-LD від 11.01.2008р.

При цьому, як вбачається із змісту вказаного судового рішення, судом, зокрема, було встановлено, що Лізингодавець отримав від Лізингоодержувача за весь період правовідносин фінансового лізингу платежі в сумі:

- за договором фінансового лізингу №360-LD від 11.01.2008р. - 3003671,85грн.;

- за договором фінансового лізингу №373-LD від 23.01.2008р. - 2473882,77грн., а усього - 5477554,62грн., щодо повернення яких і заявлені наразі розглядувані в межах справи №37/298пд позовні вимоги.

Крім того, в межах справи №0/177-40/178 від 10.11.2011р. судом було наголошено на тому, що спірні договори фінансового лізингу є недійсними з моменту їх укладання та, відповідно, не були належною підставою для набуття сторонами взаємообумовлених прав і обов'язків.

В перебігу розгляду справи Позивач надав заяву №б/н від 28.12.2011р. (а.с.67 т.2), якою відмовився від позовних вимог в частині визнання недійсними з моменту вчинення договорів фінансового лізингу №360-LD від 11.01.2008р. і №373-LD від 23.01.2008р., посилаючись на згадані вище результати розгляду справи №40/177-40/178.

В свою чергу, Відповідач, враховуючи вимоги зустрічного позову про стягання коштів, збільшені заявою від 14.02.212р. до остаточної суми 7059353,71грн. (а.с.а.с.62-64 т.3), у відзиві на первісний позов від з1.01.2012р. (а.с.а.с.118-121 т.2) наполягає на проведенні зарахування зустрічних вимог в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України.

Суд, враховуючи заяву Позивача №б/н від 28.12.2011р. (а.с.67 т.2)., розглядає справу в частині первісного позову виключно в контексті вимог про зобов'язання Відповідача повернути позивачу грошові кошти у розмірі 5480554,62 грн. та стягнення процентів за користування грошовими коштами у розмірі 1919096,69грн., зважаючи на таке.

Судом згідно ч. 2 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України приймається відмова від позовних вимог про визнання недійсними з моменту вчинення договорів фінансового лізингу №360-LD від 11.01.2008р. і №373-LD від 23.01.2008р., оскільки відповідно до ст.22 цього Кодексу Позивач управнений до прийняття рішення у справі відмовитися від певних вимог. Наразі , відмова від цих вимог розцінюється судом як така, що не суперечить законодавству і не порушує чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів, оскільки: по-перше, здійснена уповноваженою на таку дію особою - представником за довіреністю від 30.03.2011р. (а.с.48 т.2), що передбачає такі повноваження; по-друге, учасниками спірних правовідносин є учасники справи, а отже - суд не вбачає можливості порушення такої відмовою прав або охоронюваних законом інтересів інших осіб, тим більше, що відмова вмотивована фактичним вирішенням питання щодо законності спірних договорів в межах розгляду іншої судової справи; перед прийняттям відмови представнику Позивача роз'яснені наслідки цієї процесуальної дії у судовому засіданні 11.01.2011р.

Таким чином, провадження у справі в частині вимог про визнання недійсними з моменту вчинення договорів фінансового лізингу №360-LD від 11.01.2008р. і №373-LD від 23.01.2008р. підлягає припиненню в порядку ч. 4 ст. 78 та п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної в п. 31 Інформаційного листа „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" від 18.03.2008 р. N 01-8/164, у розглядуваному випадку питання при припинення провадження в частині позовних вимог та щодо можливості задоволення інших вимог може бути вирішено у єдиному процесуальному документі - рішенні.

В свою чергу, вимоги зустрічного позову розглядаються судовою колегією з урахуванням заяви про збільшення розміру його вимог до суми 7059353,71грн., оскільки за змістом ст.ст. 22, 60 Господарського процесуального кодексу України заявник зустрічного позову цілком управнений збільшувати розмір заявлених вимог до прийняття рішення у справі.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, судова колегія вважає розглядувані первісні вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, тоді як зустрічний позов - таким, що задоволенню не підлягає в цілому, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у застосуванні наслідків недійсності договорів фінансового лізингу, а саме - у примусовому спонуканні Відповідача до повернення безпідставно отриманих грошових коштів та процентів за їх користування за первісним позовом, та у стягненні суми зменшення вартості предметів лізингу в період користування ними Позивачем як складової частини лізингового платежу, і нарахованих на цю сума процентів за користування грошовими коштами, а також відшкодування понесених страхових платежів - за зустрічним позовом

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання, у тому числі -грошові, виникають з певних юридичних фактів, зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України, які безпосередньо передбачають можливість виникнення зобов'язань внаслідок придбання або збереження майна суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав.

Відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно. При цьому, можливість застосування зазначених наслідків не перебуває у залежності від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком подій.

Згідно із ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України означений законодавчий припис у повній мірі стосується і грошових коштів, які є видом майна у розумінні ст.177 цього Кодексу.

Виходячи із змісту наведених положень, можливість реалізації зазначеного кондикційного зобов'язання вимагає наявності наступної сукупності умов:

- збільшення (набуття) майна у набувача (або збереження такого майна) з одночасним зменшенням майна у потерпілого у відповідному розмірі (або не збільшення такого майна);

- збільшення (збереження) майна у набувача за рахунок потерпілого;

- первісна відсутність правових підстав для збільшення (збереження) майна у набувача, або відпадіння таких підстав у подальшому.

Встановлення наявності сукупності зазначених умов є предметом доказування для Позивача та, відповідно, оцінки для суду відносно вирішення справи в частині первісного позову.

Відносно збільшення майна у набувача за рахунок потерпілого з одночасним зменшенням його у потерпілого:

Факт отримання Відповідачем як одержувачем від Позивача грошових коштів за договором фінансового лізингу №360-LD від 11.01.2008р. в сумі 3003671,85грн. і за договором фінансового лізингу №373-LD від 23.01.2008р. - 2473882,77грн., а усього - 5477554,62грн., а отже - і одночасність збільшення майна першого за рахунок останнього - достатньою мірою підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними документами, змістом складених сторонами актів звіряння розрахунків, та є (факт отримання) преюдиціальною обставиною у розумінні ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на результати розгляду справи №40/177-178.

Стосовно відсутності правових підстав для збільшення (збереження) грошових коштів:

Згідно встановлених судом обставин, правовою підставою для здійснення Позивачем відповідних платежів на користь Позивача були договори фінансового лізингу №360-LD від 11.01.2008р. і №373-LD від 23.01.2008р. За змістом ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України і ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України договір, зазвичай, виступає належною правовою підставою для виникнення зустрічних взаємообумовлених зобов'язань.

Втім, в розглядувані договори фінансового лізингу в порядку ст.215 Цивільного кодексу України були визнані недійсними у судовому порядку, і в контексті положень ч.ч. 1, 2 ст. 236 цього Кодексу вони є недійсним саме з моменту вчинення, а можливість настання передбачених ними прав та обов'язків на майбутнє припиняється. З урахуванням правої позиції Вищого господарського суду України, викладеною в п. 19 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" від 07.04.2008р. №01-8/211, наведені законодавчі приписи вказують на те, що рішення суду про визнання договору недійсним має зворотну силу в часі, і ч. 2 ст. 236 Цивільного кодексу України не встановлює винятків із правил частини 1 цієї статті, а лише конкретизує ч. 1 ст. 216 цього Кодексу, згідно якої недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Неможливість настання обумовлених спірними договорами правих наслідків з моменту їх укладання через їх недійсність, зокрема - відносно встановлення та існування підстав для нарахування і отримання Відповідачем лізингових платежів зумовлює висновок про відсутність таких належним підстав, що у повній мірі узгоджується із п.1 ч.3 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Суд наголошує, що в даному випадку висновок про відсутність правових підстав для отримання Відповідачем коштів, відносно яких заявлені вимоги про їх повернення, ґрунтується на преюдиціальному в розумінні ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України рішенні у справі №40/177-178, що набуло законної сили у встановленому ст.ст. 85, 105 Господарського процесуального кодексу України порядку.

Відповідно до ст.ст. 124, 129 Конституції України рішення суду, що набуло законної сили має статус загальнообов'язкового. В свою чергу, згідно із Рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002р. зі справи „Совтрансавто-Холдинг" проти України" визначено, що „одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів". Принцип верховенства права закріплений ст. 8 Конституції України, а згідно із ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006р. рішення Європейського суду є джерелом права для національних судів.

Таким чином, встановлений судом факт внесення Позивачем грошових коштів у сумі 5477554,62грн. за визнаними недійсними договорами фінансового лізингу, вказує на наявність передбаченої законодавством сукупності умов для примусового виконання Відповідачем кондикційного зобов'язання перед Позивачем з повернення означеної суми грошових коштів, що у повній мірі узгоджується із реституційними наслідками, визначеними ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст. 536 цього Кодексу). Водночас, безпосередньо ст. 536 або інші положення діючого законодавства не визначає розміру означених процентів, що зумовлює застосування в порядку ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України аналогії закону, адже ч. 7 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України забороняє відмовляти у розгляді справи через неповноту, неясність або відсутність законодавства.

За висновком суду, найбільш подібні до передбачених ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу відсотків за користування чужими грошима, які, так само як кондиційне зобов'язання в цілому не визначається мірою відповідальності за певні порушення, є (подібними) відсотки, що нараховуються за користування позикою відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України. Аналогічної правової позиції дотримується і суд касаційної інстанції, що, у тому числі, підтверджується доданими до справи постановами (а.с.а.с.76-93 т.2)

Як встановлено ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України у разі не встановлення розміру процентів сторонами, він визначається на рівні облікової ставки НБУ. Здійснивши перевірку представленого Позивачем розрахунку (а.с.а.с.13-20 т.1) за допомогою відповідної програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство", суд дійшов висновку про можливість задоволення відповідних вимог первісного позову частково - в сумі 1916893,19грн. - розбіжність у розрахунку викликана використанням Позивачем іншого порядку спрощення значення процентів, які нараховувалися окремо на кожну суму платежу впродовж дії певної ставки НБУ, тоді як використана судом програма розрахунку дозволяє визначати розмір процентів щодо певної суми відносно всього періоду нарахування з автоматичним врахуванням змін значення процентної ставки НБУ.

Водночас, суд вважає за необхідне наголосити на правильності підходу Позивача відносно визначення першого дня в нарахуванні процентів днем здійснення платежу на користь Відповідача, а не з будь-якої іншої пізнішої дати (наприклад, з дати набрання законної сили рішенням суду щодо недійсності спірних договорів фінансового лізингу), адже стягувані проценти є саме платою за користування грошима, а не мірою відповідальності, і визначення будь-якої іншої дати початку їх нарахування було б несумісним із первісної відсутністю правових підстав для отримання цих платежів, зумовленою імперативно визначеної недійсністю договорів саме з моменту їх укладання.

Відносно зустрічних позовних вимог позиція судової колегії полягає в наступному.

Дійсно ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України запроваджує правило проведення двосторонньої реституції - повернення від іншої сторони за договором в натурі все, що було отримане нею за таким договором. Суд наголошує, що за змістом означеної норми повертатися має те саме майно, яке отримувалося, а не інше майно у стані, подібному до переданого на момент передачі в рахунок виконання договору, визнаного згодом недійсним.

Виходячи із правової природи лізингових правовідносин, визначеної ч.2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», ч.1 ст. 292 Господарського кодексу України та ч.1 ст. 806 Цивільного кодексу України, а також - встановлених судом обставин на підставі наявних у справі доказів, Лізингоодержувач за спірними договорами фінансового лізингу отримав від Лізингодавця послугу у вигляді володіння та користування лізинговим майном. Таким чином, ані за законодавчим визначенням, ані відповідно до фактичних взаємовідносин між сторонами Лізингоодержувач не повинен був і не отримував грошових коштів на свою користь від Лізингодавця - всі платежі за спірними договорами здійснювалися саме на користь останнього. Правомірність кваліфікації отриманого Лізингоодержувачем саме як послуги узгоджується із п.5 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (в редакції, що діяла на момент укладання між сторонами спірних договорі фінансово лізингу).

Наразі, повернення отриманого майна Відповідачу і припинення фізичного володіння відбулося згідно складених і підписаних актів приймання-передачі від 01.12.2008р. та 15.04.2009р. - тобто ще до подання розглядуваних первісного і зустрічних позовних заяв. За таких обставин, проведення реституційний наслідків на користь Лізингодавця може полягати виключно у відшкодуванні вартості користування предметами лізингу за цінами, що існують на момент відшкодування, як про це безпосередньо зазначено в абз. 2 ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України.

Між тим, всупереч означеного законодавчого припису Зустрічний позивач визначає розмір отриманого Лізингоодержувачем як різницю між вартістю предметами лізингу на момент передачі в лізинг і на момент їх повернення, хоча в межах розглядуваних правовідносин Лізингоодержувач не набував у власність предмети лізингу (чи їх частину в розмірі стягуваної різниці вартості) і повернув у повному обсягу саме те майно, яке було отримане від Лізингодавця, і без жодних зауважень з боку останнього щодо комплектності та належності стану такого майна, а не лише частину майна, пропорційну визначеної Лізингоодержувачем залишкової вартості.

Ймовірність об'єктивного здешевлення майна за сплином часу в перебігу його використання не може ототожнюватися із привласненням (отриманням) Лізингоодержувачем від Лізингодавця грошових коштів у розмірі такого здешевлення, який (розмір здешевлення), до того ж не може вважатися достатньою мірою доведеним у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, адже жодних інших доказів, окрім видаткових накладних, що не тільки містять посилання на розглядувані договори фінансового лізингу, але й взагалі за своїм змістом в контексті положень ч.ч.1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» опосередковують господарську операцію з продажу майна первісним Позивачем на користь первісного Відповідача, до матеріалів справи (інших доказів) не надано.

Отже, фактичне повернення Лізингоодержувачем предметів лізингу і неотримання ним в перебігу дії спірних договорів фінансового лізингу грошових коштів від Лізингодавця, унеможливлює застосування у запропонований Зустрічним позивачем спосіб ст.ст. 1212, 1214 Цивільного кодексу України всупереч спеціальної для розглядуваного випадку норми ч.1 ст. 216 цього Кодексу.

Юридична і доказова неспроможність розрахунку зустрічних вимог в частині відшкодування плати за користування майном, безпідставність нарахування процентів за користування чужими грошовим коштами без факту їх надання Лізингоодержувачу та протиправність включення до реституційних наслідків вимог про відшкодування Лізингодавцю страхових премій, що були нібито сплачені (факт здійснення яких належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами - платіжними дорученнями взагалі недоведений) на користь третьої особи, що не є стороною і учасником недійних договорів фінансового лізингу, зумовлює відмову у задоволені зустрічного позову.

В свою чергу, безпідставність зустрічних позовних вимог зумовлює і залишення поза увагою тверджень Відповідача про зарахування в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України вимог первісного і зустрічного позовів, адже для проведення такого зарахування наразі не вбачається підстав.

Відхилення розглянутого у судовому засіданні 24.01.2012р. (а.с.114 т.2) клопотання Відповідача про зупинення провадження у справі (а.с.а.с.97, 98 т.2) зумовлено недоведеністю з боку останнього передбачених ст. 79 Господарського процесуального кодексу України для цього підстав, як з точки зору порушення касаційного провадження в межах справи №40/177-178, так і з огляду на набрання законної сили рішенням суду по вказаній справі згідно вимог ст.ст. 85, 105 Господарського процесуального кодексу України за результатами апеляційного перегляду.

У відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за первісним позовом стягуються з Відповідача на користь Позивача в частині, що відповідають задоволеним майновим вимогам, а за зустрічним - покладаються на Відповідача у повному обсягу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 60, 78, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Прийняти відмову від позову і припинити провадження у справі в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Тоніка", м. Харцизьк (ідентифікаційний код 20395986) до Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", м. Київ (ідентифікаційний код 33942232) про визнання недійсними з моменту вчинення договорів фінансового лізингу №360-LD від 11.01.2008р. і №373-LD від 23.01.2008р.

2. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Тоніка", м. Харцизьк (ідентифікаційний код 20395986) до Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", м. Київ (ідентифікаційний код 33942232) про зобов'язання відповідача повернути позивачу грошові кошти у розмірі 5477554,62 грн. та стягнення процентів за користування грошовими коштами у розмірі 1919096,69 грн. задовольнити частково.

3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", м. Київ (ідентифікаційний код 33942232) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „Тоніка", м. Харцизьк (ідентифікаційний код 20395986) грошові кошти у розмірі 5477554,62 грн. шляхом їх стягнення та стягнути проценти за користування грошовими коштами у розмірі 1916893,19грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. У задоволені решти вимог первісного позову щодо стягнення процентів відмовити.

5. Відмовити повністю у задоволені зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", м. Київ (ідентифікаційний код 33942232) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Тоніка", м. Харцизьк (ідентифікаційний код 20395986) про стягнення 7059353,71грн.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", м. Київ (ідентифікаційний код 33942232) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Тоніка", м. Харцизьк (ідентифікаційний код 20395986) компенсацію судових витрат - державне мито в сумі 25 495,39грн. і оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 118грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

7. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 14.02.2012р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 20.02.2012р.

Головуючий суддя Попков Д.О.

Суддя Курило Г.Є.

Суддя Левшина Г.В.