Постанова

від 27.02.2012 по справі 17/5009/7045/11

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

27.02.2012 р. справа №17/5009/7045/11

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівПриходько І. В., Ломовцевої Н. В., Скакуна О. А., за участю представників сторін: від позивача:Баль Р. І. -за довіреністю; від відповідача:не з'явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги фермерського господарства «Наталі»с.Кінські Роздори Пологівський район Запорізької області та товариства з обмеженою відповідальністю «Ексел-Трейд»м.Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 29.11.2011р. у справі№17/5009/7045/11 (суддя Корсун В.Л.) за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Ексел-Трейд»м.Запоріжжя до фермерського господарства «Наталі»с.Кінські Роздори Пологівський район Запорізької області простягнення 750 000грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ексел-Трейд» (далі -позивач) звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до фермерського господарства «Наталі» (далі -відповідач) про стягнення 750 000 грн.

Під час розгляду справи позивач заявою від 29.11.2011р. уточнив та збільшив позовні вимоги і просив стягнути з відповідача борг 258 410,50 грн., інфляційні витрати за період з 22.08.2008р. по 31.10.2011р. в розмірі 157 630,41 грн., 3% річних за період з 10.11.2009р. по 30.10.2011р. в сумі 15 271 грн., пеню за період з 19.02.2011р. по 31.10.2011р. в розмірі 131 218,24 грн., штраф в сумі 46 903,35 грн., суму збитків (упущену вигоду) в розмірі 140 566,50 грн. Заява прийнята судом.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 29.11.2011р. у справі №17/5009/7045/11 позовні вимоги задоволені частково та присуджено до стягнення з відповідача борг в сумі 258 410,50 грн., інфляційні у сумі 93 283,19 грн., 3% річних в сумі 15 271 грн., збитків у розмірі 140 566, 50грн., 5 075, 31грн. державного мита та 159,70 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Вказане рішення суду у задоволеній частині мотивовано доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог. Частково задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення інфляційних суд виходів з невірного їх розрахунку; відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення пені та штрафу -з пропущення строків позовної давності. Крім того, судом відмовлено у вимогах про стягнення витрат з оплати послуг адвоката в розмірі 15 000 грн. за недоведеністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на порушення судом при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт посилається на те, що судом, незважаючи на заяву відповідача, не застосовано строк позовної давності до вимог про стягнення основного боргу, який, на його думку, сплив у серпні 2011р. Також скаржник зазначив, що договір поставки №173/07 від 05.10.2007р. припинив свою дію 07.10.2008р., тому вважає посилання позивача на його умови до вимог про стягнення суми передплати безпідставними. Крім того, заявник апеляційної скарги наголосив, що судом застосовано норми ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, в той час як зобов'язання відповідача є товарними, а не грошовими, оскільки вимоги про повернення суми передплати позивачем до відповідача не було пред'явлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд змінити рішення місцевого господарського суду та стягнути з відповідача інфляційні витрати в сумі 157 630,41грн., суму пені в розмірі 131 218,24грн. та штраф в сумі 46 903,35грн.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на порушення судом при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт посилається на те, що судом необґрунтовано відмовлено частково у задоволенні вимог про стягнення інфляційних, оскільки свій розрахунок в цій частині вважає вірним. Також позивач зазначив, що судом неправомірно застосовано до вимог про стягнення пені та штрафу строки позовної давності, оскільки, на думку скаржника, відповідачем не було подано відповідної заяви про це.

У судовому засіданні 17.01.2012р., 07.02.2012р. та 21.02.2012р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі, проти вимог за апеляційною скаргою відповідача заперечував.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу та судовому засіданні 17.01.2012р., 07.02.2012р. підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі, проти вимог за апеляційною скаргою позивача заперечував. В останнє судове засідання 21.02.2012р. представник відповідача не з'явився.

Враховуючи той факт, що в матеріалах справи є всі необхідні документи для розгляду спору по суті, приймаючи до уваги встановлені ст. 102 Господарського процесуального кодексу України строки розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка сторін у судове засідання була визнана необов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами без участі представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, суд встановив наступне.

05.10.2007р. між сторонами був укладений договір № 173/07 (далі -Договір) , за умовами якого постачальник (відповідач) , який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язався передати на умовах EXW Україна, Запорізька область, Пологівський район, с. Кінські Роздори (Інкотермс-2000) в обумовлені строки пшеницю озиму, в подальшому товар, найменування, загальна кількість, номенклатура, асортимент та вартість якого визначаються в Специфікації № 173/07-Р01 від 05.10.2007р., яка є невід`ємною частиною цього договору, у власність покупця (позивач) для використання його в підприємницькій діяльності або для іншої мети, не пов`язаної з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язався прийняти товар та сплатити за нього певну суму коштів (п.п. 1.1, 2.1, 3.5 Договору).

Згідно п.10.1 Договір діє з дня його укладення до 07.10.2010р. включно. Договір підписаний представниками обох сторін та скріплений печатками.

Сторонами була підписана Специфікація № 173/07-Р01 від 05.10.2007р. до Договору, згідно якої сторони обумовили поставку пшениці озимої врожаю 2008р. у кількості 335тн на загальну суму 469 033,50 грн. (копія -том 1 а.с.18).

Пунктами 4.3, 4.4 Договору сторони передбачили, що оплата за товар здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на підставі виставлених постачальником рахунків на протязі 3-х банківських днів з дня їх виставлення за умови 100% передоплати поставки товару.

На виконання п.п.4.3, 4.4 Договору та на підставі виставлених рахунків № 49 від 08.10.2007р. та від № 50 від 26.10.2007р. відповідач перерахував на адресу позивача передплату в сумі 469 033,50 грн., що по суті сторонами у письмових пояснення та у скаргах не заперечувалось. Вказаний факт також підтверджується копіями банківських виписок (том 1 а.с.22-24).

11.08.2008р. позивачем було вручено відповідачу заявку № 173/07-L01 на поставку товару - пшениці озимої врожаю 2008р. на загальну суму 469 033,50 грн., про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача у заявці та печатка підприємства (копія -том 1 а.с.19).

У подальшому відповідач здійснив часткове повернення сум передплати за Договором на загальну суму 210 623 грн., що підтверджується копіями банківських виписок (том 1 а.с.25-36).

З посиланням на те, що відповідач взятих на себе договірних зобов'язань щодо поставки товару у визначений договором строк належним чином не виконав, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення залишкової суми передплати, штрафних санкцій і збитків.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду -частковому скасуванню, виходячи з наступного.

За статтею 265 Господарського кодексу України (статтею 712 Цивільного кодексу України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) товар (товари) другій стороні - покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) та сплатити за нього певну грошову суму; тобто, зміст зобов'язання за договором поставки передбачає передачу та оплату визначеного сторонами предмету договору з врахуванням положень статті 270 зазначеного Кодексу. До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Як встановлено господарськими судом першої інстанцій і підтверджено матеріалами справи, між сторонами склались правовідносини поставки, предметом якої є пшениця озима врожаю 2008р.

Відповідно до п.3.3 Договору поставка партії товару здійснюється постачальником на протязі 10-ти календарних днів з дня отримання заявки покупця на поставку товару в письмовій формі; днем отримання заявки вважається дата акцепту заявки постачальником, яка визначена в заявці; днем поставки вважається дата передачі товару, яка визначена в товарній накладній.

Згідно п.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже встановлено, заявка № 173/07-L01 на поставку товару - пшениці озимої врожаю 2008р. на загальну суму 469 033,50 грн. була вручена відповідачу 11.08.2008р. , про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача у заявці та печатка підприємства.

Отже, з врахуванням п.3.3 Договору, поставка партії товару повинна бути здійснена постачальником на протязі 10-ти календарних днів з дня отримання заявки покупця на поставку товару, тобто до 21.08.2008р. включно .

Як визначено положеннями ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов укладеного договору. Аналогічні положення містить ст.526 Цивільного кодексу України.

Факт здійснення передплати на суму 469 033,50 грн. визнається судовою колегією доведеним і по суті сторонами не заперечується. Належні та допустимі докази виконання обов'язку щодо поставки товару відповідачем до суду першої інстанції надані не були.

Всупереч приписам вищевказаних норм, відповідач на час розгляду справи не виконав обов'язок постачальника в частині поставки товару, що останнім по суті у судових засіданнях та письмових поясненнях не заперечувалось.

Натомість, у подальшому відповідач здійснив часткове повернення сум передплати за Договором на загальну суму 210 623 грн., що підтверджується копіями банківських виписок (том 1 а.с.25-36).

Приймаючи рішення щодо вимог про стягнення залишкової суми передплати в сумі 258 410,50 грн. колегія суддів апеляційної інстанції виходить з наступного.

Так, згідно ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Аналіз зазначеної норми (зокрема, у системному зв'язку з частиною третьою цієї статті) свідчить про те, що у покупця право вимагати передачі оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (на його розсуд) виникає одночасно зі спливом встановленого договором строку для передачі товару.

Як вже встановлено, у порушенням умов Договору відповідач свій обов'язок щодо поставки товару у встановлений строк (до 21.08.2008р. включно) не виконав у повному обсязі, що останнім по суті не заперечується.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Пунктом п.10.1 Договору було встановлено, що він діє з дня його укладення до 07.10.2010р. включно.

Закінчення строку дії договору має наслідком те, що між його сторонами у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов'язки, що випливали із цього договору, проте ті зобов'язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення до того часу, коли вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом (ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України).

Оскільки судова колегія дійшла висновку про те, що строк дії Договору поставки сплинув 07.10.2008р., сторони не мають наміру продовжувати договірні правовідносини і не пролонгували дію договору, то у відповідача виникло зобов'язання повернути позивачу суму попередньої оплати.

Судом встановлено, що сторони не мають спору щодо розміру суми сплаченого авансу, загальної суми перерахованих позивачем коштів та розміру повернутих коштів відповідачем.

Поряд з зазначеним, колегія суддів приймає до уваги той факт, що відповідачем у період з 02.03.2009р. по 10.11.2009р. здійснювалось перерахування грошових коштів на рахунки позивача з повернення суми попередньої оплати товару, загалом на суму 210 623 грн., що підтверджує здійснення сторонами конклюдентних дій у підтвердження відмови від поставки товару за Договором і згоди щодо повернення авансу.

Тому вимоги в цій частині обґрунтовані і підлягають задоволенню у повному обсязі з мотивів, що викладені в постанові апеляційної інстанції.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі щодо безпідставності посилання позивача на умови Договору, відхиляються судовою колегією, оскільки обов'язок повернути суму передплати встановлений положеннями статті 693 Цивільного кодексу України, а не умовами Договору.

При цьому, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що за вимогами про стягнення передплати в сумі 258 410,50 грн. позивачем не був пропущений строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем у справі (том 1 а.с. 120).

За приписами статей 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як встановлено матеріалами справи, строк виконання обов'язку відповідача щодо поставки товару сплинув 22.08.2008р. , тобто після спливу 10-ти календарних днів з дня отримання заявки покупця на поставку товару в письмовій формі.

Статтею 264 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново, при цьому час, що минув, до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем у період з 02.03.2009р. по 10.11.2009р. здійснювалось перерахування грошових коштів на рахунки позивача з повернення суми попередньої оплати товару, загалом на суму 210 623 грн.

Такі дії відповідача правомірно кваліфіковані судом першої інстанції як визнання обв'язку перед позивачем щодо повернення сум передплати у зв'язку з не поставкою товару за умовами Договору, тому перебіг строку позовної давності з повернення суми попередньої оплати в розмірі 258 410,50 грн. був перерваний внаслідок вчинення відповідачем дій з часткового повернення суми попередньої оплати та строк позовної давності, встановленої для захисту спірних правовідносин в частині суми основного боргу не сплинув.

Вказаним спростовуються доводи відповідача щодо спливу строку позовної давності за позовними вимогами в цій частині у серпні 2011р.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає помилковим висновок місцевого господарського суду щодо правомірності вимог про стягнення інфляційних у сумі 93 283,19 грн. та 3% річних в сумі 15 271 грн. з огляду на те, що положення ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України застосовуються в разі прострочення боржником саме грошового зобов'язання. Позивач, обґрунтовуючи розмір вказаних нарахувань, посилався на порушення відповідачем п.п.3.3. Договору, а саме строків поставки товару.

Відтак, вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних у сумі 93 283,19 грн. та 3% річних в сумі 15 271 грн. задоволенню не підлягають.

Доводи позивача щодо вірного розрахунку інфляційних та 3% річних до уваги судом не приймаються, оскільки не впливають на висновок суду.

Щодо вимог про стягнення пені за період з 19.02.2011р. по 31.10.2011р. в розмірі 131 218,24 грн. та штрафу в сумі 46 903,35 грн. колегія суддів виходить з наступного.

Сторони у п.п. 7.1, 7.4 Договору встановили, що за порушення строків поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,2% від суми невиконаного зобов`язання з поставки за кожен день прострочки згідно п. 3.3 цього договору, а за невиконання або неналежне виконання зобов`язання, визначеного в п.11.3 цього договору - неустойку в розмірі 10% від суми, визначеної в п. 4.2 договору, а також відшкодовує понад неустойку спричинені збитки в повному обсязі.

Місцевий господарський суд відмовляючи у задоволенні вимог в цій частині врахував заяву відповідача щодо застосування строків позовної давності та дійшов правомірного висновку, що у позивача сплинув строк позовної давності щодо вимог про стягнення з відповідача пені та штрафу, тому у задоволенні вимог в цій частині обґрунтовано відмовлено.

При цьому, колегією суддів відхиляються доводи позивача щодо відсутності заяви відповідача про застосування строків позовної давності в окремій письмовій формі, оскільки приписами законодавства не передбачено в якій саме формі повинна бути здійснена зазначена заява. Тому судом першої інстанції правомірно прийнято заяву відповідача і застосовано строки позовної даності.

Щодо вимог про стягнення збитків в сумі 140 566,50 грн. на підставі п.7.4 Договору колегія суддів зазначає наступне.

Місцевий господарський суд задовольняючи позовні вимоги в цій частині у повному обсязі виходив з того, що позивачем доведено наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення та вжиття заходів для одержання прибутку.

Проте колегія суддів апеляційної інстанції вважає зазначені висновки місцевого господарського суду передчасними та такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи з огляду на наступне.

Позовні вимоги про відшкодування збитків у вигляді неодержаного доходу, обґрунтовано нормами статей 22, 623 Цивільного кодексу України. При цьому упущеною вигодою позивач вважає очікувані в майбутньому платежі (доходи) за договором № 201551/08 від 01.08.2008р. та дохід в сумі 140 566,50 грн., які могли бути ним одержані у разі виконання відповідачем умов Договору № 173/07.

Так, відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків. Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 614 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

З огляду на положення ст. 22 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України обов'язковою передумовою задоволення позовних вимог про відшкодування збитків є встановлення в діях відповідача усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: наявність збитків; причинний зв'язок між діями відповідача та заподіянням збитків позивачеві; протиправність поведінки відповідача як заподіювача збитків; вина відповідача. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Відсутність в даному випадку в діях другого відповідача всіх елементів складу цивільного правопорушення, є підставою для відмови у задоволені вимоги позивача про стягнення збитків - упущеної вигоди в розмірі 140 566,50 грн.

Згідно з п.4 ст. 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини .

Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинен довести, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу; при цьому протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.

При обчисленні розміру упущеної вигоди першочергове значення має визначення реальності тих доходів, які потерпіла особа передбачила отримати за звичайних умов цивільного обороту. При цьому, мають враховуватись тільки ті дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум від виконання зобов'язання, а розрахунки про можливі доходи до уваги братись не повинні. Крім того, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором, а при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (стаття 623 Цивільного кодексу України).

У підтвердження господарських відносин за договором № 201551/08 від 01.08.2008р., укладеним з товариством з обмеженою відповідальністю «Іріда»(далі - ТОВ «Іріда»), позивачем до матеріалів справи додано Специфікацію від 01.08.2008р. до договору № 201551/08 від 01.08.2008р., договір від 02.08.2008р. про внесення змін до договором № 201551/08 від 01.08.2008р., претензії ТОВ «Іріда»від № 055/08 від 30.09.2008р. та від № 024/11 від 30.09.2011р., лист ТОВ «Іріда»від № 025/11 від 30.09.2011р. про розірвання договору поставки від № 201551/08 від 01.08.2008р., акт зарахування грошових вимог від 02.08.2008р.

Вивчивши вказані документи, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо доведеності належними та допустимими доказами зв'язку між протиправними діями відповідача щодо неналежного виконання умов Договору з поставки товару та виникненням збитків, оскільки за матеріалами справи неможливо встановити, що саме той товар (пшениця), який міг би бути отриманий позивачем від відповідача за Договором поставки, був би поставлений ТОВ «Іріда»на виконання договору № 201551/08 від 01.08.2008р. Не доведено також відсутності іншої можливості щодо виконання позивачем обов'язків щодо поставки за договором №201551/08 від 01.08.2008р.

Крім того, судова колегія зазначає, що помилковим є ототожнення акту зарахування грошових вимог від 02.08.2008р. в розмірі 387 410 грн. в якості часткової передплати ТОВ «Іріда»за договором поставки № 201551/08 від 01.08.2008р. з вжиттям всіх необхідних заходів для одержання доходів у розумінні ч. 4 ст. 623 Цивільного кодексу України, оскільки вказаний акт складений 02.08.2008р., тобто ще до виникнення зобов'язань у відповідача щодо поставки товару (заявка від 11.08.2008р.) і не має логічного зв'язку з теоретичним отриманням позивачем прибутку за мовами Договору.

Також судова колегія звертає увагу на той факт, що в матеріалах справи відсутні докази, що Договір поставки № 201551/08, який був укладений між позивачем та ТОВ «Іріда», на сьогоднішній час розірвано як того вимагають положення п.8.7. вказаної угоди (а.с.81 том 1).

Отже, в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували можливість реального та неминучого одержання позивачем доходів у разі виконання умов Договору поставки, а також докази того, що останній вживав будь-яких заходів для одержання цих доходів.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

З огляду на викладене у вимогах про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоді в сумі 140 566,50 грн. судова колегія відмовляє.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на юридичні послуги адвоката в сумі 15 000 грн. місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про їх неадекватність, необґрунтованість та недоведеність.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 «Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку про невідповідність висновків, які викладені в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими та неправильне застосування судом норм матеріального права, що є підставою для часткового скасування рішення на підставі ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, у тому числі зі сплати судового збору по апеляційній скарзі, покладаються на сторін пропорційно.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 104, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ексел-Трейд»м.Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 29.11.2011р. у справі №17/5009/7045/11 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу фермерського господарства «Наталі»с.Кінські Роздори Пологівський район Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 29.11.2011р. у справі №17/5009/7045/11 -задовольнити частково.

Рішення господарського суду Запорізької області від 29.11.2011р. у справі №17/5009/7045/11 -частково скасувати.

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Ексел-Трейд»м.Запоріжжя заявленого до фермерського господарства «Наталі»с.Кінські Роздори Пологівський район Запорізької області про стягнення інфляційних у сумі 93 283,19 грн., 3% річних в сумі 15 271 грн., збитків в сумі 140 566, 50грн. - відмовити.

Абзац другий резолютивної частини рішення господарського суду Запорізької області від 29.11.2011р. у справі №17/5009/7045/11 викласти в наступній редакції:

«Стягнути з фермерського господарства «Наталі»(70650, Запорізька область, Пологівський район, с. Кінські Роздори, вул. Ватутіна, 1, код ЄДРПОУ 32701317) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ексел-Трейд»(69002, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Грязнова, 4/29, код ЄДРПОУ 23880759) суму передплати в розмірі 258 410,50 грн., витрати зі сплати державного мита в сумі 2584,11 грн. та витрати зі сплати послуг з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 81,31 грн.».

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Ексел-Трейд»м.Запоріжжя на користь фермерського господарства «Наталі»с.Кінські Роздори Пологівський район Запорізької області витрати зі сплати судового збору, сплаченого при зверненні з апеляційною скаргою, в сумі 2491,21 грн.

Господарському суду Запорізької області відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в триденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Головуючий суддя І. В. Приходько

Судді Н. В. Ломовцева

О. А. Скакун

Надруковано: 5 прим.

1-позивачу

2-відповідачу

3-у справу

4-ГСЗО

5-ДАГС