Постанова

від 27.09.2011 по справі 5016/1834/2011(7/87)

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2011 р.Справа № 5016/1834/2011(7/87) Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Бєляновського В.В.,

Суддів: Шевченко В.В.

Мирошниченко М.А.

при секретарі - Риковій О.М.,

за участю представників:

Від позивача: Савенко О.О.

Від відповідача: Герцун С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Оптімус"

на рішення господарського суду Миколаївської області від 04.08.2011 року

та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Бізнес - Аналітик" на додаткове рішення господарського суду Миколаївської області від 12.08.2011 року

у справі № 5016/1834/2011(7/87)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Оптімус"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Бізнес - Аналітик"

про визнання недійсною додаткової угоди

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2011 року ТОВ „Оптімус" звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до ТОВ „Бізнес - Аналітик" про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 01.03.2011р. до контракту № 27398 від 23.12.2010р., укладеної між сторонами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до укладеного контракту відповідач 28.12.2010 року передав у власність позивача 463 тн 678 кг соняшника за ціною 4100 грн. за 1 тн загальною вартістю 1 901 081,65 грн. Відповідно до умов оспорюваної додаткової угоди сторони на підставі п. 5.2 контракту збільшили ціну поставленого соняшника в кількості 463 тн 678 кг до 4350 грн. за 1 тн. Позивач вважає, що спірна додаткова угода, предметом якої було встановлення нової ціни товару, суперечить ч.ч. 2, 3 ст. 632 ЦК України, а також ч. 7 ст. 180 ГК України та ч. 1 ст. 631 ЦК України, що є підставою для визнання її недійсною згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

06.07.2011 року позивач подав до господарського суду Миколаївської області заяву про доповнення предмету позовних вимог, згідно з якою просив стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 115917,65 грн., як різницю між вартістю соняшника, яка передбачена контрактом та спірною додатковою угодою, що підлягає поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України.

ТОВ „Бізнес - Аналітик" не визнало позов посилаючись на те, що доводи позивача з посиланням на ч.ч. 2, 3 ст. 632 ЦК України є безпідставними, так як зобов'язання проведено неналежним чином. Одночасно відповідач просив суд стягнути з позивача судові витрати в розмірі 5000 грн. за юридичну допомогу адвоката.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 04.08.2011 року (суддя -Семенчук.) відмовлено повністю у задоволенні позовних вимог про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 01.03.2011р. до контракту № 27398 від 23.12.2010р., укладеного між ТОВ „Оптімус" та ТОВ „Бізнес - Аналітик".

Заяву ТОВ „Оптімус" від 06.07.2011р. про доповнення предмету позовних вимог судом відхилено як таку, що не відповідає приписам ч. 4 ст. 22 ГПК України і викладені в ній вимоги про стягнення з відповідача 115917,65 грн., судом не розглядалися.

Додатковим рішенням господарського суду Миколаївської області від 12.08.2011 року, ухваленим в порядку ст. 88 ГПК України стягнуто з ТОВ „Оптімус" на користь ТОВ „Бізнес - Аналітик" витрати на послуги адвоката в розмірі 1000 грн.

В апеляційній скарзі ТОВ „Оптімус" просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 04.08.2011 року у справі і прийняти нове рішення, яким визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 01.03.2011р. до контракту № 27398 від 23.12.2010р., укладену між сторонами, та стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 115917,65 грн. Апеляційна скарга обґрунтована невідповідністю деяких зроблених судом висновків обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а саме: ч. 2 ст. 632, ст. 631, ст. 1212 ЦК України, ч. 7 ст. 180 ГК України, ч. 4 ст. 22 ГПК України.

Також до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося ТОВ „Бізнес - Аналітик", в якій просить скасувати додаткове рішення господарського суду першої інстанції від 12.08.2011 року та винести нове, яким стягнути з ТОВ „Оптімус" судові витрати за послуги адвоката в розмірі 5000 грн. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що діючі норми процесуального законодавства та норми матеріального права не передбачають зменшення судових витрат за послуги адвоката.

Обговоривши доводи апеляційних скарг та заперечення на них, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішень, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 23.12.2010 року між ТОВ „Оптімус" (покупець) та ТОВ „Бізнес - Аналітик" (продавець) було укладено контракт № 27398, за яким продавець зобов'язався передати у власність покупця соняшник (товар), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах передбачених цим контрактом.

Пунктами 3.1, 3.2, 3.3 контракту визначено, що загальна кількість товару 500 тн; ціна за товар встановлюється у розмірі 4100 грн. за 1 тн за умови відповідності якісним показникам, зазначеним у розділі 2 контракту; загальна сума контракту складає 2050002 грн.

Згідно з умовами п.п. 4.4, 5.1 контракту, датою передачі товару вважається дата зарахування товару на особовий рахунок покупця і видачі заготівельним підприємством підтверджуючих документів; оплата товару, який передається за умовами контракту здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця протягом трьох банківських днів з моменту отримання підтверджуючого складського документу заготівельного підприємства про зарахування товару на особовий рахунок покупця.

На виконання своїх зобов'язань за укладеним контрактом відповідач 28.12.2010 року передав у власність позивача 463 тн 678 кг соняшника за ціною 4100 грн. за 1 тн загальною вартістю 1 901 081,65 грн., що підтверджується видатковою накладною та актом приймання -передавання зерна від 28.12.2010р., а також складською квитанцією на зерно № 922 від 28.12.2010р.

Отже, за умовами п. 5.1 контракту оплатити отриманий товар позивач повинен був не пізніше 31.12.2010 року, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок відповідача. Проте, оплата отриманого товару у встановлений договором строк позивачем проведена не була.

01.03.2011 року між ТОВ „Оптімус" (покупець) та ТОВ „Бізнес - Аналітик" (продавець) було укладено додаткову угоду № 1 до контракту № 27398 від 23.12.2010р., якою сторони домовилися про наступне: ціна за 1тн соняшнику, поставленого 28.12.2010р. за даною угодою, складає 4350 грн.; інші умови контракту залишаються незмінними і сторони підтверджують за ними свої зобов'язання; дана додаткова угода є невід'ємною частиною контракту № 27398 від 23.12.2010р.

Після укладення даної додаткової угоди позивач провів оплату отриманого від відповідача товару, що підтверджується платіжними дорученнями № 1207 від 13.04.2011р., № 1262 від 19.04.2011р., № 1321 від 19.05.2011р. та не заперечується останнім.

Позивач звернувся до господарського суду з даним позовом і просить суд визнати недійсною додаткову угоду № 1 до контракту № 27398 від 23.12.2010р. посилаючись на те, що товар було поставлено відповідачем 28.12.2010р., а спірну додаткову угоду, предметом якої було встановлення нової ціни товару, сторони уклали 01.03.2011 року, тобто після того як поставка товару відбулася, що на його думку суперечить ч.ч. 2, 3 ст. 632 ЦК України, а також ч. 7 ст. 180 ГК України, ч. 1 ст. 631 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, вирішуючи спір про визнання договору або його частини недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків , а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Загальні підстави визнання недійсним правочину і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Так, відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства , а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання оспорюваної додаткової угоди недійсною з огляду на те, що частини 2, 3 ст. 632 ЦК України, ч. 7 ст. 180 ГК України та ч. 1 ст. 631 ЦК України, на які посилається позивач як на підставу для визнання оспорюваної угоди недійсною, не встановлюють умов, за яких правочин визнається недійсним, а встановлюють лише загальні положення про договір та його умови, а саме: строк договору та ціна в договорі. Проте, недійсність правочину має бути визначено безпосередньо у правовій нормі (нікчемні). Правочин може бути визнано недійсним також у випадку, коли його укладено з дефектом суб'єктного складу волі (оспорювані).

Однак, із змісту позовної заяви позивача вбачається, що позивач фактично просить суд переглянути визначену сторонами ціну партії товару у кількості 463 тн 678 кг поставленого 28.12.2010 року на виконання умов контракту, не оплаченого позивачем у встановлений строк, а не встановити юридичний факт - невідповідність правочину вимогам закону або суб'єктному складу волі, з встановленням якого настають певні правові наслідки.

Так, відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно з ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зміна умов зобов'язання.

Судом установлено, що позивач порушив своє зобов'язання за контрактом щодо оплати отриманого товару в установлений строк.

Також, судом установлено, що додаткова угода № 1 від 01.03.2011р. до контракту, наслідком укладення якої є встановлення нової ціни поставленого товару, укладена за взаємною згодою обох сторін, тобто за їх вільним волевиявленням. При цьому, сторони дійшли згоди про те, що ціна за 1 тн партії товару, поставленого 28.12.2010 року та не оплаченого покупцем в установлений строк, складає 4350 грн.

Відповідно до ст. 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.

Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

Згідно з ч. 4 ст. 631 ЦК України та ч. 7 ст. 180 ГК України, яка містить аналогічні положення, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Отже, відсутні підстави вважати оспорювану додаткову угоду до контракту такою, що суперечить частинам 2, 3 ст. 632 ЦК України, ч. 7 ст. 180 ГК України, ч. 1 ст. 631 ЦК України.

Порушення господарським судом першої інстанції процесуальних прав позивача в процесі розгляду даної справи по суті, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Частиною 4 ст. 22 ГПК України встановлено, що до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Оскільки поданою після початку розгляду господарським судом справи по суті заявою про доповнення предмету позовних вимог від 06.07.2011р. позивач фактично заявив окрему додаткову позовну вимогу до відповідача, що не відповідає приписам ч. 4 ст. 22 ГПК України, то суд першої інстанції правомірно залишив цю заяву без розгляду, зазначивши про це у мотивувальній частині судового рішення, що відповідає вимогам ст. 84 ГПК України щодо змісту судового рішення.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи колегія суддів вважає, що позивач необґрунтовано звернувся до господарського суду з даним позовом і суд, відповідно, прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову.

Викладені в апеляційній скарзі доводи позивача не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновків місцевого суду, а є наслідком помилкового довільного тлумачення скаржником норм матеріального права, якими він обґрунтовує свої вимоги і які, як вже було зазначено вище, не встановлюють умов, за яких правочин визнається недійсним.

Отже, враховуючи вищевикладене колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення господарського суду першої інстанції.

Стосовно стягнення з позивача 5000 грн. витрат по сплаті послуг адвоката, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині з огляду на таке.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, такі послуги входять до складу судових витрат та підлягають розподілу за правилами ст. 49 цього Кодексу, згідно з ч. 5 якої суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, судовою колегією приймається до уваги те, що в контексті ст.44 ГПК України, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Згідно з ч. 3 ст. 48 ГПК України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Частиною 1 ст. 12 Закону України "Про адвокатуру" встановлено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, в якості доказів отримання адвокатських послуг та їх оплати представником відповідача були надані договір № 05/06 від 21.06.2011р. про надання юридичної допомоги, укладений між ТОВ „Бізнес - Аналітик" та адвокатом Герцун В.С., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 381 видане Герцун В.С., квитанція до прибуткового касового ордеру про сплату 5000 грн.

З наданого суду договору № 05/06 від 21.06.2011р. не можна зробити повноцінний висновок про обсяг наданих адвокатом Герцун В.С. послуг та їх вартість (зокрема, складання письмових заяв, клопотань, тощо), оскільки він містить лише інформацію щодо обов'язку адвоката зберігати конфіденційність отриманої від відповідача інформації та представляти інтереси відповідача і захищати його права в суді.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку з врахуванням ступеню складності спірних правовідносин, тривалості розгляду даної справи (2 судових засідання в суді першої інстанції протягом двох місяців), наявного в справі беззмістовного відзиву на позовну заяву підготовленого адвокатом Герцун В.С., а також з огляду на розумну необхідність судом першої інстанції було обґрунтовано зменшено розмір витрат на послуги адвоката, які підлягають стягненню з позивача.

Відносно доводів скаржника на обґрунтування вимог викладених в апеляційній скарзі слід зазначити, що місцевим судом надано вичерпну оцінку правовій природі витрат на послуги адвоката, вірно застосовано норми матеріального і процесуального права і прийнято законне додаткове рішення у справі.

Відомості та обставини викладені в апеляційній скарзі не спростовують ґрунтовних та мотивованих висновків місцевого суду, доводи про порушення норм матеріального і процесуального права не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження, а тому враховуючи вищевикладене колегія суддів не знаходить підстав для скасування додаткового рішення господарського суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 04.08.2011 року, а також додаткове рішення господарського суду Миколаївської області від 12.08.2011 року у справі № 5016/1834/2011(7/87) залишити без змін, а апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „Оптімус" та Товариства з обмеженою відповідальністю „Бізнес - Аналітик" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Бєляновський В.В.

Судді Мирошниченко М.А.

Шевченко В.В.