Постанова

від 20.12.2012 по справі 5013/421/12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2012 р. Справа № 5013/421/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. розглянувши матеріали касаційної скаргиПриватного акціонерного товариства "Креатив" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.10.12 у справі№5013/421/12 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Агровіта В" доПриватного акціонерного товариства "Креатив" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" простягнення 365 258,09 грн Представники сторін у судове засідання не з'явилися, проте, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Агровіта В" у квітні 2012 року заявлений позов про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Креатив" 365258,09 грн, з яких: 357860,66 грн - основного боргу, 3220,75 грн - інфляційних втрат, 4176,68 грн - 3% річних. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що 22.06.11 між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агровіта В", укладено договір застави, предметом якого визначено майбутній врожай зерна соняшника 2011 року, котрий належить позивачеві на праві власності. Разом з цим, позивач зазначав, що 15.11.11 між ним та Приватним акціонерним товариством "Креатив" укладено договір №369/х відповідального зберігання насіння соняшнику врожаю 2011 року у кількості 101,420 тонн, а 28.11.11 між цими ж сторонами, за згодою третьої особи на реалізацію заставленого майна, укладено договір поставки насіння соняшника №452/п, за яке відповідач не розрахувався. При цьому, позивач посилався на приписи статей 526, 612, 625, 712 Цивільного кодексу України, статей 193, 199 Господарського кодексу України.

Доповідач: Добролюбова Т.В.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 05.07.12, ухваленим суддею Шевчук О.Б., позовні вимоги задоволено повністю. Суд першої інстанції установив наявність боргу та обов'язок відповідача розрахуватись за товар. Судове рішення обґрунтоване приписами статей 174, 179, 193 Господарського кодексу України, статей 11, 509, 525, 526, 530, 629, 712 Цивільного кодексу України.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Широбокової Л.П. -головуючого, Тупицького О.М., Орєшкіної Е.В., постановою від 16.10.12, перевірене рішення суду першої інстанції залишив без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишив без задоволення.

Приватне акціонерне товариство "Креатив" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник, посилаючись на приписи статей 7, 14, 525, 526, пункту 4 статті 612 Цивільного кодексу України, пункту 4 статті 180 Господарського кодексу України, статей 32, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, вказує на ненастання у нього обов'язку зі сплати спірних коштів, оскільки позивачем порушено вимоги пункту 5.1 договору та не надано рахунок на сплату. Наголошує скаржник і на порушенні судами приписів статей 613, 625 Цивільного кодексу України та вважає безпідставним стягнення з нього штрафних санкцій.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіта В" відзиву на касаційну скаргу судом не отримано. Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 22.06.11 між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра", застоводержателем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агровіта В", заставодавцем, укладено договір застави №869158/ФО/4, предметом якого, зокрема, став майбутній врожай зерна соняшника 2011 року, що належить позивачеві. Судами також установлено, що 15.11.11 між Приватним акціонерним товариством "Креатив", зберігачем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агровіта В", поклажедавцем, укладено договір №369/х відповідального зберігання продукції, на виконання умов якого відповідач прийняв на тимчасове оплатне зберігання насіння соняшнику врожаю 2011 року у кількості 101,420 тонн. Судами обох інстанцій установлено і те, що 28.11.11 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агровіта В" та Приватним акціонерним товариством "Креатив", за згодою третьої особи на реалізацію заставленого майна, укладено договір поставки №452/п. Пунктом 5.1. договору сторони погодили, що покупець зобов'язаний сплатити за товар , якщо інше не обговорено сторонами в специфікації/додатковій угоді, після фактичної поставки шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця в термін 3-х банківських днів з моменту отримання документів згідно пунктів 2.1, 3.10, 3.14. договору та проведення досліджень товару на якість. Остаточні розрахунки за отриманий товар здійснюються виходячи з остаточної ціни на товар відповідно до пункту 4.3. даного договору. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіта В" про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Креатив" 357860,66 грн -вартості товару поставленого за договором №452/п, 3220,75 грн - інфляційних втрат, 4176,68 грн - 3% річних. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Приписами статті 509 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона, боржник, зобов'язана вчинити на користь другої сторони, кредитора, певні дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець, постачальник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж , якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Дана норма кореспондує з приписами статті 265 Господарського кодексу України. Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраних у справі доказам, суди попередніх інстанцій установили, що на виконання умов договору поставки позивач згідно з накладною від 29.11.11 №4 передав у власність відповідача насіння соняшника врожаю 2011 року в кількості 101,420 тонн загальною вартістю 357 860,66 грн. Факт отримання останнім спірного насіння, підтверджується довіреністю від 29.11.11 №КР-Д0004176. Установлено судами і те, що відповідач за отримане насіння соняшника з позивачем не розрахувався. Довід скаржника про ненастання у нього обов'язку зі сплати спірних коштів через невиконання позивачем умов пункту 5.1 договору поставки, зокрема, не надання документів про вміст токсичних елементів, пестицидів, мікотоксинів і радіонуклідів на товар та рахунку на сплату визнається неспроможним виходячи з наступного. Як установлено апеляційним судом при передачі спірного насіння соняшника відповідачеві на зберігання, котре в подальшому і стало предметом договору поставки №452/п, позивачем надавалось свідоцтво про вміст пестицидів, токсичних елементів, мікотоксинів та радіонуклідів, будь-яких претензій щодо якості цієї продукції відповідачем не пред'являлось. Разом з цим, відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона, продавець, передає або зобов'язується передати товар у власність іншій стороні, покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Отже, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Виходячи з того, що судами попередніх інстанцій установлений факт прийняття відповідачем насіння соняшника у кількості 101,420 тонн, і це не заперечується самим відповідачем, у останнього виник обов'язок розрахуватись за отриманий товар. Статтею 526 Цивільного кодексу України унормовані загальні умови виконання зобов'язання. В розумінні наведеної норми зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства. Аналогічні вимоги до виконання господарських зобов'язань закріпленні і в статті 193 Господарського кодексу України. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З огляду на установлений судами факт прострочення відповідачем зобов'язання зі сплати вартості поставленого насіння, висновок судів обох інстанцій про наявність правових підстав для стягнення з відповідача окрім суми основного боргу, річні та інфляційні визнається правомірним. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі також не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують установлених апеляційним судом обставин справи та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Відповідно до частини 2 вказаної статті касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Відтак, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.10.12 у справі № 5013/421/12 залишити без змін.

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Креатив" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець