Постанова

від 17.12.2012 по справі 15/5027/725/2011

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2012 р. Справа № 15/5027/725/2011

Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого суддіПрокопанич Г.К., суддівАлєєвої І.В., Євсікова О.О., розглянувши касаційну скаргу заступника прокурора Чернівецької області на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 29.11.2011 р. (головуючий суддя: Кравчук Н.М., судді: Мурська Х.В., Мирутенко О.Л.) у справі№ 15/5027/725/2011 господарського суду Чернівецької області за позовомзаступника прокурора Чернівецької області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України до 1.Репужинецької сільської ради, 2.Чернівецької обласної профспілкової організації працівників агропромислового комплексу, 3.Товариства з обмеженою відповідальністю "Туристично-санаторний дитячо-профільно-оздоровчий заклад праці та відпочинку "Дністер-Буковина", 4.Заставнівського районного бюро технічної інвентаризації провизнання недійсним та скасування рішення про визнання права власності, свідоцтва про право власності та державної реєстрації свідоцтва про право власності, за участю представників прокуратуриРудак О.В., позивачане з'явились, відповідачівне з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Заступник прокурора Чернівецької області звернувся з позовом в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України до Репужинецької сільської ради Заставнівського району, Чернівецької обласної профспілкової організації працівників агропромислового комплексу, Товариства з обмеженою відповідальністю "Туристично-санаторний дитячо-профільно-оздоровчий заклад праці та відпочинку "Дністер-Буковина" та Заставнівського районного бюро технічної інвентаризації про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Репужинецької сільської ради № 1/2 від 18.01.2007р. та № 12/2 від 04.12.2007 р. про визнання права власності, свідоцтв про право власності від 22.03.2007 р. та від 04.12.2007 р., державної реєстрації вказаних свідоцтв про право власності.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 09.08.2011 р. у справі № 15/5027/725/2011, позов задоволено частково:

- визнано недійсним та скасовано рішення виконавчого комітету Репужинецької сільської ради Заставнівського району Чернівецької області № 1/2 від 18.01.2007 р. "Про оформлення права власності на табір "Дністер", розміщений в с. Репужинці Заставнівського району Чернівецької області по вул. Центральна, 71 за Чернівецької обласною радою профспілки працівників агропромислового комплексу;

- визнано недійсним та скасовано рішення виконавчого комітету Репужинецької сільської ради Заставнівського району Чернівецької області № 12/2 від 04.12.2007 р. "Про переоформлення права власності на комплекс, оздоровчий табір "Дністер" в с Репужинці, вул. Центральна, 71" за Товариством з обмеженою відповідальністю "Туристично-санаторний дитячо-профільно-оздоровчий заклад праці та відпочинку "Дністер-Буковина".

В решті позову провадження у справі припинено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.11.2011 р. рішення Господарського суду Чернівецької області від 09.08.2011 р. у справі №15/5027/725/2011 в частині задоволення позовних вимог скасовано, в цій частині прийнято нове рішення про відмову у позові.

В решті рішення Господарського суду Чернівецької області від 09.08.2011 р. залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, заступник прокурора Чернівецької області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення постанову апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції було невірно встановлено обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, зокрема, ст.ст. 86, 87, 89 ЦК УРСР, ст. 344 ЦК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники сторін не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників сторін.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника прокуратури, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.01.2007 р. Репужинецька сільська рада, розглянувши клопотання Чернівецької обласної ради профспілки працівників АПК про оформлення права власності на табір «Дністер», прийняла рішення № 1/2 «Про оформлення права власності на табір «Дністер», яким за Чернівецькою обласною радою профспілки працівників АПК було оформлено право власності на табір «Дністер», розміщений в с. Репужинці, Заставнівського району, Чернівецької області по вул. Центральній, 71.

На підставі вказаного рішення Чернівецькій обласній раді профспілок працівників АПК 22.03.2007 р. було видано Свідоцтво про право власності на вищезазначене нерухоме майно (а.с. 10).

Згідно з протоколом засновників від 20.11.2007 р. створено ТОВ «Туристично-санаторний дитячо-профільно-оздоровчий заклад праці та відпочинку «Дністер Буковина». Одним з засновників товариства виступила Чернівецька обласна рада профспілки працівників АПК з внеском до статутного фонду нерухомого майна оздоровчого табору «Дністер», що знаходиться за адресою: Чернівецька область, Заставнівсьішй район, с. Репужинці, вул. Центральна, буд. 71, загальною площею 4.270,3 кв.м.

В подальшому ТОВ «Туристично-санаторний дитячо-профільно-оздоровчий заклад праці та відпочинку «Дністер Буковина»звернулось з клопотанням до Виконкому Репужинецької сільської ради для оформлення права власності на вищезазначене спірне майно.

Виконавчим комітетом Репужинецької сільської ради 04.12.2007 р. було прийнято рішення «Про переоформлення права власності на комплекс оздоровчий табір «Дністер»в с. Репужинці, вул. Центральна, 71», яким право власності на спірне майно було переоформлено на ТОВ «Туристично-санаторний дитячо-профільно-оздоровчий заклад праці та відпочинку «Дністер Буковина». На підставі вказаного рішення 04.12.2007 р. товариству було видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

У заявлених вимогах заступник прокурора Чернівецької області просив визнати недійсними та скасувати рішення ВК Репужинецької сільської ради № 1/2 від 18.01.2007 р. та № 12/2 від 04.12.2007 р., визнати недійсними та скасувати Свідоцтво від 22.03.2007 р. про право власності на комплекс, оздоровчий табір «Дністер», видане Чернівецькій обласній раді профспілки працівників АПК, та Свідоцтво від 04.12.2007 р. про право власності на вказане майно, видане ТОВ «Туристично-санаторний дитячо-профільно-оздоровчий заклад праці та відпочинку «Дністер Буковина», а також визнати недійсними та скасувати державну реєстрацію вказаних Свідоцтв за № 12236641.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вищевказані рішення є незаконними, оскільки на підставі наказу Обласного агропромислового комітету № 424 від 28.11.1986 р., виданого згідно з наказом Державного агропромислового комітету Української РСР від 12.11.1986 р. № 457, піонерські табори було переведено на самостійний баланс та передано у відання обласного об'єднання «Чернівцісільгоспздравниця»(який в 2003 році був ліквідований).

Згідно з наказом були зареєстровані відповідні статути табору «Дністер»та обласного об'єднання «Чернівцісільгоспздравниця».

Враховуючи те, що майно табору «Дністер»є державним майном, виконавчий комітет, на думку прокурора, не мав права передавати його у власність Чернівецької ОРПП АПК та в подальшому ТОВ «Туристично-санаторний дитячо-профільно-оздоровчий заклад праці та відпочинку «Дністер Буковина».

Місцевий суд, задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсними та скасування спірних рішень, виходив з того, що виконавчий комітет Репужинецької сільської ради Заставнівського району за відсутності беззаперечних доказів набуття майна табору "Дністер" у власність другого відповідача неправомірно прийняв рішення № 1/2 від 18.01.2007р. про оформлення права власності на табір "Дністер" за Чернівецькою обласною радою профспілки працівників агропромислового комплексу, що є державною власністю. Відповідно, відповідач-2, не ставши законним власником майна, не мав права передавати його в статутний фонд відповідача-3, а тому рішення виконавчого комітету Репужинецької сільської ради Заставнівського району № 12/2 від 04.12.2007 р., за висновком місцевого суду, також підлягає скасуванню.

В свою чергу суд апеляційної інстанції, відмовляючи у позові в цій частині, виходив з того, що приналежність спірного майна до державної власності не підтверджується матеріалами справи, а оскаржувані рішення прийнятті у відповідності із положеннями законодавства.

В частині визнання недійсними свідоцтв про право власності та скасування їх державної реєстрації суди провадження у справі припинили на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, відповідно до якої господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Колегія суддів вважає зазначені висновки судів передчасними та такими, що зроблені за неповного з'ясування обставини, які мають значення для справи, а також за невірного застосовано норм процесуального та матеріального права, з огляду на наступне.

Позов -це звернення заінтересованої або іншої уповноваженої на те особи до суду з проханням про розгляд спору і захист суб'єктивних прав.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, наприклад, у ст. 16 ЦК України. Під способами захисту прав слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.

Підставами ж позову є фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Позовні вимоги, за загальним правилом, обґрунтовується певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу.

Все це має бути проаналізовано судом в сукупності.

Проте, як вбачається зі змісту оскаржуваних рішення та постанови, суди на надали належної оцінки предмету та підставам заявленого позову.

Згідно з положеннями ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України права та законні інтереси позивача мажуть бути захищені у передбачений ними спосіб, а також іншими способами, передбаченими законом.

Як позивач, так і суди попередніх інстанцій, не навели положень законодавства, які б передбачали такий спосіб захисту порушеного права як одночасне визнання недійсними та скасування, зокрема, рішень виконавчого комітету. За своєю правовою суттю такі вимоги як "визнання акта недійсним" та "скасування акта" є альтернативними, оскільки мають різні правові наслідки, зокрема, через різницю в часі дії такого акта.

Предметом спору, що виник між сторонами, також є матеріально-правова вимога позивача про визнання недійсними та скасування свідоцтв про право власності на нерухоме майно.

Як зазначалось вище, в цій частині суди провадження у справі припинили на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

З цього приводу колегія суддів відзначає, що відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а суд може захистити таке право та інтерес способами, що встановлені договором або законом. Зокрема, вказаною нормою передбачено визнання недійсним лише правочину.

В силу статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 1.4 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5, державна реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ.

Видача свідоцтва про право власності передбачена у п. 6 цього Тимчасового положення, що регулює оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, яке здійснюється місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, державними органами приватизації, Державним управлінням справами на житлові та нежитлові об'єкти. При цьому, БТІ можуть лише за дорученням вказаних органів проводити підготовку документів для видачі свідоцтв.

Системний аналіз вищевказаних норм свідчить, що свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється.

Припиняючи провадження по справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що в даному випадку свідоцтва про право власності на нерухоме майно видані на виконання рішення органу місцевого самоврядування, а тому не є документом, що породжує певні правові наслідки і не може бути предметом розгляду в господарському процесі.

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим, виходячи з наступного.

Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Згідно з положеннями ст. 12 ГПК України та п. 3.1 постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам»від 24.10.2011 р. № 10 спір у даній частині підвідомчий господарському суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі у випадках, коли після порушення провадження у справі буде з'ясовано, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Припиняючи провадження по справі з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд повинен встановити, до компетенції якого суду відноситься спір, якщо не підлягає розгляду в господарських судах.

Вирішуючи спір, господарський суд встановлює відповідність обраного позивачем способу захисту його порушеного права чи охоронюваного законом інтересу.

Способи захисту справ прав визначені ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

В разі якщо суд дійде висновку, що позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права, він повинен відмовити в задоволенні позовних вимог, а не припиняти провадження у справі.

Вказані положення судами першої та апеляційної інстанції не враховано.

Крім того, колегія суддів відзначає, що судами попередніх інстанцій також не було належним чином досліджено фактичних обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача, та, відповідно, не надано оцінку підставам позову.

Судами не встановлено, на підставі яких документів приймалися рішення ВК Репужинецької сільської ради № 1/2 від 18.01.2007 р. та № 12/2 від 04.12.2007 р., не визначено, які вимоги до переліку документів передбачено законодавством, а тому висновок щодо дотримання порядку прийняття та відповідності спірних рішень положенням законодавства не може бути таким, що зроблений з урахуванням всіх обставин справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. №6 "Про судове рішення" зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суди попередніх інстанцій в порушення ч. 1 ст. 43 ГПК України не встановили в судовому процесі всіх обставин справи всебічно, повно і об'єктивно в їх сукупності, та належним чином не дослідили наявні у справі докази.

Як встановлено ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Невстановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спорів у справі, входять до предмету доказування, а отже підлягають обов'язковому дослідженню, і ненадання їм належної правової оцінки в сукупності є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, а також з урахуванням наведених вище процесуальних порушень, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись ст. ст. 49, 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника прокурора Чернівецької області задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Чернівецької області від 09.08.2011 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.11.2011 р. у справі № 15/5027/725/2011 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Чернівецької області.

Стягнути Репужинецької сільської ради (Чернівецька область, Заставнівський район, с. Репужинці, вул. Центральна, 9, ідент. код 04417211) на користь державного бюджету 93,89 грн. судового збору.

Стягнути з Чернівецької обласної профспілкової організації працівників агропромислового комплексу (58001, м. Чернівці, вул. Поповича, 2, 23, ідент. код 02661378) на користь державного бюджету 93,89 грн. судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Туристично-санаторний дитячо-профільно-оздоровчий заклад праці та відпочинку "Дністер-Буковина" (58000, м. Чернівці, вул. Південно-Кільцева, 11/56, ідент. код 35529305) на користь державного бюджету 93,89 грн. судового збору.

Стягнути з Заставнівського районного бюро технічної інвентаризації (59400, Чернівецька область, м. Заставна, вул. Гагаріна, 4, ідент. код 21444404) на користь державного бюджету 93,89 грн. судового збору.

Видачу наказів доручити Господарському суду Чернівецької області.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич суддіІ.В. Алєєва О.О. Євсіков