Рішення

від 04.03.2013 по справі 15/5027/725/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2013 р. Справа № 15/5027/725/2011.

За позовом заступника прокурора Чернівецької області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України

до відповідачів:

1.Репужинецької сільської ради Заставнівського району

2.Чернівецької обласної профспілкової організації працівників агропромислового комплексу

3.Товариства з обмеженою відповідальністю «Туристично-санаторний дитячо- профільно-оздоровчий заклад праці та відпочинку «Дністер-Буковина»

4.Заставнівського районного бюро технічної інвентаризації

про визнання недійсним та скасування рішення про визнання права власності, свідоцтва про право власності та державної реєстрації свідоцтва про право власності

Суддя Паскарь А. Д.

представники сторін:

від позивача - не з'явився;

від відповідача-1 - Остафійчук І. П. - голова сільської ради;

від відповідача-2 - Присяжнюк Р. В., доручення від 11.06.2012 № 29;

від відповідача-3 - Собко І. П., довіреність від 14.01.2013;

від відповідача-4 - Романський В. В. - начальник;

за участю прокурора Козлової Ю. Г.

СУТЬ СПОРУ : Заступник прокурора Чернівецької області (далі -прокурор) звернувся з позовом в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України до Репужинецької сільської ради Заставнівського району, Чернівецької обласної профспілкової організації працівників агропромислового комплексу, Товариства з обмеженою відповідальністю «Туристично-санаторний дитячо-профільно-оздоровчий заклад праці та відпочинку «Дністер-Буковина» та Заставнівського районного бюро технічної інвентаризації про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Репужинецької сільської ради № 1/2 від 18.01.2007 та № 12/2 від 04.12.2007 про визнання права власності, свідоцтв про право власності від 22.03.2007 та від 04.12.2007 та державної реєстрації вказаних свідоцтв про право власності.

Позов обґрунтовується тим, що на підставі наказу Чернівецького обласного агропромислового комітету № 424 від 28.11.1986, виданого згідно вимог наказу Державного агропромислового комітету Української РСР від 12.11.1986 № 457, піонерські табори було переведено на самостійний баланс та передано у відання обласного об'єднання «Чернівціколгоспздравниця» (який в 2003 році був ліквідований). Цим же наказом були зареєстровані відповідні статути табору «Дністер» та обласного об'єднання «Чернівціколгоспздравниця». З довідки про включення до ЄДР підприємств та організацій України, виданої Чернівецьким обласним управлінням статистики, органом управління міжгосподарського оздоровчого табору «Дністер» являється Міністерство агропромислового комплексу України (зараз -Міністерство аграрної політики та продовольства України). Прокурор вважає, що майно табору «Дністер» є державним майном, а тому виконавчий комітет Репужинецької сільради не мав права передавати його у власність Чернівецької ОРПП АПК та в подальшому ТОВ «Туристично-санаторний дитячо-профільно-оздоровчий заклад праці та відпочинку «Дністер-Буковина».

Перший, другий та третій відповідачі проти позову заперечують з підстав викладених у їхніх письмових відзивах на позов. Зокрема, зазначають, що згідно укладеного договору від 16.05.1973 між Чернівецьким обкомом профспілки робітників і службовців сільського господарства і заготовок та Репужинецькою міжколгоспною радою по будівництву піонерського табору першому продано новозбудовані приміщення піонерського табору в с. Репужинці по фактичній їх вартості в сумі 421000,00 руб. Крім того, постановою господарського суду Чернівецької області від 31.05.2006 у справі № 9/69, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 11.10.2006, встановлено факт належності до власності другого відповідача приміщень піонерського табору «Дністер» в с. Репужинці.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 09.08.2011 позов задоволено частково: визнано недійсними та скасовано рішення виконавчого комітету Репужинецької сільської ради № 1/2 від 18.01.2007 «Про оформлення права власності на табір «Дністер» та № 12/2 від 04.12.2007 «Про переоформлення права власності на комплекс, оздоровчий табір «Дністер» в с. Репужинці, вул. Центральна, 71» за Товариством з обмеженою відповідальністю «Туристично-санаторний дитячо-профільно-оздоровчий заклад праці та відпочинку «Дністер-Буковина», а в решті позову провадження у справі припинено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.11.2011 зазначене рішення скасовано та прийнято нове рішення про відмову у позові.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.12.2012 рішення Господарського суду Чернівецької області від 09.08.2011 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.11.2011 скасовано, а справу скеровано до Господарського суду Чернівецької області на новий розгляд.

Автоматизованою системою документообігу місцевого суду розгляд справи доручено судді Паскарю А. Д.

Ухвалою від 17.01.2013 дану справу призначено до розгляду на 07.02.2013 за участю представників учасників процесу. Крім того, розгляд справи неодноразово відкладався.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини між сторонами, суд дійшов висновку про безпідставність позову.

Будівництво піонерського табору «Дністер», розташованого в с. Репужинці Заставнівського району, за ініціативою Чернівецького обласного комітету профспілки працівників сільського господарства і заготовок з метою створення лікувальної бази, санаторно-курортного обслуговування працівників сільського господарства та їх дітей, провела Репужинецька міжколгоспна рада по будівництву.

16 травня 1973 року між Чернівецьким обкомом профспілки робітників і службовців сільського господарства і заготівель (перейменовано в Чернівецький обласний комітет працівників сільського господарства і заготівель, а потім в Чернівецьку обласну раду профспілки працівників АПК) та Репужинецькою міжколгоспною радою по будівництву піонерського табору було укладено договір про продаж Чернівецькому обкому профспілки працівників сільського господарства і заготовок новозбудованих приміщень піонерського табору в с. Репужинці по фактичній їх вартості в сумі 421 тис. руб. (т. 1, а.с. 76). Приймання-передача приміщень та обладнання заново збудованого піонерського табору в с. Репужинцях здійснилося на підставі відповідного Акта від 29.05.1973 (т. 1, а. с. 133-134).

Вищевказаний договір затверджено рішенням виконавчого комітету Заставнівської районної ради депутатів трудящих № 190 від 25.06.1973 «Про затвердження рішення міжколгоспної ради по будівництву піонерського табору в с. Репужинці». (т. 1, а. с. 73).

Матеріалами справи, зокрема, протоколом засідання президії Чернівецького обласного комітету профспілки працівників АПК від 15.05.1986 № П-3, постановою вказаного комітету від 21.08.1986 № П-6 «Про затвердження кошторису піонерських таборів», постановами Президії цього ж комітету від 17.04.1986 № П-29 «Про затвердження кошторисів піонерських таборів на 1986 рік», від 18.05.1989 № П-33 «Про фінансування на утримання піонерських таборів», від 20.04.89 № П-32 та іншими документами достеменно підтверджено, що, починаючи з 1973 року, всі добудови та реконструкції піонерського табору проводились відповідачем-2. (т. 1, а.с. 84-96).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.03.2004 № 141-р, яке ухвалено з метою збереження мережі держаних і комунальних дитячих оздоровчих закладів, недопущення їх ліквідації та нецільового використання, затверджено перелік державних і комунальних дитячих оздоровчих закладів, в тому числі й на території Чернівецької області. Однак дитячого оздоровчого табору «Дністер» в даному переліку немає (т. 1, а. с. 69-71).

Згідно довідки № 54 про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України організаційно-правова форма господарювання Міжгосподарського оздоровчого табору «Дністер» визначена як госпрозрахункове колективне підприємство (т. 1, а. с. 11). Викладені обставини свідчать про те, що вказаний табір не належав ніколи ані до державних, ані до комунальних оздоровчих закладів.

Постановою господарського суду Чернівецької області від 31.05.2006 у справі № 9/69 за позовом Чернівецької обласної ради профспілки працівників АПК до Заставнівської районної ради та Репужинецької сільської ради, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міжгосподарського оздоровчого табору «Дністер» - скасовано рішення Заставнівської районної ради № 283-16/2005 від 02.06.2005, п.1, п. 2, рішення Репужинецької сільської ради від 21.09.2005 № 17/1 та рішення Заставнівської районної ради № 310-17/2005 від 30.09.2005 в повному об'ємі. Вказаними Рішеннями відповідних рад право власності на спірне майно (майновий комплекс табору «Дністер») було незаконно визнано за Заставнівською районною радою. При прийняті вказаної постанови, судом було встановлено, що Заставнівська районна рада та Репужинецька сільська рада, приймаючи спірні рішення щодо майна, яке належить профспілкам діяли з перевищенням повноважень, порушенням Конституції України та чинного законодавства (т. 1, а. с. 77-79). Вказана постанова ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 11.10.2006 залишена без змін (т. 1, а. с. 80-81).

Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05.07.2011 № 4-70/11 (т. 1 а. с. 97-98), якою скасована постанова про порушення кримінальної справи відносно посадових осіб Чернівецької обласної ради профспілки працівників АПК, встановлено, що відсутні будь-які докази, які б підтверджували, що майно табору «Дністер» дійсно перебувало у державній власності або на балансі ФДМ України.

18 січня 2007 року виконавчий комітет Репужинецької сільської ради, розглянувши клопотання Чернівецької обласної ради профспілки працівників АПК про оформлення права власності на табір «Дністер», прийняв рішення № 1/2, яким за Чернівецькою обласною радою профспілки працівників АПК було оформлено право власності на названий табір (т. 1, а. с. 105).

22 березня 2007 року на підставі вказаного рішення виконком Репужинецької сільради видав згаданомуу органу профспілок Свідоцтво про право власності на увесь комплекс оздоровчого табору «Дністер» (т.1, а. с. 10).

20 листопада 2007 року Чернівецька обласна профспілкова організація працівників АПК (засновник-1) та гр. ОСОБА_5, м. Чернівці, (засновник-2) створили ТОВ «Туристично-санаторний дитячо-профільно оздоровчий заклад праці та відпочинку «Дністер-Буковина», визначиши у статуті закладу, що вклад кожного засновника у його статутний фонд складає 1189000, 00 грн. (т.1, а. с.26-32).

При цьому відповідач-2 вніс в статутний фонд новоствореного закладу як внесок увесь комплекс майна санаторію «Дністер» загальною площею 4270,30 м кв. (т. 1, а. с. 25).

04 грудня 2007 року виконавчий комітет Репужинецької сільської ради, розглянувши заяву ТОВ «Туристично-санаторний дитячо-профільно-оздоровчий заклад праці та відпочинку «Дністер-Буковина» про оформлення права власності, статут цього закладу, вищеназваний акт прийому-передачі майна та інші документи, прийняв рішення № 12/2, яким право власності на спірне майно було переоформлено на відповідача-3 з видачею Свідоцтва про право власності новоствореному закладу ( т. 1, а. с. 106).

В той же день на підставі вказаного рішення відповідачеві-3 було видано Свідоцтво про право власності на перераховане нерухоме майно загальною площею 4270,30 м кв. (т. 1, а. с. 107).

Статтею 87 Цивільного кодексу УРСР (в редакції, чинній на момент здійснення правовідносин) було передбачено наступні види соціалістичної власності: державна власність, власність колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об'єднань, власність громадських організацій.

Питання власності профспілкових та інших організацій регулювалося главою 9 названого кодексу, відповідно до ст. 97 якого профспілкові та інші громадські організації, володіли, користувалися та розпоряджалися майном, що належало їм на праві власності.

В числі іншого майна профспілкових організацій ст. 98 ЦК УРСР визнавала також піонерські табори з їх обладнанням.

У відповідності до ст. 128 ЦК УPCP право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачене законом або договором.

Таким чином, прийнявши за Актом приймання - передачі від 29.05.1973 приміщення піонерського табору на підставі договору купівлі-продажу від 16.05.1973, Чернівецький обком профспілки робітників і службовців сільського господарства і заготовок, який ніколи не був державаною організацією, набув права власності на ці приміщення.

Як було зазначено в ст. 20 чинного на той час Закону України від 07.02.1991 № 697-ХІІ «Про власність», суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.

Крім того, ст. 28 вищеназваного закону було визначено, що об'єктами права власності громадських об'єднань, у тому числі професійних спілок, благодійних та інших громадських фондів, є майно культурно-освітнього та оздоровчого призначення, грошові кошти, акції, інші цінні папери, жилі будинки, споруди виробничого і невиробничого призначення, обладнання, устаткування, транспортні засоби та інше майно, необхідне для забезпечення діяльності, передбаченої їх статутами (положеннями).

Статтею 1 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» професійна спілка (профспілка) визначена як добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання), а можливість мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення статутної діяльності профспілкових організацій, встановлена ст. 34 названого закону.

Згідно з приписами ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.

Зазначене спірне майно було власністю Чернівецької обласної ради профспілки працівників АПК до моменту переходу права власності від нього до відповідача-3. Оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна проводять органи місцевого самоврядування або місцеві державні адміністрації з видачею свідоцтва про право власності. Підготовку документів для видачі свідоцтва про право власності за дорученням органів місцевого самоврядування чи місцевої державної адміністрації проводили бюро технічної інвентаризації.

Як вказує й прокурор у позовній заяві, стаття 1 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» встановлювала, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

Постанова Верховної Ради України від 10.04.1992 «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» передбачала тимчасову, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій, передачу Фонду державного майна України майна та фінансових ресурсів, розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій.

Наведене свідчить про те, що дія зазначених нормативних актів була розповсюджена тільки на підприємства, установи та об'єкти, що перебували у віданні центральних органів загальносоюзних громадських організацій , а також на підприємства, установи, організації та інші об'єкти союзного підпорядкування.

Натомість, загальновідомо, що піонерський табір «Дністер», про який йдеться в позові, ніколи до установ, що перебували у віданні центральних органів загальносоюзних громадських організацій, або до установ союзного підпорядкування не відносився.

Відповідно до п. 2 Роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 №02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» (з подальшими змінами та доповненнями) підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Втім, ані прокурор, ані позивач не вказали та не довели, які саме права та охоронювані законом інтереси держави в особі позивача були порушені відповідачами у справі.

Натомість, загальновідомо, що піонерський табір «Дністер», про який йдеться в позові, ніколи до установ, що перебували у віданні центральних органів загальносоюзних громадських організацій, або до установ союзного підпорядкування не відносився.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг якої, як передбачено ст. 261 цього ж Кодексу, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Встановлений початок перебігу строку позовної давності стосується не прокурора, який звернувся з позовом не в інтересах відповідної прокуратури, а позивача, яким у даному випадку є Міністерство аграрної політики та продовольства України.

У зв'язку з викладеним суд дійшов висновку, що зазначене у позовній заяві твердження прокурора про те, що про порушення вимог чинного законодавства щодо спірного майна йому стало відомо лише в червні 2011 року під час проведеної на виконання завдання Генеральної прокуратури України перевірки не кореспондується з вимогами ст. ст. 1, 4-6, 19, 20 Закону України «Про прокуратуру», які зобов'язують прокурора своєчасно виявляти відповідні порушення закону та прийняти відносно винних осіб відповідні засоби реагування, та є безпідставним, оскільки застосування такого твердження не тільки призвело б до штучної зміни передбаченого ЦК України початку перебігу строку позовної давності, але звело би нанівець взагалі існування в цивільному праві інституту позовної давності.

Крім того, суд також враховує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.12.2011 № 4176-VI пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України, який не поширював застосування строку позовної давності на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, виключений.

Частинами 3-5 ст.267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У своїй письмовій заяві від 27.07.2011 № 4 (т. 1, а. с. 121) ТОВ «Туристично-санаторний дитячо-профільно-оздоровчий заклад праці та відпочинку «Дністер-Буковина» з урахуванням того, що згадані вище рішення виконкому Репужинецької сільради ухвалено ще в 2007 році наполягає на застосуванні судом спливу позовної давності, у зв'язку з чим просить відмовити у позові.

В цьому контексті та з урахуванням того, що у разі пропущення позовної давності з поважних причин захисту підлягає лише порушене право, а в ході розгляду справи жодних порушень прав та інтересів держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України на вказане в позові нерухоме майно немає, суд зазначає, що у задоволенні позову належить відмовити не через сплив строку позовної давності, а за безпідставністю.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити за безпідставністю.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 07.03.2013.

Суддя А. Д. Паскарь