Постанова

від 08.06.2012 по справі 2-а-381/09

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №2-а-381/09 Головуючий у суді у 1 інстанції - Швець І.Є. Номер провадження 22-а/1890/11286/12 Суддя-доповідач - Ведмедь Категорія - 99

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2012 року м.Суми

Колегія суддів з розгляду справ адміністративного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Ведмедь Н. І.,

суддів - Кононенко О. Ю., Семеній Л. І.,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні апеляційного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Середино-Будському районі Сумської області

на постанову Середино-Будського районного суду Сумської області від 10 листопада 2009 року

у адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Середино-Будському районі Сумської області

про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання доплатити державну соціальну допомогу,

в с т а н о в и л а :

Постановою Середино-Будського районного суду Сумської області від 10 листопада 2009 року вимоги задоволено частково: зобов'язано нарахувати та сплатити позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за періоди з 09 липня по 31 грудня 2007 року у розмірі 742 грн. 65 коп., з 22 травня по 31 грудня 2008 року у розмірі 591 грн. 30 коп., а всього 1333 грн. 95 коп.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить скасувати цю постанову суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Доводить, що поклавши на відповідача обов'язок виплати підвищення до пенсії, передбаченого ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV, суд не прийняв до уваги положення ст.7 зазначеного Закону про те, що фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Вважає, що у 2007 році управління не мало підстав нараховувати будь-які підвищення до пенсії позивача, оскільки дія ст.6 Закону № 2195-ІV була зупинена, а після визнання Конституційним Судом України такого зупинення неконституційним, був відсутній механізм фінансування доплат. Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» не було передбачено бюджетного призначення для таких виплат.

Вказує, що з 2008 року підвищення до пенсії позивачеві проводилось у межах розмірів, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» та постановою КМУ від 28 травня 2008 року № 530.

Дослідивши матеріали, та перевіривши законність і обґрунтованість постанови, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір і частково задовольняючи позов, місцевий суд вірно керувався Законами України «Про соціальний захист дітей війни», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Законами України про Державний бюджет України за відповідні роки, а також рішеннями Конституційного Суду України, на відповідні норми яких і послався в постанові, навівши мотиви та обґрунтування своїх висновків, з якими колегія суддів погоджується і які не спростовуються доводами апеляційної скарги.

Так, суд правильно виходив з того, що відповідач як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинен був діяти у відповідності з вимогами ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і здійснити позивачу відповідні нарахування за спірні періоди. Але у порушення вимог зазначеного Закону відповідач таких нарахувань не проводив, чим допустив протиправну бездіяльність.

Місцевий суд обґрунтовано не прийняв до уваги заперечення відповідача щодо відсутності механізму фінансування підвищення пенсій відповідно до ст.6 Закону № 2195-ІV, оскільки реалізація позивачем пов'язаного з отриманням бюджетних коштів права, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормах законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із змісту ч.2 ст.99 КАС України та того, що з позовом до суду позивач звернувся в межах встановленого законом строку, після того як дізнався про порушення своїх прав і з таким висновком колегія суддів погоджується. Підвищення до пенсії позивачу виплачується відповідачем як єдиний платіж разом з основною пенсією без будь-якого розмежування за джерелами фінансування, а невиплата передбачених законом підвищень до пенсії порушувала його права.

У той же час, колегія суддів вважає помилковим і таким що знаходиться поза компетенцією суду висновок у постанові у частині проведення обрахунків та визначення конкретних сум, які належать до виплати позивачеві.

Так, відповідно до ст.ст.105, 162 КАС України адміністративний позов повинен містити вимоги, а суд у разі його задоволення, повинен прийняти постанову щодо визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю.

Відповідно до пп. 6 п. 2.2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах в містах, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року № 8-2, Управління відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії та інші виплати відповідно до чинного законодавства.

Тому колегія суддів вважає, що визначення та перерахунок розміру пенсії, в тому числі підвищення до пенсії, належить до компетенції органів Пенсійного фонду України і суд не може самостійно визначати розмір підвищення до пенсії, яке належить нарахувати та виплатити позивачу.

Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанцій повинен був лише визнати такі дії відповідача протиправними та зобов'язати відповідача здійснити нарахування підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком та провести відповідні виплати. Разом з тим, зазначивши в постанові конкретні грошові суми, суд діяв за межами повноважень, визначених ст.162 КАС України фактично виконавши функції відповідача.

Враховуючи наведене, а також те, що відповідно до ст.201 КАС України підставами для зміни постанови суду першої інстанції є, зокрема, правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права, колегія суддів вважає, що ухвалена у справі постанова підлягає зміні, шляхом виключення з мотивувальної та резолютивної частин зазначення сум, що підлягають виплаті позивачу.

Керуючись ст.ст.195, 197, п.2 ч.1 ст.198, ст.ст.201, 205, 207 КАС України, Законом України «Про внесення змін до розділу XII «Прикінцеві положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо передачі справ, пов'язаних із соціальними виплатами», колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Середино-Будському районі Сумської області задовольнити частково.

Постанову Середино-Будського районного суду Сумської області від 10 листопада 2009 року - змінити, виключивши з її мотивувальної та резолютивної частин вказівку про конкретні суми підвищення до пенсії, які підлягають нарахуванню ОСОБА_2.

У іншій частині цю постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий -

Судді -