Постанова

від 05.12.2012 по справі 2а-7807/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2012 р. № 2а-7807/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Сасевича О.М.

за участю секретаря судового засідання Чижук М.М.,

за участю сторін:

представника позивача Кота Ю.В. ,

представника відповідача Задорожного І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Науково-виробниче підприємство «Леоком»до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство «Науково-виробниче підприємство «Леоком»(надалі-ПП «НВП «Леоком») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (надалі-ДПІ у Личаківському районі м.Львова), у якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення №0002062320/7266 та №0002072320/7268 від 20.06.2012 року.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм матеріального права, є такими, що суперечать чинному законодавству України, вважає їх необґрунтованими, посилаючись на реальність вчинених господарських операцій із ТзОВ «Промтехметал», що, зокрема, належним чином відображено у бухгалтерському обліку позивача. Також, вказав, що уся первинна документація складена з дотриманням норм чинного законодавства. Окрім того, позивач посилався на те, що платник податків не несе відповідальність за порушення податкового законодавства його контрагентами та контрагентами його контрагентів, а отже, ПП «НВП «Леоком»відповідає виключно за вчинені ним правочини.

Згідно ухвали судді від 07 вересня 2012 року, провадження у даній адміністративній справі відкрито.

Розгляд справи відкладався з підстав, визначених ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, у своїх усних поясненнях вказував на правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Посилався на те, що позивачем на час проведення перевірки не представлено належним чином оформлених первинних документів, які б підтверджували факт здійснення господарських операцій ПП «НВП «Леоком»з ТзОВ «Промтехметал». Відповідач вважає, що Підприємством безпідставно завищено валові витрати за ІІІ квартал 2011 року на суму 4841,66 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на назальну суму 1113,58 грн., в тому числі за ІІІ квартал 2011 року на суму 1113,58 грн. та завищено податковий кредит по безтоварних операціях із контрагентом за травень 2011 року у сумі 968,33 грн. Окрім цього, зазначив, що аргументи позивача не спростовують наявних порушень, зафіксованих в акті перевірки від 05.06.2012 року №117/22-40/32053844 «Про результати позапланової виїзної перевірки ПП «НВП «Леоком»(код ЄДРПОУ 32053844) з питань взаємовідносин з ТОВ «Промтехметал»(код ЄДРПОУ 37398974) за період з 01.04.2011 р. по 30.09.2011 р. (надалі-акт перевірки) та, відповідно, не можуть бути підставами для скасування податкових повідомлень-рішень №0002062320/7266 та №0002072320/7268 від 20.06.2012 року.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України регламентовано, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Судом встановлено, що згідно Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (серія А00 №762565), ПП «НВП «Леоком»зареєстроване як юридична особа 04.07.2002 року Виконавчим комітетом Львівської міської ради за №1 415 120 0000 012812.

Також позивач перебуває на податковому обліку в ДПІ у Личаківському районі м.Львова Львівської області ДПС з 22.07.2002 року за №5704 (місцезнаходження: 79017, м.Львів, Личаківський район, вул.Коціловського, б.№16, кв.№15).

Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 13.08.2002 року №18075836, виданого ДПІ у Личаківському районі м.Львова, ПП НВП «Леоком» зареєстровано платником ПДВ з 13.08.2002 року.

Згідно довідки №561 про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, основними видами діяльності за КВЕД, яке здійснює ПП «НВП «Леоком»є: 51.70.0 -інші види оптової торгівлі; 52.48.9 -спеціалізована роздрібна торгівля непродовольчими товарами, не віднесеними до інших угрупувань; 64.20.0 -зв'язок; 45.21.3 -будівництво магістральних трубопроводів, ліній зв'язку і енергозабезпечення; 60.24.1 -діяльність автомобільного вантажного транспорту.

Із матеріалів справи вбачається, що у період з 22.05.2012 року по 28.05.2012 року на підставі направлення від 22.05.2012 року №241, виданого ДПІ у Личаківському районі м.Львова, головним державним податковим ревізором-інспектором відділу спеціальних та особливо важливих перевірок ДПІ у Личаківському районі м.Львова Цюпкою М.Л., відповідно до вимог п.п.78.1.1. п.78.1. ст.78, ст.79 Податкового кодексу України, наказу ДПІ у Личаківському районі м.Львова від 22.05.2012 року №178, на виконання постанови від 05.05.2012 року старшого слідчого з ОВС ВРКС ДПС у Львівській області майора податкової міліції Трофімчук Р.Л., проведена позапланова виїзна перевірка ПП «НВП «Леоком»з питань взаємовідносин з ТзОВ «Промтехметал»(код ЄДРПОУ 37398974) за період з 01.04.2011 року по 30.09.2011 року.

За результатами вказаної перевірки ДПІ у Личаківському районі м.Львова Львівської області ДПС дійшла висновку щодо порушення позивачем вимог:

-п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-IV, а саме: завищено валові витрати за ІІІ квартал 2011 року на суму 4841,66 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на назальну суму 1113,58 грн., в тому числі за ІІІ квартал 2011 року на суму 1113,58 грн.;

-п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-IV -ПП «НВП «Леоком»завищено податковий кредит по безтоварних операціях з ТзОВ «Промтехметал»за травень 2011 року у сумі 968,33 грн.

На підставі висновків, визначених в акті перевірки від 05.06.2012 року, відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення №0002062320/7266 від 20.06.2012 року, у зв'язку із чим органом ДПС збільшено суму грошового зобов'язання за платежем -податок на прибуток приватних підприємств на 1113,58 грн. та №0002072320/7268 від 20.06.2012 року, згідно якого ДПІ у Личаківському районі м.Львова збільшено суму грошового зобов'язання за платежем -податок на додану вартість на 968,33 грн. (основний платіж) і 01,00 грн. (штрафні санкції).

Відповідно до п.56.1. ст.56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Із пояснень представника позивача у судовому засіданні, судом встановлено, що ПП «НВП «Леоком», не погодившись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, було проведено процедуру адміністративного оскарження, зокрема, відповідні скарги надсилались позивачем на адресу ДПС у Львівській області та ДПС України. За результатами розгляду надісланих ПП «НВП «Леоком»скарг, спірні податкові повідомлення-рішення не були скасовані.

Однак, з огляду на викладене вище, позивач, не погодившись з висновками податкового органу та винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, відповідно до п.56.18. ст.56 Податкового кодексу України, оскаржив останні у судовому порядку.

Вирішуючи питання щодо правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд виходить з наступного.

У відповідності до пп. а) п.198.1., п.198.2. ст.198 Податкового кодексу України (надалі-ПК України), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до абз.3 п.198.6 ст.198 ПК України, у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Відтак, згідно вимог ПК України, який регулює, зокрема, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, підставою, що позбавляє платника податків права на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, є не підтвердження його податковими накладними, або підтвердження податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 ПК України, проте, як в ході проведення перевірки, так і в ході судового розгляду справи, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження наявності таких обставин, так само як і не надано доказів на порушення позивачем вимог п.198.6 ст.198 ПК України.

Вимоги до податкової накладної визначено ст.201 Податкового кодексу України, якою встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, такі обов'язкові реквізити:

а)порядковий номер податкової накладної; б)дата виписування податкової накладної;

в)повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г)податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ)місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д)повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е)опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є)ціна постачання без урахування податку; ж)ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з)загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и)вид цивільно-правового договору; і)код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби та виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал такої податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, із положень зазначених норм законодавства вбачається, що формування податкового кредиту допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими документами. Такими документами Податковий кодекс України визначає податкові накладні.

Таким чином, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України).

У судовому засіданні судом було досліджено докази позивача у підтвердження проведення господарської операції, щодо купівлі комплектуючих складових для мереж кабельного телебачення та для мереж передачі даних (надалі-товари), згідно договору із ТзОВ «Промтехметал»(код ЄДРПОУ - 37398974). Тому, у контексті наведених вище норм законодавства, судом встановлено, що між ПП «НВП «Леоком»та ТзОВ «Промтехметал»було укладено Договір купівлі-продажу №0103/1 від 01.03.2011 року. Відповідно до умов даного Договору ПП НВП «Леоком» (Покупець) придбало у березні 2011 року у ТзОВ «Промтехметал»(Продавець) товари на суму 5809,99 грн., в т.ч. ПДВ 968,33 грн. та включило їх до валових витрат у декларації з податку на прибуток за 2011 рік. Віднесення даних сум до валових витрат позивач провів керуючись п.5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно якого валові витрати виробництва та обігу -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Так, вимогами підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цього Закону визначено, що до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

-або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку -день їх видачі з каси платника податку;

-або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) -дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Таким чином, суд вважає, що ПП «НВП «Леоком»правомірно було включено до складу валових витрат за 2011 рік вартість товарів на вказану вище суму, придбаних у ТзОВ «Промтехметал».

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні. Виходячи з припису норм Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року №996-ХІV, обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку. Таким чином, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені до вимог чинного законодавства.

Згідно із ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Виходячи з вимог вказаного вище Закону, відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

При цьому, згідно з ч.2 цієї статті, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Отже, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні відповідати вимогам чинного законодавства України. При цьому, фактичні витрати на послуги повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тієї чи іншої господарської операції.

Частиною 2 статті 3 цього Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 2.4 глави 2 Положення «Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 05.06.1995 року №168/704, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Згідно із пунктами 2.15-2.16 глави 2 вказаного Положення, первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документів обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна зв'язку показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним документам, встановленому порядку приймання, зберігання та витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, юридичним або фізичним особам.

Отже, первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року №996-ХІV.

Із матеріалів справи вбачається, що між ПП «НВП «Леоком»та ТзОВ «Промтехметал»проведено господарську операцію, змістом якої була передача у власність позивача товарів і одержання ТзОВ «Промтехметал»за них коштів. На підтвердження факту виконання зобов'язань за вказаним договором позивачем з ТзОВ «Промтехметал»надані первинні документи, а саме: довіреність №159 від 04.05.2011 року, видаткова накладна №РН-00874 від 04.05.2011 року на суму 5809,99 грн., в т.ч. ПДВ 968,33 грн., а у свою чергу, на відвантажений товар ТзОВ «Прохтеметал»було видано позивачу належним чином оформлену податкову накладну №9 від 04.05.2011 року на загальну суму 5809,99 грн., в т.ч. 968,33 грн., яка, на думку суду, і є підставою для зарахування сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Розрахунки за отримані товари позивачем проводились у безготівковій формі.

Вказані документи, як вбачається з акту перевірки, надавалися позивачем під час її проведення. Первинні документи та податкові накладні, на підставі яких позивач сформував спірні суми валових витрат та податкового кредиту, містять усі необхідні реквізити, складені особами, що на момент їх складання були в установленому порядку зареєстровані як юридичні особи та як платники податків (в тому числі і податку на додану вартість), що і не заперечується представником відповідача. Такі документи повністю розкривають зміст господарських операцій.

Із встановлених вище обставин суд робить висновок, що надані ПП «НВП «Леоком»докази у повній мірі підтверджують обставини щодо здійснення поставки позивачу товару (робіт, послуг), а відповідні первинні документи є тими документами, на підставі яких ведеться податковий та бухгалтерський облік згідно положень ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

Щодо посилань відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних суд враховує наступне.

Відповідно до ст.48 Закон України «Про автомобільний транспорт», автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, є: для автомобільного перевізника ліцензія та документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи па транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

Документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу па законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

Отже, доводи відповідача про те, що здійснення вантажних перевезень можливе лише за умови наявності товарно-транспортних накладних є помилковим, оскільки товарно-транспортна накладна є лише одним, але не єдиним, з рекомендованих форм документів для здійснення вантажних перевезень. Факт відсутності товарно-транспортних накладних, за наявності інших необхідних документів, які підтверджують факт отримання позивачем придбаних товарів, не може бути доказом нездійснення господарських зобов'язань.

Судом, крім цього, також враховано, що Наказ Міністерства транспорту та Міністерства статистики України №488/346 від 29.12.1995 року «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля»не зареєстрований у Міністерстві юстиції України, а тому його вимоги не є обов'язковими для підприємств, що не знаходяться у сфері управління міністерств. Загалом, відповідно до преамбули «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, правилами визначено права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту -перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників. Норми цих правил не поширюються на відносини, пов'язані з переходом права власності на майно, набуте за угодами купівлі-продажу, та їх подальше відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Суд також звертає увагу, що товари, поставлені від ТзОВ «Промтехметал»до ПП «НВП «Леоком», були дійсно використані у господарській діяльності позивача, зокрема, у подальшому перепродані наступним контрагентам (покупцям) із наявністю усіх підтверджуючих документів щодо такого наступного продажу, а саме: довіреностями на отримання ТМЦ (а.с. 36-37), видатковими накладними: №2705/2 від 27.05.2011 року на суму 9000,00 грн., в т.ч. ПДВ 1500,00 грн.; №3105/2 від 31.05.2011 року на суму 101,45 грн., в т.ч. ПДВ 16,91 грн.; №2707/1 від 27.07.2011 року на суму 3600,00 грн., в т.ч. ПДВ 600,00 грн.; №3108/1 від 31.08.2011 року на суму 2029,75 грн., в т.ч. ПДВ 338,29 грн.; №3009/1 від 30.09.2011 року на суму 6690,00 грн., в т.ч. ПДВ 1115,00 грн. (а.с. 58-62), що, у тому числі, і були пред'явлені органам ДПІ при проведенні перевірки. Відтак, використання придбаних ТМЦ у господарській діяльності ПП «НВП «Леоком»на переконання суду є безспірним фактом.

Щодо доводів відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТзОВ «Промтехметал», суд зазначає наступне.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, на час укладення та виконання договорів, ТзОВ «Промтехметал»мав усі необхідні для здійснення господарських операцій підтверджуючі документи та обсяг відповідних повноважень, а тому вимоги щодо умов укладання та виконання угоди жодною із сторін, в розумінні ст.203 Цивільного кодексу України, порушені не були.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину - якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст.234 ЦК України). Доказів (рішень судів) про визнання вказаних вище договорів недійсними відповідачем суду не представлено.

Відповідно до статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної у диспозиції ст.228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком суду.

Наявність умислу позивача чи ТзОВ «Промтехметал»відповідачем не доведена та доказів суду не надано. Відтак, суд не приймає до уваги тверджень ДПІ у Личаківському районі м.Львова з приводу порушення кримінальної справи №139-0855 відносно посадової особи ТзОВ «Промтехметал»ОСОБА_5

Тобто, наявність постанови про порушення кримінальної справи та докази, які були отримані у ході слідчих дій, не можуть бути доказами відсутності господарських операцій.

Окрім цього, проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 року (з наступними змінами і доповненнями), суд приходить до висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Суд зауважує, що підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Таким чином, з огляду на докази, що містяться у матеріалах справи, правочин між позивачем та ТзОВ «Промтехметал»не може вважатися нікчемним (недійсним) з огляду на наявність належним чином оформлених документів на їх укладення та виконання обома сторонами. В ході судового розгляду справи податковим органом не було надано належних доказів, які б підтвердили вину позивача чи ТзОВ «Промтехметал», яка полягає в намірі порушити публічний порядок, а також відповідачем дані обставини належними чином не спростовані. Відтак, правочини, укладені позивачем не є нікчемними, тобто його нікчемність законом не встановлена.

На думку суду не можуть бути доказом безтоварності господарської операції з придбання позивачем товару у ТзОВ «Промтехметал»посилання податкового органу на взаємовідносини позивача із контрагентом, оскільки, у даному випадку, ПП «НВП «Леоком»не несе відповідальності за можливі порушення податкового законодавства третіми особами, такими як ТзОВ «Промтехметал». У листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України»роз'яснено, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

У відповідності до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи те, що в судовому засіданні було встановлено наявність усіх обставин проведення господарських операцій між ПП «НВП «Леоком»та ТзОВ «Промтехметал»та, зокрема, документального їх підтвердження, суд вважає, що ДПІ у Личаківському районі м.Львова Львівської області ДПС, як суб'єктом владних повноважень не надано до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються її заперечення, окрім цього належними документально обґрунтованими доказами не підтверджено наявності правових підстав винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень і не спростовано доводів позивача на обґрунтування позовних вимог, а тому позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень №0002062320/7266 та №0002072320/7268 від 20.06.2012 року, підлягає до задоволення у повному обсязі.

За бажанням позивача судові витрати у сумі 110 (сто десять) грн. 00 коп., що пов'язані із сплатою судового збору з Державного бюджету України не стягуються.

Керуючись ст.ст.7-14, 18, 19, 69-72, 86, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов -задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0002062320/7266 від 20.06.2012 року.

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0002072320/7268 від 20.06.2012 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 07 грудня 2012 року.