Постанова

від 24.12.2012 по справі 8/103-12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" грудня 2012 р. Справа№ 8/103-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Алданової С.О.

Чорногуза М.Г

при секретарі судового засідання: Петренку В.А.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства «Юридична компанія «Арбітраж Консалтинг»

на рішення господарського суду Київської області від 29.10.2012р.

у справі № 8/103-12 (суддя Скутельник П.Ф.)

за позовом Приватного підприємства «Юридична компанія «Арбітраж Консалтинг»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Дзета»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Фізична особа - підприємець ОСОБА_2

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Юридична компанія «Арбітраж Консалтинг» (далі - позивач) звернулося в господарський суд Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Дзета» (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (далі - третя особа) про стягнення 40597,57 грн. заборгованості за договором від 14.01.2009 року за № 25.

Рішенням господарського суду Київської області від 29.10.2012р. у справі № 8/103-12 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивач та 3-я особа не довели суду за допомогою належних та допустимих письмових доказів виконання ФОП ОСОБА_2 як суб'єктом господарювання, договору від 14.01.2009 року за № 25 та наявності у відповідача станом на 05.07.2012 року, перед ФОП ОСОБА_2, як суб'єктом господарювання, заборгованості за договором від 14.01.2009 року за № 25. У зв'язку з цим місцевий господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для його задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 29.10.2012р. у справі № 8/103-12 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та незаконним, оскільки прийнято судом з порушенням норм матеріального та процесуального права. Висновки суду, викладені у рішенні, на думку скаржника, не відповідають обставинам справи, а судом неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи.

Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем не подано.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2012р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд скарги у судовому засіданні на 24.12.2012р.

В судовому засіданні 24.12.2012р. представниками сторін та третьої особи надано пояснення у справі, представник скаржника підтримав скаргу та просив її задовольнити, представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив суд залишити її без задоволення. Судом оголошено ухвалу від 24.12.2012р. про виправлення описки в ухвалі від 30.11.2012р. про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а в позові необхідно відмовити з інших підстав, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.01.2009 р. між ТОВ «Виробнича фірма «Дзета» (Замовник) та ФОП ОСОБА_2 (Виконавець) укладено договір

№ 25 (далі - договір, т.1, а.с.7, 7 зворот).

Зі змісту положень договору вбачається, що Виконавець зобов'язався надати Замовнику юридичну допомогу по стягненню дебіторської заборгованості з ВАТ "Будматеріали" шляхом представництва Виконавцем Замовника в судах, державній виконавчій службі, установах, організаціях, надання юридичних консультацій, підготовку юридичних та бухгалтерських документів, необхідних для стягнення дебіторської заборгованості, а Замовник прийняти та оплатити вказані послуги Виконавця.

В подальшому, 05.07.2012р. між ФОП ОСОБА_2 (Первісний кредитор) та Приватним підприємством «Юридична компанія «Арбітраж Консалтинг» (Новий кредитор) укладено договір № 30/В відступлення права вимоги (далі - договір відступлення права вимоги, т.1, а.с.22, 22 зворот).

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 договору відступлення права вимоги Первісний кредитор відступає (передає), а Новий кредитор приймає на себе право вимоги Первісного кредитора та стає кредитором за Договором № 25 від 14.01.2009р., укладеним Первісним кредитором з ТОВ «Виробнича фірма «Дзета» (Боржник). Первісним кредитором передається Новому кредитору в повному обсязі право вимоги основного боргу і нарахувань за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за Основним договором, встановлене законодавством та Основним договором, що існує на момент укладення цього договору (основний борг, інфляційні втрати, річні відсотки, штрафні санкції і т.п.).

05.07.2012р. ФОП ОСОБА_2 надіслав на адресу відповідача повідомлення про відступлення права вимоги № 24 на підставі укладеного договору № 30/В відступлення права вимоги від 05.07.2012р. (т.1, а.с.23-25).

В обґрунтуванням позову позивач посилається на те, що відповідач порушив умови Договору від 14.01.2009 р. № 25, оскільки не здійснив оплату наданих третьою особою ФОП ОСОБА_2 послуг з правової допомоги по стягненню дебіторської заборгованості з ВАТ "Будматеріали", внаслідок чого у відповідача перед третьою особою виникла заборгованість на загальну суму 40597,57 грн., з якої основний борг у сумі 29602,18 грн., інфляційні нарахування у сумі 2989,82 грн., 3 % річних у сумі 2085,13 грн., штраф у сумі 5920,44 грн. Позивач вказує на те, що на підставі договору про відступлення права вимоги № 30/В від 05.07.2012 р., укладеним з третьою особою, ним набуто право вимагати від відповідача сплати вказаних сум заборгованості та штрафних санкцій.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції надав правову оцінку правовідносинам сторін та не знайшов підстав для задоволення позову у зв'язку з недоведеністю позовних вимог позивачем належними та допустимими доказами, зокрема в частині виконання договору саме ФОП ОСОБА_2, а не громадянином ОСОБА_2, а також наявності у відповідача заборгованості перед ФОП ОСОБА_2

З урахуванням встановлених у даній справі обставин та наявних доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, однак позов не підлягає задоволенню з інших підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 05.07.2012р. між третьою особою та позивачем укладено договір № 30/В відступлення права вимоги.

Зазначеним договором передбачено, що Первісний кредитор відступає (передає), а Новий кредитор приймає на себе право вимоги Первісного кредитора та стає кредитором за Договором № 25 від 14.01.2009р., укладеним Первісним кредитором з ТОВ «Виробнича фірма «Дзета» (Боржник). Первісним кредитором передається Новому кредитору в повному обсязі право вимоги основного боргу і нарахувань за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за Основним договором, встановлене законодавством та Основним договором, що існує на момент укладення цього договору (основний борг, інфляційні втрати, річні відсотки, штрафні санкції і т.п.) (п.п.1.1, 1.2 договору відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч.1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (ч. 2 ст. 516 Цивільного кодексу України).

Таким чином, законодавством передбачений механізм заміни кредитора у зобов'язанні, визначеному договором та передання новому кредитору права вимоги за таким договором, шляхом укладення між попереднім кредитором та новим кредитором відповідного договору відступлення права вимоги згідно зі ст. 512 ЦК України.

Пунктом 1 частини 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу другого ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Колегією суддів встановлено, що договір відступлення права вимоги № 30/В від 05.07.2012р., укладено між юридичною особою Приватним підприємством «Юридична компанія «Арбітраж Консалтинг» та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2.

Згідно з копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, 28.11.2005р. Виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради Київської області ОСОБА_2 зареєстровано як Фізичну особу-підприємця (т.1, а.с.26).

Згідно з довідкою АБ № 472358 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій 15.07.2010р. Виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради Київської області зареєстровано у ЄДРПОУ Приватне підприємство «Юридична компанія «Арбітраж Консалтинг», керівником якої є ОСОБА_2 (т.1, а.с.27).

Відповідно до розділу 1 Статуту ПП «Юридична компанія «Арбітраж Консалтинг» є самостійним суб'єктом господарювання, що є юридичною особою і заснований на приватній власності. Засновником підприємства є громадянин України ОСОБА_2 (п.п.1.1,1.2 Статуту, т.1, а.с.41).

Зі змісту розділу 6 Статуту ПП «Юридична компанія «Арбітраж Консалтинг» вбачається, що управління підприємством здійснює засновник, який сам призначає себе на посаду директора. При цьому директор підприємства, відповідно до п. 6.3 Статуту, зокрема, укладає угоди та представляє підприємство у стосунках з іншими юридичними особами та фізичними особами (т.1, а.с.42).

Відповідно до п. 3 рішення №1 від 12.07.2010р., прийнятого єдиним засновником ПП «Юридична компанія «Арбітраж Консалтинг», ОСОБА_2 призначено на посаду директора ПП «Юридична компанія «Арбітраж Консалтинг» (т.1, а.с.56).

Згідно з положеннями ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Зі змісту договору відступлення права вимоги вбачається, що цей правочин вчинено з однієї сторони від імені та в інтересах ФОП ОСОБА_2 (кредитор, третя особа), самим ОСОБА_2, який діє на підставі свідоцтва про державну реєстрацію та з іншої сторони в інтересах та від імені ПП «Юридична компанія «Арбітраж Консалтинг» (новий кредитор, позивач), керівником юридичної особи та засновником (як громадянин) ОСОБА_2, який діє на підставі Статуту. Тобто фактично цей правочин з двох сторін одним ітим же представником, ОСОБА_2, що суперечить наведеним у ч. 3 ст. 238 ЦК України вимогам.

За приписами п.1 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Враховуючи встановлені під час вирішення спору судом апеляційної інстанції у даній справі обставини, колегія суддів дійшла висновку, про наявність правових підстав, з якими ст. 203, 215 ЦК України пов'язує недійсність правочину, для визнання договору відступлення права вимоги № 30/В від 05.07.2012р., укладеного між юридичною особою Приватним підприємством «Юридична компанія «Арбітраж Консалтинг» та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2, недійсним у зв'язку з недодержанням в момент вчинення правочину його сторонами вимог Цивільного кодексу України. У даному випадку правочин суперечить вимогам ч. 3 ст. 238 ЦК України. Відтак, зазначений правочин слід визнати недійсним.

Зазначена позиція кореспондується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 20.01.2004р. у справі № 8/113-2003, відповідно до якої, згідно з вимогами п.1 ст. 83 ГПК України, якщо у вирішенні спору буде встановлено, що зміст договору суперечить чинному законодавству, то господарський суд повинен з власної ініціативи визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Оскільки правовою підставою для звернення ПП «Юридична компанія «Арбітраж Консалтинг» з позовом у даній справі є договір відступлення права вимоги № 30/В від 05.07.2012р., укладений між ПП «Юридична компанія «Арбітраж Консалтинг» та ФОП ОСОБА_2, який підлягає визнанню судом недійсним, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно відсутні підстави для задоволення даного позову.

Отже, в задоволенні позовних вимог ПП «Юридична компанія «Арбітраж Консалтинг» необхідно відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують наведеного, а тому колегією суддів відхиляють як необґрунтовані. У зв'язку з цим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Суд першої інстанції хоча й дійшов правильного висновку про відмову в позові, однак не врахував наведеного вище у даній постанові апеляційної інстанції, оскільки не повно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а саме правомірність укладення договору відступлення права вимоги та наслідків такого договору для вирішення даного спору, у зв'язку з чим рішення господарського суду Київської області від 29.10.2012 р. у справі № 8/103-12 відповідно до приписів ст. 104 ГПК України підлягає зміні шляхом викладення його в редакції даної постанови.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 49 ГПК України та покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 83, 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Юридична компанія «Арбітраж Консалтинг» залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 29.10.2012 р. у справі № 8/103-12 змінити.

Резолютивну частину рішення викласти в такій редакції:

«1. Визнати недійсним з моменту укладення договір № 30/В відступлення права вимоги від 05.07.2012р. між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 та Приватним підприємством «Юридична компанія «Арбітраж Консалтинг».

2. В позові Приватного підприємства «Юридична компанія «Арбітраж Консалтинг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Дзета» про стягнення заборгованості відмовити повністю».

3. Матеріали справи № 8/103-12 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Суховий В.Г.

Судді Алданова С.О.

Чорногуз М.Г

Повний текст складено та підписано: 26.12.2012р.