Ухвала

від 17.12.2012 по справі 2а/0570/12995/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Троянова О.В.

Суддя-доповідач - Казначеєв Е.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2012 року справа №2а/0570/12995/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді Казначеєва Е.Г., суддів Яманко В.Г., Васильєвої І.А., за участі секретаря судового засідання Кравець І.Л., представника позивача Арсентьєвої В.В., за довіреністю від 14.12.2012 року, представника відповідача Біцулової А.А., за довіреністю від 14.12.2012 року, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Управління Пенсійного фонду України в Волноваському районі Донецької області та Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Волноваському районі Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2012 р. у справі № 2а/0570/12995/2012 (головуючий І інстанції Троянова О.В.) за позовом Управління Пенсійного фонду України в Волноваському районі Донецької області до Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Волноваському районі Донецької області про спонукання вчинити дії по підписанню акта звірки, відшкодування понесених витрат та стягнення 946169,23 грн., -

ВСТАНОВИВ:

28 вересня 2012 року Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України у Волноваському районі Донецької області про стягнення з відповідача заборгованість у розмірі 415470,18 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року позовні вимоги були задоволені частково. Суд першої інстанції стягнув з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України у Волноваському районі Донецької області (85700, Донецька область, м. Волноваха, вул. Обручева, 17, р/р 37176001003651 в УДК у Волноваському районі, МФО 834016, інд. код 25968174) на користь Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області (85700, Донецька область, м. Волноваха, вул. Обручева, 17, р/р 256043012061 в ДОУ Ощадбанк м. Донецьк, МФО 335106, інд. код 21955522) заборгованість за 01.04.2012 р. по 30.08.2012 р. у загальному розмірі 16899 (шістнадцять тисяч вісімсот дев'яносто дев'ять) грн. 89 коп. В іншій частині позовних вимог відмовив.

Сторони не погодилися з прийнятим судом першої інстанції судовим рішенням та подали апеляційні скарги на постанову суду першої інстанції від 13 листопада 2012 року. Позивач в апеляційній скарзі зазначає про те, що судом першої інстанції необґрунтовано частково задоволено позовні вимоги, тому просить в цій частині постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції в повному обсязі та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.

Представник позивача в судовому засіданні доводи викладені в апеляційній скарзі позивача підтримав, проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечував, вважає, що постанова суду першої інстанції винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи викладені в апеляційній скарзі відповідача підтримав, проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечував, вважає, що постанова суду першої інстанції винесена з порушеням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг та заперечень на них, встановила наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Управлінням Пенсійного фонду України в Волноваському районі Донецької області за період з 01.04.2012 р. по 30.08.2012 р. виплачена сума, що не відшкодована відповідачем 415470,18 грн., яка складається з наступних витрат: 4202,00 грн. сума заборгованості по відшкодуванню пенсії у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_4; 21101,89 грн. витрати на пенсії громадянам держав-учасниць СНД та членів їх сімей, а саме: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, що отримали каліцтво за межами України та гр. ОСОБА_9, якій призначена пенсія в разі втрати годувальника; 1689,24грн. витрати по сплаті допомоги на поховання з 01.04.2011 по 30.08.2012 р.; 388477,05 грн. витрати по сплаті адресної допомоги. Зазначене підтверджують акти звірки розрахунків з відповідачем за вказаний період з таблицями розбіжностей , списки осіб, яким виплачено державну адресну допомогу, а також відомості про підстави призначення пенсій.

Здійснення позивачем вказаних виплат сторонами по справі не заперечується.

Предметом спору по справі є відшкодування здійснених позивачем виплат за період з 01.04.2012 року по 30.08.2012 року, а саме: сума заборгованості по відшкодуванню пенсії у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_4 -4202,00 грн.; витрати на пенсії громадянам, які отримали каліцтво за межами України та членів їх сімей, а саме: ОСОБА_5 -4202,00 грн., ОСОБА_6 -4228,34 грн., ОСОБА_7-4267,55 грн., ОСОБА_8 4202,00 грн. та гр. ОСОБА_9, якій призначена пенсія у зв'язку з втратою годувальника -4202,00 грн.; витрати по сплаті допомоги на поховання у 01.04.2012 р. по 30.08.2012 р. у зв'язку зі смертю гр. ОСОБА_10 - 1689,24 грн.; витрати по сплаті адресної допомоги -388477,05 грн.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-ХІV від 23 вересня 1999 року (далі - Закон № 1105) у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з підпунктом "д" пункту 1 частини першої статті 21 цього Закону) мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті. Такими непрацездатними особами є: 1) діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років; 2) жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють; 3) інваліди - члени сім'ї потерпілого на час інвалідності; 4) неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов'язаний виплачувати аліменти; 5) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право. Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли 8-річного віку. Пенсія у разі смерті годувальника призначається і виплачується згідно із законодавством.

Згідно з підпунктом "д" пункту 1 частини першої статті 21 Закону № 1105 у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

За статтею 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 5 листопада 1991 року (далі - Закон № 1788) право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (стаття 38). Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, також мають право на пенсію, якщо згодом втратили джерело засобів до існування. Непрацездатними членами сім'ї вважаються: а) діти, брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки - за умови, якщо вони не мають працездатних батьків; б) батько, мати, дружина, чоловік, якщо вони є інвалідами або досягли: чоловіки - 60 років, жінки - 55 років; в) один з батьків, або чоловік (дружина), або дід, бабуся, брат чи сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює; г) дід і бабуся - в разі відсутності осіб, які за законом зобов'язані їх утримувати. Вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти мають право на пенсію в разі втрати годувальника до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23-річного віку.

Тобто, згідно приписів Закону № 1105 для здійснення Фондом соціального страхування від нещасних випадків відшкодування Пенсійному фонду витрат на виплату пенсій, у зв'язку з втратою годувальника, дружина померлого саме на момент смерті годувальника повинна досягти 55 років, перебувати на утриманні, не працювати, або мати інвалідність, при цьому, факт знаходження на утриманні повинен бути доведений в установленому порядку. За Законом № 1788 дружина може отримувати пенсію, у зв'язку з втратою годувальника, при досягненні 55 років після смерті чоловіка.

Закон № 1105 набув законної сили з 1 квітня 2001 року, а Закон № 1788 - з 17 грудня 1991 року, тобто має місце дія однопредметних законодавчих норм рівної ієрархії, що не визнані неконституційними в установленому порядку, тому застосуванню підлягає той закон, що прийнятий пізніше, тим більше, що саме з введенням Закону № 1105 страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків - некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням (стаття 15 закону).

Крім того, причинний зв'язок смерті годувальника з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я має бути встановлений МСЕК у відповідності до Інструкції про встановлення причинного зв'язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 15 листопада 2005 р. N 606, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 грудня 2005 р. за N 1455/11735. Згідно пунктів 2.1, 2.2 вказаної Інструкції перелік МСЕК, на які покладаються функції щодо встановлення причинного зв'язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом, затверджується відповідним наказом Міністерства охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управлінь охорони здоров'я обласних, Севастопольської міської і Головного управління охорони здоров'я та медичного забезпечення Київської міської державних адміністрацій. Для розгляду причинного зв'язку смерті з професійним захворюванням, отруєнням або трудовим каліцтвом до МСЕК направляються відповідні документи постраждалих, у яких при житті було встановлено професійне захворювання (отруєння), трудове каліцтво, що спричинило стійку втрату професійної працездатності, та померлих після вступу в дію Закону України "Про охорону праці" (набув законної сили з 24 листопада 1992 року).

Тобто сторони при вирішенні питання щодо відшкодувати витрати на виплату пенсій в разі втрати годувальника повинні керуватись вищезазначеними нормами закону.

Рішенням Волноваського районного суду Донецької області по справі № 2-1340/2006 від 29.12.2006 року, яке набрало чинності 10.04.2007 року, встановлений факт знаходження ОСОБА_4 на утримані свого дяді ОСОБА_11, який загинув на виробництві внаслідок нещасного випадку 04.10.2004 року. Крім цього, у цьому рішенні зазначено, що ОСОБА_4 є інвалідом дитинства, проживав разом з матір`ю, яка також є інвалідом другої групи та не працює, дідом, який помер, та ОСОБА_11 дядьком. Вказаним рішенням встановлено, що згідно довідки про склад сім`ї від 07.06.2007 року ОСОБА_4 є членом сім`ї ОСОБА_11 Таким чином, ОСОБА_4 є інвалідом, членом сім`ї ОСОБА_11 на час інвалідності, отримує пенсію по втраті годувальника.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що згідно приписам ст. 33 Закону № 1105-XIV, підлягає відшкодуванню з боку відповідача сума заборгованості по відшкодуванню пенсії у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_4 -4202,00 грн.

Стосовно позовних вимог про відшкодування витрат по сплаті допомоги на поховання з 01.04.2012 р. по 30.08.2012 р. у зв'язку зі смертю гр. ОСОБА_10 -1689,24 грн., з яким нещасний випадок трапився 05.06.1989 р., суд зазначає, що відповідно до ст. 34 Закону № 1105-XIV, у разі смерті потерпілого від нещасного випадку або професійного захворювання витрати на поховання несе Фонд згідно з порядком, визначеним Кабінетом Міністрів України. Причинний зв'язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів.

Загальними положеннями Інструкції про встановлення причинного зв'язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом, яка затверджена Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 15 листопада 2005 року № 606 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 2 грудня 2005 року за № 1455/11735, передбачено, що причинний зв'язок смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом - зв'язок, який можна встановити між перебігом професійних захворювань (отруєнь) або наслідками трудового каліцтва з урахуванням форми, стадії, тяжкості функціональних порушень, розвитку ускладнень за життя, патоморфологічними та гістологічними змінами в органах та системах організму, що виявлені під час розтину, та настанням смерті.

Пунктом 2.10. зазначеної Інструкції визначено, що висновок про наявність або відсутність причинного зв'язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом оформляється довідкою у трьох примірниках, що використовується МСЕК за формою, що затверджується МОЗ України та видається: перший - установі, що надавала направлення до МСЕК, другий - відповідному відділенню виконавчої дирекції Фонду, третій - заявнику. Підставою є акт визначення причинного зв'язку смерті з профзахворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом (форма акта затверджується МОЗ України).

Згідно ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Тобто, вищезазначені норми передбачають доказування підтвердження причинного зв'язку смерті з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

На підставі викладеного та беручи до уваги те, що належних доказів на підтвердження причинного зв'язку смерті ОСОБА_10 з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я позивачем не надано, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині відшкодування витрат по сплаті допомоги на поховання з 01.04.2012 р. по 30.08.2012 р. у зв'язку зі смертю гр. ОСОБА_10 -1689,24 грн. задоволенню не підлягають.

Що стосується позовних вимог в частині відшкодування виплат особам, які отримали каліцтво в державах СНД, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом частини 2 статті 2 Закону № 1105 особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.

При цьому право на таке забезпечення, яке встановлено в Україні, не залежить від того, у якій з колишніх республік СРСР стався нещасний випадок на виробництві з застрахованою особою або виникло професійне захворювання, пов'язане з виконанням нею трудових обов'язків.

Підпунктом "а" статті 27 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що громадянам України - переселенцям з інших держав, які не працювали в Україні, пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання призначаються незалежно від стажу роботи.

Відповідно до абзацу другого пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 1105-ХІУ відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків також зазначеним у статті 8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на зазначені страхові виплати і соціальні послуги.

Абзацом третім цього пункту (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання-чинності цим Законом підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної і моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника - Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

Крім того відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 3 цієї Угоди встановлено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за даною Угодою, несе держава, яка надає забезпечення. За змістом цієї норми взаємні розрахунки між державами можуть проводитися лише на підставі двосторонніх договорів.

Згідно ст. 5 вказаної Угоди, ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.

Стаття 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (далі - Основи) у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, передбачає, що залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття. Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

За пенсійним страхуванням згідно з пунктом 1 статті 25 цих Основ надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсії у зв'язку з втратою годувальника, крім передбачених пунктом 4 цієї статті; медичні профілактично-реабілітаційні заходи; допомога на поховання пенсіонерів.

Відповідно до пункту 4 цієї статті за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням; відновлення здоров'я та працездатності потерпілого; допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків; пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Згідно з частиною четвертою статті 26 Основ якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.

Враховуючи те, що пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання є наслідком страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, належним страховиком, тим, хто має надавати застрахованій особі матеріальну допомогу чи соціальні послуги, відповідно до статті 25 Основ є Фонд.

Отже, за змістом вище наведених норм обов'язок Фонду відшкодувати потерпілим на виробництві та членам їх сімей матеріальну і моральну (немайнову) шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, не залежить від того, чи сплачували цьому Фонду страхові платежі підприємства, що ліквідувалися та на яких було ушкоджено здоров'я потерпілого.

Як вбачається з абзацу 7 пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 1105-ХІУ, Фонд є правонаступником державного, галузевих та регіональних фондів охорони праці, передбачених статтею 21 Закону України від 14.10.1992 № 2694-ХІІ «Про охорону праці», які ліквідуються.

Таким чином, суд дійшов правильного висновку, що страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, яка стала інвалідом від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, а в разі виплати такої органами Пенсійного фонду України - відшкодувати останньому витрати, є Фонд соціального страхування від нещасних випадків.

Зазначені висновки колегією суддів зроблені з урахуванням правової позиції Верховного Суду України у справі № 21-116а11 ( постанова ВСУ від 6 червня 2011 року), прийнятої в порядку статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України. Частиною 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем призначені пенсії на підставі актів про нещасний випадок на виробництві, згідно з якими травмовані: ОСОБА_6 у 1984 році Тюменська область, м. Нижневартовськ, ОСОБА_7 у 1990 році Казахська ССР, ОСОБА_8 у 1985 році - Чернянський район.

На підставі досліджених матеріалів справи та вказаних норм, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині відшкодування позивачу витрат на виплату пенсії громадянам, які отримали каліцтво на території колишнього СРСР, а саме: ОСОБА_6 -4202,00 грн., ОСОБА_7 -3291,64 грн., ОСОБА_8 -4202,00 грн., у загальній сумі -9900,56 грн.

Проте колегія судді погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування суми пенсій, сплачених ОСОБА_5 та ОСОБА_9.

Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_5, травмований у 2004 році м. Новий Уренгой, ЯНАО, Східна промзона. ОСОБА_9, якій призначена пенсія в разі втрати годувальника - ОСОБА_13, який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок нещасного випадку у республіці Саха (Якутія)

Спірним в цій частині на думку колегії суддів є позовні вимоги про зобов'язання відповідача відшкодовувати виплачену позивачем пенсію внаслідок травми, яка отримана на виробництві зазначеній особі 22 травня 1995 року за межами України після запровадження системи соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.

Зазначені виплати увійшли до актів щомісячної звірки витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання. Однак, наведені суми не були прийняті відповідачем до заліку.

Відповідно до вимог ст. 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" встановлено, що у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку: 1) своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні: д) пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

За приписами статті 1,3 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за даною Угодою, несе держава, яка надає забезпечення.

На підставі вище викладеного колегія суддів зазначає, що зазначені норми Угоди регулюють відшкодування витрат ПФУ, понесених у зв'язку з виплатою пенсій особам, які стали інвалідами внаслідок нещасного випадку на виробництві на території інших республік СРСР до проголошення Україною незалежності, як зазначалось вище ОСОБА_5, травмований у 2004 році та ОСОБА_13, загинув ІНФОРМАЦІЯ_1, після проголошення Україною незалежності.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що оскільки зазначені події настали після проголошення незалежності Україною на території Російської Федерації, то у Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відсутні зобов'язання по відшкодуванню виплачених пенсій по зазначеній особі. За таких обставин, судом першої інстанції безпідставно задоволено позов в цій частині.

Крім того, в наданих позивачем актах звірок та розшифровках зазначена адресна допомога та витрати по її доставці, в задоволенні якої судом першої інстанції відмовлено, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції з наступних підстав.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року № 265 «Про деякі питання пенсійного забезпечення» запроваджена державна адресна допомога, яка сплачується у разі, якщо розмір пенсії не досягає встановленого відсотка прожиткового мінімуму. Пунктом 4 вказаної постанови встановлено, що виплата щомісячної державної адресної допомоги здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога.

Перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, передбачений статтею 21 Закону № 1105. Відповідно до цієї статті Фонд зобов'язаний у встановленому законом порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження здоров'я, в тому числі пенсії по інвалідності від трудового каліцтва або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, у разі настання страхового випадку.

З положень статті 21 Закону № 1105 вбачається, що законом не передбачено обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відшкодувати Пенсійному фонду витрати, пов'язані з виплатою державної адресної допомоги.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 24 Закону № 1105 якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.

Відносини стосовно відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України витрат Пенсійного Фонду на виплату пенсій по інвалідності регулюється Порядком відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України, правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04.03.2003 року № 5-4/4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 року за № 376/7697 (далі - Порядок ).

Відповідно до пункту 4 Порядку, відшкодуванню підлягають суми, що виплачуються відповідно до Законів України "Про пенсійне забезпечення", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та інших нормативно-правових актів, а саме: сума основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; щомісячна цільова грошова допомога на прожиття, якщо така надавалася пенсіонеру, який одержував вищезазначену пенсію; допомога на поховання сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала вищезазначену пенсію; сума витрат Пенсійного фонду з виплати і доставки вищезазначених пенсій. Наведеним пунктом відшкодування Фондом страхування від нещасних випадків виплаченої УПФУ щомісячної державної адресної допомоги та витрати, пов'язаних з виплатою та доставкою цієї державної адресної допомоги, не передбачено.

Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності. Одним із основних принципів страхування від нещасного випадку є цільове використання коштів. Відповідно до статті 46 Закону № 1105 кошти на здійснення страхування від нещасного випадку не формуються за рахунок Державного бюджету України, не включаються до його складу та використовуються виключно за їх прямим призначенням.

Зважаючи на особливості фінансування страхування від нещасного випадку, виключно цільове використання цих коштів та враховуючи те, що адресна допомога як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, Фонд страхування від нещасних випадків не може нести витрати на виплату державної адресної допомоги та пов'язаних з ними витрат на виплату та доставку цієї допомоги.

Зазначена правова позиція відображена у висновках Верховного Суду України в постанові від 09.07.2012р. № 21-180а12.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими, постанова місцевого суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, зміні або скасуванню не підлягає, а апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 195-196, п. 1 ч.1 ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги Управління Пенсійного фонду України в Волноваському районі Донецької області та Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Волноваському районі Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2012 р. у справі № 2а/0570/12995/2012 залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2012 р. у справі № 2а/0570/12995/2012 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого адміністративного суду України, а в разі складення в повному обсязі - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст складено 21 грудня 2012 року.

Головуючий суддя: Е.Г.Казначеєв

Судді: В.Г.Яманко

І.А.Васильєва