Рішення

від 26.12.2012 по справі 2-3717/12

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-3717/12

РІШЕННЯ

іменем України

26.12.2012 року Києво-Святошинський районний суд Київської областів складі:

головуючого Коцюрба М. П.,

за участю секретаря: Кучер В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк»про визнання кредитного договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі -ПАТ «Універсал Банк», Банк, Відповідач) про визнання кредитного договору недійсним.

Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 25 квітня 2008 року між Відповідачем ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1, як фізичною особою, був укладений Кредитний договір № ВL 4080 у сумі 854 500 (вісімсот п'ятдесят чотири тисячі п'ятсот) доларів США на споживчі цілі.

Також у відповідності до Кредитного договору, зобов'язання Позивача за Договором забезпечуються іпотекою нерухомого майна, що підтверджується Договором іпотеки від 25 квітня 2008 року, в якому вказується, що Основний договір - генеральний договір про надання кредитних послуг № ВL 4080 від 25 квітня 2008 року, укладений між Іпотекодержателем та Боржником, в забезпечення виконання зобов'язань якого передається наступне нерухоме майно - нежиле приміщення площею 634,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

У пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі»зазначено, що згідно з ч. 1 ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, як виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. ст.. 192 ЦК, ч. З ст. 533 ЦК, Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1992 року №15 - 93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).

Стаття 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»встановлює загальні вимоги до здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Згідно п. «г»ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентами і нерезидентами на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року №483, згідно якого використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: - якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцію є уповноважений банк або у інших випадках передбачених законами України.

Ще в момент звернення до Відповідача з пропозицією про надання кредиту, Позивач пояснив представникам Відповідача, що кошти йому потрібні на споживчі цілі і витрачати він їх буде у національній валюті - гривні.

Однак, як зазначає Позивач, представники Відповідача, як професійного надавача фінансових послуг, пояснили йому, що по гривневих кредитах, на відміну від валютних, вища процента ставка, а тому за умови постійної стабільності курсу національної валюти України, валютний кредит для нього буде більш вигідний, ніж гривневий, а збільшення курсу долара США на час дії Кредитного договору не відбудеться.

В момент укладання Кредитного договору Позивач, повністю довіряючи Відповідачу, був впевнений і вважав, що Сторони діють у повній відповідності до чинного законодавства України щодо визначення валютою платежу долара США і що зростання курсу долара по відношенню до гривні на час дії договору не відбудеться, погодився укласти Кредитний договір саме в такій редакції.

Однак, восени 2008 року, у зв'язку із стрімким подорожаниям курсу валют по відношенню до гривні ОСОБА_1 повинна була купувати долари США для погашення кредиту за значно вищим курсом.

Позивач не веде зовнішньоекономічною діяльності і не має інших джерел надходження іноземної валюти, а тому змушений витрачати гривневі кошти для погашення кредиту на вкрай невигідних для нього умовах. А так як курс значно зріс, тому Позивач не в змозі повністю погашати кредит.

Крім того, як виявилося, Кредитний договір містить і інші несправедливі для Позивача положення, якими передбачені подвійні штрафні санкції, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України.

Позивач не заперечує, що взяв валюту в сумі 854 500 доларів США і готовий повернути, але при цьому вимагає поданням даного позову дотримання його цивільних прав та інтересів з боку Відповідача.

Таким чином, на даний час між Сторонами виник спір по причині невизначеності ціни кредитного продукту - отриманої іноземної валюти (доларів США).

Позивач не мав і не має наміру відмовлятися від своїх договірних зобов'язань, але зміна обставин в бік значного та різкого підвищення офіційного курсу купівлі валюти - доларів США для нього є істотною зміною обставин.

Статті 6, 7 Постанови НБУ № 200 від 30.05.2007 р. «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України»чітко встановлюють випадки використання фізичними та юридичними особами (резидентами) іноземної валюти, як засобу платежу, у розрахунках на території України.

Відповідно до п. 6.2. Правил, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами «а», «в»та «е»пункту 6.1. цієї глави, зокрема у разі: сплати мита, інших податків та зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.

Згідно із ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст.203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України, право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.

Позивач вважає, що зміст спірного кредитного договору суперечить переліченим вище приписам законодавства.

Просила суд визнати недійним кредитний договір № ВL 4080 від 25 квітня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Універсал Банк».

Представник ПАТ «Універсал Банк»подав до суду заперечення проти позову, відповідно до яких зазначив, що 25 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» та громадянкою України ОСОБА_1 був укладений Генеральний договір про надання кредитних послуг № BL4080 (далі - Генеральний договір).

На даний час Відкрите акціонерне товариство «Універсал Банк»перейменовано в Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк».

Відповідно до п.1.1. Статуту Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», Банк є правонаступником усіх прав та обов'язків Відкритого акціонерного товариства «Універсал Банк», що існував у формі відкритого акціонерного товариства, тип якого у відповідності до рішення Загальних зборів акціонерів ВАТ «Універсал Банк»(протокол № 2-2009 від 22 червня 2009 р.) було змінено на публічне акціонерне товариство та який було перейменовано на Публічне акціонерне товариство «Універсал банк».

Таким чином, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 512 ЦК України, Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»(надалі - Банк) є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Універсал Банк»за Генеральним договором.

Банк згідно з умовами Генерального договору зобов'язався надати Відповідачу кредитні кошти, в рамках ліміту, що дорівнює 854 500 (восьмиста п'ятдесяти чотирьом тисячам п'ятистам) доларів США.

Як стверджує Позивач, що йому необхідно було отримати кредит на споживчі цілі і витрачати він їх буде виключно у національній валюті - гривні.

При цьому, Позивач стверджує, що Банком, як професійним надавачем фінансових послуг, було пояснено про можливість отримання валютного кредиту, що повністю узгоджується з вимогами чинного законодавства.

Статею 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому, ст. 203 ЦК України визначено, що з міст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про банки та банківську діяльність»клієнт має право доступу до інформації щодо діяльності банку.

При цьому банки зобов'язані на вимогу клієнта надати інформацію, зокрема про перелік послуг, що надаються банком, ціну банківських послуг, іншу інформацію та консультації з питань надання банківських послуг.

За таких обставин Банк, з метою дотримання вимог законодавства, в повній мірі виконав законодавчо визначений обов'язок та повідомив Позивача про перелік послуг, які він надає, ціну цих послу.

Тобто, твердження Позивача підтверджують дані обставини та свідчать про вільне волевиявлення Позивача щодо вибору кредитного продукту та укладанні Генерального договору про надання кредитних послуг № ВL 4080 від 25 квітня 2008 року та відповідає його волі.

Що стосується вимоги Позивача про необхідність отримання індивідуальної ліцензії таке твердження спростовується наступним.

Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 1054 ЦКУ передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредйтодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (далі - Закон про банки) кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно з статтею 345 Господарського кодексу України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Статті 47 та 49 Закону про банки визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету.

Нормативно-правовими актами Національного банку України встановлені вимоги щодо оцінки ризиків за операціями в іноземній валюті, зокрема, Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 368, передбачена вимога покриття капіталом валютного кредитного ризику; Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 № 279, встановлено підвищені коефіцієнти резервування за кредитними операціями в іноземній валюті.

При цьому з урахуванням особливостей діяльності банківських установ в умовах фінансової кризи, Національний банк України постановою Правління Національного банку України від 01.12.2008 N 406 "Про затвердження Змін до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" посилив вимоги щодо формування банками спеціальних резервів за кредитами, наданими позичальникам в іноземній валюті.

З вищевикладеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, повідомляємо.

На сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті.

Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Позивач стверджує, що відповідно до підпункт "г" пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

При чому індивідуальної ліцензії потребують операції зокрема, з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Як стверджував сам Позивач він мав на меті отримати кредитні кошти при мав намір витрачати їх у національній валюті.

За таких обставин вимоги Позивача про наявність у Банку індивідуальної ліцензії на здійснення діяльності з надання кредитних послуг в іноземній валюті є безпідставними.

Такої ж думки додержується і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що викладено в п. 11 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5, а саме: у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт "г" пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України "Про Національний банк України" в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу , затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

У зв'язку з наведеним суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Відповідач просив суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.

В судове засідання Позивач чи її представник не з'явились. Представник Позивача подала заяву з проханням слухати справу за їх відсутності.

Представник Відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог.

Суд, вислухавши пояснення представника Відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, 25 квітня 2008 року між Відповідачем ПАТ «Універсал Банк»та ОСОБА_1, як фізичною особою, був укладений Кредитний договір № ВL 4080 у сумі 854 500 (вісімсот п'ятдесят чотири тисячі п'ятсот) доларів США на споживчі цілі.

Також у відповідності до Кредитного договору, зобов'язання Позивача за Договором забезпечуються іпотекою нерухомого майна, що підтверджується Договором іпотеки від 25 квітня 2008 року, в якому вказується, що Основний договір - генеральний договір про надання кредитних послуг № ВL 4080 від 25 квітня 2008 року, укладений між Іпотекодержателем та Боржником, в забезпечення виконання зобов'язань якого передається наступне нерухоме майно - нежиле приміщення площею 634,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Статею 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому, ст. 203 ЦК України визначено, що з міст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про банки та банківську діяльність»клієнт має право доступу до інформації щодо діяльності банку.

При цьому банки зобов'язані на вимогу клієнта надати інформацію, зокрема про перелік послуг, що надаються банком, ціну банківських послуг, іншу інформацію та консультації з питань надання банківських послуг.

За таких обставин Банк, з метою дотримання вимог законодавства, в повній мірі виконав законодавчо визначений обов'язок та повідомив Позивача про перелік послуг, які він надає, ціну цих послу.

Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до п. 1 глави 3 розділу ІІ Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 10 серпня 2005р. за N 281, резиденти мають право купувати, обмінювати іноземну валюту з метою виконання зобов'язань (у тому числі власних операцій суб'єктів ринку) за кредитними операціями та платежами за цими операціями (проценти, комісійні винагороди, неустойки тощо) в іноземній валюті на підставі кредитних договорів і т. ін. Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях, однак ч. 3 цієї статті встановлює, що використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Пункт "г" ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" від 19.02.1993 № 15-93 визначає, що використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання особою індивідуальної ліцензії. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 N 483 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 за N 1429/10028, надає право уповноваженим банкам використовувати іноземну валюту як засіб платежу без отримання індивідуальної ліцензії за умови, що банк є ініціатором або отримувачем за валютною операцією. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»банки мають право на підставі банківської ліцензії здійснювати банківські операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, при цьому ст. 2 цього закону встановлено, що терміни «кошти»у цьому Законі вживається у значенні -«гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент». Даний пункт дозволяє банкам на власний ризик, при наявності ліцензії, проводити операції з кредитування, і не зобов'язує банки брати на себе будь-які ризики пов'язані з цим кредитуванням.

Згідно п. 11 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5, а саме: у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт "г" пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України "Про Національний банк України" в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

У зв'язку з наведеним суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

З цих підстав суд не вважає несправедливими по відношенню до позивача, умови оспорюваного кредитного договору від 25.04.2008 року щодо повернення позичальником кредиту та сплати процентів за його користування у доларах США, якими ризики знецінення національної валюти покладено на позичальника.

Згідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Таким чином, виходячи з того, що всі умови кредитного договору погоджені обома сторонами на час укладення договору, вибір умов кредитування з боку Позивача був добровільним, сторони за власним волевиявленням досягли істотних умов і власноручно їх підписали, чим взяли на себе зобов'язання виконувати їх належним чином, позов, за викладеними в ньому підставами, задоволенню не підлягає у зв'язку з його безпідставністю.

На підставі ст.ст. 15, 16, 202, 203, 533 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 року №2121-III, ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 року №15-93, п.1.4, п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року №483 та, керуючись ст.ст.4, 10, 11, 60, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк»про визнання кредитного договору недійсним -відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ч. 1 ст. 223 ЦПК України.

Суддя М.П. Коцюрба