Постанова

від 24.12.2012 по справі 21/083-12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" грудня 2012 р. Справа№ 21/083-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Кондес Л.О.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача за первісним позовом: Рижкова О.В. - представник, дов. № 23/10 від 02.09.2012;

від відповідача за первісним позовом: Нощенко О.Б. - представник, дов. б/н від 27.08.2012;

від третьої особи: не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Приватного підприємства "Бізнес-центр"

на рішення Господарського суду Київської області від 31.08.2012

у справі № 21/083-12 (суддя Ярема В.А.)

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Валтекс"

до Приватного підприємства "Бізнес-центр"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛеЮл"

про стягнення 923 150,47 грн.

за зустрічним позовом Приватного підприємства "Бізнес-центр"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Валтекс"

про визнання договору та видаткової накладної недійсними

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2012 та від 10.12.2012 розгляд апеляційної скарги у справі № 21/083-12 відкладався на 10.12.2012 та 24.12.2012, відповідно.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2012 до участі у справі № 21/083-12 залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛеЮл" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за первісним позовом, згідно із ст.ст. 27, 99 ГПК України.

На підставі ст.ст. 69, 99 ГПК України строк розгляду апеляційної скарги продовжено.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 31.08.2012 у справі № 21/083-12 первісні позовні вимоги задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 792 000,00 грн. заборгованості, 52 891,47 грн. 3% річних, 78 192,00 грн. інфляційних втрат, 18 461,79 грн. судового збору; в задоволенні решти первісних позовних вимог відмовлено; у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення мотивовано тим, що відповідач за первісним позовом свої обов'язки за договором № 542/04 від 01.03.2010, в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару, належним чином не виконав, сплативши лише 18 000,00 грн., внаслідок чого за ним утворилось 792 000,00 грн заборгованості; суд дійшов висновку, що право нарахування 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасну оплату вартості поставленого товару у позивача виникло з 17.04.2010; перерахувавши, відповідно до вимог норм Закону, умов договору, враховуючи заявлений період розрахунку, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 52 891,89 грн., 78 192,00 грн. інфляційних втрат; в порушення норм Закону позивачем за зустрічним позовом не доведено належними та допустимими доказами факту введення його відповідачем за зустрічним позовом в оману щодо умов спірного договору; суд дійшов висновку, що спірна накладна за своєю правовою природою є первинним бухгалтерським документом, а нормами закону не передбачено такого способу захисту прав, як визнання недійсними первинних бухгалтерських документів.

В апеляційній скарзі відповідач за первісним позовом просить рішення Господарського суду Київської області від 31.08.2012 у справі № 21/083-12 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення і неправильного застосування норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення, яким задовольнити повністю зустрічний позов, а в задоволенні первісного позову відмовити повністю.

Підстави апеляційної скарги обгрунтовуються наступними доводами.

На думку скаржника, судом першої інстанції порушено норми п.6 ч.1 ст.3, ст.ст. 16, 216, 230, 316, 317, 319, 328, 664 ЦК України.

Скаржник стверджує, що судом не звернуто уваги на ту обставину, що позивач за первісним позовом навмисне ввів в оману відповідача, оскільки позивач заявив, що постачання обладнання може бути здійснено тільки після попереднього підписання відповідачем видаткової накладної № ВТ-0000408 від 01.04.2010, однак, після підписання видаткової накладної обладнання не було поставлено.

Також, як стверджує скаржник, позивачем за первісним позовом, шляхом введення відповідача за первісним позовом в оману, були неправомірно отримані від останнього грошові кошти (часткова оплата за обладнання) у розмірі 18 000,00 грн. згідно з платіжним дорученням № 98 від 06.08.2010. Зазначену суму позивач за первісним позовом зобов'язаний сплатити відповідачу за первісним позовом, як неправомірно отриману, що підтверджується вимогою відповідача за первісним позовом від 27.07.2012 № 27/07-12/2.

Як заявляє скаржник, позивач за первісним позовом ввів в оману відповідача, оскільки всупереч умовам п.1.3 договору № 542/04, право власності на обладнання позивач отримав лише 01.04.2010, з моменту підписання між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛеЮл" і позивачем видаткової накладної № ЛЮ 00328 від 01.04.2010. Зазначене, як стверджує скаржник, вчинено позивачем з метою у подальшому вимагати оплати за непоставлене обладнання.

Скаржник стверджує, що договір купівлі-продажу № 542/04 від 01.03.2010 підписаний від позивача за первісним позовом не уповноваженою особою та на момент укладення договору № 542/04 було відомо, що позивач не був власником спірного обладнання і не мав права вчиняти будь-яких дій відчуження відносно цього майна.

На думку скаржника, висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні зустрічного позову суперечать нормам ст. 16 ЦК України.

Скаржник посилається на те, що суд не звернув увагу, що позивачу за первісним позовом, на підтвердження постачання обладнання відповідачу по договору, необхідно було зазначити заводський, реєстраційний номер обладнання, щоб його ідентифікувати і виявити, чи таке обладнання існує. Однак, суд зазначені відомості позивача надати не зобов'язав, що є порушенням ст. 664 ЦК України.

На думку скаржника, відсутність у позивача за первісним позовом товарно-транспортних накладних на постачання спірного обладнання, тобто відсутність факту здійснення постачання спірного обладнання по договору підтверджується відсутністю у скаржника, у зв'язку з ненаданням позивачем, податкової накладної по договору купівлі-продажу на спірне обладнання, не відображенням її відповідачем за первісним позовом в своєму бухобліку при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість.

Скаржник вважає, що судом безпідставно не враховано письмові відповіді та пояснення посадових осіб відповідача за первісним позовом про навмисне введення в оману відповідача за первісним позовом по договору купівлі-продажу № 542/04 щодо постачання обладнання; про те, що автомобіль з обладнанням не розвантажувався та не оприбутковувався на склад відповідача.

Скаржник зазначає про порушення судом першої інстанції норм ст.ст. 4, 4-2, 4-3, 33, 34 ГПК України.

В письмовому поясненні скаржник вказує на те, що твердження водія позивача за первісним позовом Дукмасова С. та його пояснення про здійснення перевезення і передання товару Дорошенку С.Л. 01.04.2010, згідно з постановою Білоцерківського МВ ГУ МВС України в Київській області від 13.08.2012, не відповідає дійсності, оскільки зазначене обладнання має вагу в декілька тонн, є об'ємним і тому його розвантаження декількома особами, без залучення відповідного обладнання - крану, є фізично неможливим.

10.12.2012 скаржником до апеляційного господарського суду подані клопотання за № 10/12-12/1 про витребування у позивача за первісним позовом документів з характеристиками (вага, розміри й ін.) обладнання, що є предметом укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № 542/04 від 01.03.2010, а саме, двокольорової литтєвої машини Nuova Zarine BL 18 для прямого приливу підошви на верх взуття та за № 10/12-12 - про звернення з судовим дорученням через Міністерство юстиції України, Міністерство закордонних справ України до відповідного компетентного органу Італійської Республіки чи безпосередньо з судовим запитом до підприємства - виробника литтєвої машини Nuova Zarine BL 18, що є предметом укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № 542/04 від 01.03.2010: ТОВ "Техполі", на предмет того, чи виготовлялася зазначеним підприємством (якщо так, то коли), чи ніколи не виготовлялася ним, вищезазначена двокольорова литтєва машина для прямого приливу підошви на верх взуття (складається з: робота для поворота колодок Robo-18, холодильної установки води Jolly R45, установки для сушки матеріалів Tria FD, вакуумної сушки для взуття Ronaldi RSSV /86/1*750, машини обрізки облоя Colly GP-7).

До клопотання за № 10/12-12 скаржником додано каталог продукції, що виробляється ТОВ "Технополі", в тому числі диск і реквізити зазначеного підприємства, що, як вказує скаржник, є виробником спірного обладнання за договором № 542/04 від 01.03.2010.

Відповідно до ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із ст. 38 ГПК України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати доказі вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, розглянувши подані скаржником клопотання, дійшла висновку, що зазначені у клопотаннях документи, які належить витребувати та інформація, зазначеного заявником змісту, компетентного органу або юридичної особи Італійської Республіки, враховуючи наявні матеріали у справі № 21/083-12, не будуть мати значення для цієї справи; при цьому слід врахувати, що твердження скаржника про те, що зазначена у клопотанні юридична особа - ТОВ "Технополі" є виробником спірного обладнання за договором № 542/04, не знаходить свого підтвердження у матеріалах справи № 21/083-12.

Враховуючи викладене, клопотання скаржника залишаються без задоволення.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач за первісним позовом заперечує проти доводів скаржника, посилаючись, зокрема, на те, що на момент фактичного передання обладнання скаржнику, а саме станом на 01.04.2010, позивач був власником цього обладнання; те, що факт постачання (передачі) обладнання від позивача за первісним позовом відповідачу підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; постачання обладнання було здійснено власним автотранспортом позивача за первісним позовом, що підтверджується подорожнім листом вантажного автомобіля останнього; те, що здійснення скаржником оплати в розмірі 18 000,00 грн. є нічим іншим, як частковою оплатою за отримане обладнання.

В письмовому поясненні позивач за первісним позовом вказує на те, що подані скаржником клопотання є безпідставними; каталог обладнання, який наданий відповідачем, не є належним та допустимим доказом у даній справі; надати документи з характеристиками обладнання, що є предметом договору № 542/04 від 01.03.2010, позивач за первісним позовом не має можливості, оскільки усі документи на обладнання були передані відповідачу за первісним позовом під час передачі самого обладнання.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників позивача за первісним позовом та відповідача за первісним позовом, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, письмові пояснення сторін, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем до суду першої інстанції подано позов про стягнення з відповідача 792 000,00 грн. основного боргу, 78 192,00 грн. інфляційних втрат, 52 958,47 грн. три відсотки річних та судового збору.

Відповідачем подано до позивача зустрічний позов про визнання недійсним договору № 542/04 купівлі-продажу обладнання від 01.03.2010, укладеного між позивачем та відповідачем; визнання недійсною видаткової накладної № ВТ-0000408 від 01.04.2010 на суму 810 000,00 грн.; покладення судових витрат на відповідача за зустрічним позовом.

У порядку ст. 22 ГПК України 01.08.2012 позивачем за зустрічним позовом подано уточнення до зустрічної позовної заяви.

Як вбачається із матеріалів справи, 01.03.2010 між сторонами укладено договір купівлі-продажу обладнання № 542/04, згідно із п.1.1 якого відповідно до даного договору позивач за первісним позовом, за договором продавець, зобов'язується передати у власність у зумовлені строки відповідачу за первісним позовом, за договором покупцеві, бувшу у використанні двокольорову литтєву машину Nuova Zarine BL-18, виробництва фірми Technopoly, Італія, для прямого приливу підошви на верх взуття згідно із специфікацією № 1 далі за текстом - "обладнання"), а відповідач за первісним позовом зобов'язується прийняти обладнання і сплатити за нього певну грошову суму відповідно до умов договору.

В п.1.2 договору № 542/04 сторони погодили умову про те, що найменування, кількість, ціна обладнання, що підлягає продажу за цим договором, визначається специфікацією № 1, що є невід'ємним додатком до цього договору.

В розділі 3 договору № 542/04 сторонами передбачено, що обладнання повинно бути поставлене відповідачу за первісним позовом протягом 45-ти календарних днів з моменту підписання сторонами цього договору; перехід права власності та ризиків на обладнання відбувається в момент підписання сторонами видаткової накладної; доставка обладнання відбувається автомобільним транспортом за рахунок позивача за первісним позовом.

В п.п.4.1 та 4.4 договору № 542/04 сторони погодили умови про те, що ціна обладнання становить 810 000,00 грн., у тому числі ПДВ 20%; відповідач за первісним позовом здійснює оплату за отримане обладнання не пізніше 15-ти календарних днів з моменту отримання обладнання.

Згідно із погодженою сторонами специфікацією № 1 на поставку товару, яка є додатком № 1 до договору № 542/04, обладнання складається із литтєвої машини, робота для повороту колодок, холодильної установки води, установки для сушки матеріалів, вакуумної сушки для взуття, машини обрізки облоя, модель, кількість, ціна та вартість яких зазначені у цій специфікації.

Загальна вартість обладнання відповідно до вказаної специфікації № 1 становить 810 000,00 грн., в тому числі ПДВ 135 000,00 грн.

Позивачем за первісним позовом виставлено відповідачу рахунок-фактуру № ВТ-0000310 від 01.04.2010 на сплату суми 810 000,00 грн. вартості обладнання.

Відповідно до видаткової накладної № ВТ-0000408 від 01.04.2010 позивачем за первісним позовом відвантажено, а відповідачем одержано обладнання на загальну суму вартості 810 000,00 грн.

За платіжним дорученням від 06.08.2010 № 98 відповідачем за первісним позовом перераховано позивачу суму 18 000,00 грн. за обладнання згідно із рахунком № ВТ-0000310 від 01.04.10, в тому числі ПДВ - 3 000,00 грн.

Докази здійснення відповідачем за первісним позовом повного розрахунку за одержане обладнання у матеріалах справи відсутні.

Згідно з ч.1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В ч.1 ст. 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.2 ст. 193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарський санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції про розміри сум інфляційних втрат та річних, які підлягають стягненню.

В ч.1 ст. 230 ЦК України встановлено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним; обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ч.1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним; істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням; помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Наявність умислу в діях відповідача за зустрічним позовом, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (п.20 Постанови від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї (лист Верховного Суду України від 24.11.2008 "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Враховуючи ті обставини, що договір купівлі-продажу обладнання № 542/04 від 01.03.2010 підписано сторонами та скріплено відбитками печаток; також підписами сторін та відбитками печаток на видатковій накладній № ВТ-0000408 від 01.04.2010 засвідчено факт передання відповідачем за зустрічним позовом та приймання позивачем за зустрічним позовом обладнання, переліченого у зазначеній видатковій накладній на загальну суму вартості 810 000,00 грн., та у подальшому часткову оплату позивачем за зустрічним позовом вартості одержаного обладнання за платіжним дорученням № 98 від 06.08.2010, є відсутніми підстави для висновку про те, що позивача за зустрічним позовом було навмисно введено відповідачем за зустрічним позовом в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

Також не доведено матеріалами справи наявність факту обману.

Згідно з ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, зокрема, вручення товару покупцеві, якщо договором встановлено обов'язок продавця доставити товар.

Згідно з ст.ст. 1, 4, 8, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV із змінами, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; основним принципом бухгалтерського обліку та фінансової звітності є зокрема, превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми; відповідальність за забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до ч.1 ст. 99 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

В п.2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99 передбачено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Отже, уклавши договір № 542/04, погодивши специфікацію до цього договору, видавши довіреність № 1 від 04.04.2010 на одержання обладнання від відповідача за зустрічним позовом, позивач за зустрічним позовом усвідомлював те, що відповідно до чинного законодавства, саме така операція, як одержання обладнання від відповідача за зустрічним позовом, оформлюється видатковою накладною № ВТ-0000408 від 01.04.2010 відповідно до умов нормативних актів.

Позивачем за зустрічним позовом в уточненні до зустрічної позовної заяви вказується на те, що договір № 542/04 від 01.03.2010 підписаний не директором відповідача за зустрічним позовом, а неуповноваженою особою, оскільки підпис директора відповідача на договорі № 542/04 не є автентичний підпису директора відповідача за зустрічним позовом в інших документах.

Однак, таке твердження позивача за зустрічним позовом не підтверджено належним доказом, адже відповідно до ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Встановлення належності підпису особі потребує спеціальних знань, отже, доказом того, що договір № 542/04 підписано не директором відповідача за зустрічним позовом може бути лише висновок почеркознавчої експертизи, який відсутній у матеріалах справи.

Поряд із цим слід вказати на ту обставину, що відповідач за зустрічним позовом схвалив укладення договору № 542/04 його виконанням - відвантаженням обладнання позивачу за зустрічним позовом та переданням останньому згідно з видатковою накладною № ВТ-0000408 від 01.04.2010 та одержанням часткової оплати поставленого обладнання.

Отже, видаткова накладна № ВТ-0000408 від 01.04.2010 є первинним обліково-бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення сторонами приймання-передачу матеріальних цінностей, і позивач за зустрічним позовом матеріалами справи не довів протилежного.

Доводи апеляційної скарги немає підстав визнати такими, що грунтуються на нормах права та підтверджені матеріалами справи, враховуючи викладене та наступні обставини.

Твердження скаржника про те, що позивач за первісним позовом заявив, що постачання обладнання буде здійснено тільки після попереднього підписання відповідачем видаткової накладної № ВТ-0000408 від 01.04.2010, а після підписання видаткової накладної обладнання не було поставлено, є голослівним, оскільки, як вже зазначалось, саме видаткова накладна засвідчує момент передання-прийняття матеріальних цінностей та складається під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Складення видаткової накладної раніше ніж здійснення приймання-передання матеріальних цінностей, нормативними актами не передбачено.

Також є не доведеним матеріалами справи твердження скаржника про отримання відповідачем за зустрічним позовом, шляхом введення в оману, грошових коштів у розмірі 18 000,00 грн. згідно з платіжним дорученням № 98 від 06.08.2010, враховуючи також те, платіж здійснено через чотири місяці після складення видаткової накладної № ВТ-0000408 від 01.04.2010.

Як стверджує позивач за первісним позовом, спірне обладнання ним було придбане у Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛеЮл" на підставі договору купівлі-продажу № 03/08 від 03.08.2009 та одержане відповідно до накладної № ЛЮ 00328 від 01.04.2010 і у цей день обладнання було продане відповідачу за первісним позовом.

Як вбачається із матеріалів справи, 03.08.2009 між позивачем за первісним позовом та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛеЮл" укладено договір купівлі-продажу № 03/08, відповідно до п.1.2 якого найменування, номенклатура, асортимент, кількість, ціна товару, що підлягає продажу за цим договором, визначаються у рахунках-фактурах та видаткових накладних, що є невід'ємними частинами цього договору.

Згідно із накладною № ЛЮ00328 від 01.04.2010 Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛеЮЛ" передало, а позивач за первісним позовом одержав товар, найменування якого перелічено у цій накладній, загальною вартістю, всього з ПДВ 810 000,00 грн.

Отже, на момент відвантаження обладнання позивачем за первісним позовом відповідачу та передання за видатковою накладною № ВТ-0000408 від 01.04.2010, у позивача за первісним позовом було право власності на обладнання.

Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Отже, сторони на власний розсуд у договорі № 542/04 або у специфікації № 1 до цього договору, не зазначили заводський, реєстраційний номер обладнання.

Згідно з п.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказами Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363 та від 23.03.1998 № 90, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Однак, оскільки позивачем за первісним позовом перевезено до відповідача обладнання власним автомобільним транспортом та за свій рахунок, як це передбачено в п.3.3 договору № 542/04, то відсутність товарно-транспортної накладної не перешкоджає здійсненню розрахунків між сторонами за договором № 542/04.

В матеріалах справи наявний подорожній лист вантажного автомобіля від 01.04.2010, автомобіль КАМАЗ АІ 1538 АК, водій Дукмасов С.П., про перевезення вантажу за маршрутами: м. Біла Церква - смт Макарів, смт Макарів - м.Біла Церква.

Згідно із постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 13.08.2012 ст.о/у СДСБЕЗ Білоцерківського МВ (з обслуговування м. Біла Церква та Білоцерківського району) ГУМВС України в Київській області, опитаний водій ТОВ "Валтекс" гр. Дукмасов С. повідомив, що дійсно 01.04.2010 здійснив поставку обладнання відповідачу за первісним позовом (а.с. 72, 2т.).

Отже, немає підстав надавати перевагу письмовим поясненням посадових осіб відповідача перед поясненням водія позивача за первісним позовом.

Щодо способу розвантаження автомобіля, то зазначена постанова про відмову в порушенні кримінальної справи не містить відомостей про спосіб розвантаження автомобіля.

Наявності порушень норм процесуального права, які є підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції, апеляційною інстанцією не встановлено.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи, для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Київської області від 31.08.2012 у справі № 21/083-12 залишити без змін, а скаргу Приватного підприємства "Бізнес-центр" без задоволення.

2. Справу № 21/083-12 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя Ропій Л.М.

Судді Кондес Л.О.

Рябуха В.І.