Ухвала

від 27.11.2012 по справі 2а-8474/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/31881/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Приходько І.В.,

за участю секретаря судового засідання Мартиненко І.В.,

представників позивача Дейнеки О.А., відповідача Малишевої Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2012 у справі № 2а-8474/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Джеррад Україна"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство в судовому порядку (з урахуванням уточнення позовних вимог) оскаржило податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції від 06.04.2011 № 0001962309, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 38 581,00 грн., та від 06.04.2011 № 0001972309, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток у розмірі 5 973 850,00 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено частково: податкове повідомлення -рішення від 06.04.2011 № 0001962309 визнано протиправним та скасовано повністю, а податкове повідомлення -рішення від 06.04.2011 № 0001972309 - в частині збільшення грошового зобов'язання та фінансових санкцій у сумі 5 770 274,38 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі Державна податкова інспекція, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та у задоволенні позову відмовити повністю.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що передумовою визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток та ПДВ із застосуванням фінансових санкцій відповідно до спірних податкових повідомлень -рішень слугував висновок фахівців контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 21.03.2011 про результати планової виїзної перевірки Товариства за період з 01.01.2008 по 31.12.2010, що в порушення пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 та п. 22.13 ст. 22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 4 002 832,00 грн. Такий висновок податкового органу мотивовано тим, що Товариством у відповідному звітному періоді до складу валових доходів не віднесено суму безповоротної фінансової допомоги, яка виникла внаслідок спливу терміну погашення зобов'язань по договорам купівлі -продажу цінних паперів від 30.07.2006 № К-171/06 та № К-173/06, укладених між позивачем та його контрагентами (Компанією "Веббінг ЛТД", "Сітілінк Дістріб'юшн Лімітед"), та у деклараціях на прибуток за І квартал 2008 роки задекларовано витрати, пов'язані з нарахуванням та виплатою процентів за кредитним договором, які не були задекларовані у 2006 році, та передплатою за договорами щодо монтажу протипожежних скляних перегородок, реконструкції приміщень адміністративного корпусу, постачання та обладнання систем кондиціювання. Нарахування решти податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ у сумі 30 865, 00 грн. було обумовлено неподанням Товариством податкових декларацій з податку на прибуток за І півріччя, 9 місяців 2010 року та 2010 рік та ПДВ за червень -грудень 2010 року.

Ухвалюючи судові рішення в частині позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем під час перевірки не прийнято до уваги надані позивачем пояснення та документи, з яких вбачається, що до договорів, за якими у позивача рахувалась кредиторська заборгованість, яка, на думку відповідача, внаслідок закінчення терміну позовної давності, є безповоротною фінансовою допомогою, між сторонами у липні 2006 року та у жовтні 2008 року було укладено додаткові угоди, якими було змінено умови договорів щодо граничних строків повного розрахунку між сторонами -до 31.12.2009. Крім того, наявна кредиторська заборгованість, яка рахувалась у бухгалтерському обліку позивача до 08.04.2010 перед "Сітілінк Дістріб'юшн Лімітед" та до 15.07.2010 перед Компанією "Веббінг ЛТД" відповідно до договорів про переведення боргу від 08.04.2010 та від 15.07.2010 була переведена на контрагентів ТОВ "Офіс Лайн" та ТОВ "І-тел".

Згідно із ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому ч. 5 цієї статті зазначає, що за зобов'язаннями, строк виконання яких визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Як встановлено судами, додатковими угодами до договорів купівлі -продажу цінних паперів строк оплати вартості цінних паперів визначено до 31.12.2009.

Тому, починаючи із 01.01.2010 починається перебіг позовної давності, тобто коли у кредитора виникло право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Таким чином, суди дійшли вірного висновку, що визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток за результатами взаємовідносин з Компанією "Веббінг ЛТД", "Сітілінк Дістріб'юшн Лімітед" є неправомірним.

Цілком правильно судами визнано безпідставними і доводи контролюючого органу щодо заниження позивачем податку на прибуток за I квартал 2008 року внаслідок включення суми витрат щодо нарахованих процентів за кредитним договором, не враховані у минулих податкових періодах (2006 року).

Ухвалюючи рішення в цій частині спору, суди виходили з того, що обмеження по віднесенню витрат попереднього року, передбачене п. 22.13 ст. 22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", стосувалось від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, що виникло станом на 01.01.2006, тобто витрат 2005 року, тоді як відсотки за кредитним договором не були задекларовані позивачем у складі валових витрат протягом 2006 року. При цьому, як вірно зазначили суди, обмеження щодо переносу до валових витрат показників певних податкових періодів стосувались від'ємного значення, а показник рядка "08" декларації позивача за 2006 рік має позитивне значення "+ 462".

Так, починаючи з 01.01.2004 та включно до 2007 року діяла заборона враховувати збитки попередніх років у складі валових витрат поточного року. Тобто мова йшла про ті збитки, які виникли у підприємства на 1 січня попереднього року і не були перекриті доходом у попередньому році. Така норма була закріплена на 2007 рік у Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" у п. 22.13 ст. 22. А до 2007 року такі або аналогічні норми були записані у держбюджетах відповідних років.

На 2008 рік про якесь обмеження щодо віднесення збитків усіх минулих років жодним нормативним актом не передбачено, крім обмеження з урахуванням строків давності, визначених ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", -в 1095 днів, у межах яких платник податків має право відобразити валові витрати, але з тих чи інших причин, цього не зробив.

Згідно з пп. 5.2.7 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов'язання.

Відповідно до пп. 5.2.7 цього Закону у рядку "05.2" декларації відображається сума витрат, помилково не врахованих у минулих звітних періодах і виявлених платником податків самостійно у звітному періоді. Тут також відображаються надмірно враховані витрати у минулих звітних періодах, однак за знаком "-". Таким чином, показник рядка "05.2" може мати як додатне, так і від'ємне значення.

Судами встановлено, що керуючись положенням пп. 5.2.7 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" позивачем у рядку "05.2" декларації було відображено сума витрат з нарахованих процентів за кредитним договором, помилково не врахованих у 2006 році.

При розгляді питання щодо самостійного визначення контролюючим органом податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ внаслідок неподання позивачем податкової звітності, суди, враховуючи положення ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з правилами, встановленими ч. 2 ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірно не перевіряли обставини, які були встановлені судовими рішеннями у іншій справі, оскільки судовим рішенням у № 2а-10549/11/2670, яке набрало законної сили, було встановлено, що податкові декларації з податку на прибуток та ПДВ, неподання яких стало підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань у цій справі, визнано такими, що подані позивачем у межах граничного терміну, а висновки контролюючого органу про неподання позивачем декларацій помилковим. При цьому, судами у цій справі встановлена самостійна сплата позивачем податкових зобов'язань з ПДВ за червень -грудень 2010 року, що підтверджено відповідними платіжними дорученнями про сплату до бюджету саме цих сум за кожний з вказаних місяців, що в сово чергу виключає повторне нарахування позивачу грошових зобов'язань з ПДВ за вказані періоди та визначення фінансових санкцій.

Суди попередній інстанцій мотивовано прийшли до висновку про неправомірність віднесення позивачем до складу валових витрат, пов'язані з передплатою за договорами щодо монтажу протипожежних скляних перегородок, реконструкції приміщень адміністративного корпусу, постачання та обладнання систем кондиціювання, оскільки такі витрати передбачають ремонт основних фондів, що в силу пп. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 та пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону N 334/94-ВР, виключає підстави для віднесення витрат з їх придбання до валових.

З урахуванням викладеного передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень першої та апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2012 у справі № 2а-8474/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К Голубєва

І.В. Приходько