Постанова

від 09.01.2013 по справі 2а/1270/7942/2012

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Категорія №8.2.6

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 січня 2013 року Справа № 2а/1270/7942/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Твердохліба Р.С.,

при секретарі: Андріасяні Е.А.,

та

представників сторін:

від позивача - Бєловицький С.І. (довіреність від 10.10.2012 б/н),

від відповідача - Звягінцева С.М. (довіреність від 17.08.2012 № 3842/8/10),

Бойко М. М. (довіреність від 14.09.2012 № 5231/8/22),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ЛББ» до Старобільської міжрайонної державної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 27 липня 2012 року № 0000042200, № 0000032200,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2012 року відкрито провадження по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ЛББ» до Старобільської міжрайонної державної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 27 липня 2012 року № 0000042200, № 0000032200.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив.

27 липня 2012 року Старобільською міжрайонною державною податковою інспекцією Луганської області Державної податкової служби на підставі акту позапланової невиїзної перевірки від 10 липня 2012 року № 118/2200-34164713 «Про результати позапланової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ЛББ» з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 01 квітня 2009 року по 31 грудня 2009 року повноти нарахування та сплати податку на прибуток за період з 01 квітня 2009 року по 31 грудня 2009 року» прийняті податкові повідомлення-рішення від 27 липня 2012 року № 0000042200, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 127393,75 грн. та від 27 липня 2012 року № 0000032200, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств на загальну суму 159242,50 грн.

Висновками акту позапланової невиїзної перевірки від 10 липня 2012 року №118/2200-34164713 встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ЛББ» п.п.5.1.2 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства», п.3 ст.5 та п.1 ст.7 Господарського кодексу України, п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого було завищено валові витрати, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 127394,00 грн.; п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижений податок на додану вартість на загальну суму 101915,00 грн.

Позивач вважає, що твердження відповідача, які наведені для обґрунтування висновків акту перевірки від 10 липня 2012 року № 188/2200-341647713 є незаконними з огляду на наступне.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ЛББ» при проведені перевірки були надані Старобільській міжрайонній державній податковій інспекції Луганської області Державної податкової служби наявні платіжні документи, накладні, що підтверджують віднесення вартості товарно-матеріальних цінностей, що були предметом договору купівлі-продажу, укладеного між позивачем та приватним підприємством «Союз-Трейд-В», до складу валових витрат. В бухгалтерському та податковому обліку зазначені господарські операції відображено у повному обсязі. Позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені у ціні придбаного у приватного підприємства «Союз-Трейд-В» товару, на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

В свою чергу, приватне підприємство «Союз-Трейд-В» на час виникнення спірних правовідносин перебувало в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців, а також знаходився на податковому обліку в податковій інспекції та мав статус платника податку на додану вартість.

З огляду на викладене, позивач вважає, що здійснення господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ЛББ» та приватним підприємством «Союз-Трейд-В» підтверджено первинними документами.

Позивач зазначає, що чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство не вимагало від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтв платника податку на додану вартість, сплату до бюджету податків, ведення бухгалтерського та податкового обліку свої х контрагентів, а також здійснювати перевірку повноважень керівників контрагентів на підпис первинних документів, податкових накладний та ідентифікацію їх підписів.

Крім того, на думку позивача наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних, дорожніх листів не впливає на формування платником податків податкового кредиту за здійсненими господарськими операціями з огляду на те, що наявність цих документів, не пов'язана з датою виникнення права платника податків на податковий кредит, встановленої п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Стосовно посилання відповідача на вирок Ленінського районного суду м. Луганська від 23 грудня 2011 року, позивач зазначає, зазначеним вироком встановлено вину засновника та директора приватного підприємства «Союз-Трейд-В» у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України - фіктивне підприємництво, але не встановлено період фіктивного підприємництва та фіктивної фінансово-господарської діяльності між позивачем та приватним підприємством «Союз-Трей-В», а також не встановлено незаконність діяльності товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ЛББ». Зазначений вирок, не містить юридичної оцінки укладених спірних правочинів поставки між позивачем та його контрагентом. Дане рішення не є належним доказом неправомірності дій позивача, оскільки воно постановлено у відношенні директора приватного підприємства «Союз-Трейд-В», а не у відношенні посадових осіб товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ЛББ». Позивач добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.

Крім того, позивач зазначає, що висновки про нікчемність правочинів, їх протиправний характер, що порушує публічний порядок відноситься виключно до компетенції судів, а не податкових органів.

Договір купівлі-продажу від 20 травня 2009 року № 8/2009 виконано сторонами у повному обсязі з дотриманням вимог, передбачених ст.203 Цивільного кодексу України, з додержанням обов'язкових умов дійсності правочину, з волевиявленням сторін, зміст договорів не суперечить актам цивільного законодавства, підписаний особами, які мають необхідний об'єм цивільної дієздатності, тому у будь-якому випадку такі договори створюють реальне настання правових наслідків, обумовленими ними. Цим договором було передбачено всі суттєві умови договору, договір було направлено на реальне настання подій, про що свідчить факт перерахування грошових коштів товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ЛББ» на розрахункові рахунки приватного підприємства «Союз-Трейд-В».

Відповідачем не наведено жодного доказу того, що приватне підприємство «Союз-Трейд-В» на момент здійснення господарських операцій через порушення чинного законодавства мало будь-які дефекти у своєму правовому статусі, чи у відповідних посадових осіб зазначеного підприємства були відсутні повноваження на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних, декларацій, тощо.

У зв'язку з вищевикладеним, позивач просить суд, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27 липня 2012 року № 0000042200, № 0000032200.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення аналогічні, викладеному у позові, крім зазначив, що відповідачем не враховано, що відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республики Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

В свою чергу відповідачем не надано доказів, фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, тощо, внаслідок укладання та виконання позивачем правочинів.

Просив задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

Представники відповідача у судовому засіданні адміністративний позов не визнали, про що подали письмові заперечення проти позову, заперечуючи проти позову, зазначили, що позивачем до перевірки не надано товарно-транспортні накладні, що не дає можливості визначити відомості щодо пунктів навантаження, розвантаження, вартості вантажу, ціни, всього до сплати, хто дозволяв відвантаження, хто здав вантаж, хто прийняв.

Згідно пояснень директора товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ЛББ» Калмикової О.Ю. від 11 травня 2012 року перевезення паливно-мастильних матеріалів здійснювалось транспортом постачальника, товарно-транспортні накладні у позивача відсутні.

До перевірки також не надано сертифікатів якості на придбані паливно-мастильні матеріали, в результаті чого неможливо встановити хто є виробником паливно-мастильних матеріалів, адже приватне підприємство «Союз-Трейд-В» не є виробником та чи відповідає марка придбаних паливно-мастильних матеріалів у виробника.

Крім того, вироком Ленінського районного суду м. Луганська від 23 грудня 2011 року по справі № 1-1126/2011 визнано ОСОБА_5 винним у скоєні злочину, передбаченого ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України, який формально є директором приватного підприємства «Союз-Трейд-В».

В свою чергу, при проведенні перевірки за період з 01 квітня 2009 року по 30 вересня 2010 року позивачем Біловодській міжрайонній державній податковій інспекції Луганської області ДПС надані видаткові накладні, податкові накладні, на придбання паливно-мастильних матеріалів не мають юридичної сили і доказовості первинного документа через відсутність в них обов'язкового реквізиту - справжнього підпису особи, яка дійсно уповноважена діяти від імені приватного підприємства «Союз-Трейд-В». Отже товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ЛББ» перераховувались кошти та формувались документи без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, у зв'язку з чим дії підприємства призвели до витрат дохідної частини Державного бюджету України. Тобто у позивача відсутнє право на включення до складу валових витрат вартості нібито придбаних паливно-мастильних матеріалів по операціям з приватним підприємством «Союз-Трейд-В».

Що стосується доводів позивача про висновки податкового органу щодо нікчемності правочину відповідач зазначає, що в акті перевірки від 10 липня 2012 року № 188/2200-341647713 жодним чином не зроблено висновки про нікчемність правочинів як це зазначено позивачем.

У зв'язку з вищевикладеним, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд прийшов до такого.

Згідно із ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається з матеріалів справи товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ЛББ» зареєстровано Біловодською районною державною адміністрацією Луганської області 09 серпня 2006 року, знаходиться на податковому обліку в Біловодській міжрайонній державній податковій інспекції Луганської області з 09 серпня 2006 року за № 13631020000000217, є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 16742334 (том 1 арк. справи 64, 65, 211).

Відповідно до наказу Старобільської міжрайонної державної податкової інспекції Луганської області від 14 червня 2012 року № 187-ОД, на підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.79 Податкового кодексу України проведена позапланова невиїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ЛББ» (код за ЄДРПОУ 34164713) з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 01 квітня 2009 року по 31 грудня 2009 року повноти нарахування та сплати податку на прибуток за період з 01 квітня 2009 року по 31 грудня 2009 року (том 1 арк. справи 97).

Згідно висновків акту від 10 липня 2012 року № 118/2200-34164713 перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ЛББ» п.п.5.1.2 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства», п.3 ст.5 та п.1 ст.7 Господарського кодексу України, п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого було завищено валові витрати, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 127394,00 грн., в тому числі за 2 квартали 2009 року на 110893,00 грн., за 3 квартал 2009 року на 16501,00 грн.; п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижений податок на додану вартість на загальну суму 101915,00 грн., у тому числі за травень 2009 року на 9612,00 грн., за червень 2009 року на 79102,00 грн., за липень 2009 року на 7350,00 грн., за серпень 2009 року на 5851,00 грн.

Висновок акта перевірки від 10 липня 2012 року № 118/2200-34164713 щодо наявності порушень з боку позивача вмотивовано тим, що до складу валових витрат включено витрати, які не підтверджені відповідними первинними документами за рахунок відображення у податковому обліку операцій які не мали реального товарного характеру з ПП «Союз-Трейд-В» (код 35024659), внаслідок чого завищено суму валових витрат на 509574,00 грн.

Так перевіркою встановлено, що договір купівлі-продажу від 20 травня 2009 року № 8/2009, укладений між ТОВ «Агрофірма ЛББ» (покупець) та ПП «Союз-Трейд-В» (продавець) на поставку паливно-мастильних матеріалів згідно відпускних документів (накладних). Факт відвантаження продавцем товару протягом травня-липня 2009 року покупцю засвідчується видатковими та податковим накладними. Розрахунок за отриманий товар здійснювався ТОВ «Агрофірма ЛББ» шляхом оплати грошовими коштами в безготівковій формі на рахунок ПП «Союз-Трейд-В» платіжним дорученнями. Поставку та транспортування дизельного пального, бензину ПП «Союз-Трейд-В» виконував власним автотранспортом.

Згідно пояснень директора ТОВ «Агрофірма ЛББ» Калмикової О.Ю. від 11 травня 2012 року перевезення паливно-мастильних матеріалів здійснювалось транспортом постачальника, товарно-транспорті накладні у ТОВ «Агрофірма ЛББ» відсутні.

Крім того, до перевірки не надано сертифікатів якості на придбані паливно-мастильні матеріали, в результаті чого неможливо встановити хто є виробником паливно-мастильних матеріалів та чи відповідає марка придбаних паливно-мастильних матеріалів у виробника.

Вироком Ленінського районного суду м. Луганська від 23 грудня 2011 року по справі № 1-1126/2011 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.250 КК України.

Вироком суду встановлено, що ОСОБА_5 зареєстрував на своє ім'я юридичну особу ПП «Союз-Трейд-В» без наміру ведення фінансово-господарської діяльності.

Таким чином, ОСОБА_5, скоїв дії, які порушують публічний порядок створення та державної реєстрації суб'єктів господарювання та заняття підприємницькою діяльністю, передбаченою законодавством, при цьому розумів, що ПП «Союз-Трейд-В» ніякої реальної фінансово-господарської діяльності вести не буде, а особа, якій він передав установчі документи, буде використовувати його реквізити для здійснення незаконної діяльності.

В результаті цих дій ОСОБА_5 ПП «Союз-Трейд-В» незаконно набуло цивільні права та обов'язки юридичної особи, так як в порушення порядку його створення фактично було фіктивним підприємством.

В ході проведення перевірки з'ясовано, що операції із придбання від ПП «Союз-Трейд-В» не мали реального товарного характеру, товар від цього постачальника не перевозився.

Крім того, висновками акту встановлено, що представлені при проведені планової перевірки за період з 01 квітня 2009 року по 30 вересня 2010 року Біловодській об'єднаній державній податковій інспекції Луганської області видаткові накладні, податкові накладні на придбання паливно-мастильних матеріалів не мають юридичної сили і доказовості первинного документа через відсутність в них обов'язкового реквізиту - справжнього підпису особи, яка дійсно уповноважена діяти від імені ПП «Союз-Трейд-В». Отже ТОВ «Агрофірма ЛББ» перераховувались кошти та оформлювались документи без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку з чим дії підприємства призвели до витрат дохідної частини Державного бюджету України.

На підставі акту перевірки від 10 липня 2012 року № 118/2200-34164713 Старобільською міжрайонною державною податковою інспекцією Луганської області Державної податкової служби винесені: податкове повідомлення-рішення від 27 липня 2012 року № 0000032200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств у розмірі 159242,50 грн., у тому числі за основним платежем 127394,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 31848,50 грн.; від 27 липня 2012 року № 0000042200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 127393,75 грн., у тому числі за основним платежем 101915,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 25478,75 грн. (арк. справи 9,10).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог та оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходить з такого.

Відповідно до п.3.1 ст.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з п.4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених ст.5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із ст.ст.8 і 9 цього Закону.

Валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами (п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

За змістом п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету до 01.01.2011 визначав Закон України «Про податок на додану вартість».

Згідно із ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»:

- податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.6);

- податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.7);

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.5 Закону України «Про податок на додану вартість» дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Податкова накладна у відповідності із п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно із п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно абз.1 п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З 01.01.2011 відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

У відповідності із ст.198 Податкового кодексу України:

- право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (пункт 198.1);

- датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2);

- податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3);

- якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (пункт 198.4);

- не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено ст.200 Податкового кодексу України.

Згідно ст.200 Податкового кодексу України:

- сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1);

- при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2).

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено під час судового розгляду, 20 травня 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ЛББ» та ПП «Союз-Трейд-В» укладений договір купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів № 2009 (том 1 арк. справи 62).

Оглядом вказаного договору встановлено, що від імені ПП «Союз-Трейд-В» договір укладено директором ОСОБА_5

В рамках здійснення господарсько-правових відносин за договором купівлі-продажу від 20 травня 2009 року № 8/2009 позивач отримав від ПП «Союз-Трейд-В» податкові накладні від 20 травня 2009 року № НН-20-05-09-03 на суму 36603,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 6100,50 грн., від 29 травня 2009 року № НН-29-05-09-02 на суму 21070,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 3511,67 грн., від 05 червня 2009 року № НН-05-06-09-04 на суму 313669,32 грн., у тому числі податок на додану вартість 52278,22 грн., від 19 червня 2009 року № НН-19-06-09-01 на суму 160942,50 грн., у тому числі податок на додану вартість 26823,75 грн., від 31 липня 2012 року № НН-31-07-09-03 на суму 44100,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 7350,00 грн., від 31 серпня 2009 року № НН-31-08-09-01 на суму 35105,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 5850,83 грн. ( том 1 арк. справи 40, 44, 49, 53, 56, 59).

Оглядом зазначених податкових накладних, встановлено, що усі вони, підписані від імені директора ПП «Союз-Трейд-В» ОСОБА_5 ( том 1 арк. справи 40, 44, 49, 53, 56, 59).

Разом з тим, вироком Ленінського районного суду м. Луганська від 23 грудня 2011 року у справі № 1-1126/2011, визнано винним ОСОБА_5 у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.205 КК України (а.с.111-117).

Вироком суду встановлено, що ОСОБА_5 зареєстрував на своє ім'я юридичну особу ПП «Союз-Трейд-В» без наміру ведення фінансово-господарської діяльності.

Таким чином, ОСОБА_5, скоїв дії, які порушують публічний порядок створення та державної реєстрації суб'єктів господарювання та заняття підприємницькою діяльністю, передбаченою законодавством, при цьому розумів, що ПП «Союз-Трейд-В» ніякої реальної фінансово-господарської діяльності вести не буде, а особа, якій він передав установчі документи, буде використовувати його реквізити для здійснення незаконної діяльності.

В результаті цих дій ОСОБА_5 ПП «Союз-Трейд-В» незаконно набуло цивільні права та обов'язки юридичної особи, так як в порушення порядку його створення фактично було фіктивним підприємством.

Крім того, у протоколі допиту обвинуваченого від 24 вересня 2011 року б/н ОСОБА_5 зазначено, що ним особисто фінансово-господарська діяльність ПП «Союз-Трейд-В» ніколи не здійснювалась і він нікому офіційно не доручав діяти від імені ПП «Союз-Трейд-В», з постачальниками та покупцями ОСОБА_5. ніколи не зустрічався, а тільки підписував необхідні документи для діяльності підприємства за грошову винагороду. Про діяльність ПП «Союз-Трейд-В» ОСОБА_5 практично нічого не відомо, місцезнаходження документів та печатки ПП «Союз-Трейд-В» також йому не відомі (том 2 арк. справи 59-60).

В силу ч.4 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи серед іншого керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», є нормою конституційного характеру, яка встановлює права та свободи особи, зобов'язання держави щодо їх реалізації. Як норма міжнародного права України Конвенція є ієрархічно вищою за норми національного законодавства. Відповідно при застосуванні Законів України та Конвенції пріоритет має віддаватися останній. Конвенція є нормативно-правовим актом, який може застосовуватися безпосередньо суб'єктами правозастосовчої діяльності без додаткової імплементації її положень у національне законодавство. Вона ставить відповідні вимоги до національних нормативних актів та впливає на практику застосування законодавства. Її застосування ґрунтується на судовій практиці Європейського суду з прав людини, який уточнює зміст конкретних прав та свобод, закріплених у Конвенції, шляхом динамічного тлумачення її норм з метою якнайефективнішого захисту прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права (відповідно до статті 1 у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: Конвенція - Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України; практика Суду - практика Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини).

Відповідно до параграфа 72 рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року (рішення чинне з 06 листопада 2002 року) у справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (аналогічний висновок мається також і в рішенні Суду по справі «Брумареску проти Румунії», параграф 61).

Враховуючи вищевикладене, суд не може ставити під сумнів вирок Ленінського районного суду м. Луганська від 23 грудня 2011 року у справі № 1-1126/2011, який набрав законної сили.

Згідно зі ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити - назву документу, дату і місце його складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Такі ж вимоги до первинних документів містяться і в Положенні про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704.

Цим же Положенням заборонено приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативним та законодавчим актам.

У відповідності з Порядком складання податкової накладної, затвердженим наказом ДПА України № 165 від 30 травня 1997 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

З приводу цього суд зазначає, що податкові накладні, отримані від ПП «Союз-Трейд-В», не можуть бути відображені в бухгалтерському та податковому обліку ТОВ «Агрофірма ЛББ» у зв'язку з тим, що вони не мають юридичної сили і доказовості первинного документа через відсутність в них обов'язкового реквізиту - справжнього підпису особи, яка дійсно уповноважена діяти від імені ПП «Союз-Трейд-В».

Щодо стосується доводів відповідача щодо ненадання позивачем товарно-транспортних накладних, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затверджена наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв'язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02 вересня 2008 року за № 805/15496 (надалі - Інструкція № 281/171/578/155), встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів, вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (далі - підприємства).

Пунктом 5.4 Інструкції № 281/171/578/155 врегульовано порядок приймання нафти і нафтопродуктів під час надходження автомобільним транспортом:

- 5.4.1 Перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 року № 363, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568, та ГОСТ 27352-87 «Автотранспортные средства для заправки и транспортирования нефтепродуктов. Типы, параметры и общие технические требования». З прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою № 1-ТТН (нафтопродукт) (далі ТТН) (додаток 3), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20 град.С відповідно до ГОСТ 3900;

- 5.4.2 Маса нафтопродукту в автоцистерні визначається зважуванням на автомобільних вагах або об'ємно-масовим методом;

- 5.4.3 Маса нафтопродуктів, розфасованих у тару, визначається зважуванням на вагах або за трафаретами на тарі (якщо нафтопродукти в заводській упаковці). Про прийнятий нафтопродукт матеріально відповідальна особа складає акт за своїм підписом, підписами водія та представника одержувача чи відправника із зазначенням їх прізвищ і посад.

Порядок відпуску нафти та нафтопродуктів автомобільним транспортом закріплено пунктом 7.5 Інструкції № 281/171/578/155:

- 7.5.1 Нафта і нафтопродукти вантажоодержувачам постачаються централізовано або вивозяться самостійно вантажоодержувачем. Контролювання наливання нафти або нафтопродуктів здійснює оператор автоматизованої системи наливу, а кількість налитого до міри повної місткості продукту здійснюється водієм автоцистерни на підставі договору постачання;

- 7.5.2 Відпуск нафти або нафтопродуктів до мір повної місткості здійснюється лише за наявності свідоцтва про її повірку. За наявності простроченого свідоцтва про повірку відпуск нафти або нафтопродуктів до мір повної місткості забороняється;

- 7.5.3 Міри повної місткості з нафтопродуктами під час їх відвантаження мають пломбуватись вантажовідправником (якщо інше не передбачено договором);

- 7.5.4 Нафтопродукти відпускаються у технічно справну та чисту тару відповідно до вимог ДСТУ 4454 після пред'явлення представником вантажоодержувача доручення і свідоцтва про повірку автоцистерни;

- 7.5.5 На вимогу вантажоодержувача може застосовуватись вибіркове контрольне зважування розфасованих нафтопродуктів. За відсутності розбіжностей у вимірюванні маси брутто із зазначеною на тарі маса нафтопродукту визначається за трафаретом на тарі;

- 7.5.6 Відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких: перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи. Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності;

- 7.5.7 ТТН на вивезення нафти або нафтопродуктів автотранспортом вантажоодержувача оформлюється на підставі довіреності вантажоодержувача, а під час постачання вантажовідправником - на підставі подорожнього листа автотранспортного підприємства;

- 7.5.8 Відпуск нафти або нафтопродуктів здійснюється в день оформлення ТТН за наявності усіх її примірників. У ТТН оператор зазначає номер резервуара, з якого відпущено нафту або нафтопродукт, розписується в ній і здає для оформлення. У ТТН зазначаються найменування, марка та вид нафти або нафтопродукту, об'єм, маса, густина і температура, за якої визначалась густина, а також дата і час виїзду автоцистерни з підприємства;

- 7.5.9 Заміну однієї марки та виду нафти або нафтопродукту іншою або дописування у ТТН нових найменувань і марок нафтопродуктів заборонено;

- 7.5.10 ТТН на відпущені зі складу нафту або нафтопродукти здаються до бухгалтерської служби не пізніше першої половини наступного дня разом з реєстром, який складається у двох примірниках. Реєстр підписують начальник цеху (старший оператор) та бухгалтер;

- 7.5.11 На відпущені нафту або нафтопродукти за заданою дозою на автоматизованих системах наливання ТТН оформлюється після завершення наливання за фактичними показниками лічильних механізмів.

Документів на підтвердження обставин щодо приймання та відпуску нафтопродуктів від ПП «Союз-Трейд-В» передбачених пунктом 5.4 та пунктом 7.5 Інструкції № 281/171/578/155, позивачем не надано.

Крім того, слід зазначити, що бензин відноситься до 3 класу небезпечних вантажів (згідно Закону України від 06 квітня 2000 року № 1644-III «Про перевезення небезпечних вантажів» небезпечний вантаж - речовини, матеріали, вироби, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин: клас 3 - легкозаймисті рідини).

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року № 207 «Про затвердження переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні» визначено перелік додаткових документів, необхідних для перевезення небезпечних вантажів. Так у відповідності з пунктом 3 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року № 207, у разі перевезення небезпечних вантажів є необхідними: свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення визначених небезпечних вантажів; ДПНВ - свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі; інструкція на випадок аварії або надзвичайної ситуації; узгодження маршруту дорожнього перевезення небезпечного вантажу, видане Державтоінспекцією.

Підрозділи Державтоінспекції МВС України ведуть електронний облік (базу) виданих узгоджень маршрутів дорожнього перевезення небезпечних вантажів, ДПНВ - свідоцтв про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, свідоцтв про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів та базових, укомплектованих та доукомплектованих транспортних засобів.

Згідно пояснень директора товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ЛББ» Калмикової О.Ю. від 11 травня 2012 року перевезення паливно-мастильних матеріалів здійснювалось транспортом постачальника (том 1 арк. справи 100-102).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2012 року та від 07 листопада 2012 року управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області було зобов'язано надати суду інформацію щодо отримання товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ЛББ» (ідентифікаційний код 34164713) або приватним підприємством «Союз-Трейд-В» (ідентифікаційний код 35024659) узгодження маршруту перевезення небезпечного вантажу - бензину та дизельного палива (перевезення маршрутом м. Луганськ - с. Литвинівка, Біловодський район) у квітня-грудні 2009 року.

Листом від 06 листопада 2012 року за № 11/5-6573 управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області повідомило, що УДАІ ГУМВСУ в Луганській області у квітні-грудні 2009 року не узгоджувало маршрути перевезення небезпечних вантажів ТОВ «Агрофірма ЛББ» та ПП «Союз-Трейд-В».

Таким чином, з викладеного вбачається, що ПП «Союз-Трейд-В» паливо-мастильні матеріали на адресу ТОВ «Агрофірма ЛББ»» не поставляло, оскільки за узгодженням маршруту перевезення небезпечних вантажів до УДАІ ГУМВСУ в Луганській області не зверталося.

Надані представником позивача у судове засіданні документи на підтвердження подальшого використання у господарській діяльності підприємства паливно-мастильних матеріалів, отриманих від ПП «Союз-Трейд-В» судом до уваги не беруться, оскільки у судовому засіданні не знайшов свого підтвердження факт отримання паливо-матеріальних матеріалів саме від ПП «Союх-Трейд-В».

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем документально не підтверджено реальність господарських операцій з ПП «Союз-Трейд-В», а відтак, суд погоджується з висновками відповідача щодо безпідставності формування валових витрат, які не підтверджені відповідними первинними документами за рахунок відображення у податковому обліку операцій які не мали реального товарного характеру з ПП «Союз-Трейд-В» (код 35024659), внаслідок чого завищено суму валових витрат на 509574,00 грн.

Згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України закріплено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; при повторному протягом 1095 днів визначені контролюючим органом суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; при визначені контролюючим органом суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість протягом 1095 днів втретє та більше - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 75 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

У судовому засіданні встановлено, що відповідач - Старобільська МДПІ, при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені діючим законодавством, а також довів суду правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень від 27 липня 2012 року № 0000042200, № 0000032200.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Згідно ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку відмови у задоволенні позову судові витрати позивачу у справі, який не є суб'єктом владних повноважень, не повертаються.

На підставі ч.3 ст.160 КАС України у судовому засіданні 09 січня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 14 січня 2013 року, про що згідно вимог ч.2 ст.167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись ст.ст.2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 158-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ЛББ» до Старобільської міжрайонної державної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 27 липня 2012 року № 0000042200, № 0000032200, - відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови складено та підписано 14 січня 2013 року.

Суддя Р.С. Твердохліб