Рішення

від 05.12.2012 по справі 2-3837/12

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

05.12.2012

Справа № 2-3837/12

Провадження № 2/1015/2213/2012

РІШЕННЯ

Іменем України

04 грудня 2012 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Волчка А.Я.

за участю секретаря Равлюк Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави, уповноваженими органами якої є Київське обласне управління лісового та мисливського господарства, державне підприємство «Київське лісове господарство»до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2012 року заступник прокурора Києво-Святошинського району Київської області звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області в інтересах держави, уповноваженими органами якої є Київське обласне управління лісового та мисливського господарства, державне підприємство «Київське лісове господарство»з позовом до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння

Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що проведеною прокуратурою Києво-Святошинського району перевіркою законності відведення у власність земельних ділянок лісового фонду в адміністративних межах Гатненської сільської ради встановлено, що розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 23 грудня 2009 року за № 2279 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства адміністративних межах Гатненської сільської ради. В подальшому розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 04 березня 2010 року за № 1525 було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2, на підставі якого виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 495301 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222481600:02:010:0278, площею 1,8441 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.

На думку позивача, вищезазначене розпорядження від 04 березня 2010 року № 1525 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради та передання йому у власність земельної ділянки площею 1,8441 га для ведення особистого селянського господарства та виданий на його підставі державний акт на право власності на земельну ділянку суперечать вимогам чинного законодавства та повинні бути визнані недійсними.

Відповідно до інформації ДП «Київське лісове господарство»від 25 червня 2012 року передана у власність ОСОБА_2 земельна ділянка площею 1,8441 га згідно з наданими викопіюваннями відноситься до земель лісового фонду, а саме до кварталу 2 виділу 2 Васильківського лісництва. Відповідно до даної інформації ДП «Київське лісове господарство»не надавало дозволу на погодження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачу.

Вилучення спірної земельної ділянки відповідно до вимог ст. 149 Земельного кодексу України не відбувалось.

Вищевикладене, як вважає позивач, підтверджує той факт, що спірне розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації прийняте з перевищенням повноважень та з порушенням вимог законодавства України.

Посилаючись на викладене вище та норми закону, позивач просив суд: визнати недійсним, протиправним та скасувати розпорядження голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації № 1525 від 04 березня 2010 року в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради та передання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1,8441 га для ведення особистого селянського господарства; визнати недійсним державний акт серії ЯИ № 495301 на право власності на земельну ділянку площею 1,8441 га, яка розташована в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району, з кадастровим номером 3222481600:02:010:0278, виданий ОСОБА_2; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь Державного підприємства «Київське лісове господарство»земельну ділянку площею 1,8441 га, яка розташована в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району, з кадастровим номером 3222481600:02:010:0278.

Прокурор у судове засідання з'явилась, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити, посилаючись на зазначене у позові.

Позивач Київське обласне управління лісового та мисливського господарства в судове засідання свого представника не направило, про день, час та місце розгляду справи було повідомлене належним чином, причини неявки свого представника суду не повідомило.

Позивач державне підприємство «Київське лісове господарство»направило в судове засідання свого представника, який позов підтримав, просив його задовольнити з підстав, викладених у позові.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання направив свого представника, яка позов не визнала, просила відмовити в його задоволенні, зазначаючи, що ОСОБА_2, на законних підставах набув право власності на спірну земельну ділянку.

Вислухавши думку прокурора та пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та письмові докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 23 грудня 2009 року за № 2279 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства адміністративних межах Гатненської сільської ради.

Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 04 березня 2010 року за № 1525 було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2.

На підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 04 березня 2010 року за № 1525 ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності серії ЯИ № 495301 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222481600:02:010:0278, площею 1,8441 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, що підтверджено відповіддю Управління Держкомзему в Києво-Святошинському районі Київської області за № 13728 від 21 серпня 2012 року, наданої на вимогу прокурора Києво-Святошинського району Київської області № 57218вих від 15серпня 2012 року.

Згідно з листом ДП «Київське лісове господарство»№ 02-471 від 25 червня 2012 року земельна ділянка ОСОБА_2 згідно з викопіюванням формування території Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області відносяться до земель лісового фонду, а саме до кварталу 2 виділ 2 Васильківського лісництва, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність фізичним особам ДП «Київський лісгосп»не надавалось, збитки лісогосподарського виробництва не сплачувались.

Враховуючи зміст заявлених вимог, суд приходить до висновку про необхідність аналізу наступних правових норм і практики Верховного суду України та Європейського суду.

У ст. 3 Конституції України закріплено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 41 Конституції України проголошено , що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі ст. 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами виключно відповідно до закону.

Дане положення Основного Закону узгоджується зі статтею 5 Земельного кодексу України, в якій зазначено, що одним із принципів земельного законодавства є забезпечення гарантій прав на землю.

У статті 35 ЗК України 2001 року зазначено, що громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

Згідно зі ст. 81 ЗК України 2001 року громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі безоплатної передачі із земель державної або комунальної власності.

У відповідності до ст. 116 ЗК України 2001 року громадяни набувають право власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами здійснюється, зокрема, шляхом передачі земельних ділянок у власність. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться також у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Стаття 118 ЗК України 2001 року встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Положеннями статті 121 ЗК України 2001 року встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара.

Статтею 125 ЗК України 2001 року визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У статті 126 ЗК України 2001 року, яка кореспондується й зі ст. 23 ЗК України 1990 року, зазначено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами, право оренди підтверджується договором оренди.

Відповідно до ст. 22 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Статтею 20 ЗК УРСР 1970 року визначено, що відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР. Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі.

У ст. 21 ЗК УРСР 1970 року видача державних актів на право користування землею, а також актів на право довгострокового тимчасового користування землею провадиться виконавчими комітетами районних (міських) Рад народних депутатів.

Згідно зі ст. 22 ЗК УРСР 1970 року приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.

Відповідно до ст. 17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. В постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Стаття 48 Лісового кодексу України встановлює вимоги до змісту та форми матеріалів лісовпорядкування: у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства, об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Пункт 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України встановлює, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Відповідно до Інструкції з проведення лісовпорядкування в єдиному державному лісовому фонді СРСР, частина друга, 1990 рік, яка чинна згідно з п. 2 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, проект організації та розвитку лісового господарства є основним нормативно-технічним документом лісовпорядкування.

До планово-картографічних матеріалів відносяться лісовпорядні планшети, виготовлення та розмноження яких регламентується Інструкцією про порядок виготовлення та розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, згідно з вимогами якої складені оригінали планшетів, які мають межі з іншими землекористувачами, завіряються в органах землекористування того району, де проводяться лісовпорядні роботи.

У ст. 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно зі ст. 15 ЦК України Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Зважаючи на позицію Верховного Суду України, викладену у Постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі»№ 14 від 18 грудня 2009 року, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

У п. 4 Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказано, що в Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини).

У відповідності до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до правової позиції Європейського суду, зокрема, у справі „Стретч проти Сполученого Королівства" (рішення від 24 червня 2003 року), вказується, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання їх рішень недійсними, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самої фізичної особи.

Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Статтею 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи вище перелічені правові норми і практику Верховного суду України та Європейського суду в розрізі наданих суду матеріалів, суд приходить до наступних висновків.

Перше, що повинно було бути доведено суду позивачем, - це наявність прав та інтересів, які були порушені і підлягають судовому захисту, тобто наявність у ДП «Київське лісове господарство»на час прийняття оскаржуваних розпорядження та рішень права постійного користування спірними земельними ділянками, проте всупереч ст. 60 ЦПК України суду так і не було надано жодного документу, який передбачений ст.ст. 125, 126 ЗК України 2001 року, ст.ст. 22, 23 ЗК України 1990 року, ст.ст. 20, 22 ЗК УРСР 1970 року, ст.ст. 17, 48, п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, Інструкції з проведення лісовпорядкування в єдиному державному лісовому фонді СРСР (частина друга, 1990 рік) і повинен підтвердити виникнення у ДП «Київське лісове господарство»права постійного користування саме на спірні земельні ділянки.

А отже, суд не вбачає з матеріалів справи того, що у ДП «Київське лісове господарство»станом на прийняття оскаржуваного розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області виникло право постійного користування, при чому саме на спірні земельні ділянки. Тому у суду немає підстав вважати, що мало місце порушення прав та інтересів Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства «Київське лісове господарство», в інтересах яких заступник прокурора Києво-Святошинського району Київської області звернувся до суду з даним позовом, що має наслідком залишення позову без задоволення, так як в силу ст. 3 ЦПК України та ст. 15 ЦК України судовому захисту підлягають тільки порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси.

До того ж, суд вважає за необхідне зауважити, що оскаржуване розпорядження голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області є ненормативними актами, було прийнято стосовно конкретного громадянина, підлягало одноразовому застосуванню та було виконано в момент виникнення права власності на земельну ділянку - після отримання та державної реєстрації державних актів на право власності на землю, і з цього моменту оскаржуване розпорядження вичерпало свою дію, у зв'язку з чим не може бути скасовано, бо воно вже в силу закону є нечинним після отримання відповідачем ОСОБА_2 оскаржуваного державного акта на право власності на землю.

Передбачена нормами ЗК України 2001 року процедура безоплатної передачі відповідачу ОСОБА_2 спірної земельної ділянки була дотримана, з боку самого відповідача, який являється власником цієї землі, не було вчинено винних незаконних дій (точніше, суду не було надано таких доказів) з метою набуття у власність цього об'єкту нерухомого майна, а тому в розрізі позиції Європейського суду (справа „Стретч проти Сполученого Королівства", рішення від 24 червня 2003 року) допущені органом публічної влади порушення (навіть якщо вони і мали місце) не можуть бути безумовною підставою для визнання його рішення недійсним, що по своїй суті призведе до позбавлення права власності на землю відповідача, а отже, й порушення проголошених Основним законом України принципів гарантування та непорушності прав на землю, а також перекладе визначену ст. 3 Конституції України відповідальність держави за свою діяльність на плечі громадян.

Отож, з врахуванням викладеного суд вважає за необхідне залишити позов заступника прокурора без задоволення.

Зважаючи на вищенаведене, відповідно до ст.ст. 3, 13, 14, 41 Конституції України, ст.ст. 3, 15, 321 ЦК України, ст.ст. 5, 35, 81, 116, 118, 121, 125, 126 ЗК України 2001 року, ст.ст. 22, 23 ЗК України 1990 року, ст.ст. 20-22 ЗК УРСР 1970 року, ст.ст. 17, 48, п.п. 2, 5 Прикінцевих положень Лісового Кодексу України, Інструкцією з проведення лісовпорядкування в єдиному державному лісовому фонді СРСР (ч. 2, 1990 рік), п. 4 Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009, ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 11, 15, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави, уповноваженими органами якої є Київське обласне управління лісового та мисливського господарства, державне підприємство «Київське лісове господарство»до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння -відмовити..

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області протягом 10 днів, починаючи з дня наступного після його проголошення.

Суддя А.Я.Волчко