Рішення

від 10.01.2013 по справі 4/194-18/53-2012-3/524-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 4/194-18/53-2012-3/524-2012 10.01.13

За позовом Приватного вищого навчального закладу «Київський медичний

університет Української асоціації народної медицини»

До Київської міської клінічної лікарні № 1

Про тлумачення змісту договору та визнання договору пролонгованим

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Рзаєва І.М. -по дов. № 02/875 від 16.10.2012

Пелех Р.М. -по дов. № 02/949 від 19.11.2011

Від відповідача Асипенкео Т.О. -по дов. № 43 від 08.01.2013

Від Прокуратури м. Києва Некрасов О.М. -посвідчення № 002627 від 05.09.2012

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Приватного вищого навчального закладу «Київський медичний університет Української асоціації народної медицини»до Київської міської клінічної лікарні № 1 про

- розтлумачення п. 11.3. договору оренди нерухомого майна № 795/8 від 31.01.2002, укладеного між Київською міською клінічною лікарнею № 1 та Медичним Інститутом Української асоціації народної медицини, наступними чином: «Після закінчення терміну дії договору оренди майна «Орендар», який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий строк. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору протягом місяця після закінчення його строку, він вважається продовженим на той самий строк, на таких самих умовах, які були передбачені договором (а саме рішенням Київської міської ради № 175/1152 від 30.01.2001 - на 5 років).»

- визнання договору оренди нерухомого майна № 795/8 від 31.01.2002, укладеного між Київською міською клінічною лікарнею № 1 та Медичним Інститутом Української асоціації народної медицини пролонгованим на 5 років.

Рішенням Господарського суду міста Києва № 4/194-18/53-2012 від 19.04.2012 в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Господарського суду міста Києва № 4/194-18/53-2012 від 19.04.2012 позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Постановою Київського апеляційного господарського суду № 4/194-18/53-2012 від 18.07.2012 рішення Господарського суду міста Києва № 4/194-18/53-2012 від 19.04.2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2012 та рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2012 у справі № 4/194-18/53-2012 позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою.

Постановою Вищого господарського суду України № 4/194-18/53-2012 від 19.11.2012 рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2012 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2012 у справі № 4/194-18/53-2012 скасовано, справу передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Матеріали справи № 4/194-18/53-2012 були отримані Господарським судом міста Києва 27.11.2012 та згідно автоматизованої системи документообігу суду передані на новий розгляд судді Сіваковій В.В. з присвоєнням справі № 4/194-18/53-2012-3/524-2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2012 розгляд справи № 4/194-18/53-2012-3/524-2012 було призначено на 11.12.2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 4/194-18/53-2012-3/524-2012 від 11.12.2012 в зв'язку з нез'явленням в засідання суду представника позивача та невиконанням сторонами вимог ухвали суду від 28.11.2012, розгляд справи був відкладений на 10.01.2013.

Позивачем 09.01.2013 до відділу діловодства суду подано письмові пояснення.

Позивач в судовому засіданні 10.01.2013 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач у поданих в судовому засіданні 10.01.2013 поясненнях просить в задоволенні позову відмовити повністю.

Прокуратурою міста Києва в судовому засіданні 10.01.2013 подано пояснення в яких просить суд у задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні 10.01.2013, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна»об'єктом оренди є нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) (п. 1 ст. 4 Закону) орендодавцями є органи, уповноважені органами місцевого самоврядування, управляти нерухомим майном, яке перебуває у комунальній власності (ст. 5 Закону).

Рішенням Київської міської ради № 175/1152 від 30.01.2001 «Про передачу у користування нежилих приміщень» Київській міській клінічній лікарні № 1 надано дозвіл на укладання договору оренди нежилого будинку площею 6 685 кв. м., що знаходиться за адресою м. Київ, Харківське шосе, 121 з Акціонерним товариством закритого типу «Київський медичний університет Української асоціації народної медицини», при цьому термін дії договору оренди визначено у 5 років (додаток № 5 до рішення).

31.01.2002 між Київською міською клінічною лікарнею № 1 (орендодавець) та Медичним інститутом Української асоціації народної медицини, правонаступником якого є Приватний вищий навчальний заклад «Київський медичний університет Української асоціації народної медицини»(орендар) укладено договір оренди нерухомого майна № 795/8 (далі - договір).

Відповідно до п. 1 договору оренди, орендодавець на підставі рішення Київської міської ради № 175/1152 від 30.01.2001 передає, а орендар приймає в орендне користування нежилий будинок для розміщення закладу освіти по вулиці Харківське шосе, 121 в м. Києві, загальною площею 6 685 кв. м. в т. ч. підвальне приміщення площею 433 кв. м., який знаходиться на балансі Київської міської клінічної лікарні № 1, протягом трьох днів з моменту підписання даного договору.

За актом прийому-передачі від 04.11.2001 орендодавець передав, а орендар прийняв приміщення за адресою м. Київ, вул. Харківське шосе, 21, загальною площею 6 685 кв. м.

Згідно з п. 10 договору термін дії договору встановлено сторонами до 30.01.2006, тобто договір укладено на 4 роки.

Пунктом 11.3. договору передбачено, що після закінчення терміну дії договору оренди майна орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору протягом місяця після закінчення його строку, він вважається продовженим на той самий термін на таких самих умовах, які були передбачені договором.

Спір виник внаслідок неоднозначного тлумачення сторонами строку дії договору на який його може бути продовжено згідно з п. 11.3. договору, у зв'язку з чим позивач звернувся з позовом про тлумачення спірного пункту, виклавши свою позицію щодо тлумачення умов договору, та про визнання договору пролонгованим. Так, позивач вважає, що згідно з рішенням Київської міської ради договір має бути пролонгований на 5 років, тоді як відповідач вважає, що за умовами договору він має бути продовжений на той самий строк на який він укладений, тобто на 4 роки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Вимогами, передбаченими ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Двостороннім правочином є погоджена дія двох сторін. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Разом з цим, пунктом 3 ст. 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно з ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Згідно з ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України при укладені господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

У відповідності до приписів ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»термін, на який укладається договір оренди є істотною умовою договору оренди.

Пунктом 1 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»(чинного на момент укладення) визначено, що термін дії договору оренди визначається за погодженням сторін.

Передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди (п. 1 ст. 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Посилання позивача на те, що приміщення були передані за актом прийому-передачі до укладення договору та позивач користувався майном з 2001 по 2006 рік, тобто 5 років, а не з 2002 по 2006 рік, тому і пролонгований договір має бути саме на 5 років не приймаються судом до уваги оскільки

Згідно п. п. 1, 3 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення .

Відповідно ч. 7 до ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше .

Дослідивши договір судом встановлено, що сторонами при укладенні договору не передбачено, що термін оренди за цим договором встановлено з 2001 року.

Отже, незважаючи на те, що приміщення передані позивачу в орендне користування раніше ніж укладено договір оренди, сторонами не було встановлено, що умови договору застосовуються до відносин, які виникли до його укладення, що мало б наслідком збільшення терміну оренди.

Посилання позивача на те, що відповідно до рішення Київської міської ради № 175/1152 від 30.01.2001 «Про передачу у користування нежилих приміщень», яким відповідачу надано дозвіл на укладення з позивачем договору оренди на термін 5 років, тому і пролонгований договір має бути саме на 5 років не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до ст.ст. 10, 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»початок строку дії договору і його закінчення є істотними умовами договору оренди, а в рішенні Київської міської ради № 175/1152 від 30.01.2001 встановлений лише термін дії договору оренди, тоді як строк дії договору має бути встановлений у договорі.

Стаття 654 Цивільного кодексу України встановлює, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договорі, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Частинами 2-3 статті 188 Господарського кодексу України передбачено, що сторона договору, яка вважає за необхідне, зокрема, змінити договір, повинна надіслати пропозицію про це другій стороні, яка у двадцятиденний строк після одер жання такої пропозиції повідомляє іншу сторону про результати її розгляду.

Однак, судом встановлено, що на день вирішення спору сторонами не уклада лось будь-яких змін до договору оренди в частині узгодження нового строку дії договору.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

Уклавши договір 31.01.2002 сторони дійшли згоди щодо такої істотної умови як термін його дії, який встановлено до 30.01.2006, а саме на 4 роки.

Таким чином, підписуючи редакцію договору позивач фактично погодився з передбаченими цим договором умовами. Позивач на момент укладення договору не скористався наданим йому законом правом за наявності заперечень щодо окремих умов договору скласти протокол розбіжностей, як це передбачено ч. 4 ст. 181 Господарського кодексу України.

Згідно з ст. 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 213 Цивільного кодексу України на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

Правила тлумачення змісту правочину визначені в частинах 3, 4 ст. 213 Цивільного кодексу України, згідно з якими при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими ч. 3 цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Отже, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.

Крім того, відповідно до ст. 213 Цивільного кодексу України тлумаченню підлягає саме зміст правочину, а не його конкретні терміни в окремих пунктах договору.

Умови п. 11.3. договору чітко передбачають можливість продовження договору на той самий термін та на таких же умовах, які були передбачені договором , а не рішенням Київської міської ради № 175/1152 від 30.01.2001.

Отже, оскільки договір за згодою сторін укладено строком на 4 роки, то з урахування п. 11.3. договору договір може бути продовжено на 4 роки, тобто до 30.01.2010.

При дослівному читанні пункту 11.3 договору господарський суд не знаходить будь-яких незрозумілих слів та понять, або термінів, які не дають змоги з'ясувати дійсні наміри сторін, що є необхідною умовою за ст. 213 Цивільного кодексу України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про тлумачення п. 11.3. договору в редакції позивача задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Положеннями статті 764 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо наймач продовжує користуватись майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору, він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2007 у справі № 40/519 встановлено, що жодною із сторін договору не було направлено заяву про припинення чи зміну договору оренди, після спливу місячного терміну по закінченню строку на який його було укладено, а саме після 30.01.2006.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що договір був продовжений сторонами на такий самий строк і на тих самих умовах, тобто на 4 роки до 30.01.2010.

Відповідно до ст. 291 Господарського кодексу України та ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач листами за № 4088 від 30.11.2009, № 4302 від 21.12.2009 та № 232 від 29.01.2010 повідомляв позивача про закінчення 30.01.2010 дії договору оренди № 795/8 від 31.01.2006 та на новий термін договір продовжено не буде, в зв'язку з чим вимагав повернути будівлю. Докази надіслання вказаних листів містяться в матеріалах справи.

В зв'язку з наведеним судом встановлено, що строк дії договору оренди № 795/8 від 31.01.2002 припинився 30.01.2010.

Частиною 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»визначено, що після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Позивачем доказів в підтвердження того, що він належним чином виконував свої обов'язки за договором не подано.

Статтею 1 зазначеного Закону встановлено, що право комунальної власності -це право територіальної громади володіти, користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй як безпосередньо так і через органи місцевого самоврядування.

Згідно п. 5 статті 60 Закону органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності…

Згідно ст. 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Згідно із частиною 2 ст. 41 вказаного Закону районні у містах ради та їх виконавчі органи відповідно до Конституції та законів України здійснюють управління рухомим і нерухомим майном та іншими об'єктами, що належать до комунальної власності територіальних громад районів у містах.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Рішення ради приймається відкритим (у тому числі поіменним) або таємним голосуванням.

Так, матеріали справи не містять доказів того, що органом уповноваженим управляти майном комунальної власності територіальної громади міста Києва в даному випадку Київською міською радою прийнято рішення про надання дозволу на продовження договору оренди.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання договору продовженим на 5 років задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Приватного вищого навчального закладу «Київський медичний університет Української асоціації народної медицини»є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 16.01.2013.

Суддя В.В.Сівакова