Постанова

від 16.04.2013 по справі 4/194-18/53-2012-3/524-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2013 р. Справа№ 4/194-18/53-2012-3/524-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гончарова С.А.

Іоннікової І.А.

при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: Пелех Р.М. - представник за довіреністю № 02/949 від 19.11.2012р.; Рзаєва І.М. - представник за довіреністю б/н від 17.01.2013р.;

від відповідача: Асипенко Т.О. - представник за довіреністю № 43 від 08.01.2013р.;

від третьої особи: не з'явились;

від прокуратури: Некрасов О.М. - посвідчення № 002627 від 05.09.2012р.,

розглянув апеляційну скаргу Приватного вищого навчального закладу "Київський медичний університет Української асоціації народної медицини" на рішення господарського суду міста Києва від 10.01.2013р.

у справі № 4/194-18/53-2012-3/524-2012 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Приватного вищого навчального закладу "Київський медичний університет Української асоціації народної медицини"

до Київської міської клінічної лікарні № 1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Київська міська рада

за участю прокуратури міста Києва

про тлумачення змісту договору та визнання договору пролонгованим.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Суть рішення і апеляційної скарги:

Справа неодноразово розглядалась різними судовими інстанціями.

Приватний вищий навчальний заклад "Київський медичний університет Української асоціації народної медицини" звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської лікарні № 1 про тлумачення змісту договору та визнання договору пролонгованим. Так, позивач просить розтлумачити п. 11.3. договору оренди нерухомого майна № 795/8 від 31.01.2002, укладеного між Київською міською клінічною лікарнею № 1 та Медичним Інститутом Української асоціації народної медицини, наступними чином: "Після закінчення терміну дії договору оренди майна "Орендар", який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий строк. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору протягом місяця після закінчення його строку, він вважається продовженим на той самий строк, на таких самих умовах, які були передбачені договором (а саме рішенням Київської міської ради № 175/1152 від 30.01.2001 - на 5 років)." Крім того, просить визнати договір оренди пролонгованим на 5 років.

Рішенням господарського суду міста Києва № 4/194-18/53-2012 від 19.04.2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2012, в позові відмовлено повністю. Постановою Вищого господарського суду України № 4/194-18/53-2012 від 19.11.2012 рішення господарського суду міста Києва від 19.04.2012 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2012 у справі № 4/194-18/53-2012 скасовано, справу передано до господарського суду міста Києва на новий розгляд.

При новому розгляді справи, рішенням господарського суду міста Києва від 10.01.2013р. в позові відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватний вищий навчальний заклад "Київський медичний університет Української асоціації народної медицини" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 10.01.2013р. скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскільки у спірному договорі умов щодо визначення строку його дії після 30.01.2006р. не визначено, його слід вважати пролонгованим на 5 років з огляду на визначений в Рішенні Київської міської ради від 30.01.2001р. № 175/1152 строк дії та положення ч. 1 ст. 203 ЦК України, згідно якої правочин не повинен суперечити актам цивільного законодавства.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2013р. апеляційну скаргу Приватного вищого навчального закладу "Київський медичний університет Української асоціації народної медицини" прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від прокуратури міста Києва надійшли письмові пояснення, в яких прокурор вказує на те, що сторонами спірного правочину було погоджено строк дії договору оренди терміном 4 роки.

Розгляд справи неодноразово відкладався. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2013р. залучено до участі у справу в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Київську міську раду.

Представники третьої особи у судове засідання 16.04.2013р. не з'явились, про час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення 03.04.2013р. третій особі поштового відправлення № 04116 08802622.

Враховуючи те, що явка представників учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони та третьої особи, Київський апеляційний господарський суд з урахуванням обмеження розгляду справи процесуальними строками дійшов висновку про можливість здійснення перевірки рішення господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представника третьої особи, який належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Представник позивача в судовому засіданні 16.04.2013р. вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Представник відповідача не погодився з доводами апелянта та просив суд оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Прокурор у судовому засіданні 16.04.2013р. заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених в письмових поясненнях.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, оглянувши оригінали документів, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вірно з'ясовано місцевим господарським судом, рішенням Київської міської ради № 175/1152 від 30.01.2001 "Про передачу у користування нежилих приміщень" Київській міській клінічній лікарні № 1 надано дозвіл на укладання договору оренди нежилого будинку площею 6 685 кв. м., що знаходиться за адресою м. Київ, Харківське шосе, 121 з Акціонерним товариством закритого типу "Київський медичний університет Української асоціації народної медицини", при цьому термін дії договору оренди визначено у 5 років (додаток № 5 до рішення).

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до п. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" об'єктом оренди є нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) (п. 1 ст. 4 Закону) орендодавцями є органи, уповноважені органами місцевого самоврядування, управляти нерухомим майном, яке перебуває у комунальній власності (ст. 5 Закону).

Як видно з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 31.01.2002 між Київською міською клінічною лікарнею № 1 (орендодавець за умовами договору) та Медичним інститутом Української асоціації народної медицини, правонаступником якого є Приватний вищий навчальний заклад "Київський медичний університет Української асоціації народної медицини" (орендар за умовами договору) укладено договір оренди нерухомого майна № 795/8 (далі - договір).

Відповідно до п. 1 договору, орендодавець на підставі рішення Київської міської ради № 175/1152 від 30.01.2001 передає, а орендар приймає в орендне користування нежилий будинок для розміщення закладу освіти по вулиці Харківське шосе, 121 в м. Києві, загальною площею 6 685 кв. м. в т. ч. підвальне приміщення площею 433 кв. м., який знаходиться на балансі Київської міської клінічної лікарні № 1, протягом трьох днів з моменту підписання даного договору.

За актом прийому-передачі від 04.11.2001 орендодавець передав, а орендар прийняв приміщення за адресою м. Київ, вул. Харківське шосе, 21, загальною площею 6 685 кв. м.

Згідно з п. 10 договору термін дії договору встановлено сторонами до 30.01.2006, тобто договір укладено на 4 роки.

Пунктом 11.3. договору передбачено, що після закінчення терміну дії договору оренди майна орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору протягом місяця після закінчення його строку, він вважається продовженим на той самий термін на таких самих умовах, які були передбачені договором.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, далі - ГК України).

Вимогами, передбаченими ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтями 202, 205 ЦК України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Двостороннім правочином є погоджена дія двох сторін. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Разом з цим, пунктом 3 ст. 6 ЦК України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно з ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон) договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Згідно з ч. 3 ст. 180 ГК України при укладені господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

У відповідності до приписів ст. 10 Закону термін, на який укладається договір оренди є істотною умовою договору оренди.

Пунктом 1 статті 17 Закону визначено, що термін дії договору оренди визначається за погодженням сторін.

Передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди (ч. 1 ст. 13 Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

За результатом перегляду рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про безпідставність посилань позивача на те, що приміщення фактично були передані за актом прийому-передачі до укладення договору та позивач користувався майном з 2001 по 2006 рік, тобто 5 років, а не з 2002 по 2006 рік, тому і пролонгований договір має бути саме на 5 років. Крім того, суд апеляційної інстанції відзначає, що оренда майна здійснюється саме на підставі договору, укладеного між сторонами, а не акту приймання-передачі.

Згідно з п. п. 1, 3 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Відповідно ч. 7 до ст. 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше.

За результатом перегляду рішення суду першої інстанції, оглянувши в судовому засіданні обидва примірники (оригінали) договору (надані на огляд суду його сторонами), Київський апеляційний господарський суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що сторонами при укладенні договору не передбачено, що термін оренди за цим договором встановлено з 2001 року.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно встановив, що, незважаючи на те, що приміщення передані позивачу в орендне користування раніше, ніж укладено договір оренди, сторонами не було передбачено, що умови договору застосовуються до відносин, які виникли до його укладення, що мало б наслідком збільшення терміну оренди.

Отже, посилання апелянта на те, що відповідно до рішення Київської міської ради за № 175/1152 від 30.01.2001 "Про передачу у користування нежилих приміщень", яким відповідачу надано дозвіл на укладення з позивачем договору оренди на термін 5 років, а відтак (на думку сторони) і пролонгований договір має бути саме на 5 років, не приймаються судом апеляційної інстанції, як безпідставні.

Стаття 654 ЦК України встановлює, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договорі, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Частинами 2-3 статті 188 ГК України передбачено, що сторона договору, яка вважає за необхідне, зокрема, змінити договір, повинна надіслати пропозицію про це другій стороні, яка у двадцятиденний строк після одержання такої пропозиції повідомляє іншу сторону про результати її розгляду.

Разом з цим, судом першої інстанції правомірно встановлено, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, що на день вирішення спору сторонами не укладалося будь-яких змін до договору оренди в частині узгодження нового строку дії договору. Отже, відсутні підстави для задоволення цієї позовної вимоги та, відповідно, зміни чи скасування рішення в цій частині.

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Суд першої інстанції дійшов також правильного висновку, що, уклавши договір 31.01.2002, його сторони дійшли згоди щодо такої істотної умови як термін його дії, який встановлено до 30.01.2006, а саме на 4 роки.

Таким чином, підписуючи редакцію договору, позивач фактично погодився з передбаченими цим договором умовами.

Згідно з ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 213 ЦК України на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

Правила тлумачення змісту правочину визначені в частинах 3, 4 ст. 213 ЦК України, згідно з якими при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими ч. 3 цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Умови п. 11.3. договору чітко передбачають можливість продовження договору на той самий термін та на таких же умовах, які були передбачені договором, а не рішенням Київської міської ради № 175/1152 від 30.01.2001, як помилково вважає апелянт.

Отже, оскільки договір за згодою сторін укладено строком на 4 роки, то з урахування п. 11.3. договору договір може бути продовжено на 4 роки, тобто до 30.01.2010.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про тлумачення п. 11.3. договору в редакції позивача задоволенню не підлягають.

Разом з цим, скасовуючи попередні рішення у даній справі, суд касаційної інстанції в постанові від 19.11.2012 року вказав, що попередні рішення судів не містили встановлення строку, на який може бути продовжено договір (згідно з його пунктом 11.3), а тому висновки судів про безпідставність позовних вимог про тлумачення вказаного пункту договору в редакції позивача є необґрунтованими. Також Вищий господарський суд України вказав, що суди даний спір по суті не розглянули, оскільки не дали тлумачення пункту 11.3 договору. Окремо суд касаційної інстанції зазначив, що резолютивні частини оскаржуваних рішень не містять такого тлумачення. При цьому, Вищий господарський суд України звернув увагу на те, що можлива помилковість тверджень позивача щодо вказаного строку не є підставою для відмови у позові в повному обсязі, зокрема, для відмови у наданні тлумачення договору; тоді як даний спір суди по суті не розглянули, тлумачення спірному пункту договору не надали.

Відповідно до приписів статті 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Проте, господарський суд міста Києва на викладене помилково не звернув уваги, вважаючи, що пункт 11.3 договору не містить незрозумілих слів та понять, або термінів, які не дають змоги з'ясувати дійсні наміри сторін.

Тоді як між сторонами у справі існує спір, який виник внаслідок неоднозначного тлумачення сторонами строку дії договору, на який його може бути продовжено згідно з п. 11.3. договору, у зв'язку з чим позивач звернувся з позовом про тлумачення спірного пункту, виклавши свою позицію щодо тлумачення умов договору, та про визнання договору пролонгованим. Так, позивач вважає, що згідно з рішенням Київської міської ради договір має бути пролонгований на 5 років, тоді як відповідач вважає, що за умовами договору він має бути продовжений на той самий строк на який він укладений, тобто на 4 роки.

З ч. 2 ст. 213 ЦК України випливає не право, а обов'язок суду здійснити тлумачення правочину. Якби не було спору, сторона правочину не зверталася б до суду з позовом. Зацікавлена особа не позбавлена можливості звернутися до суду з вимогою здійснити тлумачення такого правочину, щоб уникнути спірних ситуацій.

На підставі викладеного, а також з урахуванням вказівок суду касаційної інстанції по даній справі, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги в зв'язку із задоволення позову в цій частині з прийняттям нового рішення. Разом з цим, таке тлумачення здійснюється з урахуванням встановленого в даній постанові, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилковість тверджень позивача щодо визначеного ним строку (5 років). Так, Київський апеляційний господарський суд вважає, що договір може бути продовжено на 4 роки, тобто до 30.01.2010. Тому в цій частині позов задовольняється лише частково, а в решті рішення суду першої інстанції про відмову в позові підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Положеннями статті 764 ЦК України встановлено, що якщо наймач продовжує користуватись майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до ч. 4 ст. 284 ГК України у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору, він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Судом першої інстанції правомірно з'ясовано, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2007 у справі № 40/519 встановлено, що жодною із сторін договору не було направлено заяву про припинення чи зміну договору оренди, після спливу місячного терміну по закінченню строку, на який його було укладено, а саме після 30.01.2006.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

З урахуванням встановленого в даній постанові, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком першої інстанції про те, що договір був продовжений сторонами на такий самий строк і на тих самих умовах, тобто на 4 роки до 30.01.2010.

Відповідно до ст. 291 ГК України та ст. 26 Закону договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач листами за № 4088 від 30.11.2009, № 4302 від 21.12.2009 та № 232 від 29.01.2010 повідомляв позивача про закінчення 30.01.2010 дії договору оренди № 795/8 від 31.01.2006 та на новий термін договір продовжено не буде, в зв'язку з чим вимагав повернути будівлю (докази надіслання вказаних листів містяться в матеріалах справи).

Отже, строк дії договору оренди від 31.01.2002 припинився 30.01.2010.

Частиною 3 ст. 17 Закону визначено, що після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі, якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Статтею 1 Закону встановлено, що право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй як безпосередньо так і через органи місцевого самоврядування.

Згідно п. 5 статті 60 Закону органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Згідно з ст. 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Згідно із частиною 2 ст. 41 вказаного Закону районні у містах ради та їх виконавчі органи відповідно до Конституції та законів України здійснюють управління рухомим і нерухомим майном та іншими об'єктами, що належать до комунальної власності територіальних громад районів у містах.

Відповідно до ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Рішення ради приймається відкритим (у тому числі поіменним) або таємним голосуванням.

Так, суд першої інстанції правильно встановив, а апелянт не спростував, того, що органом, уповноваженим управляти майном комунальної власності територіальної громади міста Києва (в даному випадку - Київською міською радою, третьою особою по справі) приймались рішення про надання дозволу на продовження договору оренди.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про визнання договору продовженим на 5 років задоволенню не підлягають. Тому рішення в цій частині не підлягає зміні або скасуванню, а апеляційна скарга, відповідно, - до задоволення.

З урахуванням задоволення лише вимоги позивача про тлумачення правочину (фактично - не в редакції сторони), всі судові витрати по даній справі покладаються на позивача в порядку ч.2 ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного вищого навчального закладу "Київський медичний університет Української асоціації народної медицини" на рішення господарського суду міста Києва від 10.01.2013р. у справі № 4/194-18/53-2012-3/524-2012 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 10.01.2013 року у справі № 4/194-18/53-2012-3/524-2012 скасувати в частині відмови в задоволенні позову про тлумачення пункту 11.3 договору оренди нерухомого майна № 795/8 від 31.01.2012р. Позов в цій частині задовольнити частково.

3. Розтлумачити пункт 11.3 договору оренди нерухомого майна № 795/8 від 31.01.2012р., укладеного між Київською міською клінічною лікарнею № 1 та Медичним інститутом Української асоціації народної медицини, правонаступником якого є Приватний вищий навчальний заклад "Київський медичний університет Української асоціації народної медицини" наступним чином: договір оренди нерухомого майна № 795/8 від 31.01.2012р. має бути продовженим на той самий термін на таких самих умовах, які були передбачені договором, тобто на 4 роки.

4. В решті рішення господарського суду міста Києва від 10.01.2013 року у справі № 4/194-18/53-2012-3/524-2012 в частині відмови в задоволенні позову залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

5. Матеріали справи № 4/194-18/53-2012-3/524-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст складено 19.04.2013р.

Головуючий суддя Коротун О.М.

Судді Гончаров С.А.

Іоннікова І.А.