Рішення

від 11.12.2008 по справі 12/159

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

12/159

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ  

11.12.2008                                                                                              Справа  № 12/159

за позовом приватного підприємства „Кадео”, м. Мукачево

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „ВК Унгвар”,                 м. Ужгород

про стягнення суми 15 955,77 грн. –основного боргу; 1 584,21 грн. –пені; 198,02 грн. – 3 % річних та 670,14 грн. –інфляційних збитків.

                                                                                        Суддя    Тисянчин  В. М.

                      Представники:

Від позивача – Новицький М.В., директор, Демчик А.І., (представник за дорученням від 10.12.2008 року)

Від відповідача –не з'явився (явка на розсуд сторін)

СУТЬ СПОРУ: заявлено позов приватним підприємством „Кадео”,                          м. Мукачево до товариства з обмеженою відповідальністю „ВК Унгвар”,                 м. Ужгород про стягнення суми 15 955,77 грн. –основного боргу; 1 584,21 грн. –пені; 198,02 грн. – 3 % річних та 670,14 грн. –інфляційних збитків.

Представникам позивача роз'яснено права і обов'язки передбачені                 ст. ст. 20, 22 ГПК України.

За відсутності відповідних клопотань технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

          Представник позивача підтримує позовні вимоги, посилаючись на їх обгрунтованість матеріалами справи.

Сторони належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, докази чого знаходяться в матеріалах справи.

          На вимогу суду відповідач копію довідки органу держстатистики про включення до ЄДРПОУ та письмового відзиву на позов з доказами в його обґрунтування не подав, свого уповноваженого представника для участі у розгляді справи не направив, а тому справа розглядається в порядку ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

                    Ухвала про порушення провадження у справі направлялась рекомендованим листом, тому неявка відповідача у судове засідання не є перешкодою розгляду справи по суті, про що зазначено в ухвалі про порушення провадження у справі.

          Повідомлення підтверджує завчасне вручення відповідачу 06.12.2008 року ухвали від 03.12.2008 року про порушення провадження у справі, де вказано про  місце і час призначення розгляду справи, чим забезпечено йому реалізацію Конституційного права на судовий захист  (п.4 ст. 129 Конституції України).

Відповідач не скористався своїм правом щодо направлення свого представника для участі в судовому засіданні.

Позаяк, суду не надано відповідачем доказів чи відомостей поважних причин неможливості їх участі в судовому засіданні.

До того ж, у разі дійсного бажання забезпечення представництва відповідачем у судовому засіданні –завчасне повідомлення судом про час і місце судового засідання не позбавило відповідача у виборі кола суб'єктів такого представництва у суді відповідно до ст. 28 ГПК України.

          Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх,  заслухавши пояснення представника  позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

          Заборгованість відповідача в сумі 15 955,77 грн.  –основного боргу щодо оплати за поставлений, згідно договору поставки № 4600021855 від 12.05.2008 року, товар, підтверджується матеріалами справи, зокрема:

- видатковими накладними за травень –серпень 2008 року;

- актом звірки взаємних розрахунків від 15.09.2008 року;

        - розрахунком позову, а за таких обставин сума основного боргу підлягає стягненню примусово.

        Заявлені вимоги позивача (вимога вих. № 19 від 19.09.2008 року) про добровільне погашення боргу відповідач не виконав, чим порушив ст. ст. (11; 526); 509; 530 ЦК України (чинного з 01.01.04).

Саме ця обставина і послужила підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

         Відповідно до ст. 175 ГК України майново –господарські зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

          Таким чином, на день розгляду спору у суді, обставини спору (права і зобов'язання сторін) оцінюються судом з огляду на правила ЦК та ГК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору чи вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 509 ЦК України в силу зобов'язання –кредитор вправі вимагати виконання обов'язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов'язань у відносинах. Підставою виникнення зобов'язання є юридичний факт.

В даній правовій ситуації юридичним фактом, на підставі якого виникли зобов'язальні відносини між сторонами, є поставка товару (ст. 11 ЦК України).

Отже, обов'язок відповідача оплатити вартість поставленого товару є безспірним.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається              (ст. 615; 625 ЦК України).

Між тим, за  договором  поставки  продавець  (постачальник),  який здійснює  підприємницьку  діяльність, зобов'язується  передати  у встановлений   строк (строки)  товар  у  власність  покупця  для використання його у підприємницькій діяльності або в інших  цілях, не пов'язаних з особистим,  сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму                  (ч.1 ст. 712 ЦК України).

Відтак, договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Крім цього, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, відповідачу нарахована до сплати пеня в розмірі 1 584,21 грн. При оцінці правильності нарахування пені судом встановлено, що ці вимоги заявлені без правового обґрунтування, не укладенні в письмовій формі та не відповідають вимогам         ст. ст. 14, 547, ЦК України; Роз'ясненням ВГСУ від 12.05.1999 року                  № 02-5/223 „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, а тому задоволенню не підлягають.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3% - річних від простроченої суми (п.2 ст. 625 ЦК України). Тому, вимоги позивача в частині стягнення 198,02 грн. –3% річних та 670,14 грн. – інфляційних збитків правомірні і підлягають задоволенню.

При постановленні судового рішення враховується характер зобов'язання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини,  обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобов'язання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово –майнового стану сторони у спорі.

За ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

Отже, із встановлених судом обставин вбачається, що склад цивільно –правової відповідальності є наявним на момент судового розгляду справи.

Досліджуючи критерії розмежування вини і недобросовісності суб'єктів спірних відносин суд притримувався лінії розмежування специфічних для різних видів цивільних відносин форм дотримання або порушення обов'язкових з погляду права моральних велінь вочевидь, що має визначатися  колом обставин, які зумовлюють застосування  до правопорушника заходів цивільно –правової відповідальності.

 Позаяк, невідповідність параметрам добросовісності конкретних характеристик діяння учасника цивільних відносин залежно від мети правового регулювання може призводити не тільки до ненабуття ним певного права або відмови йому у праві на використання того чи іншого засобу правового захисту, а й до зміни його правового становища.

Кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази  подаються    сторонами    та   іншими   учасниками судового процесу (ст. 33 ГПК України).

                 Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в даному випадку –письмовими доказами. При цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.

         Таким чином, позивачем переважно доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тому позов підлягає задоволенню частково, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК України на відповідача з огляду його вини у виникненні спору.

          Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. 2 Закону України „Про судоустрій України”;  ст.ст. 4, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82 - 84, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задоволити  частково.

2.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „ВК Унгвар”          (м. Ужгород, вул. Перемоги, 168; код 34262110) на користь приватного підприємства „Кадео” (м. Мукачево, вул. Драгоманова, 54/106;  код 34126600) суму 15 955,77 (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят п'ять грн. 77 коп.) –основного боргу; 198,02 (сто девяносто вісім грн. 02 коп.) –3% річних; 670,14 (шістсот сімдесят грн. 14 коп.) –інфляційних збитків та 184,08 (сто вісімдесят чотири грн. 08 коп.) -  у відшкодування витрат по оплаті держмита; 118 (сто вісімнадцять грн.) –у відшкодування витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

3.          В задоволені решти позову –відмовити.

Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

        Суддя                                                                                   Тисянчин В. М.