Постанова

від 20.01.2009 по справі 36/430

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

36/430

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 20.01.2009                                                                                           № 36/430

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Андрієнка  В.В.

 суддів:            Вербицької О.В.

 представникі сторін:

 від позивача: Браславська О.А.

 від відповідача: Виборнов О.А.

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче товариство «Тиком»   

 на рішення Господарського суду м.Києва від 17.11.2008

 у справі № 36/430  

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче товариство «Тиком»   

 до                                                   Української спілки ветеранів Афганістану

 про                                                   визнання договору довгострокового безкоштовного використання майна № 15 від 24.07.2003 р. недійсним та повернення майна, переданого в користування за вказаним договором

ВСТАНОВИВ:

 Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче товариство «Тиком»  звернулось в Господарський суд м. Києва з позовом до Української спілки ветеранів Афганістану про визнання договору довгострокового безкоштовного використання майна № 15 від 24.07.2003р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничим товариством «Тиком» та Українською спілкою ветеранів Афганістану, недійсним, про зобов'язання Української спілки ветеранів Афганістану повернути Товариству з обмеженою відповідальністю науково-виробничому товариству «Тиком» спальний корпус № 7, площею 845,6 кв.м., який знаходиться за адресою: Автономна Республіка Крим, селище Симеїз, вул. Луговського, 6.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 17.11.2008 р. у справі № 36/430 в позові Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче товариство «Тиком» до Української спілки ветеранів Афганістану відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче товариство «Тиком»  подало на нього апеляційну скаргу у якій просить апеляційну інстанцію рішення місцевого господарського суду скасувати повністю та прийняти нове рішення про задоволення заявлених позовних вимог до Української спілки ветеранів Афганістану  у повному обсязі.

Українська спілка ветеранів Афганістану у поданому відзиві на апеляційну скаргу проти заявлених у ній вимог заперечувало та просило суд залишити рішення без змін, скаргу – без задоволення.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилався на відсутність підстав для визнання оскаржуваного договору недійсним, стверджуючи про те, що після підписання договору довгострокового безкоштовного використання майна № 15 від 24.07.2003р. з боку орендодавця  неуповноваженою на те особою, в подальшому  Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче товариство «Тиком»  мовчазною згодою схвалило його укладення.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

09.12.2002 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробниче товариство «Тиком»  та Приватним підприємством «Фламінго» був укладений Договір купівлі-продажу № 15/1, зареєстрований Ялтинським бюро технічної інвентаризації за № 588 11.12.2002р., на підставі якого позивач набув право власності на спальний корпус № 7 площею 845,6 кв.м., який знаходиться за адресою: Автономна Республіка Крим, селище Симеїз, вул. Луговського, 6.

24.07.2003 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничим товариством «Тиком» та Українською спілкою ветеранів Афганістану був укладений Договір довгострокового безкоштовного використання майна № 15.

Згідно п.1 даного договору позивач передав відповідачу у тимчасове володіння строком на 20 років триповерховий спальний корпус № 7 площею 1163,83 кв.м., який знаходиться за адресою: 98680, Автономна Республіка Крим, селище Симеїз, вул. Луговського, 6, Санаторій ім. Семашко.

Спір у даній справі виник у зв'язку із тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробничим товариством «Тиком» вважає, що вказаний вище Договір довгострокового безкоштовного використання майна № 15 від 24.07.2003 р. підлягає визнанню недійсним як такий, що укладений з боку товариства не уповноваженою на те особою. Відповідач проти цього заперечує, стверджуючи про наступне схвалення позивачем договору шляхом мовчазної згоди.

Судова колегія вважає, що позовні вимоги  Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничим товариством «Тиком» підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що Договір довгострокового безкоштовного використання майна № 15 від 24.07.2003р. від імені Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого товариства «Тиком» було підписано  Романенком Д.А., який діяв на підставі довіреності від 24.07.2003р., посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Глуховцевою Н.В. та зареєстрованої в реєстрі за № 1-3119.

Як вбачається з тексту вказаної довіреності, Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче товариство «Тиком» в особі директора Ковальова В.І. уповноважило Романенка Д.А. в установленому законом порядку, на умовах та за його розсудом, з правом визначення ціни, придбати (купити, прийняти в дар, тощо) будь-яке нерухоме майно, отримувати земельні ділянки в користування або в оренду, в разі необхідності приватизувати земельні ділянки, брати будь-яке нерухоме майно в користування, оренду. До найму як коштовно так і безкоштовно на будь-який термін або безстроково.

Таким чином, на підставі вказаної довіреності у Романенка Д.А. не виникло повноважень укладати від імені Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого товариства «Тиком» правочинів, предметом яких є відчуження майна, що належить вказаному товариству (передачу у власність, володіння або користування).

Судом береться до уваги те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів виникнення у вищевказаної фізичної особи відповідних повноважень на підставі будь-яких інших належним чином оформлених довіреностей. Відсутність у Романенка Д.А. повноважень на укладення оспорюваного договору від імені Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого товариства «Тиком»  підтверджує також і відповідач у відзиві на апеляційну скаргу.

Отже, при укладенні оскаржуваного Договору довгострокового безкоштовного використання майна № 15 від 24.07.2003р. Романенко Д.А. не мав необхідного для цього обсягу повноважень.

 Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття,  зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Представництвом є правовідношення,  в якому  одна  сторона

(представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені

другої сторони, яку вона представляє (ч. 1 ст. 237 Цивільного кодексу України).

Чинне законодавство передбачає, що однією з основних вимог, додержання якої є необхідним для чинності правочину, є наявність у особи,  яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.. 1 ст. 215 Цивільного  кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього.

В силу ст. 241 вищевказаного Кодексу правочин,   вчинений    представником з перевищення мповноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи,  яку він представляє,  лише  у  разі  наступного схвалення правочину  цією  особою.  Правочин  вважається схваленим зокрема у разі,  якщо особа,  яку він представляє,  вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.  Наступне схвалення правочину  особою, яку представляють, створює,  змінює  і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.  

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що оскільки при укладенні Договору довгострокового безкоштовного використання майна № 15 від 24.07.2003р. Романенко Д.А. не мав необхідного обсягу повноважень для укладення оскаржуваного договору, дійсність правочину залежить від наявності або відсутності факту наступного схвалення Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничого товариства «Тиком» вказаного договору. При цьому судом враховується таке.

Наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.) (п. 9.2 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Матеріали справи не містять доказів вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничого товариства «Тиком» дій, які свідчать про схвалення оспорюваного договору.

Судова колегія не приймає до уваги посилання відповідача на те, що схвалення Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничого товариства «Тиком»  оспорюваного договору відбулось шляхом мовчазної згоди з проведеним відповідачем капітальним ремонтом в орендованому приміщенні.

При цьому судом береться до уваги те, що в силу вищенаведених норм, схвалення угоди юридичною особою повинно відбуватись шляхом вчинення конкретної дії. Докази вчинення таких дій позивачаем відсутні.

Чинне законодавство передбачає, що мовчанням сторони може бути виражена її воля до вчинення правочину у випадках,  встановлених  договором  або  законом (ч.3 ст. 205 Цивільного кодексу України).

Отже, лише у випадках, чітко встановлених законом або договором, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Проте, законодавство не передбачає можливості схвалення вчиненого правочину мовчанням сторони.

З огляду на викладене, суд вважає твердження відповідача про мовчазну згоду позивача з укладеним Договором довгострокового безкоштовного використання майна № 15 від 24.07.2003р. необґрунтованим та безпідставним.

Також є необґрунтованими твердження відповідача про прийняття позивачем ремонту в переданому відповідачу приміщенні як факту схвалення Договору довгострокового безкоштовного використання майна № 15 від 24.07.2003р.

Так, відповідачем належними засобами доказування не доведено суду факту отримання Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничого товариства «Тиком» листа від 08.12.2003 р. з проханням надати дозвіл  на проведення ремонту нерухомого майна, що є об'єктом Договору  довгострокового безкоштовного використання майна № 15 від 24.07.2003р.  Також у справі відсутні докази надання уповноваженими особами позивача відповідного дозволу.

Укладення між Українською спілкою ветеранів Афганістану та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хібіни», Будівельною компанією «УкрАзіаБуд» договорів підряду від 04.03.2004р. та від 01.04.2004р. відповідно, також не є доказом надання Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничого товариства «Тиком»  згоди на проведення ремонту, як наслідку укладення Договору довгострокового безкоштовного використання майна № 15 від 24.07.2003р.  Так, позивач не є стороною у вказаних угодах, уповноваженими особами позивача вказані угоди не погоджувались.

З огляду на вищевикладене судова колегія вважає, що оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробничого товариства «Тиком»  не вчинило дій, спрямованих на схвалення Договору довгострокового безкоштовного використання майна № 15 від 24.07.2003р.,  що був підписаний не уповноваженою на те особою, вказаний договір підлягає визнанню недійсним як такий, що укладений із порушенням вимог закону, зокрема ч. 2 ст. 203  Цивільного кодексу України.

За таких обставин позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче товариство «Тиком»  до Української спілки ветеранів Афганістану про визнання договору довгострокового безкоштовного використання майна № 15 від 24.07.2003р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничим товариством «Тиком» та Українською спілкою ветеранів Афганістану, недійсним є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче товариство «Тиком»  про зобов'язання Української спілки ветеранів Афганістану повернути Товариству з обмеженою відповідальністю науково-виробничому товариству «Тиком» спальний корпус № 7, площею 845,6 кв.м., який знаходиться за адресою: Автономна Республіка Крим, селище Симеїз, вул. Луговського, 6, суд відзначає наступне.

В силу ч. 2 п. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України у разі  недійсності  правочину  кожна із сторін зобов'язана  повернути другій  стороні  у  натурі  все,  що  вона  одержала  на

виконання   цього   правочину.

Судом береться до уваги те, що чинне законодавство (стаття 58 ГПК) не виключає права позивача об'єднати в одній позовній заяві вимоги про визнання угоди недійсною з вимогою повернути одержане за цією угодою в натурі або про відшкодування у грошах.

При цьому суд зважає на те, що у  разі задоволення позову господарський суд може у резолютивній частині рішення зазначити про визнання угоди недійсною і одночасно про застосування передбачених законом наслідків, вказавши, зокрема, розмір сум, що підлягають стягненню та/або найменування майна, що підлягає передачі, і місце його знаходження (пункт 4 статті 84 ГПК) (ч. 3 п. 18 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”).

З огляду на вищевказане судова колегія дійшла до висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче товариство «Тиком» про зобов'язання Української спілки ветеранів Афганістану повернути Товариству з обмеженою відповідальністю науково-виробничому товариству «Тиком» спальний корпус № 7, площею 845,6 кв.м., який знаходиться за адресою: Автономна Республіка Крим, селище Симеїз, вул. Луговського, 6, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Зважаючи на вищезазначене,  рішення Господарського суду м. Києва від 17.11.2008 про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче товариство «Тиком»  підлягає скасуванню у повному обсязі.   

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2008 року у справі № 36/430 скасувати повністю та прийняти нове рішення.

2.          Позов задовольнити повністю.

3.          Визнати недійсним Договір довгострокового безкоштовного використання майна № 15 від 24.07.2003р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничим товариством «Тиком» та Українською спілкою ветеранів Афганістану.

4.          Зобов'язати Українську спілку ветеранів Афганістану (м. Київ, вул. Ярославів Вал,  36-е, код 00039864) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю науково-виробничому товариству «Тиком»  (Харківська обл., м. Зміїв, Тарановське шосе, 19, код 31269307) спальний корпус № 7, площею 845,6 кв.м., який знаходиться за адресою: Автономна Республіка Крим, селище Симеїз, вул. Луговського, 6.

5.          Стягнути  з  Української спілки ветеранів Афганістану (м. Київ, вул. Ярославів Вал,  36-е, код 00039864)  на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничому товариству «Тиком»  (Харківська обл., м. Зміїв, Тарановське шосе, 19, код 31269307) 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. Витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6.          Стягнути  з  Української спілки ветеранів Афганістану (м. Київ, вул. Ярославів Вал,  36-е, код 00039864)  на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничому товариству «Тиком»  (Харківська обл., м. Зміїв, Тарановське шосе, 19, код 31269307) за перегляд рішення в апеляційному порядку.

7.          Доручити Господарському суду м. Києва видати накази на виконання даної постанови.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          Вербицька О.В.

 26.01.09 (відправлено)