Постанова

від 22.01.2013 по справі 21/5007/965/12

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2013 р. Справа № 21/5007/965/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Савченко Г.І.

судді Грязнов В.В. ,

судді Саврій В.А.

при секретарі судового засідання Новак Р.А.

за участю представників сторін:

Від позивача - представник Перепона І.М., дов. №145 від 26.04.11 року;

Від відповідача - представник Катаєв Д.Б., дов.б/н., від 08.11.2011 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж "Колос" на рішення господарського суду Житомирської області від 01.11.12 р. у справі №21/5007/965/12 (суддя Вельмакіна Т.М.)

за позовом Спільного виробничо-торгівельного підприємства "Механік"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж "Колос"

про стягнення 45324,79 грн., звільнення приміщення.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 01 листопада 2012 року - позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж "Колос": 30422,47грн. шкоди та 2153,31грн. витрат по судовому збору.

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж "Колос" протягом десяти днів з моменту набрання рішенням законної сили передати спільному виробничо-торгівельному підприємству "Механік" 47,3 кв. м. площі під офіс (приміщення на третьому поверсі в корпусі №7а) та 618,2кв.м. площі металевого складу, які розташовані за адресою: м. Житомир, вул. Чехова, 1, та були отримані Товариством з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж "Колос" по акту прийому-передачі від 01.06.2004 року. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж "Колос" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Житомирської області від 01.11.2012 року у справі №21/5007/965/12 - скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові Спільного виробничо-торгівельного підприємства "Механік" відмовити повністю.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції не повно з'ясував обставини, що мають істотне значення для справи та прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що місцевий господарський суд невірно застосував ст.256 ЦК України, а саме, що строк позовної давності було поновлено незаконно.

Апелянт зазначає, що позивач при поданні позову просив суд першої інстанції відновити йому строк позовної давності про стягнення відшкодування за безпідставне користування майном, мотивуючи пропуск строку тим, що розгляд справи №88-Д по стягненню суми боргу за користування нерухомим майном за період з 01.06.05р. по 31.05.06р. та за послуги по теплозабезпеченню за період з 01.06.05р. по 31.05.06р. і за послуги по теплозабезпеченню за період березень - квітень 2006р. і по електрозабезпеченню з лютого по травень 2006р. тривав значний період часу, а саме з червня 2006 року по серпень 2012 року, що позбавило позивача можливості пред'явити в межах строків позовної давності позов до відповідача про стягнення з нього відшкодування за безпідставне користування зазначеним нерухомим майном - 47,3 кв.м. площі під офіс та 618,2 кв.м. площі металевого складу (з 01.06.05р. по 31.05.06р.), про повернення останнього, а також по відшкодуванню наданих послуг по теплозабезпеченню (за період березень - квітень 2006р.) і по електрозабезпеченню (з лютого по травень 2006р.).

Вказує на те, що судом першої інстанції при вирішенні спору не був встановлений належним чином причинний зв'язок який би встановлював вину відповідача у незаконності набуття майна.

Посилається на те, що згідно ч.2. ст.22 ЦК України, збитками є:- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, шкода відшкодовується, зокрема, в частині неотриманих доходів, які б могли бути реально отримані при додержанні правил здійснення господарської діяльності другою стороною та в частині понесених управленою стороною затрат.

Крім того скаржник посилається на те, що як вказано у постанові Пленуму Верховного суду України №6 від 27.03.1992р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", шкода, заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

В судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник відповідача (скаржника) підтримує доводи апеляційної скарги.

Представник позивача Спільного виробничо-торгівельного підприємства "Механік" у відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні заперечує доводи апелянта. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Житомирської області без змін.

Дослідивши докази у справі, Рівненський апеляційний господарський суд встановив.

Як вбачається із позовної заяви (а.с.2 т.1) та матеріалів справи, 01 червня 2004 року між спільним виробничо-торгівельним підприємством "Механік" (орендодавець, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж "Колос" (орендар, відповідач) укладено договір оренди нежилих приміщень за №78010604 (далі - Договір (а.с.14-16 т.1).

Згідно укладеного договору, за актом прийому-передачі від 01.06.04р., позивач передав в оренду відповідачу виробничі приміщення - 47,3кв.м. під офіс та 618,2 кв.м. металевого складу, які розташовані за адресою: м. Житомир, вул. Чехова, 1 (а.с. 17 т.1).

Звертаючись з позовною заявою, позивач вказував на те, що:

- відповідно до п.п. 3.1.-3.2. Договору, розмір орендної плати було визначено по 8 грн. за 1 кв.м. офісного приміщення і по 3,54грн. за 1 кв.м. металевого складу, які відповідач зобов'язаний вносити на рахунок позивача до 1-го числа кожного місяця;

- згідно додаткової угоди від 01.03.05р., до зазначеного Договору, розмір орендної плати було визначено з березня 2005 року по 8,61грн. за 1 кв.м. офісного приміщення, що становить 407,25грн. за 47,3кв.м. (8,61Х47,3) і по 4,163 грн. за 1 кв.м. металевого складу, що становить 2573,56грн. за 618,2кв.м. (4,163Х618,2). Разом 2980,81грн.(а.с.96 т.1);

- згідно додаткової угоди від 01.03.06р., розмір орендної плати було визначено з березня 2006 року по 10 грн. за 1 кв.м. офісного приміщення, що становить 473,грн. за 47,3кв.м. (10Х47,3) і по 5,05 грн. за 1 кв.м. металевого складу, що становить 3121,91грн. за 618,2кв.м. (5,05Х618,2). Разом 3594,91грн. (а.с.17 т.1 (зворотній бік).

Відповідно до п. 1.3. Договору, строк дії останнього визначено з 25.05.04р. по 25.05.07р.

Згідно позовної заяви позивач вказував, що на постачання теплоенергії та електроенергії між сторонами були укладені додаткові угоди до зазначеного Договору оренди, послуги яких відповідач оплачував окремо.

Зазначав, що з червня 2005 року відповідач перестав оплачувати позивачу орендну плату за вищевказані приміщення, а також заборгував за надані послуги по теплозабезпеченню за березень-квітень 2006 року та по електрозабезпеченню - з лютого по травень 2006 року, тому у червні 2005 року позивач звернувся до господарського суду з позовом до ТОВ "Будмонтаж "Колос" про стягнення суми боргу, яка по оренді була нарахована з червня 2005 року по травень 2006 року (включно) та по теплозабезпеченню і електрозабезпеченню.

Вказував, що згідно постанови від 01.08.12р. у справі №2/88-Д, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що оскільки сторони при підписанні Договору оренди нежитлових приміщень за №78010604 від 01.06.04р. не дотримали форму правочину, нотаріально його не посвідчили, останній є неукладеним. Внаслідок вказаного заявлена до стягнення сума боргу стягнута не була.

За таких обставин позивач вважав, що ТОВ "Будмонтаж "Колос" без достатніх правових підстав користується приміщенням, переданим йому в оренду за неукладеним Договором, а тому, виходячи з ч.6 п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.09р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", в силу глави 83 книги п'ятої Цивільного кодексу України відповідач повинен повернути майно та відшкодувати вартість за весь період користування ним.

Посилаючись на ст.ст.1212, 1213 ЦК України, позивач просив місцевий господарський суд зобов'язати відповідача повернути майно, передане йому за актом прийому-передачі від 01.06.04р., яке знаходиться у користуванні відповідача без достатньої правової підстави, та відшкодувати вартість за фактичне користування майном у розмірі 37612,02грн. за період з червня 2005 року по травень 2006 рік.

Крім того, позивач вважав, що відповідач має відшкодувати йому послуги за теплозабезпечення в сумі 794,64грн. (за березень-квітень 2006 року) та за електрозабезпечення в сумі 4751,16грн. (з лютого по травень 2006 року), що в сукупності становлять 5545,80грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у вказаній частині позивач у позовній заяві та у письмових поясненнях (а.с.104-105 т.1) стверджував, що вказані зобов'язання по комунальним платежам не підпадають під правове регулювання договору оренди, а регулюються окремими відповідними договорами - від 01.01.05р. на послуги по електропостачанню, та від 20.02.04р. на послуги по теплопостачанню.

Враховуючи, що відповідач відшкодування (оплату) за користування нерухомим майном не проводив, позивач нарахував до стягнення з відповідача 1115,88грн. інфляційних за період з червня 2005 року по травень 2006р., та за вказаний період 590,42грн. 3% річних. Вцілому, за даними позивача, до відшкодування відповідачем підлягає 45325,12грн.

Як вбачається з матеріалів справи у письмових поясненнях від 31.10.12р. (а.с.104-105 т.1) позивач додатково обґрунтовував та стверджував всі заявлені позовні вимоги.

Крім того, згідно клопотання (а.с.6 т.1), позивач просив суд першої інстанції відновити йому строк позовної давності про стягнення відшкодування за безпідставне користування майном, мотивуючи пропуск останнього тим, що розгляд справи №2/88-Д по стягненню суми боргу за користування нерухомим майном за період з 01.06.05р. по 31.05.06р. та за послуги по теплозабезпеченню за період з 01.06.05р. по 31.05.06р. і за послуги по теплозабезпеченню за період березень - квітень 2006р. і по електрозабезпеченню з лютого по травень 2006р. тривав значний період часу, а саме з червня 2006 року по серпень 2012 року, що позбавило позивача можливості пред'явити в межах строків позовної давності позов до відповідача про стягнення з нього відшкодування за безпідставне користування зазначеним нерухомим майном - 47,3 кв.м. площі під офіс та 618,2 кв.м. площі металевого складу (з 01.06.05р. по 31.05.06р.), про повернення останнього, а також по відшкодуванню наданих послуг по теплозабезпеченню (за період березень - квітень 2006р.) і по електрозабезпеченню (з лютого по травень 2006р.).

Відповідач, згідно заяви від 17.09.12р. (а.с.74-75 т.1), просив місцевий господарський суд відмовити СВТП "Механік" у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності щодо вимог про сплату коштів за електро- і теплопостачання та за безпідставності вимог про відшкодування вартості за фактичне користування. Посилаючись на п.5 ст. 260 ЦК України вважає, що у позивача виникло право пред'явити вимогу по сплаті коштів за електро- і теплопостачання 01.06.06р., оскільки Додаткові угоди за вказані послуги не оскаржувалися в господарському суді по справі №2/88-Д, тому перебіг строку позовної давності закінчився 30.06.09р. Наголошував, що позивачем не наводилися обставини, які б в розумінні ч.5 ст. 267 ЦК України свідчили про неможливість стягнення боргу в період з 01.06.06р. по теперішній час.

Також відповідач зазначав, що у нього викликає сумнів щодо права позивача на здійснення підприємницької діяльності з продажу електричної енергії, тому ним було направлено запити стосовно наявності відповідної ліцензії у позивача. Однак, станом на 17.09.12р. відповідь на них не надійшла, тому відзив в цій частині відповідач надати не має можливості.

Крім того відповідач припускав, що вимога про повернення майна позивачу є надуманою, так як в 2007 році останній самостійно повернув собі майно, про що свідчить лист №98 від 07.07.06р., згідно якого останній повідомив про примусове повернення собі переданого в оренду майна. Вказував, що приміщення були звільнені, а позивач та відповідач знаходяться на спільній території за адресою: м. Житомир, вул. Чехова, 1.

Давши оцінку доказам у справі, доводам сторін, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори, інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

З матеріалів справи вбачається, що 1 червня 2004 року між спільним виробничо-торгівельним підприємством "Механік" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж "Колос" (орендар) був укладений договір оренди нежилих приміщень за №78010604 (а.с.14-16 т.1). Згідно п. 1.3 Договору, останній укладено на строк з 25.05.2004р. по 25.05.2007р.

Згідно з актом приймання-передачі від 01.06.2004, який є додатком № 2 до договору №78010604, орендодавець (позивач) передав в оренду відповідачу: - приміщення на третьому поверсі в корпусі № 7а площею 47,3 кв. м., придатне для використання під офіс, - металевий склад площею 618,2 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Житомир, вул. Чехова, 1 (а.с.17 т.1).

Однак, згідно постанови Вищого господарського суду України від 01.08.12р. у справі №2/88-Д, оскільки договір оренди нерухомого майна від 01.06.04р. укладений на строк більше одного року, однак в порушення вимог ст.ст.793, 794 ЦК України, нотаріально не посвідчений та не проведена його державна реєстрація, суд дійшов висновку, що договір є неукладеним.

При цьому слід зазначити, що у відповідності до ст.35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, оскільки неукладений договір є таким, що не породжує для сторін прав та обов'язків, позивач обґрунтовано, мотивуючи підстави позову, посилався на приписи ст.ст.1212,1213 ЦК України. Правомірність вказаного вбачається і з ч.6 п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", згідно якої вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК.

Відповідно до ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За ч.2 вказаної статті, положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (ч.3 ст.1212 ЦК України).

Так, норма ст.1212 Цивільного кодексу України визначає загальні умови існування цивільно-правових зобов'язань, що виникають у зв'язку із так званим безпідставним збагаченням, тобто набуттям або збереженням майна без достатньої правової підстави, які мають велике значення для вирішення спорів, пов'язаних із відновленням майнового стану, оскільки зобов'язання із безпідставного збагачення є загальною підставою для відновлення майнового стану осіб (відновлення справедливості) в разі відсутності інших підстав для цього, якщо захист прав особи не може бути здійснений на підставі договору, делікту, закону тощо. Положення вказаної статті можуть застосовуватися до відносин, передбачених у її частині третій, субсидіарно, якщо на підставі положень спеціальних норм потерпіла особа не в змозі захистити якесь із своїх порушених прав.

За ст.1213 Цивільного кодексу України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Судова колегія Рівненського апеляційного господарського суду, погоджується з місцевим господарським судом в тому, що останній враховуючи зазначені приписи законодавства та підтверджений актом приймання-передачі від 01.06.2004 факт передачі позивачем відповідачу приміщення на третьому поверсі в корпусі № 7а площею 47,3 кв. м. та металевого складу площею 618,2 кв. м., що знаходяться за адресою: м.Житомир, вул.Чехова, 1 (а.с.17 т.1), а також зважаючи на відсутність доказів повернення вказаного майна позивачу, вимоги позивача в частині повернення безпідставно набутого майна - визнав правомірними.

Також судова колегія Рівненського апеляційного господарського суду, погоджується з судом першої інстанції в тому, що відповідно до ст.1212 ЦК України, оскільки звільнення та повернення саме за актом прийому-передачі в даному випадку не передбачено приписами законодавства, що регулюють спірні відносини, вказана вимога підлягала задоволенню в частині повернення майна у визначений позивачем строк, що також відповідає п. 9.10. Постанови Вищого господарського суду від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення".

Що стосується вимоги про стягнення з відповідача вартості за фактичне користування майном з червня 2005 року по травень 2006 року в сумі 37612,02грн., то виходячи з системного аналізу приписів чинного законодавства та враховуючи приписи ст.1212 ЦК України, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що в цій частині позивач просив стягнути з відповідача шкоду, заподіяну врезультаті незаконного набуття майна або збережння його у себе за рахунок іншої особи (ч.3 ст.1212 ЦК України).

За ч.1 ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно ч.2. ст.22 ЦК України, збитками є:- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Таким чином, шкода відшкодовується, зокрема, в частині неотриманих доходів, які б могли бути реально отримані при додержанні правил здійснення господарської діяльності другою стороною та в частині понесених управненою стороною затрат.

При цьому, за загальним правилом, для виникнення підстав зобов'язання з відшкодування шкоди необхідна наявність сукупності умов, які формують склад правопорушення, що є підставою для цивільно-правової відповідальності: шкоди, протиправної поведінки, причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, а також вини.

Як вказано у постанові Пленуму Верховного суду України №6 від 27.03.1992р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", шкода, заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Судова колегія бере до уваги те, що матеріали справи містять направлений відповідачу лист позивача (а.с.106 т.1) №214 від 05.12.05р., згідно якого останній пропонував, у зв'язку з тим, що з 2004 року вступив в дію новий Цивільний кодекс України, з'явитися представнику ТОВ "Будмонтаж "Колос" 23.12.05р. об 11:00 до приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Рогальської Р.І. для укладення нотаріальних договорів по орендованих відповідачем об'єктах. Крім того, позивач попередив, що при ігноруванні Товариством нотаріального укладення (посвідчення) вказаних договорів, СВТП "Механік" буде нараховувати товариству оплату за користування визначеними об'єктами із розрахунків, які обумовлені договором №7801064 від 01.06.04р. та відповідними додатками до нього.

З направленого відповідачу листа (а.с.107 т.1) №62 від 22.05.06р. вбачається, що оскільки між сторонами не відбулося вирішення питання про нотаріальне оформлення договорів оренди (проігноровано товариством), то нарахування оплати за користування вказаними об'єктами проводиться відповідно до умов договору №7801064 від 01.06.04р. та додатків до нього.

Вказане свідчить про те, що дійсно саме з вини відповідача договір не було укладено в нотаріальній формі, що унеможливило його державну реєстрацію, та як наслідок, призвело до його неукладення і до безпідставного користування майном.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції в тому, що набуте таким чином майно відповідачем, навіть на вимоги позивача, свідомо не було повернуто, що знову ж є підтвердженням вини відповідача у позбавленні позивача можливості в повному обсязі здійснювати повноваження власника цього майна.

Так, на обгрунтування своїх вимог щодо стягнення шкоди за користування майном без достатньої правової підстави позивач надав договір оренди від 01.06.04р. (який є неукладеним), додатки до вказаного Договору (а.с.17,96,97 т.1), листування сторін (а.с.35-36, 39-43, 108-109, 112-114 т.1), підписані ними протоколи погодження договірної ціни та акти здачі-прийняття виконаних робіт (а.с.44-55, 110,111, 117-119 т.1).

За ч.ч.1,2 ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів.

За ч.1 ст. 36 ГПК України, письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Враховуючи вказане, належними доказами самого факту користування майном та розміру шкоди, заподіяної позивачу врезультаті безпідставного користування майном є лише підписані сторонами та стверджені їх печатками акти здачі-прийняття виконаних робіт, а саме: №215 від 30.06.05р., №241 від 29.07.05р., № 272 від 31.08.05р., №302 від 30.09.05р., №343 від 31.10.05р., № 395 від 30.11.05р., № 448 від 30.12.05р., № 36 від 31.01.06р., №74 від 28.02.06р. на загальну суму 26827,56грн. та акт №136 від 31.03.06р. на суму 3594,91грн., а всього на суму 30422,47грн., оскільки останні беззаперечно свідчать про фактичне користування відповідачем спірним майном у відповідні періоди, а також підтверджують погоджену сторонами вартість такого користування, що не була отримана позивачем внаслідок ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору оренди та врезультаті чого вказаний договір не було зареєстровано і, відповідно, укладено.

Щодо решти заявленого до стягнення відшкодування за фактичне користування майном в сумі 7189,55грн., суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в цій частині позивачем не доведено як факт користування майном у зазначений період, так і розмір відшкодування, яке підлягало сплаті позивачу за умови належного виконання вимог щодо укладення договору. Вказаний висновок, зокрема, зроблено з врахуванням того, що договір оренди є неукладеним, тому його положення та додатки до нього не можуть свідчити про реальні відносини сторін і їх зобов'язання, а інших належних доказів на підтвердження вимог в цій частині матеріали справи не містять. Також судом взято до уваги, що володіння майном не завжди пов'язане з користуванням ним.

Так, право володіння означає юридично забезпечену можливість мати майно у своєму безпосередньому фізичному чи юридичному віданні, у сфері свого фактичного господарського чи іншого впливу, а право користування - це юридично закріплена можливість щодо господарського, підприємницького, культурно-побутового використання майна та вилучення з нього корисних властивостей. Тобто володіння майном можливе і без користування ним, відповідно, сам факт перебування майна у володінні відповідача не являється беззаперечним доказом його використання останнім.

Судова колегія Рівненського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що обґрунтовано заявленою до стягнення сумою шкоди, пов'язаної з фактичним безпідставним користуванням майном, є 30422,47грн. В частині стягнення 7189,62грн. шкоди місцевий господарський суд правомірно відмовив.

Що стосується заявлених позивачем до стягнення 1576,88грн. інфляційних та 590,42грн. 3 % річних, нарахованих за період з червня 2005 року по травень 2006 року на загальну суму заявленого до стягнення відшкодування за користування нерухомим майном, місцевий господарський суд правильно зазначив, що вказана вимога суперечить приписам чинного законодавства, оскільки у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто, зазначена норма стосується лише грошових зобов'язань, до яких заподіяна шкода не відноситься, тому в цій частині позову суд першої інстанції правомірно відмовив.

Також місцевий господарський суд правильно встановив, що не підлягають задоволенню і вимоги позивача про стягнення з відповідача 794,64грн. за теплозабезпечення та 4751,16 грн. за електрозабезпечення.

Судова колегія погоджується з доводами позивача та висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем спірне майно набуте належним чином.

Так металевий склад, як тимчасова споруда, не реєструються, як об'єкт нерухомості (п.1.6 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Мін'юсту від 07.02.2002 року №7/52). На такий було отримано реєстраційне посвідчення Житомирського обласного державного комунального підприємства по технічній інвентаризації від 06.12.2002 року (запис в реєстровій книзі №155 стр.360 за реєстровим №403), копія якого наявна в матеріалах справи.

Що ж до іншого зазначеного нерухомого майна, то таке набуте позивачем по Інвестиційному договору №193 від 27.07.2001 року та додаткових угодах до такого, який було укладено в процедурі санації банкрута. Вказані правочини є діючими та такими, що породили правові наслідки власності, що також підтверджено судовими актами всіх інстанцій (перша, апеляційна, касаційна) по справі №1/8.

Відносно посилання відповідача на те, що постановою господарського суду від 18.07.2007 року по справі №12/825-НМ було скасовано рішення виконкому Житомирської міської ради №454 від 23.07.2004 в частині посвідчення права власності позивача на зазначене майно - будівлю побутового корпусу, експеримента льну дільницю та складське приміщення, то з цього приводу позивач зауважує, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.05.2008 року постанову господарського суду Житомирської області від 18.01.2007 року у справі №12/825-НМ та ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 17.07.2007 року скасовано. Провадження у справі закрито.

Таким чином вказані доводи відповідача не спростовують висновки місцевого суду про безпідставному користуванні майном позивача - 47,3 кв.м. площі під офіс та 618,2 кв.м. площі металевого складу (з 01.06.05р. по 31.05.06р.), про повернення останнього позивачу.

Судова колегія Рівненського апеляційного господарського суду не бере до уваги посилання скаржника на пропуск позивачем строку позовної давності, та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня , коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с.7 т.1) відповідач подав письмову заяву про застосування строків позовної давності. З тексту заяви вбачається, що заява вчинена тільки щодо позовних вимог про сплату коштів за електро та теплопостачання. В решті позовних вимог заява про застосування строків позовної давності не подавалась.

Як вбачається з протоколів судових засідань суду в суді першої інстанції, відповідач не здійснював усних заяв про застосування строків позовної давності. Посилання в апеляційній скарзі на пропуск позивачем строку позовної давності не приймається до уваги, оскільки заява про застосування строку позовної давності щодо вимог про стягнення шкоди в сумі 30422 грн. 47 коп. та повернення приміщення не подавалась.

Тому і у позивача не було необхідності подавати клопотання про відновлення строку позовної давності (а.с.6 т.1) в частині стягнення 30422 грн. 47 коп. шкоди та про повернення приміщення.

Як правильно вказано місцевим господарським судом, пропуск строку позовної давності в даному випадку, не впливає на результат вирішення спору в частині вимог про відшкодування 794 грн. 64 коп. теплозабезпечення та 4751 грн. 16 коп. за електрозабезпечення, оскільки в цій частині відмовлено в позові за безпідставністю.

На підставі вищевикладеного колегія суддів прийшла до висновку, що доводи Відповідача викладені у апеляційній скарзі є безпідставними та необґрунтованими такими, що не підлягають задоволенню.

Таким чином, місцевим господарським судом повністю з"ясовані обставини, що мають значення для справи. Висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, відповідають обставинам справи. Судом не порушені та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж "Колос" на рішення господарського суду Житомирської області від 01 листопада 2012 року по справі №21/5007/965/12 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 01 листопада 2012 року по справі №21/5007/965/12 залишити без змін.

3. Матеріали справи №21/5007/965/12 повернути до господарського суду Житомирської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Савченко Г.І.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Саврій В.А.