Постанова

від 02.08.2012 по справі 2а/0270/3260/12

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2012 р. Справа № 2а/0270/3260/12

м. Вінниця

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Загороднюка Андрія Григоровича,

за участю:

секретаря судового засідання: Середюка М. А.,

представника позивача: Павлова В. Г.,

представника відповідача: Живчика Д. Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Виконавчої дирекції Вінницького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

до: Козятинської територіальної профспілкової організації Південно-Західної залізниці

про: визнання недійсним адміністративного договору та стягнення завданих збитків, -

ВСТАНОВИВ :

до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла заява Виконавчої дирекції Вінницького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до Козятинської територіальної профспілкової організації Південно-Західної залізниці (відповідач_1), санаторія-профілакторія ст. Козятин Козятинської територіальної профспілкової організації Південно-Західної залізниці (відповідач_2) про визнання недійсним адміністративного договору та стягнення завданих збитків.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що адміністративний позов щодо часткового фінансування санаторію-профілакторію ст. Козятин позивач вважає недійсним, внаслідок чого просить суд застосувати до відповідачів реституцію при поверненні коштів, тобто стягнути завдані збитки в подвійному розмірі, що становить 166 655 грн.

Заявою від 25.07.2012 року (а. с. 63), позивач уточнив свої вимоги, зазначивши замість неправильно вказаної суми, що, на його думку, підлягає стягненню, правильну -1 163 998, 00 грн. Суд, з огляду на положення ст. 137 КАС України, прийняв таку заяву до розгляду.

В процесі розгляду справи, позивач підтримав заявлені вимоги, надав додаткові пояснення та письмові матеріали в їх обґрунтування, а тому просив суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Натомість представник відповідача заперечив проти позову, висловив свою думку про безпідставність його подання, внаслідок чого просив суд відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши наявні матеріали справи, надавши всім доказам юридичної оцінки, суд встановив наступне.

24.12.2010 року між позивачем та відповідачами, укладено відповідно трьохсторонній договір № 1, умовами якого передбачалось часткове фінансування відповідача_2 на організацію лікування, харчування, культобслуговування, проведення медичних консультацій спеціалістами, оплату праці та підвищення кваліфікації медичних працівників тощо, а також обов'язок відповідача_1 здійснювати господарське утримання відповідача_2.

Виконуючи умови даного договору, протягом 2011 року на рахунок відповідача_2 позивачем перераховано 614 312, 00 грн., проте повернення відбулось лише в сумі 32 312, 54 грн.

Позивач стверджує, що відповідачами його було введено в оману під час заключення адміністративного договору, що має наслідком визнання договору недійсним, а тому невідшкодована різниця в сумі 581 999, 46 грн., підлягає примусовому стягненню в подвійному розмірі.

Суд, визначаючись щодо позовних вимог, на підставі аналізу законодавства, яке регулює дані правовідносини, не знайшов підтвердження заявленим вимогам позивача, а тому дійшов висновку про відмову в задоволенні позову. Дане рішення суду мотивується наступним.

Порядок часткового фінансування санаторіїв-профілакторіїв за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затверджений постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 25.02.2009 року № 16, (далі -Порядок №16) регулює умови такого часткового фінансування відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням".

Пунктом 3.4 цього Порядку передбачено, що кошти Фонду, згідно із затвердженим кошторисом, щомісяця перераховуються на рахунок санаторію-профілакторію виконавчою дирекцією відділення Фонду відповідно до договору, укладеного із власником санаторію-профілакторію.

Так, 24.12.2012 року між Виконавчою дирекцією Вінницького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (Замовник), з однієї сторони, Козятинською територіальною профспілковою організацією Південно-Західної залізниці (Власник), з другої сторони, та санаторієм-профілакторієм ст. Козятин Козятинської територіальної профспілкової організації Південно-Західної залізниці (Виконавець), з третьої сторони, укладено адміністративний договір №1 (а. с. 6-8), в якому чітко врегульовано процедуру здійснення взаєморозрахунків.

Зокрема, розділом 2 визначено, що Виконавець подає Замовнику для погодження затверджений Власником кошторис за формою 15-ФСС з ТВП. У разі здійснення часткового фінансування Виконавця за рахунок нарахованих страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, Власник згідно з кошторисом щомісячно перераховує кошти Фонду на рахунок Виконавця з урахуванням залишку коштів.

Відповідно до розділу 7 договору, одержувачем коштів є Виконавець - санаторій-профілакторій ст. Козятин Козятинської територіальної профспілкової організації Південно-Західної залізниці, який є відокремленим підрозділом Власника та здійснює свою діяльність від його імені без статусу юридичної особи.

В матеріалах справи містяться докази протилежного. Як вбачається з Свідоцтва (а. с. 31), санаторій-профілакторій ст. Козятин Козятинської територіальної профспілкової організації Південно-Західної залізниці з 27.07.2001 року виконавчим комітетом Козятинської міської ради Вінницької області зареєстрований як юридична особа, що також підтверджується і відомостями довідки з ЄДРПОУ (а. с. 34).

Позивач розцінює таку розбіжність статусів відповідача, як ознаку омани під час заключення договору, що має наслідком визнання його недійсним.

Проте, суд зауважує на іншому. Згідно ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Частиною 7 цієї ж статті передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. За ст. 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст. 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Оскаржуваний адміністративний правочин в своїй преамбулі як юридичну підставу для укладення з боку позивача закріпив Положення про санаторій-профілакторій ст. Козятин. У відповідності до п. 1. 4 якого, санаторій є відокремленим підрозділом Власника і здійснює свою діяльність від його імені без статусу юридичної особи.

Отже, у даному випадку, відповідач_2 під час вчинення правочину не володів належним для даних договірних умов обсягом цивільної дієздатності.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї ж статті визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, адміністративний договір №1 між позивачем та відповідачами є нікчемним, неоспорюваним, так як ще в момент укладення суперечив вимогам законодавства, а тому додаткове визнання судом його недійсності зайве.

Правові наслідки недійсності правочину містяться в ст. 216 ЦК України, відповідно до якої, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Крім того, на підставі належних та допустимих доказів, судом встановлено, що на час розгляду даної справи, санаторій-профілакторій ст. Козятин Козятинської територіальної профспілкової організації Південно-Західної залізниці, як юридична особа, вже припинив свою діяльність. На підставі чого, ухвалою суду від 25.07.2012 року провадження у справі в частині позовних вимог до відповідача_2 закрито.

Також, ухвалою суду від 25.07.2012 року у виконавчого комітету Козятинської міської ради Вінницької області витребувано реєстраційну справу санаторія-профілакторія ст. Козятин Козятинської територіальної профспілкової організації Південно-Західної залізниці.

На виконання вказаної ухвали, 30.07.2012 року надійшли матеріали, які судом досліджені та взяті до уваги.

Щодо вимоги позивача про повернення решти коштів в подвійному розмірі, то суд теж відмовляє у її задоволенні.

Так, договором передбачено, що одержувачем коштів безпосередньо був санаторій (п. 7 договору), перерахунки проводились на його власні відкриті рахунки та використовувались по призначенню, що підтверджено сторонами при розгляді справи.

Судом встановлено, що 27.01.2012 року працівниками контрольно-ревізійного відділу позивача проведено планову перевірку цільового використання коштів, за результатами якої складено акт (а. с. 18-23). На його підставі 03.02.2012 року директором Виконавчої дирекції Вінницького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності прийнято рішення № 6 (а. с. 64), яким встановлено, що загальна сума, що підлягає перерахуванню на рахунки Фонду, становить 149 522, 78 грн.

Вказане рішення стало предметом оскарження в адміністративній справі № 2а/0270/746/12, в якій постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 22.03.2012 року його скасовано. Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012 року рішення суду першої інстанції засилене, в результаті чого набрало законної сили. Відповідно до ст. 72 КАС України, висновки суду повторному доказуванню не підлягають.

Згідно платіжних доручень видно, що протягом 2011 року відбулось фінансування на суму 614 312, 00 грн., повернуто до Фонду -лише 32 313, 54 грн.

Як повідомлено представниками сторін в судовому засіданні, а також підтверджено відомостями Спеціального витягу з ЄДРЮОФОП від 02.08.2012 року (а. с. 153-154), постанови президії Козятинської територіальної профспілкової організації-профспілки залізничників і транспортних будівельників Південно-Західної залізниці від 17.11.2011 року (а. с. 83), санаторій-профілакторій ст. Козятин Козятинської територіальної профспілкової організації Південно-Західної залізниці припинив функціонування шляхом ліквідації. Правонаступники у санаторія-профілакторія відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Відповідно до ст. 59 Господарського кодексу України, при ліквідації підприємства діяльність припиняється без правонаступництва, тобто без переходу прав та обов'язків юридичної особи, що ліквідується, до іншої.

В ході судового слідства встановлено, що Козятинська територіальна профспілкова організація Південно-Західної залізниці не є правонаступником санаторія-профілакторія ст. Козятин Козятинської територіальної профспілкової організації Південно-Західної залізниці. Жодних доказів про наявність інших правонаступників санаторія-профілакторія суду не надано, таким чином неоспорюваний факт відбуття фінансування на його власні рахунки, факт неповного повернення коштів не може мати наслідком накладення такого обов'язку судом на іншу юридичну особу. Санаторій-профілакторій діяв в договірних правовідносинах як самостійна сторона, яка мала свої повноваження, а прописаного варіанту дій в подібних ситуаціях в договорі не містилось. Отже, стягнути кошти з неіснуючого правонаступника за непогашеними зобов'язаннями неможливо, так як це буде суперечити принципам нормального режиму господарювання.

Таким чином, вимога позивача про стягнення заборгованості з Козятинської територіальної профспілкової організації Південно-Західної залізниці не підтверджується законодавством.

Разом з тим, суд звертає увагу на процедуру державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації. Відповідно до ст. 36 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», голова ліквідаційної комісії, уповноважена ним особа або ліквідатор після закінчення процедури ліквідації, передбаченої законом, але не раніше закінчення строку заявлення вимог кредиторами повинен подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстраторові такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи у зв'язку з ліквідацією; довідку відповідного органу державної податкової служби про відсутність заборгованості із сплати податків, зборів; довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про відсутність заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та страхових коштів до Пенсійного фонду України і фондів соціального страхування; довідку архівної установи про прийняття документів, які відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню.

Потребує дослідження питання подання довідки про відсутність заборгованості по будь-яких зобов'язаннях. В матеріалах справи міститься довідка Козятинської ОДПІ від 25.04.2012 року № 2065/29-003 (а. с. 148), довідка УПФУ в м. Козятині та Козятинському районі від 23.04.2012 року № 324/03-36 (а. с. 149), а також довідка Вінницького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності № 77 від 14.02.2012 року (а. с. 232 ), які посвідчують факт відсутності заборгованості перед Фондом та іншими відповідними установами. Разом з тим, повідомленням № 08/159 від 26.04.2012 року державним реєстратором доведений до відома факт проведення державної реєстрації припинення юридичної особи.

З наведеного судом вбачається, що позивач був повідомлений про припинення санаторія-профілакторія ст. Козятин, адже саме ним підтверджено відсутність за санаторієм будь-якої заборгованості, проте все ж звернувся з даним позовом до суду.

З огляду на вищезазначене, позивачем не доведено правомірності позовних вимог, не надано достатніх обґрунтувань, які б дали змогу суду переконатись в їх законності, натомість відповідачем виконано обов'язок доказування правомірності своїх дій, що має наслідком винесення судом рішення про відмову в задоволенні позову.

Згідно із ч. 2 ст. 162 КАС України, при вирішенні справи по суті, суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково, чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Положення частини 2 статті 19 Конституції України зобов'язують органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого:

1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положень, закріплених статтею 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами статей 71, 86 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, то відповідно до ч. 4 ст. 94 КАС України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем -фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Загороднюк Андрій Григорович