Постанова

від 02.11.2006 по справі 26/66д-15/37д-17/355д

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

26/66д-15/37д-17/355д

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

02 листопада 2006 р.                                                                                   № 26/66д-15/37д-17/355д  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т. П. - головуючого, Владимиренко С. В., Кота О. В., за участю представників сторін: прокурора відділу ГПУ Баклан Н. Ю., регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області –Мітенко І. В., дов. № 22/122 від 30.11.2005 року, ТОВ «Хортиця –Тур»- Кобця О. С. дов. від 10.05.2006 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційні скарги прокурора Орджонікідзевського району м.Запоріжжя та Регіонального відділення Фонду держаного майна України по Запорізькій області на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 26 травня 2006 року у справі господарського суду Запорізької області за позовом прокурора Орджонікідзевського району м.Запоріжжя в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області до ЗАТ “Славутич –А” та ТОВ “Хортиця Тур”, треті особи –Управління корпоративних прав Запорізької облдержадміністрації, Орендне підприємство “Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації”, Запорізька міська рада та відділ реєстрації та єдиного реєстру Запорізької міськради, про визнання недійсним договору купівлі –продажу,

УСТАНОВИВ:

У лютому 2004 року прокурор Орджонікідзевського району м. Запоріжжя звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України до ЗАТ “Славутич - А” та ТОВ “Хортиця - Тур” про визнання недійсним договору купівлі –продажу майна.

Просив визнати спірний договір недійсним  тих мотивів, що за ним продано державне майно.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 15 лютого 2006 року у позові відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 26 травня 2006 року рішення суду залишене без змін.

У касаційних скаргах прокурор та регіональне відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області просять скасувати судові рішення: прокурор просить направити справу на новий розгляд, а регіональне відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області –позов задовольнити.

Прокурор вважає, що суд помилково не застосував ст.2 Закону України «Про власність»і ст.34 Закону України «Про підприємства в Україні».

На думку регіонального відділення Фонду державного майна України, суд помилково застосував до спірних правовідносин Закон України «Про підприємства в Українській РСР»та ст.ст.1, 12 Закону України «Про господарські товариства».

Заявник вважає, що спірні правовідносини регулюються ст.10 Закону України «Про підприємства в Україні»та ст.ст. 128, 225 ЦК УРСР, за якими право власності на спірне майно не переходило до ЗРМК «Славутич», оскільки у справі відсутні докази передачі цього майна.

Крім того, заявник стверджує, що суд неправильно оцінив докази.

Представник ЗАТ «Славутич –А»у судове засідання  не з'явився, про час і місце розгляду касаційної скарги повідомлений належним чином, тому суд вважає можливим розглянути касаційну скаргу за його відсутності.

Вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, 22 квітня 2002 року між відповідачами укладено договір купівлі –продажу нерухомого майна, за яким ЗАТ “Славутич –А” продало ТОВ “Хортиця –Тур” будівлю Літ. А 1, літ. А 3, яка розташована на земельній ділянці площею 27858 кв.метрів за адресою: м. Запоріжжя, о.Хортиця.

       Продаж здійснено за 370000 гривень.

Право власності Продавця засвідчено свідоцтвом № 1025, виданим на підставі рішення виконкому Запорізької міськради № 159/16 від 27 квітня 2000 року.  

Позивачі вважають, що право власності на спірне майно перейшло до держави на підставі Постанов Верховної Ради України від 20 грудня 1991 року «Про обернення майна Компартії України та КПРС на державну власність»та від 4 лютого 1994 року «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР».

Разом з тим, як встановлено судом, Запорізький регіональний молодіжний комплекс (далі –ЗРМК) «Славутич»було засновано відповідно до постанови бюро Запорізького обкому ЛКСМ України від 13 березня 1991 року і наказу №52 від 13 березня 1991 року Запорізької зональної комсомольської школи, якими затверджені Статут та Засновницький договір ЗРМК «Славутич»та визнано його правонаступником майна, прав та обов'язків Запорізької зональної комсомольської школи.

1 квітня 1991 року набув чинності Закон СРСР «Про підприємства в СРСР», згідно ч.1 ст.5 якого підприємство може створюватись за рішенням власника (власників) майна чи уповноважених ним (ними) органу, підприємства, організації або за рішенням трудового колективу у випадках і порядку, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами Союзу РСР, союзних і автономних республік.

ЗРМК «Славутич»зареєстрований відповідно до вказаного Закону як підприємство і набув статусу юридичної особи 18 квітня 1991 року на підставі рішення № 117/13 виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів.

Зазначене повністю відповідає і вимогам ст.26 ЦК УРСР.

Статутом ЗРМК «Славутич»визначено, що форма власності підприємства –колективна.

Засновники наділили назване підприємство правами володіння, користування і розпорядження власністю.

До Статутного фонду ЗРМК «Славутич»було передано майно, яке в подальшому стало предметом спірної угоди, і згідно статутних документів ЗРМК «Славутич»стало власником цього майна.  

Згідно чинних на момент створення ЗРМК «Славутич»Законів СРСР «Про підприємства в СРСР», УРСР «Про підприємства в УРСР»та ст.25 ЦК УРСР юридична особа діє на підставі статуту.

Таким чином, суд прийшов до юридично правильного висновку, що ЗРМК «Славутич»було створено як підприємство, засноване на колективній власності.

Пунктом 11.3 Установчого договору ЗРМК «Славутич»Запорізька зональна комсомольська школа передала трудовому колективу вказаного підприємства право засновника і свою долю в статутному фонді, зокрема, і спірне майно.

За таких обставин господарський суд правильно застосував ст.10 Закону СРСР «Про власність»і прийшов до обґрунтованого висновку, що з 18 квітня 1991 року спірне майно стало власністю колективного підприємства і перестало бути власністю Запорізького обкому ЛКСМУ (МДС).  

Спірний об'єкт нерухомості ніколи не належав державі, тому що постанова Верховної Ради «Про введення в дію Закону України «Про обернення майна Компартії України та КПРС на державну власність»прийнята 20 грудня 1991 року, тобто, після того, як спірна будівля (літ.А-1, літ.А-3) на законних підставах вже стала власністю самостійної юридичної особи –ЗРМК «Славутич»і не належала ні ВЛКСМ, ні ЛКСМУ (МДС), ні будь-якій іншій загальносоюзній громадській організації. До того ж, ця постанова поширюється лише на майно, яке перейшло до СМОУ як правонаступника ЛКСМ.

З тих же мотивів не може бути застосована до спірних правовідносин і постанова Верховної Ради України «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР»від 4 лютого 1994 року, яка згідно її преамбули прийнята в зв'язку з тим, що на момент її прийняття не було визначено правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу СРСР.

12 липня 1995 року розпорядженням № 1316 Голови Запорізької міської ради народних депутатів ЗРМК «Славутич»було перереєстроване в ЗАТ «Славутич –А»на підставі протоколу № 1 від 24 квітня 1995 року трудового колективу ЗРМК «Славутич»і постанови від 6 червня 1995 року Запорізького союзу молоді.

Відповідно до Договору «Про заснування та діяльність ЗАТ «Славутич –А»(ЄДРПОУ 20480232) від 7 червня 1995 року та Статуту ЗАТ «Славутич-А»останнє є правонаступником всіх прав та обов'язків ЗРМК «Славутич»(ЄДРПОУ 20480232).

Відповідно до п.7 ст.34 Закону України «Про підприємства України»при перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права та обов'язки колишнього підприємства.

За таких обставин суд прийшов до юридично правильного висновку, що ЗАТ «Славутич-А»під час укладення спірного договору було власником спірного майна, а отже, на законних підставах мало право розпоряджатися належним йому майном, у т.ч. продавати його.

Таким чином, доводи касаційних скарг свого підтвердження у судовому засіданні не знайшли.

Доводи касаційних скарг, які стосуються переоцінки доказів, не розглядалися, оскільки вказане виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене, рішення суду законні і обґрунтовані, а тому зміні не підлягають.

          Керуючись ст. ст. 1115, 1117 –1119, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги залишити без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 26 травня 2006 року – без зміни.

Головуючий                                                                                   Т.Козир

Судді                                                                                               С. Владимиренко

                                                                                                        О. Кот