Постанова

від 25.01.2013 по справі 2а-17097/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 січня 2013 року № 2а-17097/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОЛДЕН ГЕЙТ СЕКЮРІТІ СЕРВІС ЛТД" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000492220 від 11.07.2012 р.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ГОЛДЕН ГЕЙТ СЕКЮРІТІ СЕРВІС ЛТД", (надалі - позивач), звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби, (надалі - відповідач), з урахуванням уточнених позовних вимог, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 11 липня 2012 р. № 0000492220.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач при проведенні документальної позапланової виїзної перевірки позивача необґрунтовано дійшов висновку, що позивачем були допущені порушення вимог податкового законодавства та протиправно прийняв податкове повідомлення - рішення від 11 липня 2012 р. № 0000492220, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 9375,00 грн., з яких, за основним платежем 7500,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями 1 875,00 грн., оскільки позивачем правомірно сформовано податковий кредит за спірний період, що підтверджується належними доказами, в силу чого оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Представник відповідача письмових заперечень на позовну заяву не надав.

В судове засідання, призначене на 23.01.2013 р. не прибув належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи представник відповідача.

Необхідність у заслуховуванні свідка чи експерта у справі відсутня, так само, як і відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Приймаючи до уваги викладене, розгляд справи здійснюється у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "ГОЛДЕН ГЕЙТ СЕКЮРІТІ СЕРВІС ЛТД" (код ЄДРПОУ 21526580) з питань дотримання вимог податкового законодавства України при взаємовідносинах з ТОВ «Респект-Плюс» (код ЄДРПОУ 32977945) за період з 01.10.09 р. по 31.12.09 р., за результатами якої було складено Акт від 26 червня 2012 року № 1506/22-222-21526580.

Документальною позаплановою перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1, п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що привело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 7500,00 грн., з них за жовтень 2009 р. у сумі 2500,00 грн., за листопад 2009 р. у сумі 2500,00 грн., за грудень 2009 р. у сумі 2500,00 грн. та п.1 п.5. ст. 203, п.1, п.2 ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «ГОЛДЕН ГЕЙТ СЕКЮРІТІ СЕРВІС ЛТД» з зазначеними у акті перевірки постачальником за період з 01.10.09 р. по 31.12.09 р.

11 липня 2012 року відповідачем на підставі вказаного Акту перевірки прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000492220, (надалі - ППР № 0000492220), яким згідно з підпунктом 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України за порушення вимог пп. 7.4.1, п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) збільшено позивачу суму грошового зобов"язання з податку на додану вартість на загальну суму - 9 375,00 грн., в тому числі, 7 500,00 грн. - за основним платежем, 1 875,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ГОЛДЕН ГЕЙТ СЕКЮРІТІ СЕРВІС ЛТД» зареєстровано Дніпровською районною державною адміністрацією м. Києва від 21.10.1993 р., взято на податковий облік у ДПІ у Дніпровському районі м. Києва 21.10.1993 р. за № 00004, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість 08.07.1997 р. № 35546757 виданого ДПІ у Дніпровському районі м. Києва зареєстровано платником ПДВ.

Основним видом діяльності позивача за КВЕД було проведення розслідувань та забезпечення безпеки, позивачем було отримано Ліцензію Міністерства внутрішніх справ серії АВ № 325462 на право здійснення діяльності з надання послуг, пов"язаних з охороною державної та іншої власності терміном дії з 91.02.2007 р. по 19.02.2012 р.

01.10.2009 р. між ТОВ «ГОЛДЕН ГЕЙТ СЕКЮРІТІ СЕРВІС ЛТД» та ТОВ «Респект-Плюс» було укладено договір № Т-01/10-09 про надання транспортних послуг.

Відповідно до п.1.1. зазначеного договору ТОВ «ГОЛДЕН ГЕЙТ СЕКЮРІТІ СЕРВІС ЛТД», (у договорі - замовник), замовляє, а ТОВ «Респект-Плюс», (у договорі - перевізник), надає послуги з внутрішніх перевезень автомобільним транспортом, персоналу та служби охорони замовника.

Суд звертає увагу, що контрагент позивача здійснював надання послуг з перевезення на підставі Ліцензії серія АБ № 128565 на надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів автомобільним транспортом загального користування (внутрішнього перевезення вантажів) виданої Міністерством транспорту та зв'язку України від 16 березня 2005 р., що була чинною на час існування спірних правовідносин.

Згідно п.3.1., замовник проводить оплату за транспортне обслуговування протягом 15 днів з моменту надання виконавцем рахунку-фактури з розрахунку 4,60 грн. за 1 км. пробігу і 1,50 грн. за годину простою протягом робочого часу.

Судом встановлено, що на виконання умов договору по факту надання транспортних послуг, ТОВ «Респект-Плюс» на користь позивача було виписано податкові накладні № 3146 від 30.10.2009р.; № 3733 від 30.11.2009 р.; № 4285 від 31.12.2009 р., які від імені ТОВ «Респект-Плюс» підписані його директором Горбанем В.М. та скріплені печаткою.

Зазначені податкові накладні оформлені у відповідності до вимог п.п. 7.2.1 п.7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та містять всі необхідні реквізити, передбачені для первинних документів.

Суми податку на додану вартість по зазначених податкових накладних були включені позивачем до податкового кредиту за жовтень 2009 р. у сумі 2500,00 грн., за листопад 2009 р. у сумі 2500,00 грн., за грудень 2009 р. у сумі 2500,00 грн.

Судом встановлено, що позивачем повністю сплачено контрагенту - ТОВ «Респект-Плюс» вартість послуг та, зокрема, сплачено податок на додану вартість в ціні отриманих послуг, що підтверджується платіжними дорученнями з відміткою банку про проведення платежу та не заперечувалось відповідачем.

Виконання умов вказаного Договору підтверджується також актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № Т-3146 від 30.10.2009 р.; № Т-3733 від 30.11.2009 р. та № Т-4285 від 31.12.2009 р., згідно з якими ТОВ «Респект-Плюс» були надані транспортно-експедиторські послуги, на загальну суму 45 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 7 500,00 грн..

01.01.2010 р. між ТОВ «ГОЛДЕН ГЕЙТ СЕКЮРІТІ СЕРВІС ЛТД», в особі Директора Єрмолаєва О.Ф., який діяв на підставі статуту та ТОВ «Респект-Плюс», в особі Директора Горбаня В.М., який діяв на підставі статуту було укладено Угоду про розірвання договору № Т-01/10-09 від « 01» жовтня 2009 р., у зв'язку з чим зазначений договір вважається розірваним починаючи з 1 січня 2010 р.

Згідно з дослідженими судом наданими позивачем деклараціями з ПДВ в розрізі контрагентів за жовтень-грудень 2009 року, всі господарсько-фінансові стосунки позивача з ТОВ «Респект-Плюс», та третіми особами знайшли відображення в податковому обліку в повному обсязі. Зауважень по наданих деклараціях, порядку їх оформлення представник відповідача не заявив.

Суд констатує, що згідно вимог чинного законодавства України, обов'язок контролювати звітність контрагентів на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, також, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

На підтвердження реальності господарських операцій позивача із вказаним контрагентом та використання отриманого за договором у господарській діяльності позивача, представник позивача пояснив, що позивачем надавались послуги по охороні об"єктів інших юридичних осіб і транспорт був необхідний для перевезення персоналу, на підтвердження чого надав договори про надання послуг по охороні об'єктів від « 01» серпня 2009 р. № Б-08/09 та № К-08/09 між Відкритим акціонерним товариством Будівельне управління № 183 (як Замовником), та ТОВ «ГОЛДЕН ГЕЙТ СЕКЮРІТІ СЕРВІС ЛТД» (як виконавцем), договір від « 01» серпня 2009 р. № Х-08/09 між Відкритим акціонерним товариством, Спеціалізоване будівельне управління № 921 «АЕРОДОРБУД» (як замовником) та ТОВ «ГОЛДЕН ГЕЙТ СЕКЮРІТІ СЕРВІС ЛТД» (як виконавцем).

Відповідач, у Акті про результати документальної позапланової виїзної перевірки від 26 червня 2012 року № 1506/22-222-21526580 посилався на те, що перевірка була проведена з приводу виконання постанови старшого слідчого СУ ДПС у м. Києві О.О. Додатко, винесеної по кримінальній справі № 50-5944, яка порушена 28.01.2011 року прокуратурою м. Києва за фактом фіктивного підприємництва вчиненого невстановленими особами за ознаками злочину передбаченого ч.2 ст. 205 КК України, та на даний час перебуває у провадженні СВ ПМ ДПІ у Солом'янському районі м. Києва. Під час досудового слідства виникла необхідність в проведенні документальної перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ «ГОЛДЕН ГЕЙТ СЕКЮРІТІ СЕРВІС ЛТД», яке взято на податковий облік в ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС за період з 01.01.2009 по теперішній час.

Крім того, у п.3.1. Акту перевірки, відповідач на підставі ст.ст. 628, 629, 655, 658, 662, 664 ЦКУ зазначає, що правочини, ніби-то укладені ТОВ «ГОЛДЕН ГЕЙТ СЕКЮРІТІ СЕРВІС ЛТД» з ТОВ «Респект-Плюс» не спричинили реального настання юридичних наслідків. Окрім цього, відповідач зазначив, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦКУ є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача, - ТОВ «Респект-Плюс», не мало адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірних операціях, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб, відповідачем до суду не надано.

Відповідач також не звертався до суду з позовом про визнання спірного договору недійсним. Отже, суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про нікчемність договору про надання транспортних послуг № Т-01/10-09 від 01.10.2009 р., укладеного між позивачем та ТОВ «Респект-Плюс», оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представником позивача.

Суд звертає увагу також на те, що відповідач не надав жодних доказів щодо порушення вказаної кримінальної справи та не надав доказів наявності вироку по вказаній кримінальній справі.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманого за вказаним договором у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частина друга ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною третьою цієї статті Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення

осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частини першої та четвертої ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаного правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Респект-Плюс», а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Суд також звертає увагу, що, в силу положень ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Відповідно до вимог п.59.1 ст.59 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Підпунктом 14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України встановлено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до п.56.18 ст.56 ПК України, при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції чинній на час існування спірних правовідносин, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Відповідно до п. 9.6 ст. 9 цього ж Закону свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання. Зі змісту наведених положень Закону випливає, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Суд звертає увагу, що контрагент позивача, - ТОВ «Респект-Плюс», на час здійснення господарських операцій і виписки податкових накладних, у встановленому Законом порядку було зареєстровано платником ПДВ, перебувало на обліку в органах ДПІ та мало свідоцтво платника ПДВ, тому згідно припису п.п.7.2.4 п.7.2. ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість» мало достатній рівень правосуб"єктності та право на складання податкових накладних та нарахування податку.

З огляду на те, що судом було встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем податкового кредиту за результатами господарських відносин із вказаним контрагентом за спірний період, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу суми податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не було допущено завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.10.2009 р. по 31.12.2009 р. на загальну суму 7500,00 грн.

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідачем не було доведено порушення позивачем вимог законодавства України, правомірність та обґрунтованість прийнятого податкового повідомлення-рішення № 0000492220 від 11.07.2012 р.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Приймаючи до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами ст.ст. 69-71, ст.94, ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ГОЛДЕН ГЕЙТ СЕКЮРІТІ СЕРВІС ЛТД» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби, від 11 липня 2012 р. № 0000492220.

3. Судові витрати в сумі 107 грн. 30 коп. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГОЛДЕН ГЕЙТ СЕКЮРІТІ СЕРВІС ЛТД» (ідентифікаційний код 21526580) за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Ю.Т. Шрамко