Постанова

від 23.10.2006 по справі 48/162

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

48/162

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 23.10.2006                                                                                           № 48/162

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Капацин  Н.В.

 суддів:                                          Данилової  Т.Б.

                                        Андрієнка  В.В.

 при секретарі:                              Кулачок О.А.

 За участю представників:

 від позивача - 1.Спаський В.І. (довір. № 03-ВВ від 01.12.05)                                            2. Скляров Д.М. (довір. № 3/7-5022/6 від 27.12.05)

відповідача -             1. Жаркова Л.К. (довір. № 18 від 10.07.06)

                                  2. Шапіро С.Г. (довір. № 42/А від 07.08.06)

прокуратури -            Вігура С.К. (посвід. № 60 від 19.06.01)

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укреко"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 08.08.2006

 у справі № 48/162 (Сулім В.В.)

 за позовом                               Заступника генерального прокурора України в інтересах держави в особі:

                                                  1.          Міністерства внутрішніх справ України

                                                  2.          Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України

 до                                                   Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Спецсервіс"

                                                  Товариства з обмеженою відповідальністю "Укреко"

 про                                                  визнання недійсним договорів комісії та купівлі-продажу військового майна

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.08.06 у справі                    № 48/162 задоволено позовні вимоги заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління внутрішніх військ МВС України, визнано недійсними з моменту укладення договір № 347/2 від 07.07.04, укладений між Головним управлінням МВС України та Державним підприємством МВС України “Спецсервіс”, договір купівлі – продажу від 22.09.04, укладений між Державним підприємством МВС України “Спец сервіс” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Укреко”, договір купівлі – продажу військового майна від 22.09.04, укладений між Державним підприємством МВС України “Спецсервіс” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Укреко”, зобов'язано сторони повернути одна одній все одержане за договорами, судові витрати в рівних частинах покладено на відповідачів.

          Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що розпорядженням Кабінету Міністрів України № 214-р від 12.04.02 затверджено перелік нерухомого військового майна внутрішніх військ МВС України, яке пропонується до відчуження. Із цього переліку майна було реалізовано нерухоме майно, яке знаходиться за адресою : м. Ялта, смт. Кореїз – 5, Кореїзьке шосе, 2 та Алупкінське шосе, 17 – а, оціночна вартість майна становила 181.375 грн. згідно висновку Київського науково – дослідного інституту судових експертиз від 17.06.05 дійсна ринкова вартість військового майна на дату попередньої оцінки з урахуванням права користування земельною ділянкою становить 620.838 грн., а тому угоди про відчуження майна визнані судом такими, що укладені з порушенням норм чинного законодавства та без відповідних повноважень Головного управління на відчуження військового майна.

          Не погоджуючись із вказаним рішенням суду Товариство з обмеженою відповідальністю “Укреко” звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.06 по даній справі, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

          В апеляційній скарзі ТОВ “Укреко” вказує на порушення судом першої інстанції вимог ст. 58 ГПК України, в позовній заяві Заступника Генерального прокурора об'єднані вимоги, які не є однорідними по суті, мають різний суб'єктний склад та не підлягають сумісному розгляду у одному провадженні, вирішивши повернути сторони в первісний стан, суд порушив диспозитивність господарського судочинства та гарантовані ст. 124 Конституції України засади судочинства, прокурором не обґрунтовано заявлення позову в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України та Головного управління внутрішніх військ МВС України, не надано доказів порушення відповідачем державних інтересів та необхідності захисту державних інтересів, судом першої інстанції не застосовані норми ст.ст. 330,388 Цивільного кодексу України, які передбачають умови виникнення права власності у добросовісного набувача, умови і порядок витребування майна від добросовісного набувача, ТОВ “Укреко” є добросовісним набувачем майна та його права захищаються законом.

          Розгляд апеляційної скарги призначено на 16.10.06. В судовому засіданні апеляційної інстанції 16.10.06 заслухані представники сторін та прокурор, в судовому засіданні оголошено перерву до 23.10.06.

          Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін і прокурора, колегія суддів встановила наступне:

          У відповідності з договором купівлі – продажу № 250 від 12.07.01 Головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України придбало санаторій “Буревісник” – філію Дочірнього підприємства “Ялтакурорт” Закритого акціонерного товариства “Укрпрофоздоровниця”, розташований за адресою : м. Ялта, смт. Кореїз, Кореїзьке шосе, 2 на земельній ділянці 4,6395 га за ціною 1.059.900 грн.

          Об'єкт купівлі – продажу за цим договором включав в себе всі активи, пасиви, нерухоме майно, обладнання, устаткування та інше майно, що відображено в описах № 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9.

          Розпорядженням № 481-р від 06.12.2000 Кабінет Міністрів України надав повноваження Державному підприємству Міністерства внутрішніх справ України “Спецсервіс” на реалізацію на внутрішньому ринку надлишкового військового майна внутрішніх військ МВС, а розпорядженням № 214-р від 12.04.02 Кабінет Міністрів України затвердив перелік нерухомого майна внутрішніх військ МВС, яке пропонується до відчуження, зокрема об'єкти нерухомості, розташовані в м. Ялта, смт. Кореїз – 5, Кореїзьке шосе, 2 та Алупкінське шосе, 17 – а.

          Про порядок реалізації нерухомого військового майна Головне управління внутрішніх військ МВС України уклало з Державним підприємством МВС України “Спецсервіс” договір комісії № 347/2 від 07.07.04, за умовами якого Головне управління внутрішніх військ доручило Державному підприємству “Спецсервіс” укласти від свого імені угоду з третьою особою на реалізацію нерухомого військового майна, яке знаходиться за адресою: м. Ялта, смт. Кореїз – 5, Кореїзьке шосе, 2 та Алупкінське шосе, 17 – а. Нерухоме майно і об'єкти благоустрою військового майна внутрішніх військ МВС України Державне підприємство МВС України “Спецсервіс” продало Товариству з обмеженою відповідальністю “Укреко” за договорами купівлі – продажу від 22.09.04 за ціною : об'єкти нерухомості – 165 522 грн., об'єкти благоустрою – 43 440 грн., що разом складає суму 208 962 грн.   

          З березня 2006 року Заступник Генерального прокурора України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України та Головного управління МВС України до Державного підприємства МВС України “Спецсервіс” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Укреко” про визнання недійсними з моменту укладення договору комісії від 07.07.04, укладеного між Головним управлінням внутрішніх військ МВС України та Державним підприємством МВС України “Спецсервіс”, а також договорів купівлі – продажу військового майна від 22.09.04, укладених між Державним підприємством МВС України “Спецсервіс” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Укреко”. Правовою підставою для визнання недійсними вказаних договорів прокурор зазначив ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України та з огляду на те, що згідно з висновком Київського науково – дослідного інституту судових експертиз № 5015 від 17.06.05 вартість об'єктів відчуження за договорами комісії і купівлі продажу станом на 30.06.04 з урахуванням права користування земельною ділянкою складає суму 745.005,60 грн., тобто об'єкти продані відповідачами за заниженою оцінкою. Крім того, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.04.02 № 214 – р “Про затвердження переліку нерухомого військового майна внутрішніх військ МВС, яке пропонується до відчуження” Міністерство внутрішніх справ зобов'язане було здійснити відчуження зазначеного майна, а не його структурний підрозділ – Головне управління внутрішніх військ МВС, начальнику Головного управління внутрішніх військ не надавалося доручення на права укладення угод щодо реалізації військового майна внутрішніх військ.  

          В п. 1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.99 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” (зі змінами і доповненнями) вказується на те, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з яким закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.  

          В ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

          Згідно з ч. 2 ст. 141 Господарського кодексу управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади.

          Розпорядженням № 214 – р від 12.04.02 Кабінет Міністрів України визначив перелік нерухомого військового майна внутрішніх військ МВС, яке пропонується до відчуження, а розпорядженням № 481 – р від 06.12.2000 Кабінет Міністрів надав повноваження на реалізацію надлишкового майна внутрішніх військ МВС Державному підприємству МВС України                     “Спецсервіс”, а тому договори купівлі продажу об'єктів нерухомості від 22.09.04, укладені між Державним підприємством МВС України                      “Спецсервіс” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Укреко” відповідають нормам цивільного законодавства.

          Безпідставним є посилання суду першої інстанції на п. 1 Декрету Кабінету Міністрів України № 8-92 від 15.12.1992р. “Про управління майном, що є у загальнодержавній власності”, який передбачає, що здійснення функцій по управлінню майном, яке перебуває у загальнодержавній власності покладено на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів органи державної виконавчої влади, оскільки Кабінет Міністрів сам розпорядився майном внутрішніх військ МВС і визначив продавця за договорами про відчуження цього майна, зокрема Державне підприємство МВС України “Спецсервіс”, а тому укладення між Головним управлінням внутрішніх військ МВС України і Державним підприємством МВС України “Спецсервіс” договору комісії № 347/2 від 07.07.04 не має правових наслідків щодо відчуження нерухомого військового майна внутрішніх військ МВС.

          Не заслуговують на увагу доводи Генеральної прокуратури щодо невідповідності оспорюваних договорів Закону “Про правовий режим майна у збройних силах України”, оскільки цей Закон визначає правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, а п. 11 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1919 від 28.12.2000, посилання на який містить позовна заява, передбачає відносини Міноборони з уповноваженими підприємствами (організаціями).

          Згідно з ч. 1 Закону “Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України” внутрішні війська МВС України входять до системи Міністерства внутрішніх справ України.

          Наказом МВС України № 1402 від 21.11.03 затверджено Положення про Головне управління внутрішніх військ МВС України, пункт 1.7 якого передбачає, що Головне управління є юридичною особою, а п. 1.2 Положення встановлює, що Головне управління очолює начальник Головного управління. Відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.   

          Таким чином, суд першої інстанції необґрунтовано прийшов до висновку про те, що начальнику Головного управління внутрішніх військ МВС України не надавались повноваження на укладення договору комісії.

          Крім того, в ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України закріплені положення, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень, у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. В п. 9.3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.99 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” зазначається, що за загальним правилам передбачені установчими документами обмеження повноважень особи щодо укладення угод у порівнянні з визначеними у довіреності, законі не повинні вплинути на відносини підприємства, установи, організації, від імені якої укладено угоди, з іншими особами. Така угода може бути визнана недійсною за позовом особи, на користь якої були встановлені обмеження, лише за умови, що друга сторона знала чи повинна була знати про існуючі обмеження.

          Разом з тим, якщо припустити, що договір комісії № 347/2 від 07.07.04 зі сторони Головного управління внутрішніх військ МВС України було підписано не уповноваженою особою, то цей договір комісії ніяк не може вплинути на договори купівлі продажу від 22.09.04, оскільки, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 481-р від 06.12.2000 продавцем щодо реалізації надлишкового військового майна внутрішніх військ МВС України визначено Державне підприємство МВС “Спецсервіс”

          Генеральною прокуратурою, позивачами, судом першої інстанції не доведено, а колегія апеляційного господарського суду не знаходить невідповідності нормам чинного законодавства договорів купівлі продажу від 22.09.04, укладених між Державним підприємством МВС “Спецсервіс” і ТОВ “Укреко”. Стаття 655 Цивільного кодексу встановлює, що за договором купівлі – продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.    

          Згідно зі ст. 632 Цивільного кодексу ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування, зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

          Матеріали справи не містять доказів про те, що на об'єкти купівлі – продажу за оспорюваними договорами встановлені регульовані ціни чи тарифи, а тому не може бути підставою для визнання недійсними договорів купівлі – продажу від 22.09.04 достовірність оцінки майна. Крім того, ринкова вартість відчужуваного майна внутрішніх військ визначалася Товариством з обмеженою відповідальністю “ПБ – консалтінг”, яке має сертифікат суб'єкта оціночної діяльності, виданий Фондом державного майна.  

          Частина 4 статті 92 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо органи юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки завдані ними юридичній особі.

          Із цього слідує, що у випадку порушення представницьких функцій при укладенні оспорюваних договорів органи внутрішніх справ мають відповідати за збитки, допущені при відчуженні майна, але це не може вплинути на дійсність договорів купівлі – продажу.

          Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, що договір комісії                     № 347/2 від 07.07.04 та договори купівлі – продажу військового майна від 22.09.04 укладені з перевищенням повноважень зі сторони Головного управління внутрішніх військ і Державного підприємства МВС України ”Спецсервіс” чи з порушенням норм цивільного законодавства, а відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу, ст. 179 Господарського кодексу сторони є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, зміст договору має вільне волевиявлення, коли сторони мають погоджувати на свій розсуд будь – які умови договору, що не суперечить законодавству.

          За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.06 по даній справі не відповідає вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам і матеріалам справи, а тому підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Задовольнити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Укреко”.

2. Скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 08.08.06 у справі № 48/162.

3.   В позові відмовити.

4. Матеріали справи № 48/162 повернути до Господарського суду                      міста Києва.             

 Головуючий суддя                                                                      Капацин  Н.В.

 Судді                                                                                          Данилова  Т.Б. (переведена)

                                                                                          Андрієнко  В.В.

27.10.06 (відправлено)