Постанова

від 01.02.2007 по справі 48/162

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

48/162

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

01 лютого 2007 р.

№ 48/162  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді:суддів:Добролюбової Т.В.,Гоголь Т.Г.,Продаєвич Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційне подання Генеральної прокуратури України

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2006

у справі№ 48/162 господарського суду м. Києва

за позовомЗаступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі:1. Міністерства внутрішніх справ України, м. Київ2. Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, м. Київ

до1. Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Спецсервіс", м. Київ2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Укреко", м. Дніпропетровськ

провизнання недійсними договорів комісії та купівлі–продажу військового майна

за участю представників сторін:

від прокурора:Вігура С.К. –прокурор відділу Генеральної прокуратури України за посвідченням від 19.06.2001 № 60

від позивачів:1. Спаський В.І. за дов. від 01.12.2005 №03-ВВ

2. Якубчик В.П. за дов. від 28.12.2006 №3/7-1;    Шепель Т.П. за дов. від 01.02.2007 №3/7-25

від відповідачів:1. Клижко О.О. –директор, посвідчення від 14.03.2006 №000535

2. Шапіро С.Г. за дов. від 07.08.2006 №42/А;    Боголій Т.П. за дов. від 07.08.2006 №40/А

Доповідач: Продаєвич Л.В.

ВСТАНОВИВ:

03.03.2006 року Заступником генерального прокурора України до господарського суду м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України та Головного управління внутрішніх військ МВС України заявлений позов до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Спецсервіс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Укреко" про визнання недійсними договору комісії від 07.07.2004 №347/2, а також договорів купівлі-продажу військового майна від 22.09.2004 року.

У відзиві на позов та доповненнях до нього ТОВ "Укреко" просило відмовити у задоволенні позову, обґрунтовуючи свою позицію тим, що реалізація майна проводилася уповноваженим підприємством за ринковими цінами, що склалися на відповідний період; довід про нібито неправильне визначення ціни у договорі  не заслуговує на увагу та не є підставою для визнання його недійсним.

Рішенням господарського суду м. Києва від 08.08.2006 (суддя: Сулім В.В.) - позов задоволено, визнані недійсними з моменту укладення договори: комісії від 07.07.2004 № 347/2 про порядок реалізації нерухомого військового майна між Головним управлінням внутрішніх військ МВС України та Державним підприємством Міністерства внутрішніх справ України "Спецсервіс"; від 22.09.2004 купівлі-продажу нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Ялта, с.м.т. Кореїз, шосе Кореїзське, 2, між Державним підприємством  Міністерства внутрішніх справ України "Спецсервіс" та ТОВ "Укреко"; від 22.09.2004 купівлі-продажу об'єктів благоустрою та інженерних мереж, що розташовані за тією ж адресою. Сторони зобов'язані повернути одна одній все одержане за договорами.

Суд дійшов висновку,  що укладені з порушенням законодавства та з перевищенням повноважень договори мають бути визнані недійсними з моменту їх укладання,   із застосуванням двосторонньої реституції.

За апеляційною скаргою ТОВ "Укреко" судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2006 (судді: Капацин Н.В. –головуючий, Данилова Т.Б., Андрієнко В.В.) –скасоване з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова апеляційної інстанції вмотивована тим, що розпорядженням від 12.04.2002 №214-р Кабінет Міністрів України визначив перелік нерухомого майна, яке пропонується до відчуження, а розпорядженням від 06.12.2000 за          № 481-р повноваження на реалізацію надлишкового майна внутрішніх військ МВС України надані Державному підприємству МВС України "Спецсервіс", а тому укладені цим підприємством договори купівлі-продажу відповідають чинному законодавству.

До Вищого господарського суду України внесене касаційне подання на постанову апеляційної інстанції, в якому йдеться про скасування цього судового акта  та залишення без змін рішення місцевого суду.

Касаційне подання мотивоване тим, що апеляційним судом зроблена неправильна юридична оцінка обставин справи, допущені порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, зокрема, до правовідносин сторін у даній справі не застосовані приписи  Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", Постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 №1919 "Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил", якими встановлено, що відчуження військового майна повинно відбуватися з метою отримання державою максимального прибутку від його реалізації. В касаційному поданні, зокрема, зазначено, що:

- відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.12.2000 №481-р Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України "Спецсервіс", як комісіонер, зобов'язане вчиняти правочини на умовах найбільш вигідних для комітента і діяти відповідно до його вказівок, проте, ціна майна, яка була визначена ТОВ "ПБ-Консалтинг" з комітентом не узгоджувалася і фактично не є ринковою, у зв'язку з чим у комісіонера та покупця без такого узгодження ціни не виникло достатніх прав для купівлі-продажу майна;

- приписами частини 3 статті 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлена обов'язковість рецензування звіту про оцінку державного майна, проте, останнє проведено лише на вимогу прокуратури 23.04.2005 року;

- спірними договорами порушені вимоги чинного земельного законодавства - статті 30, 77 Земельного кодексу України (в редакції 1992 року).

У відзиві Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України "Спецсервіс" підтримало касаційне подання прокурора.

Від ТОВ "Укреко" надійшли письмові пояснення по справі, в яких останнє просить залишити постанову апеляційної інстанції без змін, а касаційне подання –без задоволення.

В усних поясненнях Головне управління внутрішніх військ МВС України підтримало касаційне подання.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення присутніх у засіданні суду представників сторін, обговоривши доводи касаційного подання дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на таке:

Як вбачається із матеріалів справи, заступником Генерального прокурора України заявлено позов про визнання недійсними:

- договору про порядок реалізації нерухомого військового майна (договір комісії) від 07.07.2004 року № 347/2, який укладено між Головним управлінням внутрішніх військ МВС України (комітент) і Державним підприємством Міністерства внутрішніх справ України "Спецсервіс" (комісіонер) з тих підстав, що керівництво Головного управління внутрішніх військ МВС України перевищило надані йому повноваження, чим порушило вимоги статей 237, 241, 244 Цивільного кодексу України;

- договорів купівлі-продажу від 22.09.2004, укладених між Державним підприємством МВС України "Спецсервіс" (продавець) та ТОВ "Укреко" (покупець) з тих підстав, що зазначені договори укладені за неправильно визначеною ціною, оскільки пунктом 12 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 №1919 передбачено, що реалізація військового майна провадиться за ринковими цінами, що склалися за відповідний період, а тому зміст цих договорів суперечить чинному законодавству.

В обґрунтування заявленого позову заступник Генерального прокурора України, крім того, послався на порушення Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", Закону України "Про власність" та статті 203 Цивільного кодексу України.

Суд апеляційної інстанції відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, повторно розглядаючи справу, з'ясував обставини та встановив відсутність підстав для задоволення позову, обґрунтувавши такий висновок тим, що спірні договори відповідають нормам діючого законодавства, містять всі суттєві умови та укладені згідно зі встановленою цивільною правоздатністю сторін.

Погоджуючись з таким висновком, судова колегія Вищого господарського суду України відзначає наступне.  

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними господарські суди насамперед повинні встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин є юридичним фактом та являє собою вольові дії, спрямовані на досягнення певного результату.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

За договором купівлі-продажу одна сторона продавець - передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні - покупцеві, а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і оплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 цього Кодексу).

Договір комісії належить до групи договорів про надання послуг, предметом якого є вчинення комісіонером від свого імені правочину, тобто дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, правове регулювання цих договорів є різним, що враховано апеляційним судом при винесенні оскаржуваної постанови.

Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону встановлені у статті 215 Цивільного кодексу України, відповідно до якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які передбачені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України. Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги до чинності правочину, що стосуються правомірності його змісту, дієздатності сторін, волевиявлення їх, форми укладеного правочину, реальності передбачуваних правових наслідків.               Частина 2 цієї статті встановлює, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.  

Згідно з Положенням про Головне управління внутрішніх військ МВС України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України 21.11.2003 № 1402, останнє є структурним підрозділом центрального апарату  Міністерства внутрішніх справ України з правом юридичної особи (пункт 1.7 Положення), серед основних завдань якого є, зокрема, організація військового господарства, тилового забезпечення, фінансової діяльності внутрішніх військ (пункт 2.7 Положення).

Функції Головного управління внутрішніх військ МВС України з тилового і технічного забезпечення зводяться, зокрема, до організації, правильної експлуатації, утримання, ремонту будівель та споруд військових містечок, розподілу житлової площі, медичного забезпечення, лікувально-профілактичних заходів тощо.

В цивільному законодавстві закріплено поняття юридичної особи, як організації створеної та зареєстрованої у встановленому законом порядку, наділеної цивільною правоздатністю і дієздатністю, до ознак якої належать: наявність відокремленого майна, самостійна відповідальність за зобов'язаннями, придбання і реалізація цивільних прав від свого імені, можливість виступати позивачем і відповідачем у суді.

Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення (частина 4 статті 91 Цивільного кодексу України). Реалізуюючи власну правоздатність, юридична особа може укладати будь-які угоди, якщо її засновницькими документами не встановлений вичерпний перелік можливих видів її діяльності.

Як встановлено судовою колегією апеляційної інстанції, спірне майно у складі санаторію "Буревісник" було придбане Головним управлінням внутрішніх військ МВС України за договором купівлі-продажу від 12.07.2001 №250, укладеним з Дочірнім підприємством "Ялтакурорт" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

Щодо визначення змісту і меж правоздатності Головного управління внутрішніх військ МВС України при укладенні договору комісії судова колегія враховує, що правоздатність є спеціальною у разі, коли вона визначається за рахунок встановленого виду діяльності або установчими документами.

Відповідно до пункту 1.3 Положення Головне управління внутрішніх військ МВС України у своїй діяльності керується, зокрема, постановами Верховної Ради України, указами й розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, статутами Збройних Сил України, нормативними актами МВС України.

Головне управління внутрішніх військ МВС України, керуючись розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 №214-р уклало  договір комісії від 07.07.2004 з Державним підприємством МВС України "Спецсервіс", якому розпорядженням Кабінету Міністрів України від  06.12.2000 №481-р надані повноваження щодо реалізації на внутрішньому ринку надлишкового військового майна внутрішніх військ МВС України.             

Проте, укладання договору комісії не вплинуло на відносини сторін за договорами купівлі-продажу нерухомого військового майна, що знаходиться за адресою: м.Ялта, с.м.т. Кореїз, підставою для укладання яких є  розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 214-р "Про затвердження переліку нерухомого військового майна, яке пропонується до відчуження".

Як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, питання стосовно повноважень керівництва Головного управління внутрішніх військ МВС України при укладенні договору комісії ніяким чином не впливає на недійсність договорів купівлі-продажу. Також, не може бути підставою для визнання договору недійсним неправильно визначена ціна об'єкта купівлі-продажу.

Спірні договори укладено у відповідності з додатковим переліком №3 нерухомого військового майна, яке може бути відчужене, що затверджений рішенням Урядового комітету з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності від 28.05.2004 за погодженням з Міністром економіки та з питань європейської інтеграції України.

Положенням про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 №1919 визначено, що реалізація військового майна –це господарська операція, що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на військове майно іншим юридичним або фізичним особам на платній або компенсаційній основі.

Уповноважені підприємства (організації) –суб'єкти підприємницької діяльності, яким в установленому порядку рішенням Кабінету Міністрів України надані повноваження на реалізацію військового майна.

Згідно з пунктом 3 цього Положення повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, у тому числі надлишкового, надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку, додаткові переліки військового майна затверджуються Урядовим комітетом з питань правової політики та оборони, при цьому, вартість військового майна визначається виходячи із технічного стану і ринкового попиту.

У договорах, які є предметом спору,  вартість майна визначена за експертною оцінкою, а тому твердження про те, що реалізація військового майна здійснена за заниженою ціною не ґрунтуються на обставинах та матеріалах справи.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, укладені договори не суперечать чинному законодавству, правоздатність сторін за цими договорами з одного боку підтверджена розпорядженнями Кабінету Міністрів України,  з другої –статутними документами. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання угоди не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання її недійсною.

Посилання заявника касаційного подання на порушення  пункту 12 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил є необґрунтованим, оскільки, як було зазначено вище, ціна реалізації військового майна визначалась за ринковими цінами; стосовно недодержання при укладанні договорів купівлі-продажу передбаченої абзацом 2 цього пункту процедури торгів (тендерів), судова колегія зазначає, що  цей  пункт був доповнений абзацом другим згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 19.05.2005 № 373, тобто після укладення спірних договорів.

Стосовно невідповідності укладених договорів вимогам Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", судова колегія зазначає, що в позовній заяві відсутні посилання на конкретну норму цього Закону, якій не відповідає та чи інша умова договору, або зміст договору в цілому.

Наведені в касаційному поданні доводи щодо порушення земельного законодавства при укладанні спірних угод колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки такі доводи не були предметом розгляду у судах першої та апеляційної інстанцій, а як вбачається із змісту договорів предметом купівлі-продажу було нерухоме майно, а не земельна ділянка, обов'язки по оформленню права користування якою згідно з пунктом 7 договору від 22.09.2004 були покладені на покупця.

Посилання на перевищення повноважень керівника Головного управління внутрішніх військ МВС України було предметом дослідження апеляційним господарським судом, наведеним обставинам суд дав належну оцінку з урахуванням статей 207, 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право залишити постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу (подання) –без задоволення. Касаційна скарга (подання) залишається без задоволення, коли суд визначає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційним господарським судом дана правильна юридична оцінка обставинам справи, вірно застосовані норми матеріального і процесуального законодавства, а тому підстав для зміни або скасування прийнятого ним судового акта не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2006 у справі № 48/162 –залишити без змін.

Касаційне подання Генеральної прокуратури України –залишити без задоволення.

Головуючий, суддя

Т. Добролюбова

Суддя

Т. Гоголь

Суддя

Л. Продаєвич