Постанова

від 27.01.2009 по справі 15/288-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

15/288-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 27 січня 2009 р.                                                                                    № 15/288-08  

Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді                    М.В.Кузьменка,

судді                                        І.М.Васищака,

судді                                        В.М.Палій,

розглянувши    касаційну скаргу Державного підприємства

                     "Одеський морський торгівельний порт"

на                       постанову Запорізького  апеляційного господарського суду від 01.10.2008р.

у справі         №15/288-08

за позовом     Державного підприємства "Одеський морський торгівельний порт"

до                       Приватного підприємства "Юрмаш-Універсал"

про                     стягнення 21 798,0  грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: Клочкова І.С. –довіреність №020/7-2 від 05.01.09.,

від відповідача: Чумаченко М.М. –довіреність від 20.01.08.,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Одеський морський торгівельний порт" звернулося до господарського суду Херсонської області з позовом до Приватного підприємства "Юрмаш-Універсал" і просило суд стягнути з останнього 21 798,0 грн. штрафних санкцій за порушення строків поставки за договором №КД-10868 від 30.08.2007р.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 24.06.2008р. (суддя Клепай З.В.) позов задоволено у повному обсязі: присуджено до стягнення з відповідача 21 798 грн. штрафу.

Вказане рішення мотивовано порушенням відповідачем строків поставки товару, за яке пунктом 6.2. договору передбачена відповідальність у вигляді сплати пені та штрафу. При цьому, судом першої інстанції залишено без задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на підставі ст.233 ГК України.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 01.10.2008р. (головуючий, суддя Антонік С.Г., судді Мірошниченко М.В., Яценко О.М.). рішення суду першої інстанції змінено. Відповідно до постанови визнано недійсним пункт 6.2. договору поставки №КД-10868 від 30.08.2007р., укладеного між ДП "Одеський морський торгівельний порт" і ПП "Юрмаш-Універсал", в наступній частині: "За прострочення термінів поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% за кожний день прострочення від загальної ціни цього договору (вказаної в п.3.1. цього договору)". Позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача 8820,0 грн. штрафу. В іншій частині позову відмовлено.

Вказана постанова в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення 12 978,0 грн. пені за прострочення терміну поставки товару мотивована тим, що системний аналіз положень діючого законодавства, що регулює питання стягнення з боржника пені, зокрема, ч.3 ст.549 ЦК України, ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", свідчить про те, що платником пені може виступати лише особа, що несе грошові зобов'язання перед своїм контрагентом.

Оскільки зобов'язання відповідача носять майновий характер, що виражається у вигляді поставки позивачу товару, тобто відповідач не несе перед позивачем будь-яких грошових зобов'язань за договором, то стягнення з відповідача пені за прострочення поставки товару є безпідставним.  У зв'язку з цим, суд апеляційної інстанції, керуючись положеннями п.1 ст.83 ГПК України, визнав недійсним пункт 6.2. договору поставки в частині встановлення відповідальності відповідача у вигляді сплати пені за прострочення термінів поставки товару покупцю, як такий, що суперечить приписам Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положенням Цивільного та Господарського кодексів України.

Не погоджуючись з  постановою суду апеляційної інстанції, позивач  звернувся  до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваного судового  акта, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає  задоволенню  з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено договір поставки №КД-10868 від 30.08.2007р., за умовами якого відповідач зобов'язався поставити, а позивач –прийняти і сплатити за змінно-запасні частини для ремонту т/х "Труд", в асортименті, кількості, за цінами, вказаними в Додатку №1 (Специфікація №1), який є невід'ємною частиною даного договору.

Пунктом 2.2. договору встановлено, що поставка товару здійснюється протягом 30 календарних днів з дати укладання цього договору.

Загальна вартість товару за цим договором складає 126 000,0 грн., у т.ч. ПДВ –21 000,0 грн. (пункт 3.1. договору.).

Відповідно до п.4.1. договору, датою поставки вважається дата передачі постачальником (відповідачем) покупцю (позивачу) товару згідно до підписаної сторонами товарної накладної.

Пунктом 6.2. договору сторони встановили відповідальність відповідача за прострочення термінів поставки товару у вигляді сплати пені у розмірі 0,1% за кожний день прострочення від загальної ціни цього договору (вказаної у п.3.1. цього договору), а за прострочення понад тридцять календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) % від вказаної загальної ціни Договору.

Судами встановлено, що товар відповідачем був поставлений  у повному обсязі покупцю 10.01.2008р., тобто з простроченням на 103 календарних дня.

Порушення відповідачем термінів поставки товару стало підставою для звернення позивача з даним позовом про стягнення з відповідача передбаченої п.6.2. договору неустойки у розмірі 21 798,0 грн., у тому числі 12 978,0 грн. пені та 8 820,0 грн. штрафу.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність заявлених вимог про стягнення 12 978,0 грн. пені, оскільки умови пункту 6.2. договору поставки щодо відповідальності відповідача у вигляді сплати пені за прострочення термінів поставки товару покупцю, суперечать приписам Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положенням Цивільного та Господарського кодексів України, а тому пункт 6.2. договору в цій частині є недійсним.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна з огляду на таке.

Відповідно до ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.  

В силу ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною другою статті 231 ГК України передбачено, що у  разі  якщо порушено господарське зобов'язання,  в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, зокрема, у розмірі:  за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

При цьому, названа норма не визначає, який саме характер (майновий чи грошовий) носить зобов'язання, строки виконання якого порушені.

Пунктом 4 названої статті встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не  визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або  у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.1 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.2 ст.4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом (Господарським).

Так, Господарський кодекс називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один  із цих різновидів. Частина 3 ст. 549 ЦК України особливістю пені  визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов'язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч.3 ст.549 ЦК України. А відтак, це  не повинно  бути підставою і для висновку про те, що відповідна умова договору є недійсною. Коли обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч.1 ст.549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.

За таких обставин є помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що умови пункту 6.2. договору частково не відповідають положенням діючого законодавства, що регулюють питання стягнення з боржника пені.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст.610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки фактичні обставини справи свідчать про порушення відповідачем умов договору щодо термінів поставки товару, що також визнається останнім у відповіді на претензію позивача (а.с.13), то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача передбаченої пунктом 6.2. договору неустойки.

За таких обставин, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, як така, що прийнята з порушенням норм матеріального права, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Одеський морський торгівельний порт" задовольнити.

2. Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 01.10.2008р. у справі №15/288-08 скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду Херсонської області від 24.06.2008р.

Головуючий, суддя                                                            М.В.Кузьменко

Суддя                                                                                І.М.Васищак

          Суддя                                                                                В.М.Палій