Постанова

від 31.01.2013 по справі 2/149-23-19/17-4851-2011

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2013 р.Справа № 2/149-23-19/17-4851-2011 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Мирошниченко М. А.,

Суддів: Головей В. М. та Шевченко В. В.,

при секретарі судового засідання - Головань О.М.

за участю представників :

МП ВКП „Бета" - Скроботов Є.А.( за дорученням),

ПП „ИРД" - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одеса апеляційну скаргу Приватного підприємства „ИРД"

на рішення господарського суду Одеської області від 03.04.2012 р.

у справі № 2/149-23-19/17-4851-2011

за позовом Малого приватного виробничо-комерційного підприємства „Бета"

до відповідача Приватного підприємства „ИРД"

про стягнення 677 219,94 грн.

ВСТАНОВИЛА:

28.11.2011 р. Мале приватне виробничо-комерційне підприємство "Бета" (далі позивач) звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Приватного підприємства "ІРД" (далі відповідач) про стягнення з останнього грошової суми основного боргу в розмірі 411 966,35 грн. та штрафних санкцій в розмірі 265 253,59 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано частково умови договору підряду № 28 від 27.08.2009 р. (далі договір) у встановлені строки, в наслідок чого позивач відмовився від прийняття виконання та вимагає повернути сплачені 411 966,35 грн. та передбачені договором штрафні санкції. (т. 1 а.с. 2-6)

Ухвалою господарського суду Донецької області від 29.08.2011 року порушено провадження у справі № 2/149. (т. 1 а.с. 1)

Ухвалою господарського суду Донецької області від 16.11.2011 року матеріали справи №2/149 за вищевказаним позовом, направлено за територіальною підсудністю до господарського суду Одеської області. (т. 1 а.с. 76)

З наявної у матеріалах справи копії ухвали господарського суду Одеської області від 28.11.2011 року вбачається, що справу № 2/149 прийнято до провадження суддею Петренко Н.Д. та їй присвоєно № 2/149-19/17-4851-2011. (т. 1 а.с. 88)

Розпорядженням Голови господарського суду Одеської області від 27.11.2011 року справу №2/149-19/17-4851-2011 у зв'язку з перебуванням судді Петренко Н.Д. на лікарняному передано на розгляд судді Степановій Л.В. (т. 1 а.с. 92)

Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.12.2011 року справу № 2/149-19/17-4851-2011 прийнято до провадження суддею Степанової Л.В. (т. 1 а.с. 93).

09.02.2012 року (вх. № 4190/2012) позивач звернувся до суду з заявою про зменшення позовних вимог у якій просив стягнути з відповідача на його користь 411 966 грн. 35 коп.

Обґрунтовуючи зазначену заяву позивач зазначив, що фактично він на рахунок відповідача перерахував в якості авансу, за матеріали та роботи, грошові кошти у сумі 3 171 739,66 грн., однак відповідач виконав роботи, які підтверджуються актами приймання передачі лише на загальну суму 2 759 773,31 грн., тобто заборгованість за неприйнятими підрядними роботами складає у 411 966,35 грн. (т. 1 а.с. 105-108)

Відповідач участі у розгляді справи в суді першої інстанції не приймав відзив на позов не надав.

Рішенням господарського суд Одеської області від 03.04.2012 р. (повний текст якого суддею Степановою Л.В. підписано 06.04.2012р.) позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Рішення вмотивовано тим, що позивач умови договору виконав у повному обсязі, проте відповідач свої зобов'язання не виконав, внаслідок чого він повинен повернути позивачу отримані за невиконані роботи грошові кошти у сумі 411 966,35 грн. (т. 2 а.с.36-39)

Не погоджуючись з прийнятим рішенням господарського суду першої інстанції до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення першої інстанції у повному обсязі та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що позов подано в порушення норм ст. 56 ГПК України, оскільки скаржник не знав проте, що він є відповідачем по даній справі, також скаржник посилається на те, що господарський суд першої інстанції не повідомляв його належним чином про день, час та місце розгляду справи, в порядку ст. ст. 22, 69, 77 ГПК України, про те, що він є відповідачем у даній справі скаржник дізнався 05.12.2012 р. з одержаних копій 2 постанов від 23.11.2012р. про відкриття у відношенні ПП „ИРД" виконавчого провадження і про арешт майна останнього та оголошення заборони на його відчуження.

Слід зазначити що у скарзі відповідач не виклав своєї позиції щодо предмету спору.

Одночасно скаржник заявив клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарг.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 24.12.2012 р. скаржнику відновлено пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги, скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 31.01.2013 р., про що всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені.

Фіксація судового процесу здійснювалось за допомогою технічних засобів.

Представник скаржника в судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений належним чином про розгляд справи, клопотань про відкладення розгляду справи не заявив, про причини свого нез'явлення суд не повідомив.

Враховуючи вказані обставини а також думку представника позивача колегія суддів прийняла рішення про розгляд справи за відсутністю скаржника.

Представник позивача в усних поясненнях наданих суду просив залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін

Згідно ст.85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши усні пояснення представника позивача, обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, дослідивши обставини справи і наявні ній докази, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Скаржник в апеляційній скарзі зазначив, що господарський суд першої інстанції не повідомляв його належним чином про день, час та місце розгляду справи та про те, що він є відповідачем у даній справі скаржник дізнався 05.12.2012 р. з одержаних копій 2 постанов від 23.11.2012р. про відкриття у відношенні ПП „ИРД" виконавчого провадження і про арешт майна останнього та оголошення заборони на його відчуження.

Проте колегія суддів вважає вказані доводи хибними та такими, що не відповідають фактичним обставинам, з огляду на наступне.

Згідно ст. 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце діяльності чи розташування офісу, за якого проводиться керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснюється управління і обліку.

Згідно ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців .

Таким чином, у випадках, передбачених статтею 56 ГПК України, місцезнаходження (місце проживання) відповідача визначається за даними його державної реєстрації як суб'єкта господарювання.

З матеріалів справи вбачається, що позивач направляв копію позовної заяви на адресу відповідача, яка зазначена в договорі, а саме: 83000, м. Донецьк, вул. Пушкінська, 2 а, що підтверджується наявним у матеріалах справи описом та фіскальним чеком.

Крім того, в матеріалах справи наявні поштові повідомлення, які підтверджують відправлення місцевими господарськими судами копій ухвал про порушення провадження у справі, про відкладення розгляду справи. З цих поштових повідомлень вбачається, що ухвали відповідачу відправлялись на усі наявні у суду адреси відповідача, які вказані в договорі та Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців, а саме: 83000, м. Донецьк, вул. Пушкінська, 2 а та 65062, м. Одеса, Приморський район, пров. Леваневського, буд. 9, кв. 73.

У п.3. 9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Крім того Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" на запитання, чи повинен господарський суд з'ясовувати фактичне місцезнаходження сторін у справі з метою повідомлення їх про час і місце судового засідання, відповів таке: „До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи."

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що відповідач повідомлявся належним чином про розгляд справи, а відтак його доводи стосовно того, що він не був обізнаний про порушення провадження у справи, що місцеві господарські суди його не повідомляли про рух справи та що позивач не направляв копію позовної заяви, не приймаються до уваги, оскільки вони суперечать фактичним обставинам та наявним у матеріалах справи доказам .

Переглядаючи відповідно до приписів ст. 101 ГПК України справу повторно колегія суддів встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем МП ВКПП "Бета" (за договором замовник) та відповідачем - ПП "ІРД" (за договором підрядник) 27.08.2009 року укладено договір підряду № 28. (далі Договір) (т. 1 а.с. 14-19)

З предмету договору п. 1.1 вбачається, що відповідач за замовленням позивача в межах договірної ціни, відповідно кошторисної документації, яка є невід'ємною частиною договору, відповідно будівельним нормам та правилам, зобов'язався виконати із власних матеріалів наступні роботи:

1.1.1. Розробку дизайн-проекту фасаду житлового будинку;

1.1.2. Монтаж навісного вентильованого фасаду з керамограніту;

1.1.3. Виготовлення і монтаж світлопрозорих конструкцій на об'єкті замовника (позивача) -"Дев'ятиповерховий житловий будинок", розташований за адресою м. Ясинувата, 3-й мікрорайон, буд № 17.

Умовами п. 2.1 договору сторони обумовили, що вартість робіт за договором визначається на підставі узгодженої сторонами Специфікації та без ПДВ складає 3 074 760,72 грн., ПДВ - 614 952,14 грн., загальна сума з ПДВ 3 689 712,86 грн.

Як вбачається з п.2.7 договору сторони обумовили порядок розрахунку, а саме замовник перераховує на поточний рахунок підрядника аванс у розмірі:

- роботи з монтажу фасадної системи: 100% від вартості матеріалів - 2 013 739,66 грн.;

- 20% від вартості робіт - 135 000,00 грн.;

- роботи по виготовленню і монтажу світлопрозорих конструкцій: 100% від вартості матеріалів - 989 100,00 грн.. Перерахування авансу на матеріали враховується при остаточному розрахунку між сторонами.

Згідно п. 2.8 договору остаточний розрахунок здійснюється в продовж 5 (п'яти) банківських дні з дня підписання сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт.

Відповідно до пункту 3.2 договору, строк виконання робіт, передбачений договором, визначається "графіком виконання робіт", який є невід'ємною його частиною, підрядник має право на дострокове виконання робіт по даному договору.

З матеріалів справи вбачається та це встановив місцевий господарський суд, що 28.07.2010 року сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору, згідно якої вартість робіт за договором складає 3 727 453,46 грн. замовник на виконання робіт перераховує на поточний рахунок підрядника аванс в розмірі 100% вартості робіт та матеріалів протягом 3-х днів з моменту підписання додаткової угоди. Решта умов договору діє в попередній редакції.

В матеріалах справи наявні копії платіжних доручень: № 81 від 27.08.2009 року на суму 2 013 739, 66 грн.; № 11 від 04.09.2009 року на суму 500 000 грн.; № 23 від 09.09.2009 року на суму 400 000 грн.; № 86 від 24.09.2009 року на суму 123 000 грн.; № 00 від 25.09.2009 року на суму 135 000 грн., а всього на загальну суму 3 171 739,66 грн.. (т. 1 а.с. 22-26)

Вказані платіжні доручення підтверджують факт перерахування грошових коштів замовником (позивачем) на поточний рахунок підрядника (відповідача), крім того, треба зазначити господарський суд першої інстанції вірно встановив, що замовник на 33 900,00 грн. перевищив суму авансу, визначену п. 2.7 Договору.

Також в матеріалах справи наявні копії актів приймання виконаних підрядних робіт підписані обома сторонами та скріплені їх печатками, а саме:

1. акт № 1 за листопад 2009 року на суму 251 777,50 грн.,

2. акт № 1 за березень 2010 року на суму 157 777,50 грн.,

3. акт № 1 за квітень 2010 року на суму 213956,52 грн.,

4. акт № 1 за травень 2010 року на суму 123 816, 80 грн.,

5. акт № 1 за липень 2010 року на суму 160 304, 40 грн.,

6. акт № 2 за липень 2010 року на суму 245 334, 35 грн.,

7. акт № 1 за серпень 2010 року на суму 361 445, 18 грн.,

8. акт № 1 за вересень 2010 року на суму 243 438, 99 грн., 9.

9. акт № 1 за листопад 2010 року на суму 136 290 грн.,

10. акт № 1 за грудень 2010 року на суму 105 523, 72 грн.,

11. акт № 2 за грудень 2010 року на суму 486 339, 35 грн.,

12. акт № 1 за січень 2011 року на суму 152 392, 57 грн.,

13. акт № 1 за березень 2011 року на суму 239 376, 43 грн., а всього на загальну суму 2 759 773, 31 грн.

Викладене свідчать, що відповідач виконав підрядні роботи у період з листопада 2009 року по березень 2011 року, а позивач прийняв їх на загальну суму 2 759 773, 31 грн .

З викладеного вбачається, що відповідач в порушення п. 3.2 договору, яким визначається строк виконання підрядних робіт, виконав роботи (відповідно до актів виконаних робіт) на загальну суму 2 759 773,41 грн., тобто не в повному обсягу .

Матеріали справи свідчать, що позивач на адресу відповідача направляв лист (вих. № 153, від 04.08.2011 р.), в якому просив відповідача повернути невикористану суму авансового платежу (411 966,35 грн.) на адресу позивача в строк до 10.08.2011 р., в іншому випадку зазначена сума буде стягнута через суд, крім того позивач проінформував відповідача, що в порядку ст. 849 ЦК України з даного часу є розірваним. (т. 1 а.с. 53)

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовами ст. 837 ЦК України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно приписів ст. 849 ЦК України передбачено, що замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Враховуючи що відповідач не виконав частину робіт у встановлені договором строки позивач відповідно до вищевказаних правових норм мав право відмовитись від договору і реалізував своє право вищевказаним листом.

Крім того ст. 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 411 966,35 грн. (вартість оплачених позивачем і не виконаних відповідачем робіт) вмотивовані і суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив їх.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідач у порушення приписів ст. 33 ГПК України не надав ні суду першої ні суду апеляційної інстанції доказів які б підтверджували, що він у встановлені договором строки виконав для позивача роботи на вищезазначену суму, а той прийняв їх або відмовився від прийняття без поважних причин.

Відповідно до статті 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

На думку судової колегії місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи дав повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам та правильно застосував норми матеріального та процесуального права, тобто рішення місцевого суду відповідає вищезазначеним вимогам.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи, як зазначалось вище, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового.

Керуючись ст. 99, 101-105 ГПК України колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства „ИРД" - залишити без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 03.04.2012 р. у справі № 2/149-23-19/17-4851-2011 - без змін.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 31.01.2013 р.

Головуючий: Мирошниченко М. А.

Судді: Головей В.М.

Шевченко В.В.