Постанова

від 17.07.2013 по справі 2/149-23-19/17-4851-2011

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2013 року Справа № 2/149-23-19/17-4851-2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А. суддівДанилової М.В., Данилової Т.Б.

розглянувши матеріали касаційної скарги приватного підприємства "ИРД" на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 31.01.2013 у справі № 2/149-23-19/17-4851-2011 господарського суду Одеської області за позовоммалого приватного виробничо-комерційного підприємства "Бета" до приватного підприємства "ИРД" простягнення 677 219, 94 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачаСкроботов Є.А. - - відповідачаБалицький О.П. В С Т А Н О В И В:

В серпні 2011 року мале приватне виробничо-комерційне підприємство "Бета" звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою до приватного підприємства "ИРД", в якій просило суд стягнути з відповідача 411 966, 35 грн. суми безпідставно набутого майна, 6 772, 19 грн. державного мита, 236, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, т. 1., а. с. 105-108). Позов заявлений на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 16.11.2011 справу направлено за територіальною підсудністю до господарського суду Одеської області.

Рішенням господарського суду Одеської області від 03.04.2012 (суддя Степанова Л.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.01.2013 (у складі головуючого Мирошниченка М.А., судді Головея В.М., Шевченка В.В.) у справі № 2/149-23-19/17-4851-2011 позов задоволено. Стягнуто з приватного підприємства "ИРД" на користь малого приватного виробничо-комерційного підприємства "Бета" суму безпідставно набутого майна в розмірі 411 966 грн. 35 коп., 4 119 грн. 52 коп. державного мита, 143 грн. 56 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, приватне підприємство "ИРД" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд. В обґрунтування своєї касаційної скарги скаржник посилається на те , що суди попередніх інстанцій не встановили дійсну правову природу спірних відносин і фактично не з'ясували матеріально-правову підставу для задоволення позову.

Мале приватне виробничо-комерційне підприємство "Бета" не скористалось правом, наданим статтею 111 2 Господарського процесуального кодексу України, не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Перевіривши доводи касаційних скарг, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, судами попередніх інстанцій встановлено, що між малим приватним виробничо-комерційним підприємством "Бета" (позивачем; замовником) та приватним підприємством "ИРД" (відповідачем підрядником) 27.08.2009 укладено договір підряду № 28, за умовами якого відповідач за замовленням позивача, в межах договірної ціни, відповідно кошторисної документації, яка є невід'ємною частиною договору, у відповідності до будівельних норм та правил, зобов'язався виконати із власних матеріалів наступні роботи: 1.1.1. Розробку дизайн-проекту фасаду житлового будинку; 1.1.2. Монтаж навісного вентильованого фасаду з керамограніту; 1.1.3. Виготовлення і монтаж світлопрозорих конструкцій на об'єкті замовника (позивача) -"Дев'ятиповерховий житловий будинок", розташований за адресою м. Ясинувата, 3-й мікрорайон, буд № 17.

Умовами пункту 2.1. договору сторони обумовили, що вартість робіт за договором визначається на підставі узгодженої сторонами Специфікації та без ПДВ складає 3 074 760,72 грн., а загальна сума з ПДВ складає 3 689 712, 86 грн.

Додатковою угодою № 1 до цього договору, сторони погодили, що вартість робіт за договором складає 3 727 453,46 грн. Замовник на виконання робіт перераховує на поточний рахунок підрядника аванс в розмірі 100 % вартості робіт та матеріалів протягом 3-х днів з моменту підписання додаткової угоди. Решта умов договору діє в попередній редакції.

Замовником (позивачем) на поточний рахунок підрядника (відповідача) було перераховано кошти на загальну суму 3 171 739, 66 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи копіями платіжних доручень (т. 1, а. с. 22-26).

На виконання умов договору сторони підписали та скріпили своїми печатками акти виконаних робіт за період з листопада 2009 року по березень 2011 року, що підтверджують виконання та прийняття робіт на загальну суму 2 759 773, 31 грн.

Листом вих. № 153 від 04.08.2011 позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути невикористану суму авансового платежу в розмірі 411 966, 35 грн. в строк до 10.08.2011. Крім того, позивач проінформував відповідача, що договір з цього моменту є розірваним (т. 1 а. с. 53).

Звертаючись з позовом про стягнення з відповідача суми основного боргу, позивач посилається на невиконання останнім передбачених договором робіт та невикористання отриманих від позивача коштів, перерахованих на їх виконання.

Встановивши зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача 411 966, 35 грн. вартості оплачених і не виконаних робіт, підлягають задоволенню.

Проте, колегія суддів не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Матеріально-правовою підставою даного позову позивач обрав статтю 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1. набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2. відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Оскільки між сторонами у справі було укладено договір підряду, а кошти, які мале приватне виробничо-комерційне підприємство "Бета" просить стягнути з приватного підприємства "ИРД", отримано останнім саме на виконання цього договору, то такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд України при розгляді аналогічних спорів, зокрема, в постанові від 22.01.2013 у справі № 5006/18/13/2012.

Статтею 111 28 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Викладене свідчить про те, що приймаючи оскаржувані судові рішення господарські суди надали невірну юридичну оцінку обставинам справи з порушенням правил оцінки доказів, неправильно застосували норми матеріального права.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 зі змінами і доповненнями рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень).

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Прийняті у справі рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційної інстанції наведеним вимогам не відповідають.

Відповідно до пункту 2 статті 111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

З огляду на викладене та оскільки по справі не вимагається збирати або додатково перевіряти і оцінювати докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи, суд касаційної інстанції дійшов до висновку, що прийняті у справі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Керуючись статтями 49, 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 03.04.2012 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.01.2013 у справі № 2/149-23-19/17-4851-2011 скасувати.

Прийняти нове рішення. В задоволенні позову відмовити.

Стягнути з малого приватного виробничо-комерційного підприємства "Бета" (86000, Донецька обл., м. Ясинувата, вул. Некрасова, буд. 17-А, ідентифікаційний код 13479820) на користь приватного підприємства "ИРД" (65009, Одеська обл., м. Одеса, Малиновський р-н, Фонтанська дорога, буд. 12/9, кв. 33, ідентифікаційний код 33386682) 4 119, 66 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, 4 119, 66 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити господарському суду Одеської області видати накази на виконання даної постанови.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова