Постанова

від 16.01.2013 по справі 21/108-12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2013 р. Справа№ 21/108-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Чорної Л.В.

Смірнової Л.Г.

при секретарі Дмитрина Д.О.

за участю представників

від прокуратури: Ліснича А.А. посвідчення № 009549 від 15.10.2012 року.

від позивача : не з'явився

від відповідача : Безверха Л.М. дов. № 02-10/3 від 02.01.2013 року

від третьої особи: Залюбовська Л.Б. дов. № 1001/1 від 10.01.2013 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі

Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у

Київській області

на рішення Господарського суду Київської області

від 24.09.2012 року

у справі № 21/108-12 (суддя Ярема В.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Акваріус»

до Боярської міської ради

третя особа: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у

Київській області

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Київської області передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Акваріус» (далі - Позивач) до Боярської міської ради (далі Відповідач) про визнання права власності на об'єкти самочинного будівництва, а саме: магазин-кафе «Три бажання», що розташоване за адресою: Київська обл., м. Боярка, вул. Магістральна, 6; магазин, що розташований за адресою: Київська обл., м. Боярка, вул. Шевченка, 80А; магазин-кафе «Дев'ятий вал», що розташоване за адресою: Київська обл., м. Боярка, вул. Хрещатик, 12А.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем було здійснено будівництво магазину, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Боярка, вул. Шевченка, 80А, магазину-кафе, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Боярка, вул. Хрещатик, 12А та магазину-кафе, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Боярка, вул. Магістральна, 6, які були передані йому учасником товариства Чистяковим О.О. у якості внеску до статутного капіталу та зараховані на баланс, без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, та належно затвердженого проекту, що фактично є самочинним будівництвом. Враховуючи ту обставину, що позивачем нібито було здійснено будівництво зазначених споруд в період дії договорів оренди земельних ділянок та дотримано державних стандартів, будівельних норм і правил при будівництві, позивач просить суд визнати за ним право власності на вищезазначене нерухоме майно з підстав передбачених ст. 376 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Київської області по справі № 21/108-12 від 24.09.2012 року позовні вимоги задоволено.

Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Акваріус» право власності на об'єкти самочинного будівництва: магазин-кафе «Три бажання», що розташоване за адресою: Київська обл., м. Боярка, вул. Магістральна, 6; магазин, що розташований за адресою: Київська обл., м. Боярка, вул. Шевченка, 80А; магазин-кафе «Дев'ятий вал», що розташоване за адресою: Київська обл., м. Боярка, вул. Хрещатик, 12А.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Заступник прокурора Київської області звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2012 року у справі № 21/108-12, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду Київської області прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Апелянт стверджує, що спірне майно не було прийнято у встановленому законодавством порядку в експлуатацію, будівельні роботи здійснені без наявності встановленої законом проектної та дозвільної документації, у зв'язку із чим у позивача відсутні правові підстави для визнання за ним права власності на вказані об'єкти.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду Ємельянова А.С. № 21/108-12 від 22.11.2012 року враховуючи, що автоматичним розподілом справ між суддями апеляційну скаргу по справі № 21/108-12 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Тищенко О.В., керуючись ст. ст. 4 6, 69 Господарського процесуального кодексу України, п. 3.1.7. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30, згідно п. 2.1 рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., розгляд апеляційної скарги по справі № 21/108-12 доручено здійснити колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2012 року прокурору було відновлено пропущений строк для подачі апеляційної скарги, прийнято її до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 12.12.2012 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2012 року було залучено до розгляду у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області, у зв'язку з чим розгляд справи було відкладено на 19.12.2012 року.

У судовому засіданні 19.12.2012 року в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 16.01.2013 року.

Прокурор в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2012 р. у справі № 21/108-12 скасувати, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Представник відповідача з доводами прокурора викладеними в апеляційній скарзі погодився та просив її задовольнити у повному обсязі.

Представник третьої особи, у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання 16.01.2013 року не з'явився, будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу Заступника прокурора Київської області у відсутності представника позивача.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення прокурора, представників відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається зі статуту ТОВ «Фірма «Акваріус», зареєстрованого у Києво-Святошинській районній державній адміністрації Київської області 05.12.2005 року за номером 13391230000002270, Чистяков О.О. як один із засновників товариства вніс до статутного капіталу у якості внеску, наступне майно:

- приміщення магазину-кафе «Три бажання», що розташоване за адресою: Київська обл., м. Боярка, вул. Магістральна, 6, площею 100 м2 вартістю - 2000,00 грн.;

- приміщення магазину-кафе «Дев'ятий вал», що розташоване за адресою: Київська обл., м. Боярка, вул. К. Маркаса, площею 75 м2., вартістю - 2000,00 грн.

- приміщення магазину «Повний кошик» с. Віта Поштова, вул. К.Маркса, пл.. 58 кв.м. вартістю - 6000,00 грн.;

- торгівельний павільйон, 3 штуки, загальною вартістю 1900 грн.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Право власності є непорушним.

Згідно частини 1 статті 316 та статті 318 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

Згідно з положеннями статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Матеріали справи не містять, а позивачем не надано жодного доказу наявності у Чистякова Олександра Олексійовича правовстановлюючих документів на спірні приміщення, які були передані у статутний капітал ТОВ «Фірма Акваріус».

Цивільний кодекс України, визначивши, що власник здійснює право власності своїм майном на свій розсуд, в той же час не визначає конкретних доказів, якими останній повинен підтверджувати своє суб'єктивне право.

Проте положення ч. 1 ст. 182 Цивільного кодексу України, які носять відсильний характер, визначають, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (ч. 4 ст. 182 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 року № 1952-IV встановлено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Так, відповідно до абзацу 1 підпункту "а" пункту 6.1. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 за № 157/6445 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності органами місцевого самоврядування фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

У відповідності до статті 12 Закону України «Про господарські товариства» товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

У відповідності до ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Проте стороною позивача не було надано суду жодних доказів на підтвердження наявності права власності на спірні об'єкти нерухомого майна у Чистякова О.О., які були внесенням до статутного капіталу ТОВ «Фірма Акваріус».

При цьому колегія суддів не приймає до уваги дозвіл Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області ФО-П Чистякову О.О. на реконструкцію існуючого торгового павільйону за адресою: м. Боярка, вул. К.Маркса у якості доказу наявності у останнього права власності на спірне приміщення, оскільки зазначений документ не є належним підтвердження права власності на нерухомі об'єкти у розрізі чинного законодавства.

Тобто фактично Чистяков Олександр Олексійович розпорядився майном, яке йому не належало.

Згідно з вимогами статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже необхідною передумовою захисту прав позивача шляхом визнання його права власності на спірні нерухомі об'єкти служить підтвердження позивачем своїх прав на зазначене майно на підставі пред'явлених ним правовстановлюючих документів, а також будь -яких інших доказів, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна.

Проте матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження наявності у позивача чи то у громадянина Чистякова О.О. права власності на спірні нерухомі об'єкти та реєстрації такого права у передбаченому законодавством порядку, що у свою чергу розцінюється судом, як відсутність у позивача законних прав на звернення до суду для захисту своїх порушених прав у спосіб зазначений позивачем з огляду на недоведеність ним права власності на спірні нерухомі об'єкти.

Крім того як було зазначено судом першої інстанції в рішенні, в процесі господарської діяльності ТОВ «Фірма «Акваріус», останнім були проведені будівельні роботи у м. Боярка по вулицям Магістральній, Хрещатик та Шевченка, в результаті яких були побудовані будівлі магазинів-кафе та магазину відповідно (спірні приміщення).

Проте дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає необґрунтованими та непідтвердженими відповідними засобами доказування встановлені судом обставини справи, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження здійснення будівельних робіт за вказаними адресами саме позивачем (договори підряду, проектна документація об'єктів реконструкції, кошторисна документація, акти приймання-передачі виконаних робіт, розрахункові документи за виконані будівельні роботи, тощо).

18.12.2011р. після проведення КП «БТІ Києво-Святошинської районної ради Київської області» технічної інвентаризації об'єктів нерухомості (магазину/магазинів-кафе) у м. Боярка, по вул. Шевченка, 80А, вул. Магістральна, 6, вул. Хрещатик, 12А ТОВ «Фірма «Акваріус» видано технічні паспорти на зазначені будівлі №6831, №6799, №6830 відповідно. Копії зазначених паспортів містяться в матеріалах справи.

Колегія суддів не приймає доводи позивача з приводу наявності всіх підстав вважати зведені спірні об'єкти саме самочинним будівництвом у відповідності до положень ст. 376 Цивільного кодексу України, з огляду на наступне.

Загальні засади здійснення будівництва об'єктів нерухомості визначені у статті 375 Цивільного кодексу України, за приписами якої власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Отже, право на забудову земельної ділянки, реалізовується після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою в порядку, передбаченому законом та отримання дозволу на виконання будівельних робіт відповідно до статті 22 Закону України "Про основи містобудування". При цьому під правом на забудову (будівництво) розуміється можливість користувача земельної ділянки здійснювати на ній будівництво у порядку, встановленому законом.

Недотримання особами, що здійснюють будівництво, вимог, передбачених ст.375 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання такого будівництва самочинним.

Поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені в ст. 376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі - самочинному будівництві були порушені. Відповідно до вказаної статті житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Отже, суть самочинного будівництва обумовлює презумпцію неможливості виникнення права власності на неправомірно збудований об'єкт. Це означає, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього, оскільки будівництво було здійснене без дотримання передбаченого законом порядку його здійснення і не може бути законною підставою для виникнення права власності на такий об'єкт.

Частиною 3 ст. 376 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. При цьому частиною 5 цієї статті визначено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

З вказаної правової норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано за умови відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки або якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об'єкту; а також за умови відсутності заперечень з боку власника земельної ділянки (частини 4 ст. 376 ЦК України) та відсутності порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна вправі пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, при вирішенні спорів про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно господарські суди повинні з'ясовувати наявність права позивача на земельну ділянку, на якій збудовано спірне майно; наявність самочинно збудованого нерухомого майна; відповідність самочинно збудованого нерухомого майна будівельним нормам і правилам; наявність згоди власника земельної ділянки на будівництво відповідного нерухомого майна, якщо земельна ділянка належить позивачу на праві користування, зокрема, на підставі договору оренди земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Фірма «Акваріус» та Боярською міською радою було укладено наступні договори оренди землі: № 094/09 від 24.11.2009 року, предмет якого являється надання в строкове платне користування земельної ділянки під розташування магазину -кафе, яка знаходиться у м. Боярка, вул. Магістральна, 6; № 093/09 від 24.11.2009 року, предметом якого являється надання в строкове платне користування земельної ділянки під розташування магазину -кафе, яка знаходиться у м. Боярка, вул. Хрещатик, 12а; № 807 від 15.08.2006 року предметом якого являється надання в строкове платне користування земельної ділянки під розташування павільйону, яка знаходиться у м. Боярка, вул. Шевченко, 80.

Як зазначив позивача, згодом на отриманих у строкову оренду земельних ділянках було збудовано об'єкти нерухомості, а саме: магазин-кафе за адресою м. Боярка, вул. Магістральна, 6; магазин-кафе за адресою м. Боярка, вул. Шевченка, 80а; магазин-кафе за адресою м. Боярка, вул. Хрещатик, 12а за відсутності необхідної дозвільної документації на виконання будівельних робіт, що в свою чергу не заперечується позивачем.

Згідно ст.5 Закону України «Про основи містобудування»від 16.11.1992р., ст.9 Закону України «Про архітектурну діяльність» від 20.05.1999 будівництво об'єкту нерухомості вимагає розробки і затвердження у встановленому порядку компетентними органами проекту його будівництва та отримання дозволів і узгоджень відповідних органів та служб на здійснення будівельних робіт.

Слід зазначити, що відповідно до п. 1 Порядку надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2009р. дозвіл на виконання будівельних робіт - документ, що засвідчує право замовника та підрядника на виконання підготовчих робіт і будівельних робіт з нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, підключення об'єкту будівництва до інженерних мереж та споруд. Виконання будівельних робіт без зазначеного дозволу забороняється.

Правове регулювання питань проектування об'єкта будівництва передбачає Закон України «Про архітектурну діяльність» від 20.05.1999р. №687-XIV.

Відповідно до ст. 1 цього Закону, об'єктами архітектурної діяльності (об'єктами архітектури) є будинки і споруди житлово-цивільного, комунального, промислового та іншого призначення, їх комплекси, об'єкти благоустрою, садово-паркової та ландшафтної архітектури, монументального і монументально-декоративного мистецтва, території (частини територій) адміністративно-територіальних одиниць і населених пунктів; а замовником вважається фізична або юридична особа, яка має у власності або у користуванні земельну ділянку, подала у встановленому законодавством порядку заяву (клопотання) щодо її забудови для здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об'єкта містобудування.

Згідно з ст. 4 Закону України «Про архітектурну діяльність» комплекс робіт, пов'язаних із створенням об'єкта архітектури включає, зокрема, виконання робочої документації для будівництва, а в разі виконання її або окремих її частин іншим виконавцем - здійснення авторського нагляду за таким виконанням; будівництво (нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт) та знесення об'єкта архітектури, архітектурно-будівельний контроль, технічний та авторський нагляди під час здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об'єкта містобудування; прийняття спорудженого об'єкта в експлуатацію.

Статтею 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» передбачено, що будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів у порядку, визначеному статтею 24 Закону України «Про планування і забудову територій».

Отже, звертаючись до господарського суду з позовом про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, позивач мав довести належними і допустимими доказами дотримання ним вимог зазначених норм щодо будівництва нерухомого майна, втім в порушення вимог ст.ст.32, 33 ГПК України вказане позивачем доведено не було, а матеріали справи не містять.

З огляду на те, що відповідно до ст.22 Закону України «Про основи містобудування» забудова земельних ділянок здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою та отримання дозволу на виконання будівельних робіт, а експлуатація об'єктів дозволяється після прийому їх державною технічною комісією (ст.18 цього Закону), судом першої інстанції не наведено будь-яких матеріально-правових норм на підтвердження висновку про визнання за позивачем права власності на спірне майно та не встановлено за допомогою належних засобів доказування чи прийняті споруджені об'єкти в експлуатацію державною технічною комісією саме як об'єкти нерухомості, також наведені обставини не отримали свого підтвердження під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

Дослідивши матеріали справи Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що спірні об'єкти були збудовані на земельних ділянках за відсутності належних дозволів та затверджених проектів, що унеможливлює визнання права власності за позивачем на спірні нерухомі у відповідності до приписів ст. 375, 376 ЦК України.

Таким чином враховуючи не доведення позивачем права власності на спірні нерухомі об'єкти, не подання доказів на підтвердження факту здійснення ним будівництва цих об'єктів та неотримання дозвільної документації на здійснення такого будівництва, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у позивача правових підстав для визнання за ним права власності на зазначені об'єкти.

Також, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на приписи процесуального закону, відповідно до яких особа звертається за захистом своїх прав або інтересів до осіб, які, на її переконання, ці права або інтереси порушують. Разом з тим, з рішення суду першої інстанції та матеріалів справи не вбачається яким чином Боярська міська рада, до якої позивачем пред'явлено позов, порушила права останнього.

Крім того, згідно з п.п. 1-3 Положення про державний архітектурно-будівельний контроль, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.11 №553, на Інспекцію державного архітектурно - будівельного контролю у Київській області покладається здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, у тому числі участь у встановленому порядку в роботі комісій з прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів.

З огляду на викладене, судова колегія погоджується з доводами прокурора про те, що спірні правовідносини стосуються обов'язків Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у Київській області, однак, судом першої інстанції не досліджено питання щодо прав та обов'язків Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у Київській області та залучення її до участі у справі в якості третьої особи, що є порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, апеляційна скарга заступника прокурора Київської області підлягає задоволенню, рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2012 року у справі № 21/108-11 скасуванню.

У відповідності до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

У зв'язку з задоволенням апеляційної скарги прокурора, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора Київської області задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2012 року у справі № 21/108-11 скасувати .

3. Прийняти нове рішення, яким:

В позові відмовити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Акваріус» (08150, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Молодіжна, 26, код ЄДРПОУ 24878865) в дохід державного бюджету України судові витрати у розмірі 536,50 грн. (п'ятсот тридцять шість гривень 50 коп.) за розгляд апеляційної скарги.

5. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду Київської області.

6. Матеріали справи № 21/108-12 повернути до Господарського суду Київської області.

7. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Тищенко О.В.

Судді Чорна Л.В.

Смірнова Л.Г.