Постанова

від 22.01.2013 по справі 2а-11910/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2013 року справа № 2а-11910/12/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Занаві»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Занаві» звернулось до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за результатами проведеної перевірки податковим органом встановлено порушення пп.7.2.8. п.7.2 та п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997, п.192.2 ст. 192, пп.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI зі змінами та доповненнями, та ст.ст.626, 629, 655,662,656, 658, 664, ст.303, п.1 ст. 215, п.2 ст.215, ст.228, частини 1 ст.216 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року №435-IV зі змінами та доповненнями та винесено податкове повідомлення-рішення від « 17» серпня 2012 р. за №0000672260, яким позивачеві донараховано податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 431 508,50 грн., а також пп.5.2.1 п.5.2. ст..5, пп. 5.3.9. п.5.3. ст..5, п.п.5.4.2. п.5.4. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.14.1.228 ст.14, п.138.2 ст.138, п.138.4 ст.138, пп.135.5.5 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України та винесено податкове повідомлення-рішення від 17.08.2012 №0000662260, яким позивачеві донараховано податкових зобов'язань у розмірі 22 695,00 грн. Встановлені порушення, як вважає позивач, не відповідає дійсним обставинам справи. У зв'язку з чим представник позивача просить позов задовольнити та скасувати податкові повідомлення-рішення.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, надано суду письмові пояснення, які мотивовано тим, що за результатами проведеної перевірки встановлено порушення пп.7.2.8. п.7.2 та п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.192.2 ст. 192, пп.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України та ст.ст.626, 629, 655,662,656, 658, 664, ст.303, п.1 ст. 215, п.2 ст.215, ст.228, ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України, що підтверджується актом перевірки, тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

Представник відповідача до суду не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи зазначена особа повідомлено належним чином, відповідно до вимог ст.ст.35, 37 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «ТД «Занаві» зареєстроване Оболонською районною у м.Києві державною адміністрацією 11.12.2008 за №106910200000242 та взяте на податковий облік ДПІ у Оболонському районі м.Києва 15.12.2008 за №12540.

ДПІ у Оболонському районі м.Києва ДПС на підставі наказу від 06.07.2012 №900, направлення 09.07.2012 №991 проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Торговий дім «Занаві» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.03.2009 по 30.04.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.03.2009 по 30.04.2012.

За результатами проведеної перевірки складено Акт №574/226-6/36291599 від 27.07.2012, яким встановлено порушення пп.7.2.8. п.7.2 та п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.192.2 ст. 192, пп.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України та ст.ст.626, 629, 655,662,656, 658, 664, ст.303, п.1 ст. 215, п.2 ст.215, ст.228, ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України.

На вказаний Акт позивачем надані заперечення. За результатами розгляду заперечень, податковим органом надано відповідь № 12587/10/22-605 від 14.08.2012 та винесено податкові повідомлення-рішення від 17.08.2012 за №0000672260, яким позивачеві донараховано податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 431 508,50 грн. та №0000662260 яким позивачеві донараховано податкових зобов'язань з податку на прибуток у розмірі 22 695,00 грн.

Як вбачається з акту перевірки підставою для завищення податкового кредиту з податку на додану вартість по наступним контрагентам: ТОВ «Астерія», ТОВ «Сейм Трейд», ТОВ «Лана» є виявленні відхилення при автоматизованому співставленні податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України; по ТОВ «Турін-Дніпро», ТОВ «Горіхова компанія «Альмонд» у зв'язку із неможливістю провести зустрічні перевірки вказаних контрагентів, та по ТОВ «Україна-Вояж» у зв'язку із корегуванням податкових зобов'язань.

Як свідчать обставини справи, між позивачем та ТОВ «Астерія», ТОВ «Сейм Трейд», ТОВ «Лана», ТОВ «Турін-Дніпро», ТОВ «Горіхова компанія «Альмонд», ТОВ «Україна-Вояж» укладено договори купівлі-продажу, а саме:

Договір купівлі-продажу від 03.01.2011 за № 03/01/11-1 із ТОВ «Турін-Дніпро»;

Договір №ДГ-0000077 від 01.01.2010 із ТОВ «Горіхова компанія «Альмонд»;

Договір купівлі-продажу №01/07/10-1 від 01.07.2012 із ПП «Сейм Трейд»;

Договір №01/07-10 купівлі-продажу товарів від 01.07.2010 із ТОВ «Астерія»;

Договір купівлі-продажу товарів №204 від 02.04.2012 із ТОВ «Україна-Вояж»;

Договір із ТОВ «Лана» був укладений у спрощений спосіб, шляхом виписки видаткових накладних та подальшої оплати отриманого товару.

Оскільки позивач здійснює господарську діяльність у сфері оптової торгівлі овочами та фруктами, то предметами, вище вказаних договорів було придбання овочів та фруктів, а щодо ТОВ «Україна-Вояж» - їх реалізація.

На виконання вище вказаних договорів виписані відповідні видаткові накладні на товар, що в подальшому використовувався позивачем у господарській діяльності. Копії вище вказаних договорів та видаткових накладних містяться в матеріалах справи.

ТОВ «Астерія», ТОВ «Сейм Трейд», ТОВ «Лана», ТОВ «Турін-Дніпро», ТОВ «Горіхова компанія «Альмонд», ТОВ «Україна-Вояж» були виписані відповідні податкові накладні, копії яких долучені до матеріалів справи, у зв'язку з чим у позивача виник податковий кредит на загальну суму 347420,00грн., який задекларовано в податкових деклараціях з податку на додану вартість та валові витрати, що відображені у деклараціях з податку на прибуток на загальну суму 21810,00грн.

Підставою для донарахувань податкових зобов'язань з податку на додану вартість по наступним контрагентам: ТОВ «Астерія», ТОВ «Сейм Трейд», ТОВ «Лана» послугували виявленні відхилення при автоматизованому співставленні податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України; по ТОВ «Турін-Дніпро», ТОВ «Горіхова компанія «Альмонд» у зв'язку із неможливістю провести зустрічні перевірки вказаних контрагентів, та по ТОВ «Україна-Вояж» у зв'язку із корегуванням податкових зобов'язань.

Підставою для донарахувань податкових зобов'язань із податку на прибуток по контрагентам ТОВ «Турін-Дніпро» та ТОВ «Горіхова компанія «Альмонд» нікчемність правочинів, за висновками відповідача, що викладені у акті та відповіді на запереченнях.

Однак, суд не може погодитись з позицією податкового органу, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: 1) невідповідністю його змісту вимогам закону; 2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; 3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст.234 ЦК України).

Оскільки відповідачем не надано належних доказів визнання укладених позивачем та ТОВ «Турін-Дніпро», ТОВ «Горіхова компанія «Альмонд» правочинів недійсними, посилання на його фіктивність є безпідставним та до уваги судом не береться.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Турін-Дніпро» та ТОВ «Горіхова компанія «Альмонд» правочинів.

Крім того, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Суб'єктами господарських правовідносин є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про безпідставність позиції відповідача щодо недійсності та нікчемності укладених позивачем з ТОВ «Турін-Дніпро» та ТОВ «Горіхова компанія «Альмонд» правочинів.

Крім того, акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемними правочинами, в чому саме, на думку відповідача, дані угоди порушують публічний порядок.

Щодо контрагентів ТОВ «Астерія», ТОВ «Сейм Трейд», ТОВ «Лана», підставою для донарахувань податкових зобов'язань із податку на додану вартість стали виявленні відхилення при автоматизованому співставленні податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України суд зазначає, що само по собі співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПА в розумінні наведених норм Закону про ПДВ не є підставою виникнення та нарахування податкових зобов'язань з ПДВ за відсутності обставин та первинних документів з наявністю яких цей закон пов'язує виникнення податкових зобов'язань, а отже нарахування зобов'язань за результатами «співставлення» не відповідає вимогам закону та є протиправним, а податкове повідомлення-рішення, ухвалене відповідачем за результатами такого «співставлення» є незаконними, тобто такими, що не відповідають наведеним вище вимогам Закону про ПДВ щодо підстав виникнення податкових зобов'язань.

Вирішуючи питання про реальність здійснення господарських операцій та використання позивачем придбаних у ТОВ «Астерія», ТОВ «Сейм Трейд», ТОВ «Лана», ТОВ «Турін-Дніпро», ТОВ «Горіхова компанія «Альмонд» товарів з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Як встановлено в Акті перевірки позивач фактично за період, що перевірявся, здійснював оптову торгівлю фруктами та овочами.

На підтвердження факту придбання товарів, а також реальності господарських операцій позивач надав в матеріали справи наступні документи: фотокопії договорів купівлі-продажу; фотокопії видаткових накладних; фотокопії сертифікатів відповідності; фотокопії податкових накладних; фотокопії банківських виписок про здійснення повної оплати за вказаними договорами.

Матеріали справи містять докази виконання умов договорів, а саме подальшу реалізацію придбаних товарів наступним контрагентам: ДП «Регіон-Маркет» (Договір 189 від 01.01.2010), ДП «Терра-Трейд» (Договір №266 від 01.01.2010), ДП «Сеть-Маркет» ( Договір №268 від 01.01.2010), ДП «Мережа-Трейд» (Договір №272 від 01.01.2010), ДП « Маркет-Плазо» (Договір №315 від 01.01.2010), ТОВ «Експансія» ( Договір поставки №348 від 14.09.2010)

Пункт 1.7. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» поняття податкового кредиту, як суми, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначеної згідно з Законом;

Пункт 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначає, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Тобто чітко визначено, що належним чином оформлена податкова накладна є достатньою підставою для включення сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Також варто зазначити, що нарахування санкцій можливе, як це передбачено абз.2 пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами (тобто податковими накладними), платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Аналогічні норми містить і чинний на сьогоднішній день Податковий кодекс України від 02.12.2010.

Відповідно до п.201.8 ст.201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу.

Згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Крім того, суд звертає увагу на те, що ТОВ «Астерія», ТОВ «Сейм Трейд», ТОВ «Лана», ТОВ «Турін-Дніпро», ТОВ «Горіхова компанія «Альмонд» видані податкові накладні в зв'язку з чим позивачем нараховано податковий кредит у відповідності та в порядку з чинним законодавством.

Товар придбаний у вказаних постачальників був повністю сплачений, що підтверджується банківськими виписками, що наявні в матеріалах справи.

Ні Закон України «Про податок на додану вартість», ні Податковий кодекс України, не ставлять в залежність віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту від сплати контрагентом податкового зобов'язання до бюджету та/або подачі контрагентом податкової декларації з ПДВ до органів ДПС, відсутність чи наявність підтвердження відомостей у Єдиному державному реєстрі, визнання органами ДПС податкової звітності чи ні.

Ні чинним законодавством України, ні законодавством попередніх років, на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки дотримання постачальниками товару/послуг вимог податкового законодавства зі сплати податкових зобов'язань до бюджету та декларування їх податкових зобов'язань по ПДВ; відсутність чи наявність підтвердження відомостей у Єдиному державному реєстрі, визнання органами ДПС податкової звітності чи ні.

Згідно ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не зобов'язаний нести відповідальність за правомірне включення до податкового кредиту сум ПДВ на підставі виписаних податкових накладних його контрагентами лише тому, що податкова звітність останніх не приймалася органами ДПС, або ж у контрагента не підтверджені відомості в ЄДР. Зазначені обставини жодним чином не впливають на неправомірність віднесення сум ПДВ до податкового кредиту Позивача.

Така ж правова позиція підтверджується і міжнародним законодавством.

Щодо донарахування податкового зобов'язання з ПДВ за квітень 2012 року у сумі 49 145грн., суд зазначає наступне період перевірки вказаний як з 01.03.2009 по 30.04.2012, що суперечить п.102.1. ст.102 Податкового кодексу України, згідно якої контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У даному випадку перевірці міг підлягати лише період з 01.03.2009 по 29.02.2012, що складав би саме 1095 днів.

Таким чином відповідачем порушено норму Податкового кодексу України щодо можливих строків самостійного визначення грошових зобов'язань.

Згідно п. 192.1 ст.192 Податкового кодексу України, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Відповідно до пп.192.1.1. п.192.1. ст.192 Податкового кодексу України якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то:

а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок коригування податку;

б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів/послуг.

Пункт 192.2. ст.192 Податкового кодексу України визначає, що норма пункту 192.1 цієї статті не поширюється на випадки, коли постачальник товарів/послуг не є платником податку на кінець звітного (податкового) періоду, в якому був проведений такий перерахунок.

Зменшення суми податкових зобов'язань платника податку - постачальника в разі зміни суми компенсації вартості товарів/послуг, наданих особам, що не були платниками цього податку на дату такого постачання, дозволяється лише при поверненні раніше поставлених товарів у власність постачальника з наданням отримувачу повної грошової компенсації їх вартості, у тому числі при перегляді цін, пов'язаних з гарантійною заміною товарів або низькоякісних товарів відповідно до закону або договору.

У даному випадку саме позивач був постачальником товарів, а не ТОВ «Україна Вояж».

Саме тому зменшення податкових зобов'язань позивачем на суму 49 145,39грн. є правомірним, а дані ,викладені у акті перевірки, свідчать про дослідженність вказаних взаємовідносин позивача із його контрагентом.

Щодо необґрунтованості донарахувань податку на прибуток, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

В свою чергу, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачає, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпунктом 14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пп.138.4, 138.6-138.9, пп.138.10.2-138.10.4 п.138.10, п.138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з п.138.5, п.138.5, п.138.10.5, 138.10.6 п.138.10, п.138.11, 138.12 цієї статті, п.140.1 ст.140 і ст.141 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 ст.138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Крім того, суд звертає увагу на правову позиція Вищого адміністративного суду України, яка викладена в листі від 02.06.2011 №742/11/13-11 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України».

Враховуючи викладене, керуючись внутрішнім переконанням, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованим та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст.9, 11, 69, 70, 71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби №0000672260 та №0000662260 від 17.08.2012.

Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 2146 (дві тисячі сто сорок шість ) грн. 00коп. на користь ТОВ «ТД «Занаві» (код ЄДРПОУ 36291599, юридична адреса: 04214, м. Київ, вул. Героїв Дніпра, 34) за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби (ідентифікаційний код 26088825, адреса: 04213, м. Київ, пр-т Героїв Сталінграда, 58) за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.М. Клименчук