Ухвала

від 25.06.2013 по справі 2а-11910/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-11910/12/2670( у 2-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Клименчук Н.М Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

25 червня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Василенка Я.М.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Занаві» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2012 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Занаві» звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби, в якому просив визнати неправомірним та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 17 серпня 2012 року № 0000672260 про збільшення ТОВ «Торговий дім «Занаві» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 431 508,50 грн. (у тому числі штрафні (фінансові) санкції в сумі 84 088,50 грн.) та від 17 серпня 2012 року № 0000662260 про збільшення ТОВ «Торговий дім «Занаві» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 22 695,00 грн. (у тому числі штрафні (фінансові) санкції в сумі 885,00 грн.).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2013 року даний позов задоволено.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні вимог даного позову.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до частини 4 статті 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно статті 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «ТД «Занаві» зареєстроване Оболонською районною у м.Києві державною адміністрацією 11.12.2008р. як юридична особа за №106910200000242 та з 15.12.2008р. перебуває на податковому обліку в ДПІ у Оболонському районі м.Києва за №12540.

На підставі наказу від 06.07.2012 №900 та направлення від 09.07.2012 №991, службовими особами відповідача в період з 09.07.2012 року ро 20.07.2012 року та з 23.07.2012 року по 27.07.2012 року було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Торговий дім «Занаві» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.03.2009 р. по 30.04.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.03.2009 р. по 30.04.2012 р.

За результатами перевірки відповідачем було складено Акт №574/226-6/36291599 від 27.07.2012 р., яким встановлено порушення позивачем вимог пп.7.2.8. п.7.2 та п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.192.2 ст. 192, пп.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України та ст.ст.626, 629, 655,662,656, 658, 664, ст.303, п.1 ст. 215, п.2 ст.215, ст.228, ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України.

На вказаний Акт перевірки позивачем були надані заперечення, за результатами розгляду яких податковим органом було надано відповідь № 12587/10/22-605 від 14.08.2012 та винесено податкові повідомлення-рішення від 17.08.2012 за №0000672260, яким позивачу донараховано податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 431 508,50 грн. та №0000662260, яким донараховано податкових зобов'язань з податку на прибуток у розмірі 22 695,00 грн.

Позивач не погоджується з податковими повідомленнями-рішеннями відповідача та обґрунтовує свої доводи тим, що ані Закон України «Про податок на додану вартість», ані інші нормативно-правові акти не ставлять в залежність вінесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту від сплати контрагентом податкового зобов'язання до бюджету та (або) подачі ним податкової декларації з ПДВ до органів ДПС.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків, врегульовано п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п.п.7.7.1 п.7.7. ст.7 названого Закону (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

В силу вимог пп.7.4.5 п.7.4 цієї ж статті Закону (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до податкового кредиту з ПДВ. Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару (послуги) мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Астерія», ТОВ «Сейм Трейд», ТОВ «Лана», ТОВ «Турін-Дніпро», ТОВ «Горіхова компанія «Альмонд», ТОВ «Україна-Вояж» було укладено наступні договори купівлі-продажу:

Договір купівлі-продажу від 03.01.2011 за № 03/01/11-1 із ТОВ «Турін-Дніпро»;

Договір №ДГ-0000077 від 01.01.2010 із ТОВ «Горіхова компанія «Альмонд»;

Договір купівлі-продажу №01/07/10-1 від 01.07.2012 із ПП «Сейм Трейд»;

Договір №01/07-10 купівлі-продажу товарів від 01.07.2010 із ТОВ «Астерія»;

Договір купівлі-продажу товарів №204 від 02.04.2012 із ТОВ «Україна-Вояж»;

Договір із ТОВ «Лана» був укладений у спрощений спосіб, шляхом виписки видаткових накладних та подальшої оплати отриманого товару.

Оскільки позивач здійснює господарську діяльність у сфері оптової торгівлі овочами та фруктами, то предметами вищевказаних договорів було придбання овочів та фруктів, а щодо ТОВ «Україна-Вояж» - їх реалізація.

На виконання вказаних договорів були виписані відповідні видаткові накладні на товар, що в подальшому використовувався позивачем в господарській діяльності. Копії зазначених договорів та видаткових накладних містяться в матеріалах даної справи.

ТОВ «Астерія», ТОВ «Сейм Трейд», ТОВ «Лана», ТОВ «Турін-Дніпро», ТОВ «Горіхова компанія «Альмонд», ТОВ «Україна-Вояж» були виписані відповідні податкові накладні, внаслідок чого у позивача виник податковий кредит на загальну суму 347 420,00грн., який було задекларовано в податкових деклараціях з податку на додану вартість та валові витрати, що відображені у деклараціях з податку на прибуток на загальну суму 21 810,00 грн.

Підставою для донарахувань податкових зобов'язань з податку на додану вартість по контрагентам ТОВ «Астерія», ТОВ «Сейм Трейд», ТОВ «Лана» слугували виявлені відхилення при автоматизованому співставленні податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України; по ТОВ «Турін-Дніпро», ТОВ «Горіхова компанія «Альмонд» у зв'язку із неможливістю проведення зустрічних перевірок вказаних контрагентів, а по ТОВ «Україна-Вояж» у зв'язку із корегуванням податкових зобов'язань.

На думку відповідача, підставою для донарахувань податкових зобов'язань із податку на прибуток по контрагентам ТОВ «Турін-Дніпро» та ТОВ «Горіхова компанія «Альмонд» стала нікчемність укладених ними правочинів.

Однак, як було вірно встановлено судом першої інстанції, висновками акту перевірки не було встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог чинного законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту (п.7.4, п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»), що свою чергу позбавляло б остатнього права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій з постачальниками по ланцюгу постачання до виробника.

Відповідно до п.п.7.7.4. п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Із змісту пункту 1.8 ст. 1 названого Закону вбачається, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою у випадках, визначених цим Законом. Нормами Закону України «Про податок на додану вартість» не передбачено прямого обов'язку покупця товару - платника податку сплачувати нарахований йому продавцем у складі ціни товару ПДВ безпосередньо до державного бюджету. Тому доводи податкового органу щодо обов'язку платника податку - покупця товару доводити надмірну сплату ПДВ саме до державного бюджету, є такими, що не відповідають законодавчо встановленому механізму справляння цього виду податку.

Крім цього, судова колегія суддів вважає за необхідне також зазначити, що порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та заявлення бюджетного відшкодування.

Платник податку на додану вартість (покупець товарів (робіт, послуг)) не має в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагентів по ланцюгу до кінцевого виробника, зокрема, за несплату ними відповідних сум податку на додану вартість до Державного бюджету України.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому, такі висновки не можуть ґрунтуватись на припущеннях, а можуть ґрунтуватись лише на належних та достатніх доказах, які одержані з дотриманням закону.

Право платника податків на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування не ставиться в залежність від проведення зустрічних перевірок контрагентів платника по всьому ланцюгу до кінцевого виробника.

Отже, аналізуючи наведені вище норми діючого законодавства та зважаючи на обставини даної справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для збільнення ТОВ «Торговий дім «Занаві» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 347 420,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 84 088,50 грн.

Що стосується доводів податкового органу про порушення позивачем приписів пп. 7.2.8 п. 7.2 та п. 7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» то суд першої інстанції вірно визначився з їх необґрунтованістю, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), платники податку повинні вести окремий облік з продажу та придбання щодо операцій, що підлягають оподаткуванню за ставкою 20 відсотків та звільнених від оподаткування; операцій, вартість яких не включається до складу валових витрат виробництва (обігу) або не підлягає амортизації, ввізних (імпортних) та вивізних (експортних) операцій. Зазначений облік ведеться в спеціальних книгах, форма і порядок заповнення яких встановлюються центральним органом державної податкової служби України.

Із системного аналізу положень п. 1.7 ст. 1 підпунктів 7.2.3, 7.2.8. 7.4.1, та 7.4.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), випливає, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Таким чином, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Так, в матеріалах справи містяться належним чином засвідчені податкові накладні, на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит та встановлено, що вказані первинні документи, наявність яких є обов'язковою при формуванні податкового кредиту, у повній мірі відповідають вимогам чинного законодавства.

У зв'язку з цим, колегія суддів не вбачає порушення позивачем вимог пп.7.2.8. п.7.2 та п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» при формуванні ним податкового кредиту за перевіряємий період.

Що стосується висновків податкового органу про порушення позивачем вимог п.192.2 ст. 192, пп.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до ст. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Разом з тим, Відповідно до п.192.1 ст.192 ПК України якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Згідно п.192.2. ст.192 ПК України норма пункту 192.1 цієї статті не поширюється на випадки, коли постачальник товарів/послуг не є платником податку на кінець звітного (податкового) періоду, в якому був проведений такий перерахунок.

Якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то: постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за результатами податкового періоду, протягом якого було проведено такий перерахунок, та надсилає покупцю розрахунок коригування податку (п.п. «а» п.п.192.1 ст.192 ПК України); отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду у разі, якщо він зареєстрований як платник ПДВ на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів/послуг (п.п. «б» п.п.192.1 ст.192 ПК України).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що коригування податкових зобов'язань може відбуватися лише у постачальника, який зареєстрований платником ПДВ.

Поряд з цим, абзацом 2 п.192.2 ст.192 ПК України передбачено, що зменшення суми податкових зобов'язань постачальника у разі зміни суми компенсації вартості товарів/послуг, наданих особам, які не були платниками цього податку, дозволяється лише при поверненні раніше поставлених товарів у власність постачальника з наданням отримувачу повної грошової компенсації їх вартості, у тому числі при перегляді цін, пов'язаних з гарантійною заміною товарів або низькоякісних товарів відповідно до закону або договору.

Таким чином, лише при обов'язковому одночасному виконанні двох умов - повернення товарів та надання повної грошової компенсації їх вартості - може відбуватися коригування податкових зобов'язань у разі зміни суми компенсації вартості товарів/послуг, поставлених неплатникам ПДВ. У випадку повернення передоплати ПК України зобов'язує продавця зменшити суму податкових зобов'язань за результатами податкового періоду, протягом якого передоплата була повернута, та надіслати отримувачу розрахунок коригування. У такому випадку постачальник - платник ПДВ має право виписати розрахунок коригування до податкової накладної за зменшити нараховану суму податкових зобов'язань з ПДВ. При цьому, обидва примірники розрахунку коригування залишаються у продавця без підпису покупця - неплатника ПДВ.

Як було вірно зазначено судом першої інстанції, висновки податкового органу щодо безпідставного включення позивачем витрат по операціях з ТОВ «Астерія», ТОВ «Сейм Трейд», ТОВ «Лана», ТОВ «Турін-Дніпро», ТОВ «Горіхова компанія «Альмонд», ТОВ «Україна-Вояж» до складу валових та ПДВ по цих операціях до складу податкового кредиту ґрунтуються на тому, що укладені з даними контрагентами угоди не мали на меті настання реальних правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами, що на думку податкового органу свідчить про їх нікчемність.

Відповідно до ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г)податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; й) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст.201 ПК України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 ст.201 ПК України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п. 201.6 ст.201 ПК України).

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

В свою чергу, згідно з ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналізуючи норми діючого законодавства, що регулює спірні правовідносини, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що позивачем належними первинними документами доведено факт виконання зобов'язань за договорами з ТОВ «Астерія», ТОВ «Сейм Трейд», ТОВ «Лана», ТОВ «Турін-Дніпро», ТОВ «Горіхова компанія «Альмонд», ТОВ «Україна-Вояж», зокрема, прийнято товар та сплачено за нього грошові кошти. Наявні в матеріалах справи податкові та видаткові накладні містять всі необхідні реквізити, підписані уповноваженими особами, підписи завірені відповідними печатками підприємств, тобто відповідають вимогам п. 201.1 та 201.7 ст. 201 Кодексу, що свідчить про реальність господарських операцій. Позивач та його контрагенти на момент здійснення вказаних господарських операцій були платниками ПДВ, що сторонами не заперечується. Таким чином, відповідно до зазначених норм, з моменту отримання товару, оплати коштів за нього та отримання ТОВ податкових накладних від контрагентів у позивача виникло право на віднесення ПДВ по цим операціям до складу свого податкового кредиту.

Відповідачем не надано до суду належних доказів, які б підтверджували відомості, викладені в акті перевірки. Крім цього, сам по собі акт перевірки є лише документом, що фіксує обставини, встановлені під час проведення перевірки, та не містить у собі доказової бази щодо виявлених у ході перевірки обставин, які повинні підтверджуватись первинними документами.

Між тим, чинним законодавством України не визначені норми необхідних умов для здійснення того чи іншого виду господарської діяльності, у зв'язку з чим висновок щодо відсутності таких умов має оціночний характер, що базується на припущенні.

Що стосується висновків податкового органу про порушення позивачем вимог ст.ст. 626, 629, 655,662,656, 658, 664, ст.303, п.1 ст. 215, п.2 ст.215, ст.228, ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України при укладенні ним правочинів, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», встановлено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Положенням статті 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Разом з тим, цією нормою прямо не встановлена недійсність (нікчемність) угод, які не відповідають вищевказаним вимогам, у зв'язку з чим така угода не є нікчемною, а є оспорюваним правочином.

Враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, вказуючи на нікчемність правочинів, укладениз позивачем з контрагентами ТОВ «Астерія», ТОВ «Сейм Трейд», ТОВ «Лана», ТОВ «Турін-Дніпро», ТОВ «Горіхова компанія «Альмонд», ТОВ «Україна-Вояж» , суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності укладених позивачем правочинів, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість та незаконність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача.

Крім того, як було вірно зазначено судом першої інстанції, правовідносини між позивачем та його контрагентами не були безтоварними, а укладались з метою реального настання позитивних наслідків для обох сторін, за ними реально було отримано матеріальні цінності та перераховано грошові кошти.

За таких обставин, заявлені позивачем вимоги колегія суддів знаходить обґрунтованими та такими що підлягають до задоволення.

Апелянтом не було надано доказів на підтвердження заявлених ним вимог, а тому доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк Я.М. Василенко

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Василенко Я.М.