Ухвала

від 15.01.2013 по справі 2а-1870/6294/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2013 р.Справа № 2а-1870/6294/12 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.

представника позивача Волохової В.О.

представника відповідача Шаповаленка Р.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2012р. по справі № 2а-1870/6294/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт-сервіс"

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Комфорт-сервіс», звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення - рішення від 07.07.2012 року № 0000342230/26941, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 251942,00 грн. та нараховано штрафних санкцій на суму 62985,50 грн.; від 07.07.2012 року № 0000352230/26943, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 201554 грн. та нараховано штрафних санкцій на суму 50388,50 грн.; стягнути з Державного бюджету України 2146,00 грн. в рахунок відшкодування судових витрат.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2012 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт-сервіс" - задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах від 07 липня 2012 року № 0000342230/26941 , яким збільшено товариству з обмеженою відповідальністю "Комфорт-сервіс" суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 251942,00 грн. та нараховано штрафних санкцій на суму 62985,50 грн.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах від 07 липня 2012 року № 0000352230/26943 , яким збільшено товариству з обмеженою відповідальністю "Комфорт-сервіс" суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 201554 грн. та нараховано штрафних санкцій на суму 50388,50 грн.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт-сервіс" 2146,00 грн. в рахунок відшкодування судових витрат.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п 7.5.1 п. 7.5 ст. 7, пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 228, п. 2, п. 1 ст. 215, ч. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Державною податковою інспекцією у м. Сумах проведено позапланову виїзну перевірку товариству з обмеженою відповідальністю "Комфорт-сервіс" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року.

За наслідками перевірки складено акт № 1402/2230/31651281/28 від 18 травня 2012 року, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем:

- п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 р., а також ст. 228, п. 1, 2 ст. 215, ч. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України щодо загальних вимог додержання яких є необхідним для чинності правочину, в результаті чого занижено податок на прибуток всього на суму 251 942 грн., у тому числі за 3 квартал 2010 року на суму 251 942 грн., в результаті допущених порушень податкового законодавства, які відображено в п. 3.1.2 розділу 3 акта перевірки;

- пп. 7.2.3. п. 7.2., пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року, зі змінами та доповненнями, а також ч. 1, ч. 2 ст. 228, п. 2, п. 1 ст. 215, ч. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України щодо загальних вимог додержання яких є необхідним для чинності правочину, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на суму 201 554 грн., у тому числі у вересні 2010 року на суму 201 554 грн. ( а.с. 15-58).

На підставі висновків акту перевірки, 07 липня 2012 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000342230/26941, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 251 942, 00 грн. та нараховано штрафних санкцій у сумі 62 985,50 грн. та № 0000352230/26943, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 201 554,00 грн. ( а.с.13, 14).

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з дотримання позивачем передбачених законом умов для формування валових витрат та податкового кредиту.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень з порушенням приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що стало обґрунтованою підставою для їх скасування.

Колегія суддів погоджується з такими висновками податкового органу враховуючи наступне.

Положеннями пункту 5.1. статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" 28.12.1994, № 334/94-ВР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) визначено валові витрати виробництва та обігу (валові витрати) як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Виходячи зі змісту абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Ведення господарських операцій фіксуються та підтверджуються первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Крім того, згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (чинного на момент виникнення та реалізації спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" зазначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до п.6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30 травня 1997 р. №165 податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податків, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Згідно підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку в разі продажу товарів (робіт, послуг) покупцю на його вимогу.

Відповідно до п.п.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з підпунктом 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 ЗУ "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Ведення господарських операцій фіксуються та підтверджуються первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Матеріалами справи встановлено, що 01.07.2010 року між ТОВ "Комфорт-сервіс" ( у якості Покупця) та ТОВ "Компанія Техноторг" ( у якості Постачальника) укладено договір поставки № 0107/10-1, згідно умов якого, Постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - Покупцеві товар (товари), а Покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Факт виконання умов зазначеного договору підтверджується наданими позивачем до матеріалів справи копіями первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, а саме: податковими накладними № 1093 від 01.09.2010 року, сума ПДВ 45 616,02 грн., № 1094 від 01.09.2010 року на суму 76 740,53 грн., ( т. 1, а.с.94, 95), видатковими накладними № 1093 від 01.09.2010 р. на загальну суму з ПДВ 460443,18 грн. та № 1094 від 01.09.2010 р. на загальну суму з ПДВ у розмірі 2733696.14 грн., специфікацією від 01.07.2010 р., товарно-транспортною накладною від 02.09.2012 року ( т. 1, а.с. 80, 83, 84, 92-93),

Оплата за придбаний у ТОВ "Компанія Техноторг" товар здійснювалась безготівковим розрахунком згідно платіжних доручень № 509 від 14.09.2010 р., № 523 від 22.09.2010 р., № 560 від 07.10.2010 р., № 573 від 11.10.2010 р., № № 599, 600 від 18.10.2010 р., № 605 від 21.10.2010 р., № 632 від 28.10.2010 р., № 662 від 09.11.2010 р.

Позивач використав товар, придбаний у ТОВ "Компанія Техноторг", для здійснення своєї господарської діяльності, зокрема, частину товару на суму 270800,68 грн. продано у вересні 2010 року ПАТ "Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування", Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Папірус", Товариству з обмеженою відповідальністю "Сумський машинобудівний завод", товариству з обмеженою відповідальністю Фірма "Орбіта", ФОП ОСОБА_3, що підтверджується видатковими накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей ( а.с. 96-109). Частину товару на суму 463 338,64 грн. було змонтовано позивачем згідно договорів підряду: № 2107/10-01 від 21 липня 2010 року, укладеного з акціонерним товариством "Технологія", № 05009001 від 21 вересня 2010 року, укладеного з Чернеччанською сільською радою, № К 1406-01 від 14 червня 2010 року, укладеного з ТОВ "Вотекс-спецмонтаж-плюс", деяка частина товару була використана під час виконання договору субпідряду № К 10.09-01 від 10 вересня 2010 року , укладеного з ВАТ "Сумбуд" та додаткової угоди № 1 до договору субпідряду № К 10.09-01 від 10 вересня 2010 року. Виконання цих договорів підтверджується також довідками про вартість виконаних робіт, актами приймання виконаних робіт ( а.с. 110-171).

Крім того, 01.09.2010 року між ТОВ "Комфорт-сервіс" ( у якості Підрядника) та ТОВ "За-Стройбут" ( у якості Субпідрядника) укладено договір підряду № В 0109-01, згідно умов якого Субпідрядник виконує в порядку та на умовах, встановлених даним Договором, за завданням Підрядника на свій ризик та зі своїх матеріалів роботи монтажу автоматики для системи вентиляції на об'єкті Банківський інститут НБУ в м. Севастополь, що розташований за адресою: м. Севастополь, вул. Паркова, дім 6 (надалі - Об'єкт), а Підрядник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти, виконати Субпідрядником роботи, та оплатити їх.

Виконання договору підряду підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2010 року на суму 475 183,20 грн. (а.с. 178-180). Право ТОВ "Комфорт-сервіс" на віднесення суми 79 197,20 грн. до складу податкового кредиту виникло на підставі виданої ТОВ "За-Стройбут" належним чином оформленої податкової накладної від 30.09.2010 року (а.с.181).

Вартість виконаних підрядних робіт підтверджується довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за вересень 2010 року на суму 475 183,20 грн. ( а.с. 176-177).

Отже, колегія суддів зазначає, що оформлені сторонами договорів поставки та підряду первинні документи відповідають вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкові накладні - вимогам п.п.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що господарські операції за договором поставки № 0107/10-1 від 01.07.2010 року, укладеним між позивачем та ТОВ "Компанія Техноторг", а також за договором підряду № В 0109-01 від 01.09.2010 року, укладеним між позивачем та ТОВ "За-Стройбут" повністю підтверджені відповідними первинними документами.

Разом із тим, податковим органом зроблено висновок про нікчемність правочинів, укладених позивачем з ТОВ "Компанія Техноторг" та ТОВ "За-Стройбут".

В обґрунтування даного висновку податковий орган посилається на те, що за даними інформаційної бази "Контрагенти" сума податкових зобов'язань по ПДВ ТОВ "Компанія Техноторг" становить 0 грн., а підтвердити взаємовідносини між позивачем та ТОВ "Компанія Техноторг" не має можливості, так як дане підприємство ліквідовано за місцем реєстрації 04.04.2012 року.

Крім того, у відповідності до акту перевірки ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська від 04.08.2011 року № 1321/231/36906548 за період з 01.01.2010 року по 30.09.2010 року, який надійшов до ДПІ у м. Суми, не підтверджено взаємовідносини між ТОВ "За-Стройбуд" та ТОВ "Комфорт-Сервіс", зокрема, не знаходження ТОВ "За-Стройбут" за юридичною адресою, відсутність трудових ресурсів, складських приміщень, виробничої потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

Між тим, посилання відповідача в акті перевірки в обґрунтування висновку щодо неправомірного формування валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ "Компанія Техноторг" не може свідчити про неможливість фактичної поставки товару ТОВ "Компанія Техноторг", оскільки такі обставини не підтверджені належними доказами; фактів невідображення контрагентом позивача у податковому обліку відомостей за фінансово-господарськими операціями у відповідності до чинного законодавства відповідачем не висвітлено; спрямованість спірного правочину на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а саме: договором поставки № 0107/10-1 від 01 липня 2010 року ( а.с. 74-81), видатковими накладні № 1093 від 01.09.2010 року та № 1094 від 01.09.2010 року ( а.с. 82-83,84), банківськими виписками з рахунку позивача про оплату товару ( а.с.85-91) на загальну суму 734139,30 грн., товарно-транспортною накладною від 02 вересня 2010 року ( а.с. 92-93).

З приводу викладеного в акті судження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочину, укладеного між позивачем та ТОВ "За-Стройбут", колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06 листопада 2009 року перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Доказів, які свідчили б про те, що зміст договорів не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, відповідачем не надано, та не встановлено судами як першої, так і апеляційної інстанцій.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Таким чином, не можуть бути безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагента позивача або результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Слід відмітити, що як позивач, так і вищевказаний контрагент позивача на час здійснення спірних господарських операцій були зареєстровані як юридичні особи-суб`єкти підприємницької діяльності, що не заперечується відповідачем по справі, тобто, як позивач, так і його контрагент мав відповідний обсяг цивільної право - та дієздатності, а також обсяг прав як платника ПДВ для укладення спірних договорів.

Окрім цього, податковий орган не довів суду належними та достатніми доказами, що досліджені первинні документи, складені за наслідками здійснення господарських операцій, не відповідають дійсності, що укладення договорів не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків, а також, що договори укладено з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Таких доказів до суду першої та апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Відповідачем в акті перевірки не наведено доказів: неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників; відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції; відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін правочину; отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб; отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

Таким чином, відповідачем по справі не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Наявні в матеріалах судової справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надано.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що під час проведення перевірки відповідачем досліджувались первинні документи ТОВ "За-Стройбут" на підтвердження реальності здійснених правочинів, натомість, усі документи, що підтверджують обставини здійснення зазначеним підприємством господарської діяльності в розрізі відносин з позивачем, наявні в матеріалах справи.

Також матеріали справи не містять податкових повідомлень-рішень, якими б ТОВ "За-Стройбут" були визначені податкові зобов'язання чи застосовані штрафні (фінансові) санкції за наслідками здійснення господарської операції з позивачем у справі.

Згідно п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У відповідності до п. 5. 2. Порядку № 984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожними відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово - господарської діяльності та господарську операцію, в результаті якої здійснено порушення.

Колегія суддів зауважує, що відповідачем в акті перевірки висновок про відсутність реального здійснення господарських операцій позивачем з ТОВ "За-Стройбут" та ТОВ "Компанія Техноторг" викладено без висвітлення конкретних обставин господарських операцій, які свідчать про неможливість факту їх здійснення, та без посилання на будь-які первинні документи, в зв`язку з чим, колегія суддів вважає такий висновок ДПІ таким, що зроблений з порушенням вимог Порядку № 984.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно ч. 2 ст.161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Так, 31.01.2011р. Верховним Судом України винесена постанова у справі у за позовом Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

В рішенні Верховного суду України по цій справі зазначено, що у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі N 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі N 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, факти вказаних в акті перевірки № 1402/2230/31651281/28 від 18 травня 2012 року порушень та правомірність винесених податкових повідомлень-рішень від 07.07.2012 року № 0000342230/26941 та № 0000352230/26943 належним чином не довів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкові повідомлення-рішення від 07.07.2012 року № 0000342230/26941 та № 0000352230/26943, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовна вимога про скасування таких рішень є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2012р. по справі № 2а-1870/6294/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В. Судді (підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.

Повний текст ухвали виготовлений 21.01.2013 р.