Рішення

від 12.12.2012 по справі 2-1623/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц/0590/11498/2012 головуючий в I інстанції Руденко Л.М.

Категорія 2 суддя доповідач Безрученко Ю.О.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2012 року м. Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі:

Головуючого судді Краснощокової Н.С.

суддів Безрученко Ю.О., Папоян В.В.

при секретарі Забавіній М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Донбасенерго» в особі структурної одиниці Слов'янська теплова електрична станція, Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» м. Слов'янська про визнання наказу про приватизацію житлового приміщення незаконним, визнання свідоцтва про право власності на житло недійсним та виключення з реєстру прав власності на нерухоме майно, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, треті особи ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства «Донбасенерго» в особі структурної одиниці Слов'янська теплова електрична станція про визнання особи такою, яка втратила право користування жилим приміщенням за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Слов'янського міськрайонного суду від 10 жовтня 2012 року,

В С Т А Н О В И В:

28 травня 2012 року ОСОБА_1 звернувся із зазначеним позовом до суду. Свої вимоги обґрунтував тим, що він, 1985 року народження, з народження проживав разом із матір'ю. Його матір ОСОБА_2 була зареєстрована з його бабкою ОСОБА_4 та дідом ОСОБА_5 в квартирі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. В 1995 році він вибув до школи-інтернату, де навчався включно до 25 лютого 2000 року. А 24 січня 2001 року був зареєстрований за цієї адресою. З 1995 року по 2000 рік за ним зберігалося право на це жиле приміщення. В 1996 році його матір була знята з реєстраційного обліку та в 1998 році ОСОБА_4 та ОСОБА_5 приватизували на двох квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. Його ж право було порушено та не враховано на час приватизації цієї квартири, про що він впізнав, коли відповідачі стали чинити перешкоди в користуванні зазначеною квартири після смерті діда, коли він звернувся до нотаріуса 17 квітня 2012 року. Тому вважав строк позовної давності не пропущено. У зв'язку з чим просив визнати Наказ №346 від 08 грудня 19998 року Слов'янської районного електричної станції (в теперішній час назва Структурна одиниця ПАТ «Донбасенерго» Слов'янська теплова електрична станція) про приватизацію житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1. Визнати свідоцтво про право власності на зазначене житлове приміщення від 29 грудня 1998 року, виданого ОСОБА_5 та ОСОБА_4 недійсним. Зобов'язати КП «БТІ м. Слов'янська» виключити з реєстру прав власності на нерухоме майно свідоцтво про право власності на зазначене житлове приміщення. Накласти заборону Державному нотаріусу Миколаївської Державної нотаріальної контори на видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на спірне житлове приміщення. Витребувати з Миколаївської державної нотаріальної контори Донецької області довідку про рух спадкової справи №6/2012, яка буда заведена після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

30 липня 2012 року в судовому засіданні позивач уточнив позовні вимоги та просив визнати Наказ №346 від 08 грудня 1998 року Слов'янської районного електричної станції (в теперішній час назва Структурна одиниця ПАТ «Донбасенерго» Слов'янська теплова електрична станція) про приватизацію житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1. незаконним. Визнати свідоцтво про право власності на зазначене житлове приміщення від 29 грудня 1998 року, виданого ОСОБА_5 та ОСОБА_4 недійсним. Зобов'язати КП «БТІ м. Слов'янська» виключити з реєстру прав власності на нерухоме майно свідоцтво про право власності на зазначене житлове приміщення.

20 червня 2012 року до суду із зустрічним позовом про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням звернулась ОСОБА_3, посилаючись на те, що ОСОБА_1 з 11 лютого 1995 року по 25 лютого 2000 року не проживав в спірній квартирі, у зв'язку з навчанням в дитячому учбовому закладі, в даний період часу за ним зберігалося право користування спірною квартирою. Проте Наказ про приватизацію спірної квартири винесений згідно норм законодавства, які діяли на момент винесення Наказу, тобто до внесення 02 березня 2000 року змін до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Спірна квартира до 2001 року не була місцем постійного проживання ОСОБА_1 Більш того, ОСОБА_1 за своєю волею вибув з даної квартири та на теперішній час з сім'єю проживає за іншою адресою. Тобто перешкод в користуванні квартирою ОСОБА_1 ніхто не чинив. У зв'язку з чим просила визнати ОСОБА_1 особою, яка втратила право користування спірною квартирою, відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог, вирішити питання щодо розподілу судових витрат та стягнути витрати на правову допомогу в сумі 2 000 грн.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду від 10 жовтня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано свідоцтво про право власності на житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 від 29 грудня 1998 року, виданого ОСОБА_5 та ОСОБА_4 Слов'янською державною районною електричною станцією (в теперішній час назва Структурна одиниця ПАТ «Донбасенерго» Слов'янська теплова електрична станція) - частково недійсним. Інші позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Не погодившись з таким рішенням ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, яке постановлено в порушення норм процесуального і матеріального права, та постановити нове, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, а її вимоги за зустрічним позовом задовольнити.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_3 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

В судове засідання апеляційного суду ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_6, діючий на підставі договору, не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином відповідно до розписки (а.с.247), відповідно до заяви від 05 грудня 2012 року просив розглядати без його участі, в задоволенні апеляційної скарги відмовити (а.с.184), що не перешкоджає розгляду справи відповідно до ст. 305 ЦПК України.

В судове засідання апеляційного суду ОСОБА_2 повторно не з'явилась, про час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином листом і судовою повісткою, відповідно до заяви просила розглянути справу у її відсутність (а.с.255-257), що не перешкоджає розгляду справи відповідно до ст. 305 ЦПК України.

В судове засідання апеляційного суду представник ПАТ «Донбасенерго» не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином листом і телефонограмами №№ 10061, 10063, зареєстрованими у відповідному порядку 06 грудня 2012, відповідно до заяви просили справу розглянути у відсутність їх представника (а.с. 248, 250-251, 258-262), що не перешкоджає розгляду справи відповідно до ст. 305 ЦПК України.

В судове засідання апеляційного суду представник КП «БТІ м. Слов'янська» не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином листом і телефонограмою №10062, зареєстрованою у відповідному порядку 06 грудня 2012 року, відповідно до заяви просили розглянути у їх відсутність (а.с. 249, 251), що не перешкоджає розгляду справи відповідно до ст. 305 ЦПК України.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції при частковому задоволенні позову ОСОБА_1 виходив з того, що він як неповнолітній член сім'ї власників спірної квартири мав право на приватизацію. Не зважаючи на те, що його щодо отримання права власності на приватизацію частки квартири були порушені, Наказ про приватизацію спірного житла був виданий законно, оскільки подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4 скористались своїм правом на приватизацію, подавши до відповідного органу заяву про приватизацію. Проте при видачі свідоцтва про право власності не враховано кількість осіб, яким підлягає видача такого свідоцтва та невірно вказано частки приватизованої квартири. В задоволенні зустрічного позову відмовлено з огляду на те, що ОСОБА_1 з дня свого народження мешкає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, власники квартири з заявою про зняття його з реєстрації не звертались.

Згідно зі ст. 213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до положень ст. 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Проте з таким висновком суду першої інстанції повністю погодитися не можна.

Судом першої інстанції установлено і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1, 1985 року народження, з народження проживав разом із матір'ю ОСОБА_2, яка була зареєстрована з його бабкою ОСОБА_4 та дідом ОСОБА_5 в квартирі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Подружжя ОСОБА_5 i ОСОБА_4 набули право власності на квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про право власності від 29.12.1998 року, виданого СО Слов'янською тепловою електричною станцією ПАТ "Донбасенерго" відповідно до Наказу 346 від 08 грудня 1998 року.

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є дітьми та спадкоємцями подружжя ОСОБА_5 i ОСОБА_4

11 лютого 1995 року позивач вибув до школи-інтернату, де навчався включно до 25 лютого 2000 року. 06 серпня 1996 року ОСОБА_2 була знята з реєстраційного обліку в квартирі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_5 i ОСОБА_4 на час виникнення спору є померлими. Цей факт сторонами не оспорював ся, а тому не підлягає доказуванню відповідно до статті 61 ЦПК України.

Згідно зі ст. 17 ЦК УРСР (у редакції 1963 року, чинного на момент приватизації вказаної квартири) місцем проживання неповнолітніх, що не досягли п'ятнадцяти років визнається місце проживання їх батьків.

Відповідно до частин 1-3 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» в редакції, чинній на час приватизації спірної квартири, приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Згідно з частиною 5 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» в наведеній редакції, передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Виходячи з аналізу змісту Закону в поєднанні з нормами ст. ст. 1, 6, 9, 61 Житлового кодексу України (далі - ЖК України), ст. 17 ЦК України (в редакції 1963 року) місцем постійного проживання особи є житлове приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням, на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності (у випадках, передбачених ст. 71 ЖК України), а відтак і право на приватизацію разом з іншими членами сім'ї, отже з 1995 року по 2000 рік за позивачем зберігалося право на це жиле приміщення.

Тому доводи апеляційної скарги, що на час приватизації в 1998 році позивач вже не мав права на приватизацію, оскільки постійним місцем мешкання є місце мешкання його батьків, так як матір позивача виписалася 06 серпня 1996 року, є необґрунтованими, оскільки протягом усього часу перебування позивача в школі-інтернаті за ОСОБА_1 зберігалося право користування цим приміщенням, а відтак зберігалося і право на приватизацію разом з іншими членами сім'ї, оскільки ОСОБА_1 вибув до школи-інтернату в 1995 році та прибув до спірного жилого приміщення в 2000 році та був зареєстрований 24 січня 2001 року в квартирі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, що свідчить про те, що ОСОБА_5 не оспорював право позивача на цю квартиру.

Більш того, з наказу № 346 від 08 грудня 1998 року вбачається, що затверджено рахунок безоплатно приватизованої квартири, стаття 3 та за загальну площу в квартирі ОСОБА_5 на склад сім'ї три чоловіка покладено житлових чеків на суму 2,82 грн.

Отже, матір позивача 06 серпня 1996 році була знята з реєстраційного обліку в спірній квартирі, на час приватизації в 1998 році за позивачем зберігалося право користування цим приміщенням, а відтак зберігалося і право на приватизацію разом з іншими членами сім'ї з 1995 року по 2000 рік включно, а квартира була приватизована 08 грудня 1998 року відповідно до наказу № 346.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з вимогами частин 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

ОСОБА_3 не довела свої позовні вимоги, докази в обґрунтування її позовних вимог в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, суд першої інстанції в оскаржуваній частині рішення звернув увагу на зазначені положення закону.

Судом першої інстанції не з'ясовано ту обставину, що має значення для справи, а саме те, що свідоцтво про право власності не втрачено.

ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційного суду заявлено клопотання про огляд оригіналу про право власності, яке апеляційним судом задоволено, оскільки зазначене має суттєве значення для правильного вирішення справи по суті.

Досліджуючи новий доказ, апеляційний суд прийшов до висновку, що права позивача на час приватизації порушені з урахуванням вище викладеного.

Але, відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує в тому числі питання, чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Суд першої інстанції не взяв до уваги, що згідно з вимогами ст. ст. 71, 75, 76 ЦК УРСР, який діяв на час виникнення правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки і позовна давність застосовується судом незалежно від заяв сторін, що не впливає на правильність висновку суду та не є предметом оскарження з наступних підстав.

Згідно зі ст. 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Згідно зі ст. 80 ЦК Української РСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 1 січня 2004 року. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України року, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Отже, у позовній заяві ОСОБА_1 вказував на те, що про оскаржуваний наказ та свідоцтво йому стало відомо в квітні 2012 року, до цього часу він не знав, що квартира приватизована та порушене його право на час приватизації, що апеляційний суд визнає що для ОСОБА_1 позовна давність в спірних правовідносинах починається з дня, коли він дізнався про порушення свого права, тобто з 17 квітня 2012 року, що підтверджено матеріалами справи.

Але, за правилами недійсності правочинів не можна визнавати документи, які за своїм змістом не є правочинами, до таких документів слід віднести свідоцтва про право власності на житло.

Визнання незаконним свідоцтва про право власності на житло має вирішуватися разом з питанням про скасування незаконного розпорядження органу приватизації про передачу житла у приватну власність, оскільки саме розпорядження має правовстановлююче значення та є підставою для видачі свідоцтва.

Відповідно до пункту 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року N 7 «Про судову практику у справах про спадкування» у разі смерті співвласника приватизованого будинку (квартири) частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними (частина друга статті 370, частина друга статті 372 ЦК). Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду. Для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця. Договору між померлими ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про частки кожного із них, як співвласників у праві спільної власності нема.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції вірно встановлені обставини справи, доказам, що надані сторонами, дана належна оцінка. Спір вирішено на підставі наданих сторонами доказів у відповідності із нормами матеріального та процесуального законодавства, але рішення суду першої інстанції слід скасувати в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 щодо визнання наказу про приватизацію житлового приміщення незаконним та змінити в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності, з постановленням нового рішення про часткове визнання наказу №346 від 08 грудня 1998 року ВАТ «Донбасенерго» «Слов'янськкомуненерго» незаконним та свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 29 грудня 1998 року, видане ВАТ м «Донбасенерго» «Слов'янськкомуненерго», на ім'я ОСОБА_5 та ОСОБА_4 незаконним в частині не включення ОСОБА_1 разом із ОСОБА_5 та ОСОБА_4, як співвласника квартири, враховуючи, що частки співвласників є рівними, оскільки ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є померлими на час виникнення спору, а при повному визнанні зазначених наказу та свідоцтва будуть порушені права спадкоємців.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, Апеляційний суд

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду від 10 жовтня 2012 року скасувати в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 щодо визнання наказу про приватизацію житлового приміщення незаконним та змінити в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності.

Задовольнити частково позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Донбасенерго» в особі структурної одиниці Слов'янської теплової електричної станції, Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» м. Слов'янська про визнання наказу про приватизацію житлового приміщення незаконним.

Визнати наказ №346 від 08 грудня 1998 року Відкритого акціонерного товариства «Донбасенерго» «Слов'янськкомуненерго» незаконним в частині не включення ОСОБА_1 до пункту 1 (один) щодо передання в спільну сумісну власність ОСОБА_1 разом із ОСОБА_5 та ОСОБА_4 двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Визнати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 29 грудня 1998 року, видане відкритим акціонерним товариством «Донбасенерго» «Слов'янськкомуненерго», на ім'я ОСОБА_5 та ОСОБА_4 незаконним в частині не включення ОСОБА_1 разом із ОСОБА_5 та ОСОБА_4, як співвласника квартири.

В іншій частині рішення Слов'янського міськрайонного суду від 10 жовтня 2012 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Судді: