Постанова

від 30.01.2013 по справі 4/525-18/375-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2013 р. Справа№ 4/525-18/375-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Рєпіної Л.О.

Тищенко А.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Кияшко Н.Г.;

від відповідача: Михайленко А.Д.

розглянувши апеляційну скаргу

Національної радіокомпанії України

на рішення Господарського суду

міста Києва

від 13.11.2012р.

справа №4/525-18/375-2012 (суддя - Мандриченко О.В.)

за позовом Дирекції телерадіопрограм Управління справам Верховної ради України

до Національної радіокомпанії України

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Дирекція телерадіопрограм Управління справам Верховної ради України (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Національної радіокомпанії України (далі відповідач) про визнання договору №09/10 від 28.12.2009 р, укладений між Національною радіокомпанією України та Дирекцією телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України недійсним; стягнення з відповідача на користь позивача 85,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.01.2012 р. у справі №4/525 позов задоволено повністю: визнано договір №09/10 від 28.12.2009 р., укладений між Національною радіокомпанією України та Дирекцією телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України недійсним; стягнуто з відповідача на користь позивача 85,00 грн. державного мита і 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2012 р. у справі №4/525 рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2012 р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.08.2012 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2012 р. та рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2012 р. скасовано, справу №4/525 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.11.2012 р. у справі №4/525-18/375-2012 позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір № 09/10 від 28.12.2009 р., укладений між Національною радіокомпанією України та Дирекцією телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України. Стягнуто з Національної радіокомпанії України на користь Дирекції телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України 85,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Національна радіокомпанія України звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2012р. у справі №4/525-18/375-2012 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Крім того, апелянт зазначив, що при вирішенні питання по суті, суд першої інстанції застосовує законодавство, а саме Закон України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" від 22.02.2000р. №1490-ІІІ , що не діяло на момент укладення між скаржником та позивачем договору №09/10 від 28.12.2009р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2012р. у справі №4/525-18/375-2012, скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.

23.01.2013р. в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду була оголошена перерва на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2012р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Національної радіокомпанії України - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 28.12.2009 р. між Національною радіокомпанією України (виконавець) та Дирекцією телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України (замовник) було укладено договір №09/10, відповідно до умов якого з метою висвітлення роботи Верховної Ради України відповідно до Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації", постанови Верховної Ради України від 23.11.2007 р. №3-VI "Про порядок висвітлення роботи Верховної Ради України шостого скликання", виконавець бере на себе зобов'язання забезпечити на першому загальнонаціональному каналі Національної радіокомпанії України у повному обсязі пряму трансляцію:

- пленарних засідань Верховної Ради України, парламентських слухань у прямому ефірі на першому загальнонаціональному каналі Національної радіокомпанії України;

- організацію і пряму трансляцію щотижневих 45-хвилинних тематичних передач за рівної участі в них представників депутатських фракцій.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що договір укладений 28.12.2009р., тоді як відповідно до п. 7.1 договору, останній діє з 01.08.2009р., що суперечить принципам укладання договір щодо державних замовлень.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 р. визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмету і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідно до пункту 2 вказаної постанови, судам необхідно врахувати, що згідно із ст.ст. 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади АРК у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Як зазначає позивач в позовній заяві, на Дирекцію телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України ні юридично, ні фінансово не покладено обов'язок розміщення державного замовлення на висвітлення роботи Верховної Ради України, тобто укладення від імені держави державного контракту (договору) з виконавцем державного замовлення щодо надання відповідних послуг для задоволення пріоритетних державних потреб.

В обґрунтування своїх вимог позивач також стверджує, що Дирекція є бюджетною установою. Як юридична особа, дирекція відповідно до п. 3 Тимчасового положення укладає договори в порядку, визначеному чинним законодавством, а саме Законом України "Про здійснення державних закупівель", сфера застосування якого визначена ст. 2 цього Закону. Цей Закон застосовується до всіх замовників на закупівлю товарів, робіт і послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що позивачем не було доведено факту, що договір укладений з порушенням господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Так, порядок укладення договорів за державним замовленням чітко врегульований статтею 183 Господарського кодексу України, відповідно до ч. 1 якої договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб'єктами господарювання - виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти).

Відповідно до свого правового статусу Дирекція не належить до органів державної влади, оскільки сама є засобом масової інформації, утвореним відповідно до розпорядження Голови Верховної Ради України від 24.11.1998 р. № 481 у структурі Управління справами Верховної Ради України як самостійний структурний підрозділ з правами юридичної особи, основним завданням якого є об'єктивне висвітлення роботи Верховної Ради України, оперативне і всебічне інформування населення про діяльність вищого законодавчого органу держави засобами масової інформації.

Відповідно до Тимчасового положення про Дирекцію, затвердженого Головою Верховної Ради України розпорядженням від 12.02.1999р. № 80, Дирекція не наділена спеціальною правосуб'єктністю щодо укладення договорів на виконання державного замовлення з висвітлення роботи законодавчого органу держави, а лише правом укладати договори про співробітництво з іншими телерадіоорганізаціями для власних потреб у процесі виконання покладених на неї завдань.

Тобто, жодним нормативним актом дирекція не визначена державним замовником, уповноваженим від імені держави укладати договори (державні контракти) на виконання державного замовлення з обов'язкового висвітлення діяльності Верховної Ради України. Відповідно до пункту 9 Тимчасового положення Дирекція має право укладати з іншими телерадіоорганізаціями лише щодо співробітництва.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, на виконання вимог Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації", постанови Верховної Ради України "Про порядок висвітлення роботи Верховної Ради України шостого скликання" від 23.11.2007 р. № З-VI та постанови Верховної Ради України "Про календарний план проведення п'ятої сесії Верховної Ради України шостого скликання" від 25.06.2009 р. № 1553 - VI між Національною радіокомпанією України та Дирекцією телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України було укладено Договір № 09/10 від 28.12.2009 р., строк його дії розповсюджується на правовідносини, що виникли з 01.08.2009 р. до 31.12.2009 р.

Законом України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" (далі за текстом - Закон) та постановою Верховної Ради України "Про порядок висвітлення роботи Верховної Ради України шостого скликання" від 23.11.2007 р. № 3-VІ (далі - постанова) чітко визначений порядок висвітлення роботи Верховної Ради України та встановлені суб'єкти, наділені повноваженнями розміщення державного замовлення на висвітлення роботи вищих органів державної влади.

Відповідно до Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації", що визначає порядок всебічного і об'єктивного висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації, висвітлення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України є державним замовленням, розміщення якого забезпечує Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення на каналах Національної телекомпанії України та Національної радіокомпанії України та інших телерадіоорганізацій України, яке оформляється відповідними постановами Верховної Ради України, розпорядженнями Президента України, Кабінету Міністрів України (частина 2 статті 1, стаття 19-1 Закону).

Порядок висвітлення діяльності Верховної Ради України регулюється статтями 9 та 15 Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації". Відповідно до статті 9, порядок і форми обов'язкового висвітлення діяльності Верховної Ради України аудіовізуальними засобами масової інформації (виконання державного замовлення) визначається окремою постановою Верховної Ради України. Телерадіопередачі, що їх зобов'язані державні аудіовізуальні засоби масової інформації забезпечувати в межах державного замовлення, визначені ст. 15 Закону. Це відкриття першого засідання сесії Верховної Ради України нового скликання, а також висвітлення діяльності Верховної Ради України в порядку і формах, визначених окремою постановою Верховної Ради України на кожну поточну сесію Верховної Ради України.

Порядок і форми щодо обов'язкового висвітлення діяльності Верховної Ради України в межах державного замовлення визначені пунктами 1, 2, 3, 4 постанови Верховної Ради України "Про порядок висвітлення роботи Верховної Ради України шостого скликання" від 23.11.2007 р. № 3-VІ. Так, відповідно до пункту 2 зазначеної постанови Національній телекомпанії України, Національній радіокомпанії України на Першому загальнонаціональному каналі Національної телекомпанії України та на Першому загальнонаціональному каналі Національної радіокомпанії України забезпечити у повному обсязі пряму трансляцію: складання присяги народними депутатами України; відкриття сесії Верховної Ради України шостого скликання; 3) розгляду організаційних питань першої сесії Верховної Ради України шостого скликання; розгляду інших питань згідно з окремими рішеннями Верховної Ради України.

Відповідно до п. 4 Національній радіокомпанії України (НРКУ): здійснювати трансляцію пленарних засідань Верховної Ради України, парламентських слухань у прямому ефірі на Першому загальнонаціональному каналі НРКУ; забезпечити організацію і пряму трансляцію щотижня, по четвергах, у проміжку між 18 та 23 годинами, 45-хвилинних тематичних передач за рівної участі в них представників депутатських фракцій.

Згідно п. 1 постанови, забезпечення розміщення державного замовлення в порядку обов'язкового висвітлення діяльності Верховної Ради України шостого скликання в порядку та обсягах, визначених пунктами 2, 3, 4 постанови покладено на Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення та Державний комітет телебачення і радіомовлення України відповідно до вимог Законів України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в України засобами масової інформації", "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", Бюджетного кодексу України.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що Верховною Радою України обов'язок розміщення державного замовлення покладено не на Апарат Верховної Ради України, не на Дирекцію телерадіопрограм, що є відомчою телерадіоорганізацією, а на Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення та Державний комітет телебачення і радіомовлення, останній з яких є органом державної влади.

Відповідно до нормативних актів, посилання на які йдеться у п. 1 постанови Верховної Ради України "Про порядок висвітлення роботи Верховної Ради України шостого скликання" від 23.11.2007 р. № 3-VІ, зокрема, положень Закону України "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб", який встановлює загальні правові та економічні засади формування, розміщення і виконання на договірній основі (контрактній основі замовлень держави на поставку (закупівлю) товарів, виконання робіт, надання послуг для задоволення пріоритетних державних потреб у суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності, а також затвердженого на підставі цього Закону постановою Кабінету міністрів України від 29.02.1996 р. № 266 Порядку формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням (далі - порядок), державним замовником є суб'єкт, на якого покладається розміщення державного замовлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону державне замовлення - це засіб державного регулювання економіки шляхом формування на контрактній (договірній) основі складу та обсягів товарів, робіт і послуг, необхідних для забезпечення пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на її поставку (закупівлю серед підприємств, організацій та інших суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності. Відповідно до пункту 7 Порядку розміщення державного замовлення на поставку продукції оформляється державним контрактом, який укладається між державним замовником і виконавцем державного замовлення.

Тобто, розміщення державного замовлення - це укладення державного контракту державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення.

Крім того, постановою Кабінету міністрів України від 13.07.2004 р. № 918 було затверджено положення про державне замовлення на виробництво і розповсюдження теле - та радіопрограм, якими генеральним замовником на виробництво і розповсюдження теле - та радіопрограм визначено Державний комітет телебачення і радіомовлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 Господарського кодексу України, договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб'єктами господарювання - виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов'язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення.

Законом України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" та постановою Верховної Ради України "Про порядок висвітлення роботи Верховної Ради України шостого скликання" від 23.11.2007 р. № 3-VІ чітко встановлені суб'єкти, наділені повноваженнями розміщення державного замовлення на висвітлення роботи вищих органів державної влади, до яких Дирекція не відноситься.

Відповідно до свого правового статусу, визначеного розпорядженням Голови Верховної Ради України "Про Дирекцію телерадіопрограм" від 24.11.1998 р. № 481 та Тимчасового положення про Дирекцію телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 12.02.1999 р. № 80, Дирекція утворена при господарському органі Апарату Верховної Ради України як відомча телерадіоорганізація з правами самостійної юридичної особи відповідно до Законів України "Про телебачення і радіомовлення", "Про правовий режим майна, що забезпечує діяльність Верховної Ради України". Дирекція відповідно до мети та предмету своєї діяльності є телерадіоорганізацією, що самостійно висвітлює діяльність парламенту, створюючи та розповсюджуючи власні програми та передачі, або програми інших засобів масової інформації, виготовлених на замовлення Дирекції. Дирекція як бюджетна організація може укладати господарські договори лише для власних потреб на конкурсній основі.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з твердженням позивача, що Дирекція є бюджетною установою. Як юридична особа, дирекція відповідно до п. 3 Тимчасового положення укладає договори в порядку, визначеному чинним законодавством, а саме Законом України "Про здійснення державних закупівель", сфера застосування якого визначена ст. 2 цього Закону. Цей Закон застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт і послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що до свого правового статусу Дирекція не належить до органів державної влади, оскільки сама є засобом масової інформації.

Відповідно до Тимчасового положення про Дирекцію, затвердженого Головою Верховної Ради України розпорядженням від 12.02.1999 № 80, Дирекція не наділена спеціальною правосуб'єктністю щодо укладення договорів на виконання державного замовлення з висвітлення роботи законодавчого органу держави, а лише правом укладати договори про співробітництво з іншими телерадіоорганізаціями для власних потреб у процесі виконання покладених на неї завдань.

Відповідно до постанови Верховної Ради України "Про порядок висвітлення роботи Верховної Ради України шостого скликання" від 23.11.2007 р. № 3-VІ Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення, Державному комітету телебачення і радіомовлення України відповідно до вимог законів України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації", "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб", "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", Бюджетного кодексу України, статті 3 Регламенту Верховної Ради України в порядку обов'язкового висвітлення діяльності Верховної Ради України та в межах коштів, передбачених відповідними законами України про Державний бюджет України (за кодом 1700000), необхідно забезпечити розміщення державного замовлення на висвітлення діяльності Верховної Ради України шостого скликання в порядку та обсягах, визначених пунктами 2, 3, 4 цієї постанови.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, починаючи з грудня 2008 року фінансування видатків Дирекції, пов'язаних з висвітленням роботи парламенту іншими телеорганізаціями, яка є суто бюджетною установою, було припинено.

Відповідно до листа - відповіді Міністерства фінансів України від 09.07.2010 р. № 31-17040-2-16/4327 на запит апарату Верховної Ради України щодо забезпечення трансляції пленарних засідань Верховної Ради України, трансляція пленарних засідань Верховної Ради України та парламентських слухань має забезпечуватися Державним комітетом телебачення та радіомовлення та Національною радіокомпанією України в межах коштів, що передбачаються Держкомтелерадіо у Державному бюджеті України на відповідний рік на виконання державного замовлення на виробництво телерадіопрограм.

Враховуючи положення нормативних актів, що регулюють порядок висвітлення діяльності органів державної влади, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що Дирекція телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України, що була утворена у структурі господарського органу Апарату Верховної Ради України як телеорганізація, ніяким чином не причетна ні до розміщення державного замовлення на висвітлення діяльності парламенту, ні до укладення договорів в межах виконання державного замовлення з висвітлення діяльності законодавчого органу, ні до фінансування засобів масової інформації по висвітленню діяльності органів державної влади.

Щорічно у Державному бюджеті України окремо передбачаються видатки на виробництво телерадіопрограм для державних потреб (код програмної класифікації -1700000, головний розпорядник коштів - Державний комітет телебачення і радіомовлення України) та на висвітлення діяльності народних депутатів України через засоби телебачення і радіомовлення (код програмної класифікації видатків - 0111080, головний розпорядник коштів - Апарат Верховної Ради України). Це підтверджується також листом Міністерства фінансів України від 09.07. 2010 р. № 31-17040-2-16/4327.

За рахунок коштів, що виділяються Державним бюджетом України на забезпечення діяльності Верховної Ради України, в тому числі на висвітлення роботи народних депутатів України, що здійснюється поза межами державного замовлення, фінансуються видатки Дирекції через її казначейський рахунок на підставі затвердженого керівництвом апарату Верховної Ради України кошторису. Зазначеним кошторисом не передбачаються видатки на забезпечення виконання державного замовлення з обов'язкового висвітлення роботи Верховної Ради України.

Відповідно до частини 1 статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Так, у постанові Вищого господарського суду України від 15.08.2012 р. у справі №4/525 судом було зазначено, що суду слід було з'ясувати чи не є Дирекція телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, яка у своїй діяльності підпорядкована головному розпоряднику та фінансується з загального фонду Державного бюджету України за бюджетною програмою 0111080 "Висвітлення діяльності народних депутатів через засоби телебачення та радіомовлення".

Суд першої інстанції на виконання ч. 1 ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України дослідив дане питання та правильно встановив, що відповідно до постанови Верховної Ради України "Про порядок висвітлення роботи Верховної Ради України шостого скликання" від 2311.2007 р. № 3-VІ Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення, Державному комітету телебачення і радіомовлення України відповідно до вимог законів України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації", "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб", "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", Бюджетного кодексу України, статті 3 Регламенту Верховної Ради України в порядку обов'язкового висвітлення діяльності Верховної Ради України та в межах коштів, передбачених відповідними законами України про Державний бюджет України (за кодом 1700000), необхідно забезпечити розміщення державного замовлення на висвітлення діяльності Верховної Ради України шостого скликання в порядку та обсягах, визначених пунктами 2, 3, 4 цієї постанови.

Тобто, вказаний обов'язок лежить на Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення та Державному комітету телебачення і радіомовлення України. Посилання на пункт 5 відсутнє у пункті 1 постанови.

Факт щодо суб'єктів, наділених повноваженнями щодо забезпечення розміщення державного замовлення на висвітлення діяльності Верховної Ради України шостого скликання в порядку та обсягах, визначених пунктами 2, 3, 4 вже був встановлений, що встановлюється вищевикладеним.

Кошти на висвітлення діяльності народних депутатів через засоби телебачення та радіомовлення, на які є посилання в вищезазначеній постанові Вищого господарського суду України, передбачені у Державному бюджеті України не на висвітлення діяльності Верховної Ради України, як органу державної влади, а на висвітлення діяльності народних депутатів. Ці кошти, як зазначає позивач, розподіляються між 450 депутатами для забезпечення висвітлення їх роботи засобами масової інформації та спрямовується на утримання відомчої телерадіоорганізації, яка крім висвітлення роботи народних депутатів, забезпечує утримання телекомунікацій, завдяки яким здійснюється висвітлення роботи парламенту всіма телерадіоорганізаціями незалежно від форм власності та підпорядкування.

Дирекція в свою чергу через парламентський канал "Рада" забезпечує трансляцію власних програм і передач. Дирекція може укласти з НРКУ договір щодо забезпечення висвітлення роботи парламенту через використання НРКУ з цією метою належних Дирекції телекомункацій.

Під забезпечення виконання державного замовлення щодо висвітлення діяльності Верховної Ради України відповідно до п. 1 постанови Верховної Ради України "Про порядок висвітлення роботи Верховної Ради України шостого скликання", кошти передбачаються за кодом бюджетної класифікації 1700000, що підтверджується листом Міністерства фінансів України 09.07.2010 р. №31-17040-216/4327, де зазначається з посиланням на постанову, що забезпечити розміщення державного замовлення (тобто, укладення державних контрактів) на висвітлення діяльності Верховної Ради України має Державний комітет телебачення і радіомовлення, якому на виконання зазначеного замовлення щорічно передбачаються у Державному бюджеті України відповідні кошти (наявний у матеріалах справи).

Тобто, мова йде не про відсутність фінансування як такого, а про відсутність у кошторисі коштів під забезпечення договору, укладеного з порушенням вимог чинного законодавства.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що суд першої інстанції належно виконав вказівки Вищого господарського суду України.

Так, при укладенні договору №09/10 від 28.12.2009 р. було порушено низку положень чинного на момент укладення спірного договору Положення "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" затвердженого Кабінетом міністрів України від 17.10.2008р. №921.

Відповідно до ст. 5 цього Положення, воно застосовується до всіх закупівель товарів, робіт і послуг, що повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість закупівлі товару, послуг становить не менше ніж 100 тис. грн., а робіт - 300 тисяч.

При укладенні договору №09/10 від 28.12.2009 р. були порушені вимоги статті 21 Положення "положення процедури торгів з обмеженою участю для закупівлі товарів, робіт і послуг потребує погодження з уповноваженим органом у встановленому ним порядку, крім випадку, коли процедура торгів з обмежено участю застосовується після проведення попередньої кваліфікації учасників. Застосування процедури закупівлі в одного учасника потребує погодження з уповноваженим органом у встановленому ним порядку. Так, вартість надання послуг відповідно до п. 2.1. договору №09/10 від 28.12.2009 р. складає 565022 грн. Такі погодження відсутні.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що Положення "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" затвердженого Кабінетом міністрів України від 17.10.2008р. №921 містить схожі положення з Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", який був застосований судом першої інстанції і не може бути підставою для скасування або зміни спірного рішення Господарського суду першої інстанції.

Крім того, слід відзначити, що кошторисом Дирекції кошти на закупівлю послуг на висвітлення діяльності Верховної Ради України в межах державного замовлення взагалі не передбачалося.

Також, відповідачем не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції в розумінні ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України доказів того, що він був учасником процедури закупівлі, подавав свої тендерні пропозиції відповідно до вимог отриманої ним від Дирекції тендерної документації

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Інші заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, також не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається. Апеляційна скарга Національної радіокомпанії України є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянтів.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Національної радіокомпанії України, залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2012р. у справі №4/525-18/375-2012 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №4/525-18/375-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Сулім В.В.

Судді Рєпіна Л.О.

Тищенко А.І.