Постанова

від 07.02.2013 по справі 5011-9/10891-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2013 р. Справа№ 5011-9/10891-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Гончарова С.А.

Яковлєва М.Л.

за участю представників:

від позивача: представник - Артеменко П.М.- за довіреністю,

від відповідача-1: представник - Красуцький А.Б. - за довіреністю,

від відповідача-2: не з'явився,

від третьої особи: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», м. Київ

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2012 р.

у справі № 5011-9/10891-2012 (суддя Бондаренко Г.П.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», м. Київ

до 1. Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Керамін», м. Київ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю «Зорак», м. Київ,

про звільнення з-під арешту заставленого майна,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2012 р. Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві про звільнення з-під арешту, накладеного 01.07.2011 р. постановою ВП № 24789373 державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції на рухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Зорак» в частині транспортного засобу марки SUZUKI SX 4, державний номер АА 0653НО, 2008 року випуску, № кузова TSMEYA21S00320940, тип транспортного засобу - легковий універсал, червоного кольору та виключення цього транспортного засобу з акта опису та арешту.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач як заставодержатель в силу договору та закону, і зокрема ст. 572 Цивільного кодексу України, ст. 20 Закону України «Про заставу», ст. ст. 52, 54 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 12, 14 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», має переважене право на задоволення своїх вимог за рахунок предмету забезпечення, а тому арешт заставленого майна з метою його реалізації для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, призводить до порушення речового права позивача на чуже майно, яке підлягає захисту у спосіб встановлений Законом України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2012 р. залучено до участі у справі відповідачем-2 Товариство з обмеженою відповідальністю «Зорак»

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2012 р. залучено до участі у справі у якості іншого відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Керамін", а ТОВ "Зорак" виключено зі складу відповідачів та залучено до участі у справі, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2012 р. у справі № 5011-9/10891-2012 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити, зняти арешт з транспортного засобу марки SUZUKI SX 4, державний номер АА 0653НО, 2008 року випуску, № кузова TSMEYA21S00320940, тип транспортного засобу - легковий універсал, червоного кольору, що на праві власності належить ТОВ «Зорак» та виключити цей транспортний засіб з акта опису та арешту.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з невірним застосуванням положень ст. ст. 52, 54, 57 Закону України «Про виконавче провадження», надав невірну оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами.

Відповідачі та третя особа правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовів вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні надав пояснення по суті спору, просив розглянути апеляційну скаргу на розсуд суду.

Відповідач-2 та третя особа явку своїх представників в судове засідання не забезпечили, про час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

Згідно роз'яснень п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка представників відповідача-2 та третьої особи в судове засідання не перешкоджає розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції від 01.07.2011р. ВП № 24789373 при виконанні наказу Господарського суду міста Києва у справі 26/339 накладено арешт на все майно, що належить боржнику - ТОВ «Зорак» в межах суми боргу 48 641, 21 грн.

Постановою № 1029/2 від 14.11.2011р. державним виконавцем оголошено в розшук майно, що належить ТОВ "Зорак" (ідент. код 33592710), а саме автомобіль Suzuki SX 4, державний номер АА 0653 НО.

30.01.2012 року державним виконавцем складено Акт опису й арешту майна, а саме автомобіля Suzuki SX 4, державний номер АА 0653 НО та передано описане майно на відповідальне зберігання директору ТОВ "Зорак" Акопян А. Є.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що автомобіль Suzuki SX 4, державний номер АА 0653 НО є предметом застави за договором № 02-10/3383 від 07.08.2008 р., і, посилаючись на порушення речового права банку на заставлений транспортний засіб, просить звільнити з-під арешту вказаний транспортний засіб та виключити його з акта опису та арешту.

Договір застави транспортного засобу № 02-10/3383 укладений 07.08.2008р. між АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ТОВ "Зорак" в забезпечення виконання зобов'язань останнього за договором кредиту № 41/06-13/1-134 від 07.08.2008р., за умовами якого заставодавець зобов'язаний повернути кредитні кошти в сумі 19 970 доларів США.

Довідкою по сумі кредиту станом на 07.11.2012 р. підтверджено наявність простроченої заборгованості у ТОВ "Зорак" за договором № 41/06-13/1-134 від 07.08.2008р. в розмірі: прострочена заборгованість - 1 422, 00 доларів США, нарахована комісія - 1,81 доларів США, 24,43 доларів США - нараховані відсотки; 597,50 доларів США - прострочена заборгованість по нарахованих процентах, 165,96 долари США борг по нарахованих комісіях, строкова заборгованість по сумі боргу (строк сплати якої ще не настав): становить 7883,00 доларів США кредит.

Витягом з єдиного державного реєстру обтяжень рухомого майна підтверджено реєстрацію обтяження по типу "застава рухомого майна" щодо рухомого майна - транспортного засобу автомобіля Suzuki SX 4, червоний, номер об'єкта: TSMEYA21S00320940, номер державної реєстрації АА 0653 НО, за обтяжувачем -АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк", (реєстраційний номер запису 7715233).

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що у даній справі вирішенню підлягає також питання щодо правомірності дій державного виконавця по накладенню арешту на майно, яке передано в заставу позивачу.

Так, положеннями ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" встановлений порядок звернення стягнення на заставлене майно, зокрема:

- звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя (ч. 1);

- для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю (ч.3);

- про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна (ч. 4);

- за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені статтею 43 цього Закону, після чого кошти використовуються для задоволення вимог заставодержателя. У разі якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом (ч. 6).

При цьому, суд першої інстанції правильно виходив з того, що для застосування частини 3 статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" достатньо наявності однієї з умов: або якщо право застави виникло після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів, або якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю (в даному випадку задоволення вимог інших стягувачів, ніж заставодержатель, можливо тільки з залишку коштів після задоволення вимог заставодержателя).

Отже, положення вказаної статті регламентують саме порядок та допустимість звернення стягнення на майно боржника в порядку примусового виконання, що згідно з приписами цієї статті допускає стягнення заставленого майна боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, у конкретно визначених випадках, та в свою чергу не забороняє здійснювати опис та накладати арешт на майно, що перебуває в заставі, в тому числі для забезпечення задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями. При цьому, на державного виконавця зазначеною нормою покладено обов'язок роз'яснити заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Тобто, норми Закону України "Про виконавче провадження" не забороняють накладення арешту на все майно, в тому числі, й на заставне.

Відповідач-1 листом № 481/2 від 01.02.2012 р. повідомляв позивача про відкриття виконавчого провадження з предмету стягнення з боржника - ТОВ "Зорак» на користь відповідача-2 (ТОВ "Керамін") 44 173,83 грн., а також повідомив про накладення арешту на майно боржника, в тому числі на його заставлений транспортний засіб та роз'яснив право на звернення до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту, а також виключення транспортного засобу з акта опису і арешту майна від 30.01.2012 р.

Право на заставлене майно (предмет застави) у позивача - ПАТ "Укрсоцбанк" виникло на підставі договору від 07.08.2008 р., обтяження по типу "застава рухомого майна" було зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 08.08.2008 р., у зв'язку з чим позивач має переважне перед іншими кредиторами право, в разі невиконання третьою особою, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів забезпеченого зобов'язання, одержати задоволення своїх вимог за рахунок рухомого майна, що є предметом договору застави транспортного засобу № 02-10/3383 укладений 07.08.2008 р.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про заставу" в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Зазначені положення кореспондуються зі ст. 572 Цивільного кодексу України, згідно якої, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Частиною 4 ст. 590 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі. Аналогічні положення містить ст. 20 Закону України "Про заставу".

Частиною 1 статті 593 Цивільного кодексу України передбачено, що право застави припиняється у разі:

1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;

2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

3) реалізації предмета застави;

4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

У відповідності до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про заставу" заставодавець має право в будь-який час до моменту реалізації предмета застави припинити звернення стягнення на заставлене майно виконанням забезпеченого заставою зобов'язання.

Таким чином, виконання забезпеченого заставою зобов'язання (припинення основного зобов'язання) може відбутися, в тому числі, за рішенням суду способом стягнення коштів з боржника, сплатою боржником заборгованості добровільно, а не тільки за рахунок заставленого майна, що автоматично припинить звернення стягнення на заставлене майно.

Звернення стягнення на заставлене майно та звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості з боржника є правами кредитора, які він може реалізовувати у будь-якому порядку. Звернення стягнення на заставлене майно є правом, а не обов'язком заставодержателя.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" на підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом. Задоволення прав чи вимог декількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється згідно з пріоритетом, який визначається в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно приписів ст. 14 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" якщо інше не встановлено цим Законом, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Обтяжувачі, які зареєстрували обтяження одного і того ж рухомого майна одночасно, мають рівні права на задоволення своїх вимог. Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження. Якщо відповідно до закону обтяжувач вправі притримати рухоме майно, що належить боржнику, для забезпечення своєї вимоги, пріоритет такого права притримання встановлюється з моменту його реєстрації. Якщо право притримання не було зареєстроване, воно не має пріоритету над зареєстрованими обтяженнями, але має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями.

Звернення стягнення на предмет публічного обтяження визначено нормами ст. 40 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", так згідно вказаної норми звернення стягнення на предмет публічного обтяження здійснюється в порядку, встановленому законом. Якщо щодо предмета публічного обтяження зареєстроване інше обтяження з вищим пріоритетом, при зверненні стягнення на предмет публічного обтяження обтяжувач або особа, на користь якої встановлено публічне обтяження, зобов'язані надіслати обтяжувачу з вищим пріоритетом письмове повідомлення про звернення стягнення за публічним обтяженням у порядку, встановленому статтею 27 цього Закону. У цьому разі обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на відповідне рухоме майно згідно з положеннями розділу IV цього Закону.

Відповідно до ст. 590 Цивільного кодексу України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право на звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобовязання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. У разі часткового виконання боржником зобовязання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет заставизберігається в первісному обсязі.

Позивачем не представлено відповідного судового рішення, яким вирішено питання про звернення стягнення на предмет застави згідно договору від 07.08.2008 р. № 02-10/3383, письмово не зазначено та не надано відповідного витягу з реєстрацією запису щодо звернення стягнення, чи документів про оформлення права власності банку на підставах позасудового способу звернення стягнення передбаченого ст. 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" тощо.

Набуття заставодержателем права звернення на заставлене майно прямо кореспондується з правом заставодержателя звернутись до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту, оскільки в разі припинення права застави (іпотеки), майно що перебуває під арештом може бути використане для задоволення вимог інших кредиторів, а у випадку реалізації заставодержателем права звернення на заставлене майно виникає потреба у звільненні майна з-під арешту з необхідністю реалізації прав заставодержателя у відповідний спосіб.

Отже, права позивача, обтяження якого має вищій пріоритет над оспорюваним ним публічним обтяженням, вказаним публічним обтяженням та арештом, накладеним державним виконавцем на все майно ТОВ «Зорак» не порушуються.

Виходячи з наведених положень закону, враховуючи що станом на час звернення позивача з даним позовом до суду, останній не реалізував свого права звернення на предмет застави згідно договору застави № 02-10/3383 від 07.08.2008 р., а також те, що державний виконавець діяв у відповідності до норм ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження", підстави для задоволення вимог про звільнення заставленого майна з-під арешту відсутні, а накладення арешту на майно не позбавляє права заставодержателя на першочергове задоволення його вимог за рахунок заставленого майна, що передбачено, зокрема і ч. 6 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження".

За таких обставин, накладення арешту на майно ТОВ "Зорак" державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції, не порушує прав позивача, та є прямим обов'язком органу виконавчої служби щодо вчинення дій по виконанню судового рішення яке знаходиться на примусовому виконанні.

Щодо посилань апелянта на, як він вважає, неправильний висновок суду першої інстанції про те, що у позивача відсутні підстави для подання позову про звільнення з-під арешту заставленого майна колегія суддів зазначає наступне.

В рішенні Конституційного суду України від 09.07.2002 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої ст. 124 Конституції України (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) в п. 3 зазначено, що положення частини другої ст. 124 Конституції України треба розглядати у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у т.ч. судовий захист. Для забезпечення судового захисту Конституція України у ст. 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами. Із змісту частини другої ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням.

Таким чином, позивач скористався своїм правом на звернення до суду з позовом і таке право у будь-якому випадку не може бути обмежене, однак при встановлених обставинах підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Доводи апеляційної скарги фактично повторюють доводи позивача в суді першої інстанції, яким місцевий господарський суд надав належну правову оцінку, а тому не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

З огляду на викладені обставини, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, з даним висновком погоджується і колегія суддів, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення суду першої інстанції відповідає законодавству, матеріалам справи та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2012 року у справі № 5011-9/10891-2012 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 5011-9/10891-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Куксов В.В.

Судді Гончаров С.А.

Яковлєв М.Л.