Ухвала

від 06.02.2013 по справі 25-28/17-722-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

"06" лютого 2013 р.Справа № 25-28/17-722-2011 За позовом: Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі Відділення "Одеська регіональна дирекція" Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"

до відповідача: Дочірнього підприємства "ТРАНСПОРТНО-ЕКСПЕДИЦІЙНИЙ ЦЕНТР"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест"

про звернення стягнення на предмет іпотеки на суму 14 713 961дол. США 52 центів, що еквівалентно 117 237 902,60 грн.

Суддя Малярчук І.А.

Представники сторін:

Від позивача: Чехлов Ю.В., довіреність №101/11.5.2. від 02.03.2012р.

Від відповідача: Трофимчук О.В., довіреність від 11.12.2008р.

Від третьої особи: не з`явився

Від Відділу примусового виконання рішень ДВС: Середа В.Ю., довіреність №27-4.4/4.4/1846 від 19.12.2012р.; Мельничук Р.В., довіреність №27-4.4/4.4/1847; НестеренкоО.О., довір. № 2.7-4.4/4.4/1842 від 19.12.12 р.

У судовому засіданні 06.02.2013р. приймали участь:

Від позивача: Чехлов Ю.В., довіреність №101/11.5.2. від 02.03.2012р.

Від відповідача: Трофимчук О.В., довіреність від 11.12.2008р.

Від третьої особи: не з`явився

Від Відділу примусового виконання рішень ДВС: НестеренкоО.О., довір. № 2.7-4.4/4.4/1842 від 19.12.12 р.

СУТЬ СПОРУ: розглядається скарга ДП "ТРАНСПОРТНО-ЕКСПЕДИЦІЙНИЙ ЦЕНТР" на дії Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України у порядку ст.121 2 ГПК України.

11.06.2012р. судом прийнято рішення, яким позовні вимоги позивача задоволено, звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, укладеним між ПАТ "ВТБ Банк та ДП "ТРАНСПОРТНО-ЕКСПЕДИЦІЙНИЙ ЦЕНТР", а саме, земельну ділянку площею 4,24 га, кадастровий номер 5122786400:01:001:0013, що знаходиться на території Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, яка належить ДП "ТРАНСПОРТНО-ЕКСПЕДИЦІЙНИЙ ЦЕНТР" на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №944687, початкова ціна якої складає 3 593 400 грн., шляхом продажу на публічних торгах з метою задоволення вимог ПАТ "ВТБ Банк" в особі Відділення "Одеська регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк" за кредитним договором №11/07 від 02.08.2007 р., укладеним між ПАТ "ВТБ Банк" та ТОВ "Прогресбуд-Інвест" в сумі 14 713 961,52 дол. США, що за курсом НБУ станом на 05.05.2011р. еквівалентно 117 237 902,60 грн., з яких 9 000 000 дол. США заборгованість зі сплати кредиту, 3 432 450дол. США заборгованість зі сплати процентів за користування кредитними коштами, 2 041 643,84 дол. США річних, нарахованих відповідно до п.9.1. кредитного договору, 239 867 дол. США 68 центів пені; стягнуто з "ТРАНСПОРТНО-ЕКСПЕДИЦІЙНИЙ ЦЕНТР" на користь ПАТ "ВТБ Банк" в особі Відділення „Одеська регіональна дирекція" ПАТ „ВТБ Банк" 25 500 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На виконання вказаного рішення 25.06.2012р. судом було видано наказ.

25.12.2012р. до суду надійшла скарга ДП "ТРАНСПОРТНО-ЕКСПЕДИЦІЙНИЙ ЦЕНТР" за вх.№39458/2012 на дії Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України у порядку ст.121-2 ГПК України.

Так, в обґрунтування скарги ДП "ТРАНСПОРТНО-ЕКСПЕДИЦІЙНИЙ ЦЕНТР" послався на те, що 11.12.2012р. ДП "ТРАНСПОРТНО-ЕКСПЕДИЦІЙНИЙ ЦЕНТР" було отримано від Відділу примусового виконання рішень ДВС України постанову від 03.12.2012р. про стягнення з боржника виконавчого збору за виконавчим провадженням №33353028 про примусове виконання наказу господарського суду Одеської області №25-28/17-722-2011 від 25.06.2012р., яку скаржник вважає незаконною, зазначаючи про наступне.

Скаржником 08.08.2012р. була отримана постанова від 10.07.2011р. про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню вищевказаного наказу, в якій зазначено про необхідність боржнику самостійно виконати рішення суду в 7-денний строк з моменту винесення (отримання) постанови та вказано, що при невиконанні рішення суду в наданий для добровільного виконання строк його буде виконано в примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій. 16.08.2012р. ДП "ТРАНСПОРТНО-ЕКСПЕДИЦІЙНИЙ ЦЕНТР" надіслав до Відділу примусового виконання рішень ДВС лист №40, в якому зазначив, що не відмовляється від добровільного виконання рішення, передбаченого постановою, але здійснити самостійно реалізацію заставленого майна є неможливим відповідно до закону, тому скаржник не заперечував щодо реалізації державною службою заставленого майна в порядку та спосіб, що передбачені чинним законодавством.

18.09.2012р. скаржником було отримано лист органу ДВС від 12.09.2012р., де повідомлялось, що боржник за погодженням з державним виконавцем має право у строк до початку примусового виконання рішення реалізувати належне йому майно чи передати кошти в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом та у разі продажу майна боржника покупець цього майна повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби у строк до початку примусового виконання рішення, після чого постановою державного виконавця буде знято арешт з реалізованого майна.

ДП "ТРАНСПОРТНО-ЕКСПЕДИЦІЙНИЙ ЦЕНТР" вказує, що незважаючи на неможливість добровільного виконання рішення суду з його боку з огляду на встановлення судом способу виконання рішення суду у справі №25-28/17-722-2011 та положення ст.41 Закону України „Про іпотеку", яка визначає виконання судового рішення в межах виконавчого провадження саме державним виконавцем, 03.12.2012р. органом ДВС було винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 11 723 790,26 грн., чим порушено ст.ст.6, 11, ч.8 ст.54 Закону України „Про виконавче провадження", ст.2 ч.2 ст.4 Закону України „Про державну виконавчу службу", ст.41 Закону України „Про іпотеку".

Крім того, відповідач вважає незаконною постанову Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 03.12.2012р. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, з підстав того, що згідно ч.3 ст.7 Закону України „Про іпотеку" визначено, що якщо інше не встановлено законом або іпотечним договором, іпотекою також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування: витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за основним зобов'язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки, витрат на утримання і збереження предмета іпотеки, витрат на страхування предмета іпотеки, збитків, завданих порушенням основного зобов'язання чи умов іпотечного договору. ДП "ТРАНСПОРТНО-ЕКСПЕДИЦІЙНИЙ ЦЕНТР" при винесенні постанови про арешт майна боржника вважає порушеними положення ст.ст.6, 11, ч.8 ст.54 Закону України „Про виконавче провадження", ст.2 ч.2 ст.4 Закону України „Про державну виконавчу службу", ст.ст.7, 11, 41 Закону України „Про іпотеку".

За викладених вище підстав, відповідно до уточнених в поясненнях по справі № 25-28/17-722-2011 вимог скарги, відповідач просить суд визнати доводи ДП „ТЕЦ", наведені в скарзі від 20.12.12 р. вих.№ 53 на дії органу ДВС, правомірними; визнати недійсною постанову Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 03.12.2012р. ВП №33353028 про стягнення з боржника виконавчого збору за виконавчим провадженням №33353028 про примусове виконання наказу №25-28/17-722-2011 від 25.06.2012р.; визнати недійсним п.2 резолютивної частини постанови Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 03.12.2012р. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, за виконавчим провадженням №33353028 про примусове виконання наказу №25-28/17-722-2011 від 25.06.2012р.

Державна виконавча служба заявлену відповідачем скаргу не визнає, подала до суду відзив від 22.01.13 р. вх.№ 2245/2013, в якому зазнає, що при винесені постанови про відкриття виконавчого провадження виконавець зобов'язаний діяти в межах норм Закону України „Про виконавче провадження", а так як звернення стягнення на предмет іпотеки не відноситься до передбачених ч.4 ст.25 Закону України „Про виконавче провадження" категорій виконавчого провадження до яких не застосовується строк добровільного виконання судового рішення, то державний виконавець зобов'язаний вказати у постанові про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови.

Також, звернення стягнення на заставлене майно не підпадає під врегулювання ст.28 Закону України „Про виконавче провадження" відповідно до якої визначаються випадки не стягнення виконавчого збору.

Звідси, так як ДП „ТЕЦ" у строк для самостійного виконання, своїм правом оплати боргу чи реалізації заставленого майна для сплати боргу, не скористалось, то виконавча служба виконання судового рішення має провадити в примусовому порядку, витрати по вчиненню якого, відповідач буде відшкодовувати пропорційно сумі отриманої від реалізації заставленого майна.

Позивач, ПАТ „ВТБ Банк", скаргу відповідача вважає безпідставною, а постанови ДВС про стягнення судового збору та накладення арешту і опису майна боржника правомірними, про що відзначив у поданому до суду запереченні на скаргу від 06.02.13 р. вх.№ 4124/2013. Так, позивач відмічає, що при сплаті банку відповідачем суми боргу за кредитним договором, в забезпечення виконання вимог якого останнім передано в іпотеку власне майно, підстави для звернення до ДВС із заявою про відкриття виконавчого провадження та проведення подальшої процедури примусового виконання рішення суду у Банку та ДВС були б відсутні.

Приймаючи до уваги те, що рішення суду носить майновий характер, то на думку позивача, визначення судового збору в розмірі 11 723 790,26 грн. та накладення арешту та опису майна боржника, провадилось ДВС відповідно до положень ст.ст. 28, 25, 17, 11, 52, 57 Закону України „Про виконавче провадження".

Розглянувши скаргу ДП „ТЕЦ", відзив органу ДВС, заперечення на скаргу позивача дослідивши подані сторонами документи, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, предметом оскарження є постанова органу ДВС про стягнення з боржника - ДП "ТРАНСПОРТНО-ЕКСПЕДИЦІЙНИЙ ЦЕНТР" виконавчого збору від 03.12.12 р. та прийнята на її підставі постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03.12.12 р., в частині її п.2 щодо заборони боржнику здійснювати відчуження будь-якого майна, що йому належать, які ДП „ТЕЦ" вважає незаконними.

Відповідно до ст. 1 ЗУ „Про виконавче провадження" (в редакції, чинній станом на прийняття спірних постанов) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 25 цього Закону державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно зі ст. 28 цього Закону у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, стягнення виконавчого збору, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, відшкодування витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, і стягнення штрафів, накладених відповідно до вимог цього Закону. Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні. Розмір фактично стягнутого з боржника виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 32 Закону заходами примусового виконання рішень є інші заходи, передбачені рішенням, в даному випадку -заходи, передбачені в рішенні суду від 03.06.2011р. згідно із ст. 39 ЗУ „Про іпотеку"

Згідно із ч.ч. 1, 5, 8 ст. 54 Закону звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Реалізація заставленого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом. Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Таким чином, примусове виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки має особливості, визначені з урахуванням вимог ЗУ „Про іпотеку", на які повинен був зважати державний виконавець при примусовому виконанні наказу господарського суду Одеської області від 26.06.2012р. у справі № 25-28/17-722-2011 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 15 ЗУ „Про іпотеку" іпотека земельних ділянок здійснюється відповідно до цього Закону. Заборони та обмеження щодо відчуження і цільового використання земельних ділянок, встановлені Земельним кодексом України, є чинними при їх іпотеці. Реалізація переданих в іпотеку земельних ділянок сільськогосподарського призначення при зверненні стягнення на предмет іпотеки здійснюється на прилюдних торгах. Покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути особи, визначені Земельним кодексом України. Дія цього Закону не поширюється на земельні ділянки, які перебувають у державній чи комунальній власності і не підлягають приватизації.

Як вбачається із договору іпотеки від 29.02.08 р., земельна ділянка, площею 4,24 га., яка знаходиться на території Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, що передана в іпотеку ПАТ „ВТБ Банк" ДП „ТЕЦ", має цільове призначення -для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до ст. 41 ЗУ „Про іпотеку" реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону. Реалізація предмета іпотеки здійснюється у населеному пункті за місцем його розташування, а якщо предмет іпотеки перебуває за межами населеного пункту, його реалізація здійснюється у найближчому населеному пункті або районному центрі на території, на яку поширюються повноваження відділу державної виконавчої служби, на виконанні якого перебуває рішення суду, або виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У розумінні положень ст. 1 ЗУ „Про іпотеку" та преамбули договору іпотеки ДП "ТРАНСПОРТНО-ЕКСПЕДИЦІЙНИЙ ЦЕНТР" є іпотекодавцем, тобто особою, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель, а боржником по іпотечному договору є ТОВ „Прогресбуд-Інвест", оскільки боржник -це іпотекодавець або інша особа, відповідальна перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання. ДП "ТРАНСПОРТНО-ЕКСПЕДИЦІЙНИЙ ЦЕНТР" вважається також майновим поручителем, тобто особою, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

Відповідно до ст. 42 ЗУ „Про іпотеку" боржник вправі до дня продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах виконати вимогу за основним зобов'язанням чи ту її частину, виконання якої прострочено, разом з відшкодуванням будь-яких витрат та збитків, завданих іпотекодержателю, включаючи судові витрати, витрати на оплату винагороди залученим експертам (оцінювачам, юристам), витрати на підготовку до проведення прилюдних торгів тощо. Таке виконання є підставою для припинення реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах. Умови договорів, що обмежують це право боржника, є недійсними. Якщо інше не встановлено іпотечним договором, у разі коли основне зобов'язання підлягає виконанню частинами, боржник може скористатися правом, встановленим частиною першою цієї статті, один раз на рік або двічі протягом строку дії основного зобов'язання. В разі перевищення цих показників боржник має право припинити реалізацію предмета іпотеки лише шляхом повної сплати решти суми за основним зобов'язанням. Майновий поручитель чи наступний іпотекодержатель може виконати основне зобов'язання за боржника з наслідками, аналогічними вищенаведеним, і попередній іпотекодержатель зобов'язаний прийняти таке виконання. Наступний іпотекодержатель, який сплачує повну суму основного зобов'язання попередньому іпотекодержателю, вважається особою, на користь якої здійснене відступлення прав попереднього іпотекодержателя за іпотечним договором. Майновий поручитель, який виконав основне зобов'язання повністю або в частині, має право вимагати від боржника відшкодування сплаченої майновим поручителем суми.

Відповідно до ст. 43 ЗУ „Про виконавче провадження" розподіл стягнутих державним виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаної від реалізації майна боржника) здійснюється у такому порядку: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок сторін та інших осіб на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, не покриті авансовим внеском сторін та інших осіб; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми ; 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені державним виконавцем відповідно до вимог цього Закону. Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється по мірі їх стягнення. Сума, що залишилася після сплати штрафів, повертається боржнику.

За вимогами ч.ч. 1, 5, 6 ст. 54 ЗУ „Про виконавче провадження" звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Реалізація заставленого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом. За рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені статтею 43 цього Закону, після чого кошти використовуються для задоволення вимог заставодержателя. У разі якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003р. №14 „Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" відповідно до статей 45, 46 ЗУ „Про виконавче провадження" витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово.

Станом на дату винесення оскарженої постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 03.12.12 р. органом ДВС зміст ст.ст. 45, 46 ЗУ „Про виконавче провадження" в попередній редакції відповідає ст.ст. 25, 28 цього Закону.

На підставі наведеного, суд дійшов до висновку, що дійсно ДП "ТЕЦ" як боржник у виконавчому провадженні №33353028 та іпотекодавець (він же - і майновий поручитель) за договором іпотеки від 29.02.08 р. відповідно до ч.3 ст. 42 ЗУ „Про іпотеку" може добровільно виконати рішення суду про звернення стягнення на предмети іпотеки (земельні ділянки) шляхом виконання зобов'язання за боржника з наслідками, визначеними ч.ч. 1, 2 ст. 42 цього Закону, та в такому разі продаж предмету іпотеки на прилюдних торгах не відбувається та припиняється реалізація предмета іпотеки.

Проте стягнення органом ДВС виконавчого збору тільки у зв'язку з відсутністю добровільного виконання з боку іпотекодавця -боржника у виконавчому провадженні до дня продажу нерухомого майна на прилюдних торгах є передчасним і необґрунтованим, оскільки системний аналіз положень ЗУ „Про іпотеку" та ст.ст.43, 54 ЗУ „Про виконавче провадження" свідчить про можливість стягнення виконавчого збору тільки за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, тобто після продажу предметів іпотеки в примусовому порядку на прилюдних торгах.

З пояснень представників сторін, в тому числі представників ДВС та матеріалів справи судом встановлено, що заходів з примусової реалізації предметів іпотеки Відділ не проводив. В той же час, виходячи з викладеного, боржнику у виконавчому провадженні згідно із вимогами ч.8 ст. 54 ЗУ „Про виконавче провадження", ч.3 ст. 42 ЗУ „Про іпотеку" надається право у будь-який час до дня продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах виконати основне зобов'язання за боржника за грошовими зобов'язаннями перед банком.

Крім того, на думку суду, виконавчою службою необгруновано здійснено розрахунок виконавчого збору із суми кредиторської заборгованості ТОВ „Прогресбуд-Інвест" в розмірі 117 237 902,60 грн., 10% судового збору з якої складає 11 723 790, 26грн., оскільки відповідальність ТОВ „ТЕЦ" за іпотечним договором від 29.02.08р. визначається відповідно до його п.1.4., де сторони її оцінили в розмірі 9 417 464 грн., яка за рішенням суду від 11.06.2012р. за наявності погодження позивача, що випливає із змісту заявленої ним позовної вимоги, визначена в сумі 3 593 400 грн. в якості початкової ціни для реалізації об'єкта іпотеки

За таких умов, суд вбачає наявними підстави для задоволення скарги ДП "ТРАНСПОРТНО-ЕКСПЕДИЦІЙНИЙ ЦЕНТР" в порядку ст. 121-2 ГПК України та визнання недійсною постанови державної виконавчої служби про стягнення з боржника виконавчого збору від 03.12.12 р.

Даних висновків суд дійшов з врахуванням судової практики, зокрема, з огляду на постанову ОАГС від 26.07.12 р. у справі № 30/17-1307-2011.

Положеннями ч.ч.1, 2 ст.121-2 ГПК України визначено, що скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена. Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

Відповідно до абз.2 п.9.10. Постанови Пленуму ВГСУ №9 від 17.10.2012р. „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" у розгляді скарг стягувача чи боржника на дії органу Державної виконавчої служби, пов'язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, господарський суд перевіряє відповідність цих дій приписам статей 57, 58 Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно до п.9.13. Постанови Пленуму ВГСУ №9 від 17.10.2012р. „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Таким чином, з урахуванням наведеного суд вважає доводи скаржника щодо неправомірності прийняття ДВС постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 03.12.12 р. правомірними та відповідно визнає дану постанову недійсною.

Як наслідок встановлення судом факту неправомірності прийняття постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 03.12.12 р., підлягає судом визнанню недійсним п.2 резолютивної частини постанови Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 03.12.2012р. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, за виконавчим провадженням №33353028 про примусове виконання наказу №25-28/17-722-2011 від 25.06.2012р.

При цьому, судом було досліджено дотримання скаржником строку подання такої скарги про що свідчить відмітка на конвертах, у яких надійшли до ДП „ТЕЦ" оскаржувані постанови, про їх відправлення 06.12.2012р., з огляду на що та із врахуванням визначеного п.4.2. Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених Наказом Мінтрансзв`язку №1149 від 12.12.2007р., поштового перебігу, та того, що скаргу скаржником подано до поштового відділення для надсилання до суду 21.12.2012р., на думку суду, має місце дотримання скаржником 10-тиденного строку оскарження постанови від 03.12.2012р.

Керуючись ст.ст.86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1.Задовольнити скаргу ДП „ТЕЦ" від 20.12.12 р. вих.№ 53 на дії органу ДВС в порядку ст.121-2 ГПК України.

2. Визнати доводи ДП „ТЕЦ", наведені в скарзі від 20.12.12 р. вих.№53 на дії органу ДВС, правомірними.

3. Визнати недійсною постанову Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 03.12.2012р. ВП №33353028 про стягнення з боржника виконавчого збору за виконавчим провадженням №33353028 про примусове виконання наказу господарського суду Одеської області у справі №25-28/17-722-2011 від 25.06.2012р.

4. Визнати недійсним п.2 резолютивної частини постанови Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 03.12.2012р. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, за виконавчим провадженням №33353028 про примусове виконання наказу господарського суду Одеської області у справі №25-28/17-722-2011 від 25.06.2012р.

Суддя Малярчук І.А.