Ухвала

від 13.02.2013 по справі 2а-3809/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2013 року м. Київ К/9991/75753/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012 року

у справі № 2а-3809/12/2670

за позовом Публічного акціонерного товариства «Центральне конструкторське бюро «Шхуна»(далі - позивач, ПАТ «ЦКБ «Шхуна»)

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі -відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ «ЦКБ «Шхуна»звернулось березні 2012 року до суду з позовом до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0008682312 від 30.11.2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.07.2012 року в задоволені позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012 року постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.07.2012 скасована та ухвалена нова постанова, якою позовні вимоги задоволено повністю: визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення від 30.11.2011 року № 0008682312.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить задовольнити касаційну скаргу, скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Посилається на порушення судом норм матеріального права, а саме: пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР із змінами та доповненнями.

Позивач своїх заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду не надав, що не перешкоджає розгляду справи.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справ, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини справи.

ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.03.2008 року по 31.12.2010 року, під час проведення якої встановлено порушення пп. 7.4.5 пп. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додатну вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі -Закон № 168), чинного на момент виникнення правопорушення.

За результатами зазначеної перевірки було складено акт № 2371/23-12/14310135 від 11.11.2011 року, на підставі висновків якого податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0008682312 від 30.11.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 687 500,00 гривень, у тому числі 550 000,00 гривень - основний платіж та 137 500,00 гривень -штрафні санкції.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволені позову, зазначив, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість, а відповідно і не виникає підстав для віднесення відповідних коштів до валових витрат. Також, суд першої інстанції вважає правомірними висновки відповідача, викладені в акті перевірки.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим та погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги повністю, виходив з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, висновок відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується на доводах про фіктивність господарської діяльності контрагента позивача -ТОВ «Техпостач-2002».

Матеріали справи свідчать про те, що між ТОВ «Техпостач-2002» (продавець) та ПАТ «ЦКБ «Шхуна» (покупець) укладено авторський договір № 04/10-2010 від 04.10.2010 року, відповідно до якого продавець передає у власність покупця права на твори. За передачу прав, покупець сплатив продавцю винагороду в розмірі передбаченому додатком № 1 до договору.

Згідно з додатком №1 до договору продавець передає у власність покупця права на товари, а саме: Комп'ютерну програму «Програмний комплекс обліку та контролю фінансових показників компанії»(копія зазначеного договору міститься в матеріалах справи). На виконання умов договору ПАТ «ЦКБ «Шхуна» отримало від ТОВ «Техпостач-2002» акт прийому-передачі та податкову накладну № 1102 від 27.12.2010 року, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» , податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що була чинною на момент виникнення правовідносин) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -у разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, аналіз зазначених норм податкового законодавства зумовлює висновок, що Закон України «Про податок на додану вартість» передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) -це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7).

Згідно з пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону .

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на момент складання податкових накладних ТОВ «Техпостач-2002»був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право видавати податкові накладні, в свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит та судом апеляційної інстанції були досліджені ці податкові накладні, які знаходяться в матеріалах справи та відповідають вимогам, встановленим пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» .

При цьому, суд апеляційної інстанції урахував вимоги ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» , згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, яка вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції, щодо недійсності статуту та реєстраційних документів ТОВ «Техпостач-2002», оскільки він був зареєстрований як платник податку на додану вартість відповідно до вимог чинного законодавства.

Також, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, яка дійшла висновку про безпідставність твердження податкового органу про нікчемність фінансово-господарських операцій між позивачем та його контрагентом в силу норм ст. ст. 203 , 216 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України , якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно положень ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Інших підстав для визнання правочину нікчемним чинним законодавством України не передбачено.

Згідно ст. 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю -не настають.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що податковим органом не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладену позивачем угоду -нікчемним правочином.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції правомірно вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з метою прикриття незаконної діяльності, без наміру здійснювати діяльність підприємства пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або надання послуг, придбали фіктивні суб'єкти господарської діяльності, крім інших підприємств і ТОВ «Технопостач-2002», які в подальшому використовували для сприяння підприємствам -фактичним платникам податку на додану вартість в ухиленні від сплати даного податку до державного бюджету коштів у великих розмірах, оскільки це спростовується постановою Богунського районного суду м. Житомира від 25.10.2011 року про скасування порушеної кримінальної справи відносно ОСОБА_4 по факту фіктивного підприємництва, що завдало велику шкоду державі, вчиненого за попередньою змовою групою осіб та по факту пособництва в умисному ухиленні від сплати податків в особливо великих розмірах, в якій визначено, що у слідчого не було достатніх приводів та підстав для зазначення того, що крім інших підприємств, і ТОВ «Технопостач-2002»є фіктивними чи транзитним підприємством.

Крім того, суд апеляційної інстанції правомірно вважає хибним обґрунтування прийнятого судом першої інстанції рішення постановою про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 по факту незаконного сформування податкового кредиту від фіктивних та транзитних підприємств, оскільки, як вбачається з тексту постанови Богунського районного суду м. Житомира від вересня 2011 року (т. 1 а.с. 131-150), посилання на здійснення посадовими особами ТОВ «Технопостач-2002»таких дій, взагалі відсутнє.

Також, судом апеляційної інстанції досліджено висновок експертного дослідження у сфері інтелектуальної власності від 12.01.2011 року та звіт про експертну оцінку виключних прав на об'єкт інтелектуальної власності: «Програмний комплекс обліку та контролю фінансових показників компанії», якими встановлено зазначений комплекс об'єктом інтелектуальної власності та визначено його інвестиційну вартість.

Відповідно до ст. 55-1 Господарського кодексу України ознаки фіктивності, що дають підстави для звернення до суду про припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою-підприємцем, в тому числі визнання реєстраційних документів недійсними є: зареєстровано (перереєстровано) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи; не зареєстровано у державних органах, якщо обов'язок реєстрації передбачено законодавством; зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження; зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.

Таким чином, установчі документи за наявності підстав, можуть бути визнанні недійсними лише в судовому порядку, а в матеріалах справи відсутні будь-які рішення суду про визнання установчих документів недійсними. Натомість, як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Техпостач-2002» являється діючим підприємством, що підтверджується витягом з ЄДР та довідкою з ЄДР.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який дійшов висновку про те, що позивачем дотримано всіх, передбачених Законами України «Про податок на додану вартість» та «Про оподаткування прибутку підприємств» передумов для формування податкового кредиту.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2 , ч. 2 ст. 71 КАС України , суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 220 - 1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби -відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012 року у справі № 2а-3809/12/2670 -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько