Постанова

від 04.02.2013 по справі 12/105-12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2013 р. Справа№ 12/105-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 04.02.2013 року

розглянувши апеляційну скаргу державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на рішення господарського суду Київської області від 23.11.2012 року

у справі № 12/105-12 (суддя - Грабець С.Ю.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий

агрокомбінат «Пуща-Водиця»

про стягнення заборгованості в розмірі 178920,35 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 23.11.2012 року по справі № 12/105-12 позов публічного акціонерного товариства «Київенерго» до державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» про стягнення заборгованості в розмірі 178920,35 грн. задоволено повністю. Стягнуто з державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на користь публічного акціонерного товариства «Київенерго» основний борг у сумі 164372,22 грн., 7830,81 грн. пені, три проценти річних у розмірі 3042,67 грн., 3674,65 грн. інфляційних втрат та 3578,41 грн. витрат на сплату судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 23.11.2012 року відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Київської області від 23.11.2012 року по справі № 12/105-12 скасувати та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2012 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Представники публічного акціонерного товариства «Київенерго» у судових засіданнях 16.01.2013 року та 04.02.2013 року надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги вважає її необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Просив апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 23.11.2012 року, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» в судові засідання суду апеляційної інстанції 16.01.2013 року та 04.02.2013 року не з'явились, про час та місце розгляду справи, сторони були повідомлені належним чином про що в матеріалах справи містися повідомлення про вручення поштового відправлення. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» що не з'явилось у судові засідання 16.01.2013 року та 04.02.2013 року про дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином про що в матеріалах справи містися повідомлення про вручення поштового відправлення. Участь представників скаржників що не з'явились, у судовому засіданні 04.02.2013 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи та витребування додаткових доказів не надходило. Також, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

У відповідності до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

01.08.1999 року між публічним акціонерним товариством «Київенерго» (в минулому акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго») (далі -постачальник) та державним підприємством «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» (далі - споживачем) укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 810331 (далі - договір). Предметом даного договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах передбачених цим договором (п.1.1 договору).

За умовами п. 2.2.1, 2.3.1 договору позивач, як енергопостачальна організація, зобов'язаний постачати теплової енергії у вигляді гарячої води здійснюється на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору, яку відповідач, зобов'язаний оплачувати щомісяця своєчасно та в повному обсязі.

Пунктом 2 додатку 4 до договору передбачено, що відповідач зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у міжрайонному відділенні із збуту теплової енергії №4 за адресою: вул. Борщагівська, буд. 171/18, розрахункова група, тел. 456-52-73, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки відповідач повертає МВРТ-4), та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду. Пунктом 3 додатку №4 передбачено, що сплату за вказаними в п. 2 цього додатку документами, відповідач виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

Відповідно до п 3.5 додатку №4 передбачено, що у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду (п. 3 цього додатку), позивач нараховує відповідачу пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5 % за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Позивач зазначає, що ним належним чином виконувалися зобов'язання за договором та у період з грудня 2010 року до червня 2012 року ПАТ «Київенерго» надало відповідачу послуг на загальну суму 343077,47 грн., тоді як відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав та за надані позивачем послуги, оплатив частково, а саме в розмірі 178705,25 грн. внаслідок чого у нього виникла заборгованість за використану теплову енергію, у сумі 164372,22 грн. Позивач вказав, що надання послуг на суму 343077,47 грн. та зазначена заборгованість відповідача підтверджується обліковими картками (табуляграмами) зокрема, № 4616 за грудень 2010 року, № 4640 за січень 2011 року, № 4607 за лютий 2011 року, № 4580 за березень 2011 року, № 4578 за квітень 2011 року, № 4552 за травень 2011 року, № 4550 за червень 2011 року, № 4549 за липень 2011 року, № 4570 за серпень 2011 року, № 4573 за вересень 2011 року, № 4626 за жовтень 2011 року, № 4675 за листопад 2011 року, № 4675 за грудень 2011 року, № 4669 за січень 2012 року, № 4688 за лютий 2012 року, № 4685 за березень 2012 року, № 4694 за квітень 2012 року, № 4681 за травень 2012 року, № 4693 за червень 2012 року, а також довідкою про надходження коштів за спожиту відповідачем теплову енергію, що містяться в матеріалах справи.

Так, у серпні 2012 року ПАТ «Київенерго» звернулося до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» 178920,35 грн. заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо оплати теплової енергії в гарячій воді відповідно до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 810331 від 01.08.1999 року.

Рішенням суду першої інстанції від 23.11.2012 року по справі № 12/105-12 позов задоволено. Стягнуто з ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на користь ПАТ «Київенерго» основний борг у сумі 164372,22 грн., 7830,81 грн. пені, три проценти річних у розмірі 3042,67 грн. та 3674,65 грн. інфляційних втрат.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з висновком суду першої інстанції про задоволення вказаного позову погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання, до яких відноситься спірний договір, підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до п. 4 Правил користування тепловою енергією, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтями 11, 509 ЦК України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Відповідно до п. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною 1 ст. 510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Так, як вірно встановлено судом першої інстанції у даному випадку, за умовами договору № 810331 від 01.08.1999 року боржником є саме відповідач і саме він зобов'язаний забезпечити щомісячно оплату коштів своєчасно та в повному обсязі.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що сума заборгованості відповідача у розмірі 164372,22 грн. виникла по договору № 810331 від 01.08.1999 року. Зазначена заборгованість відповідає фактичним обставинам та підтверджується обліковими картками (табуляграмами), а також довідкою про надходження коштів за спожиту відповідачем теплову енергію, а отже підлягає стягненню.

До того ж, судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що проти вказаної суми заборгованості відповідач, як при розгляді справи у суді першої інстанції так і під час розгляду справи судом апеляційної інстанції не заперечував та основну суму заборгованості визнавав про що зазначив у відзиві на позов та в апеляційній скарзі.

Крім основного боргу, позивач також просить суд стягнути з відповідача 7830,81 грн. пені, 3674,65 грн. інфляційних втрат та 3042,67 грн. 3% річних у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 810331 від 01.08.1999 року на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного Банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.6 ст.231 ГК України).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки. Згідно із положень статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є пеня. Відповідно до частини 1 статті 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Так, як вбачається з п. 3.5 додатка № 4 до договору, у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду (п. 3 цього договору), «Енергопостачальна організація» нараховує «Абоненту» пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, здійснивши перевірку правильності нарахування та розрахунку пені, судова колегія апеляційного господарського погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 7830,81 грн. Як вірно вказав суд першої інстанції, враховуючи період заборгованості з 26.02.2012 року до 25.07.2012 року, суму боргу в розмірі 148356,51 грн., облікову ставку Національного банку України, що до 22.03.2012 року становила 7,75% (Постанова НБУ від 09.08.2010 р. №377), а з 23.03.2012 року - 7,5% (Постанова НБУ від 21.03.2012 р. №102), розмір пені становить 8567,74 грн. Проте, оскільки позивачем пеня визначена в розмірі 7830,81 грн., то стягненню підлягає саме ця сума.

Що стосується доводів скаржника про зменшення розміру пені, у зв'язку з тим, що відповідач є державним підприємством, судова колегія вважає необґрунтованим та безпідставним, оскільки обставини, на які послався скаржник, не являються підставами для зменшення розміру пені.

Що стосується стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судова колегія зазначає, що частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника. Неможливість виконання боржником грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Таким чином, здійснивши перевірку правильності нарахування та розрахунку 3% річних, судова колегія апеляційного господарського суду вважає його арифметично вірним та обґрунтованим. Як вірно вказав суд першої інстанції, прострочення платежу з 26.01.2011 року до 25.07.2012 року складає 547 днів, три проценти річних від суми 148356,51 грн. становлять 3042,67 грн., а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 3042,67 грн. 3% річних підлягають задоволенню.

Крім того, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з розрахунком суду першої інстанції про стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з січня 2011 року по квітень 2012 року у сумі 3674,65 грн. Як вірно встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції сума інфляційних втрат за заявлений позивачем період складає 5783,72 грн. Проте, беручи до уваги те, що позивачем визначена сума інфляційних втрат в розмірі 3674,65 грн., а суд не може вийти за межі позовних вимог то стягненню підлягає саме 3674,65 грн. інфляційних втрат.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку по справі та задовольнив позов. Позивачем, як під час розгляду справи у суді першої інстанції так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції належним чином доведене порушення його прав зі сторони відповідача.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційні скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Київської області від 23.11.2012 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Київської області від 23.11.2012 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на рішення господарського суду Київської області від 23.11.2012 року у справі № 12/105-12 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 23.11.2012 року у справі № 12/105-12 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 12/105-12 повернути до господарського суду Київської області.

Головуючий суддя Лобань О.І.

Судді Майданевич А.Г.

Федорчук Р.В.

Дата підписання 11.02.2013 року