Постанова

від 12.02.2013 по справі 5011-51/7555-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2013 р. Справа№ 5011-51/7555-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Суліма В.В.

Яковлєва М.Л.

за участі представників:

від прокуратури: Волік О.Л. - прокурор

від позивача: не з'явився

від відповідача-1: Сенич В.В. - представник

від відповідача-2: Горяйнова Т.В. - представник

від відповідача-3: Глобенко Л.В. - представник

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Джигірі» на рішення господарського суду міста Києва від 07.09.2012 року у справі № 5011-51/7555-2012 (Повний текст рішення складено і підписано 12.09.2012) (Суддя: Пригунова А.Б.)

за позовом Заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Джигірі»

2. Приватного підприємства «Олесь»

3. Київської міської ради

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору та визнання відсутнім права користування

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Джигірі», Приватного підприємства «Олесь», Київської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору та визнання відсутнім права користування.

Рішенням господарського суду м. Києва від 07.09.2012. у справі № 5011-51/7555-2012 позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Джигірі» звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 07.09.2012 у справі № 5011-51/7555-2012 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у оскаржуваному рішенні, обставинам справи.

У своїй апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Джигірі» зазначає, що відповідачами норми чинного законодавства не порушувались, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Представник прокуратури письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, однак у судовому засіданні проти її доводів заперечував, вважаючи її безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення суду є законним, обґрунтованим та таким, що підлягає залишенню без змін.

Представник відповідача-2 письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, однак у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.

Представник відповідача-3 письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, однак у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду 12.02.2013 направив клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з відпусткою представника.

Заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, дослідивши матеріали справи, колегія суддів відхиляє зазначене клопотання, оскільки позивач, незважаючи на належне повідомлення про дату, час та місце розгляду справи без поважних причин неодноразово ігнорував судові засідання по даній справі, а також враховуючи те, що позивач, відповідно до норм чинного законодавства, не позбавлений права направити у судове засіданні іншого повноважного представника.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Рішенням Київської міської ради № 180/1614 від 27.12.2001 «Про погодження місць розташування об'єктів» Приватному підприємству «Олесь» погоджено розташування комплексу громадського харчування та відпочинку на Дніпровській набережній у Дніпровському районі міста Києва на землях міської забудови орієнтовною площею 0,33 га (надалі - Рішення № 180/1614).

28.02.2002 між Київською міською радою в особі Київського міського управління земельних ресурсів та Приватним підприємством «Олесь» укладено Договір резервування земельної ділянки, відповідно до п. 1. якого Київське міське управління земельних ресурсів від імені Київської міської ради на підставі її Рішення від 27.12.2001 № 180/1614 здійснює резервування за інвестором (ПП «Олесь») земельної ділянки площею 0,3237 га для розташування комплексу громадського харчування та відпочинку на Дніпровській набережній у Дніпровському районі.

Пунктом 2 Рішення Київської міської ради № 236/1111 від 27.11.2003 р. «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» (надалі - Рішення №236/1111) затверджено проект відведення земельної ділянки Приватному підприємству «Олесь» для будівництва, експлуатації та обслуговування комплексу спортивно-оздоровчих споруд та підприємств громадського харчування на Дніпровській набережній, між залізничним мостом та мостом ім. Патона у Дніпровському районі міста Києва та вирішено передати Приватному підприємству «Олесь» у довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку площею 1,51 га для будівництва, експлуатації та обслуговування комплексу спортивно-оздоровчих споруд та підприємств громадського харчування на Дніпровській набережній, між залізничним мостом та мостом ім. Патона у Дніпровському районі міста Києва за рахунок земель міської забудови.

21.12.2004 між Київською міською радою (орендодавець) та Приватним підприємством «Олесь» (орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки (надалі - Договір оренди).

Відповідно до п. 1.1. Договору оренди орендодавець, на підставі п. Рішення № 236/1111, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим Договором.

Згідно з п. 2.1. Договору оренди об'єктом оренди є земельна ділянка розташована на Дніпровській набережній, між залізничним мостом та мостом ім. Патона, у Дніпровському р-ні м. Києва, площею 1,5115 га (кадастровий номер 8000000000:90:134:0003) в межах прибережної смуги, цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування комплексу спортивно-оздоровчих споруд та підприємств громадського харчування.

У відповідності до п. 3.1. Договору оренди договір укладено строком на 25 років.

Як вбачається з матеріалів справи 17.09.2009 між Приватним підприємством «Олесь» (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Джигірі» (суборендар) укладено договір суборенди частини земельної ділянки (надалі - Договір суборенди).

Пунктом 1.1. Договору суборенди сторони погодили, що орендар, за актом приймання-передачі передає, а суборендар приймає в суборенду частину земельної ділянки, яка є предметом Договору оренди, площею 0,7557 га, та зобов'язується своєчасно сплачувати орендну плату та виконувати інші умови договору строком до 27.01.2030.

17.09.2009 за актом приймання-передачі земельної ділянки Приватне підприємство «Олесь» передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Джигірі» прийняло у своє користування земельну ділянку площею яка є об'єктом Договору суборенди.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначений статтею 123 Земельного кодексу України, якою встановлено (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного рішення), що надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

У відповідності до ст. 22 Закону України «Про землеустрій» землеустрій здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою, укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою, судових рішень.

Передумовою розроблення проекту відведення земельної ділянки є згода органу місцевого самоврядування, який виконує функції власника такої земельної ділянки.

У відповідності до ст. 30 Закону України «Про землеустрій» погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом та іншими законами України.

Пунктом 2 Рішення № 236/1111, затверджено проект відведення земельної ділянки Приватному підприємству «Олесь» для будівництва, експлуатації та обслуговування комплексу спортивно-оздоровчих споруд та підприємств громадського харчування на Дніпровській набережній, між залізничним мостом та мостом ім. Патона у Дніпровському районі міста Києва.

Як правильно зазначено в рішенні суду першої інстанції, проект відведення Приватному підприємству «Олесь» спірної земельної ділянки Комунальним підприємством «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації земель» розроблено за дорученням Київського міського голови № 1565 від 22.01.2003 та Київської міської ради № 225-ПК2-2750, які містяться в матеріалах справи.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази прийняття Київською міською радою рішення про надання згоди на розроблення проекту відведення Приватному підприємству «Олесь» спірної земельної ділянки площею 1,5115 га (кадастровий номер 8000000000:90:134:0003) в межах прибережної смуги, яка розташована на Дніпровській набережній, між залізничним мостом та мостом ім. Патона у Дніпровському районі міста Києва у порядку, визначеному нормами законодавства, що регулює земельні відносини.

Нормами ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України передбачено, що проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

Натомість у матеріалах справи містяться: лист Головного державного санітарного лікаря міста Києва № 2636 від 23.04.2003, лист Управління охорони навколишнього природного середовища Київської міської державної адміністрації № 119/04-4-10/590 від 02.09.2003, лист Управління охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища Київської міської державної адміністрації № 1470 від 24.03.2003, з яких вбачається, що на розгляд та погодження вищевказаних органів проект відведення спірної земельної ділянки не подавався.

Відповідно до ст. 39 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

Згідно з положеннями ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій» (який діяв на момент прийняття оспорюваного рішення) фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міської державної адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування. Фізичні та юридичні особи, заінтересовані в здійсненні будівництва об'єктів містобудування, подають письмову заяву про надання дозволу на будівництво до виконавчого органу відповідної ради або Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації. До заяви додається документ, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або документ про згоду власника земельної ділянки на забудову цієї ділянки.

З наведеного вбачається, що передумовою отримання дозвільної документації на будівництво є рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки в користування, а отже посилання прокурора на відсутність детального плану території спірної земельної ділянки, що входить до містобудівної документації, на підставі якої здійснюється вибір земель для містобудівних потреб та надання висновків щодо передачі у користування земельних ділянок, як на підставу для скасування п. 2 рішення Київської міської ради № 236/1111 від 27.11.2003 правомірно відхилено судом першої інстанції.

Відповідно до п. 2 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» від 26.01.2000 підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 2.26 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» у вирішенні спорів про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки суди мають з'ясовувати наявність на момент укладення оспорюваного договору оренди рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки, оскільки його відсутність суперечить вимогам п. 5 ч. 4 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» та пункту 3 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 р. № 677.

Згідно зі ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що п. 2 рішення Київської міської ради № 236/1111 від 27.11.2003 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» прийнято з порушенням норм чинного законодавства, а тому є незаконним та підлягає скасуванню.

Стосовно вимог про визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки, укладеного між Приватним підприємством «Олесь» та Київською міською радою колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Пунктом 2.24 Постанови № 6 Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» визначено, що судам необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Також, розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6. ст. 203 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, зважаючи, на незаконність п. 2 рішення Київської міської ради № 236/1111 від 27.11.2003 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею», на підставі якого було укладено Договір оренди земельної ділянки від 27.01.2005, позовні вимоги про визнання недійсним вищевказаного Договору є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В свою чергу, враховуючи недійсність Договору оренди земельної ділянки, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, про відсутність правових підстав для передачі спірної земельної ділянки (її частини) в суборенду Товариству з обмеженою відповідальністю «Джигірі», у зв'язку з чим вимога про визнання недійсним Договору суборенди частини земельної ділянки від 23.09.2009 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Джигірі» та Приватним підприємством «Олесь», є підлягає задоволенню, а Договір суборенди - визнанню недійсним.

Зважаючи на те, що п. 2 рішення Київської міської ради № 236/1111 від 27.11.2003 р. «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» судом скасовані, вимоги про визнання відсутності у Товариства з обмеженою відповідальністю «Джигірі» права користування земельною ділянкою площею 0,7557 га та визнання відсутнім у Приватного підприємства «Олесь» права користування земельною ділянкою, що розташовані на Дніпровській набережній між залізничним мостом та мостом ім. Патона у Дніпровському районі міста Києва площею 1,5115 га. суд визнає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову в повному обсязі.

Стосовно посилань Приватного підприємства «Олесь» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Джигірі» на пропуск прокуратурою строку позовної давності колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України Загальна позовна давність, встановлюється тривалістю у три роки.

У квітні 2012 року Прокуратурою міста Києва було проведено перевірку дотримання норм чинного законодавства України під час відведення земельних ділянок суб'єктам господарювання, здійсненої за результатами звернення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 016-888 від 23.03.2012 р.

У відповідності до ст. 267 Цивільного кодексу України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З матеріалів справи вбачається, що про порушення чинного законодавства заступник прокурора міста Києва дізнався в результаті перевірки проведеної у квітні 2012 року, а тому строк позовної давності у даному випадку не пропущено.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Джигірі» залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 07.09.2012 по справі № 5011-51/7555-2012 залишити без змін.

Матеріали справи № 5011-51/7555-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Тарасенко К.В.

Судді Сулім В.В.

Яковлєв М.Л.