Постанова

від 12.02.2013 по справі 5011-73/7628-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2013 р. Справа№ 5011-73/7628-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Авдеєва П.В.

Тищенко А.І.

За участю представників:

Від прокуратури: Волік О.Л. - прокурор відділу

Від позивача: не з'явилися

Від відповідача-1: Палій Є.В. - юрист

Від відповідача-2: не з'явилися

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мультінет»

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2012

у справі № 5011-73/7628-2012 (судді: Баранов Д.О., Спичак О.М., Шаптала Є.Ю.)

за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України

до 1) Київської міської ради

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Мультінет»

про визнання протиправним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди, визнання відсутнім права користування земельною ділянкою

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2012 позовні вимоги Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України задоволено повністю. Відповідно до прийнятого рішення визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради від 18.11.04 № 820/2230 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Мультінет» земельної ділянки для будівництва житлового будинку з офісними приміщеннями та прилеглим паркінгом на Дніпровській набережній, 3-7 у Дніпровському районі м. Києва». Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мультінет», зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 08.12.05 за № 66-6-00309 у книзі записів державної реєстрації договорів. Визнано відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Мультінет» права користування земельною ділянкою, що розташована на Дніпровській набережній, 3-7 у Дніпровському районі м. Києва, площею 0,2241 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:138:0033, вартість якої згідно нормативної грошової оцінки становить 1 528 841,11 грн. Стягнуто з Київської міської ради на спеціальний рахунок Державного бюджету України 536,50 грн. судового збору. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мультінет» на спеціальний рахунок Державного бюджету України 536,50 грн. судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішення, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мультінет» звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення суду від 05.12.2012 та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позову.

В обґрунтування своїх вимог скаржник зазначав, що при прийнятті даного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, на підтвердження чого в своїй апеляційній скарзі виклав ряд обставин, які, на його думку, виступають підтвердженням правової позиції відповідача-2 та спростовують правильність винесеного рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.12.2012 апеляційну скаргу прийнято до провадження.

28.01.2013 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Мультінет» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з відрядження повноважного представника відповідача-2.

В судове засідання, призначене на 29.01.2013, повноважні представники позивача та відповідача-2 не з'явилися.

Ухвалою суду від 29.01.2013 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Мультінет», розгляд справи відкладено на 12.02.2013.

11.02.2013 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відповідачем-2 подано клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання, призначене на 12.02.2013, повноважні представники позивача та відповідача-2 не з'явилися. В матеріалах справи містяться повідомлення про вручення поштового відправлення Державному агентству земельних ресурсів України та Товариству з обмеженою відповідальністю «Мультінет», що є доказом належного повідомлення останніх про розгляд даної справи.

Відповідно до пункту 3.5.11. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі. На звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Як визначено пунктом 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Беручи до уваги вище викладене та враховуючи наявність достатнього обсягу матеріалів для встановлення дійсних обставин справи, а також передбачений чинним законодавство України строк для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про розгляд апеляційної скарги за відсутності повноважних представників позивача та відповідача-2.

Відповідно до статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, колегією встановлено наступне:

18.11.2004 Київською міською радою прийнято рішення «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Мультінет» земельної ділянки для будівництва житлового будинку з офісними приміщеннями та прилеглим паркінгом на Дніпровській набережній, 3 - 7 у Дніпровському районі м. Києва» № 553/6789.

Зазначеним рішенням затверджено проект відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Мультінет» для будівництва житлового будинку з офісними приміщеннями та прилеглим паркінгом на Дніпровській набережній, 3 - 7 у Дніпровському районі м. Києва; передано Товариству з обмеженою відповідальністю «Мультінет», за умови виконання п. 3 цього рішення, в короткострокову оренду на 3 роки земельну ділянку площею 0,23 га для будівництва житлового будинку з офісними приміщеннями та прилеглим паркінгом на Дніпровській набережній, 3 - 7 у Дніпровському районі м. Києва за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови.

Пунктом 3.6 рішення зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Мультінет» виконати вимоги, викладені в листах Головного управління містобудування та архітектури № 18-16 від 10.01.2003 та № 18-15 від 10.01.2003, головного державного санітарного лікаря м. Києва № 7235 від 28.12.2002, Державного управління екології та природних ресурсів № 08-8-20/7612 від 24.12.2002.

22.11.2005 між Київською міською радою (далі - відповідач-1, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мультінет» (далі - відповідач-2, орендар) укладено договір оренди зазначеної вище земельної ділянки (далі - договір) строком на три роки.

Проведеною прокуратурою міста Києва перевіркою встановлено, що при прийнятті вказаного рішення Київської міської ради та видачі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою порушенно вимоги чинного законодавства, у зв'язку з чим рішення має бути визнано незаконним і скасовано, а державний акт на право постійного користування земельною ділянкою недійсним.

Прокурор вважає, що вказане рішення слід скасувати, а договір підлягає визнанню недійсним, оскільки відповідачем-2 порушено процедуру виготовлення проекту відведення земельної ділянки, не повідомлено громадськість про нове будівництво, а земельна ділянка входить до охоронної зони природного ландшафту. Оскільки рішення органу місцевого самоврядування прийнято з порушенням, то за твердженням прокурора договір оренди земельної ділянки слід визнати недійсним.

У відповідності до п. 4-6 висновку державного управління екології та природних ресурсів в м. Києві № 08-8-20/7612 від 24.12.2002 Товариство з обмеженою відповідальністю «Мультінет» зобов'язано проектування вести зі збереженням зелених насаджень. При проектуванні дотримуватись вимог п.5.13, ДБН 360-92*. Проектом організації будівництва передбачити заходи по захисту існуючих зелених насаджень, які підлягають збереженню, від пошкодження при будівництві та забезпечення умов для їх життєдіяльності; на наступній стадії проектування розробити дендроплан, в якому передбачити висадку зрілих декоративних дерев із сформованою кореневою системою з грудкою землі, розміром 0,8 м3 та погодити його з головним дендрологом ГоловКиївархітектури та з відділом контролю біоресурсів та заповідних територій Держуправління; у зв'язку з тим, що розміщення житлового будинку за вказаною адресою може викликати негативну реакцію населення, замовнику необхідно надати публікацію в засобах масової інформації про це будівництво, відгуки на неї направляти в Постійну комісію Київради з питань охорони довкілля, екологічної безпеки та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи з метою врахування громадської думки при прийнятті остаточного рішення Київрадою щодо відведення земельної ділянки під зазначене будівництво.

Згідно зі статтею 39 Земельного кодексу України (в редакції, що була чинною на момент прийняття оскаржуваного рішення) використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

Як визначено статтями 17, 21 Закону України «Про основи містобудування» містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій. Визначення територій для містобудівних потреб здійснюється відповідно до затвердженої містобудівної документації з урахуванням планів земельно-господарського устрою.

Положеннями статті 39 Земельного кодексу України, статей 17, 21 Закону України «Про основи містобудування» та статтею 13 Закону України «Про планування та забудову територій» (в редакціях, чинних на момент прийняття оскаржуваного рішення) встановлено, що визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб та висновки щодо надання у власність або користування (оренду) земельних ділянок здійснюється на підставі затвердженої містобудівної документації та плану земельно-господарського устрою.

Відповідно до пункту 6 статті 123 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України «Про планування і забудову територій» (в редакції, що була чинною на момент прийняття рішення) при здійсненні планування і забудови територій на місцевому рівні врахування громадських інтересів полягає у визначенні потреби територіальної громади в територіях, необхідних для розташування, утримання об'єктів житлово-комунального господарства, соціальної, інженерно-транспортної інфраструктури, вирішення інших завдань забезпечення сталого розвитку населеного пункту.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що згідно ДБН А.2.2-1-2003 має назву «Проектування» склад і зміст матеріалів оцінки впливів на навколишнє середовище (ОВНС) при проектуванні і будівництві підприємств, будинків і споруд». Відповідно до преамбули даного ДБН дані будівельні норми встановлюють порядок розроблення матеріалів оцінки впливів на навколишнє середовище (ОВНС) у складі проектної документації на нове будівництво, розширення, реконструкцію та технічне переоснащення об'єктів промислового та цивільного призначення (далі - планована діяльність), основні вимоги до складу й змісту цих матеріалів.

Пункт 1.8 ДБН А.2.2-1-2003, який міститься у висновку, встановлює, що на основі висновків остаточного звіту ОВНС замовник і виконавець ОВНС складають текст заяви про екологічні наслідки планованої діяльності і забезпечують її розповсюдження через засоби масової інформації. Остаточний звіт ОВНС, з урахуванням громадських інтересів, у складі проектної документації подається замовником або генпроектувальником на узгодження і проходження державних експертиз. Пункт 1.9 встановлює наступне: Врахування громадських інтересів здійснюється відповідно до Закону України «Про планування і забудову територій» та законодавчих документів, наведених у додатку В.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) визначено, що за видами об'єкти культурної спадщини поділяються, у тому числі, на ландшафтні, тобто природні території, які мають історичну цінність.

Статтею 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлено, що на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток (у т.ч. природного ландшафту), забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Згідно з частиною 2 статті 52 Земельного кодексу України на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

В матеріалах справи наявна копія висновку Управління охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища № 5202 від 29.12.2002, відповідно до якого земельна ділянка входить до охоронної зони природного ландшафту.

Відповідно до пункту 3.4.3.1 ДБН Б.2.2-2-2008 на території зони охоронюваного ландшафту можлива господарська діяльність, якщо вона не порушує характеру ландшафту і не потребує зведення капітальних будівель і споруд. Відповідно до режиму на окремих ділянках зони дозволяються сіножаті, випасання худоби, польові, городні та інші сільськогосподарські роботи.

Як зазначалось вище, згідно з частиною 6 статті 123 Земельного кодексу України (в редакції, що була чинною на момент прийняття оскаржуваного рішення) проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

З аналізу матеріалів справи вбачається вірним висновок суду першої інстанції стосовно того, що при прийнятті оскаржуваного рішення органом місцевого самоврядування відповідачем-1 не було дотримано порядку виготовлення проекту відведення земельної ділянки, чим порушено інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів, а тому воно підлягає скасуванню.

Приписами статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до пункту 7 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Як визначено у пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Положеннями пункту 2.24 Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» № 6 від 17.05.2011 для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами ст. ст. 84, 118, 123, 124 ЗК з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення. З огляду на це судам потрібно встановлювати наявність у відповідної ради повноважень для вирішення питання щодо затвердження проекту відведення і передачі спірної земельної ділянки в оренду, а отже й дійсність укладеного договору, що оспорюється.

З огляду на це судам необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Таким чином, з врахуванням того, що рішення органу місцевого самоврядування підлягає скасуванню, то договір оренди земельної ділянки, укладений на підставі цього рішення, слід визнати недійсним.

Як вірно зазначив Господарський суд міста Києва, відповідачем-1 в своєму відзиві від 17.08.2012 року № 29/230-1528 вказано, що прокурор безпідставно посилається на проведену в травні 2012 року перевірку, як на підставу для поновлення строку позовної давності, проте, відповідач-1 не просив суд застосувати строк позовної давності.

В своїй апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Мультінет» посилається на те, що ним виконані усі вимоги контролюючих органів, всі умови дотримано, враховано громадську думку, повідомлено населення про будівництво та отримано його згоду.

Проте, як було вказано вище, положеннями Державних будівельних норм на території зони охоронюваного ландшафту можлива господарська діяльність, якщо вона не порушує характеру ландшафту і не потребує зведення капітальних будівель і споруд. Нове будівництво житлових будівель в межах охоронюваного ландшафту не допускається.

В даному випадку мова йде про будівництво житлового будинку з офісними приміщеннями та прилеглим паркінгом на Дніпровській набережній, 3-7 у Дніпровському районі м. Києва, а відповідно до листа Управління охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища вказана земельна ділянка входить до охоронної зони природного ландшафту.

Отже, оскаржуваним рішенням та договором щодо передачі спірної земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Мультінет» в оренду для будівництва житлового будинку порушено інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів, що підтверджується наведеними вище положеннями чинного законодавства України, що регулюють взаємовідносини в даній сфері.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів зазначає, що відповідачем-2 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правої позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, які давали б підстави для задоволення апеляційної скарги.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2012 у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених в рішенні, дійсним обставинам справи, тому рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування або зміни вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мультінет» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2012 у справі № 5011-73/7628-2012 залишити без змін.

Матеріали справи № 5011-73/7628-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Отрюх Б.В.

Судді Авдеєв П.В.

Тищенко А.І.