Ухвала

від 29.01.2013 по справі 2а-6156/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" січня 2013 р. м. Київ К/9991/38055/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Ланченко Л.В., Степашка О.І.,

при секретарі судового засідання Мартиненко І.В.,

за участю представників позивача Клок В.В., відповідача Воєводіна Р.І., Котляра А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.07.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2012 у справі № 2а-6156/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Радіооптичні системи України"

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

за участю Прокуратури Святошинського району м. Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство в судовому порядку оскаржило податкові повідомлення -рішення від 19.10.2010 № 0002362310/0 та № 0002372310/0, якими позивачу Державною податковою інспекцією визначено податкові зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 2 503 318,50 грн. та податку на прибуток у сумі 3 259 738,50 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено повністю.

У касаційній скарзі орган податкової служби, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та у задоволенні позову відмовити.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що передумовою визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ у цій справі був договір від 01.09.2008, укладений між позивачем та його контрагентом (ТОВ "Тетран"), на проведення робіт щодо контролю та удосконалення антенно-фідерних систем на різних частотних діапазонах.

Приймаючи спірні податкові повідомлення -рішення на підставі акта виїзної планової перевірки Товариства з питань дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 20.12.2007 по 31.03.2010 від 01.10.2010, податковий орган виходив з того, що позивач не мав права на включення до складу валових витрат і податкового кредиту послуги ТОВ "Тетран" на підставі договору від 01.09.2008, оскільки такий договір є нікчемним внаслідок того, що вчинені за цим договором господарські операції викликають сумнів в їх реальності. Такий висновок фахівців контролюючого органу мотивовано тим, що згідно інформаційних бази даних ПДС України основні постачальники контрагента позивача (ТОВ "Тетран") ТОВ "Аметт" та ТОВ "С.Дж.Р.Груп" мають ознаки фіктивності (перебувають у розшуку або банкрути), крім того відносно посадових осіб (ОСОБА_8.) ТОВ "С.Дж.Р.Груп" порушено кримінальну справу за недбале ставлення до службових обов'язків, що спричинило негативні наслідки щодо надходження податків до бюджету, а відповідно податкової звітності у ТОВ "Тетран" відсутні матеріальні та трудові ресурси для здійснення відповідної господарської діяльності та 15.04.2010 анульовано свідоцтво платника податків ПДВ.

При цьому, акт перевірки не містить інформацію щодо порушень контрагентом позивач (ТОВ "Тетран") податкової дисципліни чи притягнення посадових осіб останнього до кримінально відповідальності у зв'язку із здійсненням операцій, спрямованих лише на одержання податкової вигоди, або будь -які інші відомості, які можуть бути визначені як обставини та докази для висновків про нікчемність правочину.

У п. 1.3 ст. 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону № 168/97ВР визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем, порушення ним правил здійснення господарської діяльності та наявність обставин державної реєстрації, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи -платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з врахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Слід зазначити, що п. 5.10 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Отже, аналіз норм Закону № 168/97-ВР дає підстави зробити висновок, що наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, є достатньою підставою для визначення податкового кредиту, а норми Закону № 334/94-ВР передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених будь-якими документами взагалі.

Судами встановлено, що керуючись положенням Закону № 168/97-ВР та Закону № 334/94-ВР, позивачем було сформовано податковий кредит та валові витрати на підставі виданих контрагентом податкових накладних та актів виконаних робіт.

Судами також встановлено, що на час здійснення господарських операцій контрагенти позивача у ланцюгу мали спеціальну податкову правосуб'єктність.

При цьому, з урахуваннями сутності заперечень податкового органу щодо фіктивності договору між позивачем та його контрагентом, укладеного з метою безпідставного формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат, суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що сам договір не суперечить актам цивільного законодавства, а доказів протилежного відповідачем не надано, а постановою суду провадження по кримінальній справі щодо директора ТОВ "С.Дж.Р.Груп" (ОСОБА_8.) закрито з підстав відсутності доказів, які свідчили про спеціальну мету на прикриття незаконної діяльності директора зазначеної юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися правочином.

Обов'язковою ознакою фіктивності правочину є відсутність у сторін наміру створити правові наслідки, які передбачені цим правочином.

У разі виконання своїх обов'язків за договором хоча б однією із сторін фіктивність правочину не може вважатися встановленою.

Як встановлено судами, зобов'язання за договором, укладеним між позивачем та ТОВ "Тетран", згідно наявних в матеріалах справи первинних документів (акти прийому -передачі виконаних робіт, податкові накладні, звіти вимірювань, оборотно -сальдові відомості по рахунку) виконувались сторонами належними чином.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

За обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем таких доказів надано не було.

З огляду на викладене, Вищий адміністративний суд України залишає касаційну скаргу відповідача без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанції -без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.07.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2012 у справі № 2а-6156/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Л.В. Ланченко

О.І. Степашко