Постанова

від 14.02.2013 по справі 5019/1151/12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" лютого 2013 р. Справа № 5019/1151/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В. суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін: позивача: не з'явились, повідомлені належно, відповідача: не з'явились, повідомлені належно, касаційну скаргуПриватного підприємця ОСОБА_4 на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 15.11.12 у справі Господарського суду№5019/1151/12 Рівненської області за позовомПриватного підприємства "Фірма РОМ" доПриватного підприємця ОСОБА_4 простягнення 90099,64 грн.

Приватне підприємство "Фірма РОМ" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом (з урахуванням заяви про зміну позову) про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_4 72689,75 грн. боргу, 1015,47 грн. - 3% річних, 5131,11 грн. пені та 9082,77 грн. штрафу. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував на невиконання відповідачем зобов'язань зі сплати повної вартості отриманого дизельного палива за договором поставки №461 від 03.01.12 та посилався на приписи статей 526, 530, 625, 712 Цивільного кодексу України, статей 193, 265 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 11.09.12 (суддя Торчинюк В.Г.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 72689,75 грн. боргу, 5131,11 грн. пені, 1015,75 грн. - 3% річних та 9082,77 грн. штрафу. Вмотивовуючи рішення, суд виходив з доведеності матеріалами справи факту несплати відповідачем повної вартості отриманого за спірним договором дизельного палива. В частині стягнення 378,69 грн. інфляційних втрат провадження у справі припинено у зв'язку з відмовою позивача від вимог в цій частині та прийняттям такої відмови судом. Судове рішення обґрунтоване приписами статей 11, 509, 526, 530, 549, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, статей 193, 216, 230, 232, 264 Господарського кодексу України.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.11.12 (судді: Юрчук М.І., Крейбух О.Г., Василишин А.Р.) перевірене рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулася Приватний підприємець ОСОБА_4, яка просить судові рішення у справі скасувати в частині стягнення з відповідача 1015,75 грн. - 3% річних і 9082,77 грн. штрафу та відмовити в позові в цій частині. Скаржник вважає, що судами порушені приписи статті 625 Цивільного кодексу України, статей 231, 343 Господарського кодексу України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Підприємець вважає необґрунтованим одночасне застосування до відповідача штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу. Скаржник також не погоджується з нарахуванням та стягненням з нього 3% річних, оскільки, на його думку, спірним договором вже передбачено штраф в іншому розмірі.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що 03.01.12 між Приватним підприємством "Фірма РОМ" - постачальником та Приватним підприємцем ОСОБА_4 - покупцем було укладено договір поставки №461. За умовами укладеного договору постачальник зобов'язався передати у власність покупцеві товарно-матеріальні цінності (дизельне паливо), а покупець, в свою чергу, прийняти товар і оплатити його вартість. Детальний перелік, кількість, одиниця виміру, термін відпуску та базис поставки товару зазначається в накладних і специфікаціях до даного договору, які є його невід'ємною частиною (пункт 2.1 договору). Згідно з пунктом 3.1 датою отримання товару є дата зазначена у видаткових накладних. Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договору ціна за одиницю виміру та загальна вартість товару, який відпускається за договором вказані в накладних і специфікаціях. Ціна товару включає податки та обов'язкові платежі, передбачені чинним законодавством України; загальна вартість договору складається із сум визначених у видаткових накладних за період дії чинного договору (пункт 4.3 договору). Пунктами 5.1, 5.2 сторони обумовили, що розрахунки за товар здійснюються в гривнях; вид розрахунків - безготівковий; форма розрахунків - платіжні доручення. Покупець зобов'язується проводити оплату вартості товару в термін, що зазначається в специфікації до договору, а при її відсутності - упродовж одного дня з моменту відпуску (поставки) товару. Відповідальність сторін визначена у розділі 7 договору (пункти 7.1-7.6). Зокрема, спірним договором (пункт 7.2) передбачені санкції за неналежне виконання відповідачем зобов'язань з оплати товару у вигляді сплати пені та штрафу. Господарськими судами в процесі розгляду спору установлено та підтверджено матеріалами справи, що на виконання умов договору позивач на підставі видаткових накладних №89Н від 25.01.12, №140Н від 06.02.12 поставив відповідачеві дизельне паливо на загальну суму 123 795,75 грн. Відповідач за отриманий товар розрахувався частково, а відтак його борг, як установили суди, становить 72689,75 грн. Як убачається з матеріалів справи предметом даного судового розгляду є вимога Приватного підприємства "Фірма РОМ" про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_4 72689,75 грн. боргу, 1015,47 грн. - 3% річних, 5131,11 грн. пені та 9082,77 грн. штрафу. Ухвалюючи рішення у справі, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшли висновку про обґрунтованість позову. Між тим, як убачається зі змісту касаційної скарги, скаржником оскаржуються судові акти у справі в частині стягнення з відповідача 1015,75 грн. - 3% річних та 9082,77 грн. штрафу. Відповідно до приписів статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж норми унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно з частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі. Товар повинен бути оплаченим після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (стаття 692 Цивільного кодексу України ). Статтею 530 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі коли у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Господарськими судами в процесі розгляду спору установлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач на виконання умов спірного договору за видатковими накладними №89Н від 25.01.12, №140Н від 06.02.12 поставив, а відповідач отримав дизельне паливо на загальну суму 123 795,75 грн. Проте, повного розрахунку за нього не здійснив, а відтак, сума боргу відповідача, і це ним не заперечується, становить 72689,75 грн. Як вже зазначалося, скаржник не погоджується з судовими актами у справі в частині нарахування і стягнення з відповідача спірних сум 3% річних та штрафу. Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського кодексу України. За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського кодексу України). Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського кодексу України). Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 цього ж Кодексу встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України. Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України. Отже, наведене не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України. Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Така позиція викладена в постанові Верхового Суду України від 09.04.12 у справі №20/246-08. Як установлено господарськими судами та підтверджено матеріалами справи, сторони в спірному договорі (пункт 7.2) передбачили господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу, а отже, відповідач лише один раз притягнений до відповідальності за порушення строків оплати поставленого дизельного палива. Разом з тим, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У розумінні приписів наведеної норми наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відтак, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов'язання. Господарські суди попередніх інстанцій, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум 3% річних і штрафу, установили, що він є арифметично правильним, відповідає вимогам закону та умовам договору. Враховуючи наведене та установлений судами факт прострочення виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань з оплати поставленого дизельного палива, колегія суддів визнає підставним стягнення з відповідача спірних сум річних та штрафу. Доводи касаційної скарги визнаються неспроможними та спростовуються викладеним. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги.

В частині стягнення з відповідача боргу та пені судові акти у справі скаржником не оскаржені, а відтак колегією суддів не переглядалися.

Враховуючи зазначене, керуючись статтями 108, 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.11.12 у справі №5019/1151/12 залишити без змін.

Касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець