Рішення

від 21.02.2013 по справі 901/393/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.02.2013Справа № 901/393/13-г

Господарський суд Автономної Республіки Крим у складі судді Гризодубової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримагрохім Плюс», м. Сімферополь

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Хлібороб», м. Сімферополь

про стягнення 27 238, 67 грн.

За участю представників:

Від позивача - Гайдук Ю.І., представник за довіреністю б/н від 11.02.2013р.

Патраш А.І., представник за довіреністю б/н від 11.02.2013р.

Огнева В.В., представник за довіреністю б/н від 11.02.2013р.

Від відповідача - не з'явився.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кримагрохім Плюс» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Хлібороб» про стягнення заборгованості за договором № 07 від 13.01.2012 року в розмірі 23 000,00 грн., пені в розмірі 3 535, 47 грн., 3% річних в розмірі 703,20 грн.

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 29.01.2013 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначений на 11.02.2013.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обов'язків за договором поставки від 13.01.2012 року № 07 року в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, яка стала приводом для звернення позивача до суду.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою поштою.

В матеріалах справи міститься картка поштового повідомлення із підписом відповідача, що свідчить про оповіщеність його про розгляд справи у суді. (а.с. 27).

Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Крім того, 20.02.2013 року на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із необхідністю вирішення питання про погашення заборгованості.

У відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є:

1) нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу;

1-1) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за наявності ухвали суду про таку участь, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

2) неподання витребуваних доказів;

3) необхідність витребування нових доказів;

4) залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача;

5) необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

У зв'язку із неявкою відповідача суд вже відкладав розгляд справи, проте у наступне судове засідання відповідач повторно не з'явився.

Неодноразове невиконання відповідачем покладених на нього судом обов'язків в частині надання відзиву та документів по справі є підставою вважати, що відсутні обґрунтовані підстави для відкладення розгляду справи, а отже відповідно, таке відкладення є затягуванням судового процесу, що є неприпустимим.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

13.02.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримагрохім Плюс»(Продавець) (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Хлібороб» (Покупець) (Відповідач) укладений договір поставки № 07 ( а.с. 15).

За своєю правовою природою, зазначений договір є договором поставки, який укладено відповідно до вимог статті 712 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки, продавець (постачальник) якій здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, або прийняття його товаро-розпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Пунктом 1.1. договору сторони погодили, що продавець зобов'язується передати у встановлений строк продукцію, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити певну грошову суму.

Строк дії договору сторони погодили пунктом 2.1 , визначивши його початком момент підписання, а закінченням - 31.12.2012 року.

У відповідності до пункту 2.2 договору, строк, порядок та умови поставки, отримання товару встановлюються сторонами у специфікації.

У відповідності до пункту 2.1 специфікації № 1 ( а.с. 16), покупець зобов'язаний в строк до 20.01.2012 року здійснити оплату вказаного товару в сумі 175 701, 12 грн.

Так, 16.01.2012 року та 19.01.2012 року позивачем поставлений , а відповідачем прийнятий товар на суму 175 701, 12 грн. , що підтверджується доданими до матеріалів справи видатковими накладними на зазначену суму ( а.с. 18-19).

Хоча у накладних не міститься посилання на договір, у суду відсутні підстави вважати, що між сторонами існували буд-які інші позадоговірні взаємовідносини, а сторонами не надано суду доказів існування інших договорів.

Товар прийнятий відповідачем, про що свідчить підпис у накладних та довіреність на отримання товару. ( а.с. 17).

У підтвердження обов'язків за договором відповідач частково оплатив отриманий товар, що підтверджується випискою банку від 19.01.2012 року на суму 90 440, 00 грн., від 31.01.2012 року на суму 62 261, 12 грн. ( а.с. 23-24).

Невиконання відповідачем обов'язків зі сплати товару призвела до утворення заборгованості перед позивачем в розмірі 23 000, 00 грн.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Поняття "зобов'язання" необхідно розглядати як правовідношення, зміст якого можуть складати декілька обов'язків разом з кореспондуючими ним повноваженнями, метою яких є товарне переміщення соціальних благ з майнової сфери боржника в майнову сферу кредитора.

Підпунктом 3 пункту 1 статті 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до пункту 1 статті 4 -3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За таких обставин, суд дійшов висновку про законність позовних вимог в частині стягнення 23 000, 00 грн.

Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 3 353, 47 грн.

Пеня передбачена пунктом 2.2 Специфікації № 1 до договору № 07 від 13.01.2012 року складає подвійну облікову ставку НБУ за кожний день прострочення.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем нараховане пеню за період з 21.01.2012 року по 28.01.2013 року, що є помилковим, оскільки нарахування пені має бути припинене через 6 місяців в порядку статті 232 Господарського кодексу України.

Судом встановлено, що заявлена позивачем до відшкодування сума пені повинна бути розрахованою наступним чином:

За період з 21.01.2012 року по 22.03.2012 року:

23 000, 00 грн. х 62 дня прострочення х 15, 5% (подвійна облікова ставка НБУ з 10.08.2010 по 22.03.2012) / 365 дн. = 605, 56 грн.

З 23.03.2012 року по 21.07.2012 року:

23 000, 00 грн. х 121 день прострочення х 15% (подвійна облікова ставка НБУ з 23.03.2012) / 365 дн. = 1 143, 70 грн.

Таким чином, загальна сума пені, що підтверджується матеріалами справи становить 1 749, 26 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 703, 20 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сума 3% річних за період з 21.01.2012 року по 28.01.2013 року повинна бути розрахована наступним чином :

23 000, 00 грн. х 373 дня прострочення х 3 % / 365 дн. = 705, 12 грн.

Отже матеріали справи твердять про наявність заборгованості з 3% річних в розмірі 705, 12 грн.

Проте, оскільки суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог, заявлена позивачем сума 3% річних в розмірі 703, 20 грн. визнається такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Судовий збір покладається на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 21.02.2013р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Повне рішення складене 21.02.2013р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 32-34, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Хлібороб», м. Сімферополь на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримагрохім Плюс», м. Сімферополь 23 000, 00 грн. основного боргу, 1 749, 26 грн. пені, 703, 20 грн. - 3% річних,, 1 607, 68 грн. судового збору.

3. Наказ видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.М. Гризодубова