Постанова

від 02.04.2013 по справі 901/393/13-г

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2013 року Справа № 901/393/13-г Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Волкова К.В.,

суддів Балюкової К.Г.,

Борисової Ю.В.,

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Кримагрохім Плюс";

відповідача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Хлібороб";

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Хлібороб" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Гризодубова А.М.) від 21 лютого 2013 року у справі № 901/393/13-г

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кримагрохім Плюс" (вул. Л. Чайкіної, 1, Сімферополь, 95000)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Хлібороб" (вул. Жигаліної, 13, Сімферополь, 95014)

про стягнення 27238,67 грн.

ВСТАНОВИВ :

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю „Кримагрохім Плюс", звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю „Сільськогосподарське підприємство „Хлібороб" про стягнення заборгованості за договором №07 від 13 січня 2012 року у розмірі 23 000,00 грн., пені в розмірі 3 535,47 грн., 3% річних в розмірі 703,20 грн.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обов'язків за договором поставки від 13 січня 2012 року №07 року в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, яка стала приводом для звернення позивача до суду.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 лютого 2013 року у справі №901/393/13-г (суддя Гризодубова А.М.) позов товариства з обмеженою відповідальністю "Кримагрохім Плюс" задоволено.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Хлібороб" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Кримагрохім Плюс" 23 000,00 грн. - основного боргу, 1 749,26 грн. - пені, 703, 20 грн. - 3% річних.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Хлібороб" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить повністю скасувати зазначене рішення суду першої інстанції та прийняти нове, котрим відмовити у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права, а також неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи.

Так, заявник апеляційної скарги зазначає про те, що судом першої інстанції була розглянута справа за його відсутності, що призвело до неповного з'ясування обставин справи в наслідок чого було прийнято оскаржене рішення.

Розпорядженням секретаря судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду Видашенко Т.С. від 02 квітня 2013 року у зв'язку з хворобою судді Дмитрієва В.Є. у складі колегії його було замінено на суддю Балюкову К.Г..

У судове засідання, призначене на 02 квітня 2013 року, представники сторін не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, статтею 28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представниками сторін у справі можуть бути як керівники підприємств та організацій так і інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, тобто коло осіб, які можуть здійснювати представництво в суді, чинним законодавством не обмежується.

Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія визнала можливим розглянути скаргу за відсутності нез'явившихся представників сторін.

Повторно розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

13 лютого 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Кримагрохім Плюс" (Продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю „Сільськогосподарське підприємство „Хлібороб" (Покупець) укладений договір поставки №07 (а.с. 15).

Пунктом 1.1. договору сторони погодили, що продавець зобов'язується передати у встановлений строк продукцію, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити певну грошову суму.

Строк дії договору сторони погодили пунктом 2.1 , визначивши його початком момент підписання, а закінченням - 31 грудня 2012 року.

У відповідності до пункту 2.2 договору, строк, порядок та умови поставки, отримання товару встановлюються сторонами у специфікації.

У відповідності до пункту 2.1 специфікації №1 ( а.с. 16), покупець зобов'язаний в строк до 20 січня 2012 року здійснити оплату вказаного товару в сумі 175 701, 12 грн.

Так, 16 січня 2012 року та 19 січня 2012 року позивачем поставлений, а відповідачем прийнятий товар на суму 175 701, 12 грн. , що підтверджується доданими до матеріалів справи видатковими накладними на зазначену суму (а.с. 18-19).

Товар прийнятий відповідачем, про що свідчить підпис у накладних та довіреність на отримання товару (а.с. 17).

У підтвердження обов'язків за договором відповідач частково оплатив отриманий товар, що підтверджується випискою банку від 19 січня 2012 року на суму 90 440, 00 грн., від 31 січня 2012 року на суму 62 261, 12 грн (а.с. 23-24).

Невиконання відповідачем обов'язків зі сплати товару призвела до утворення заборгованості перед позивачем в розмірі 23 000,00 грн.

Не сплата вищевказаною заборгованості у добровільному порядку і стала причиною для звернення позивача з вищевказаними позовними вимогами до господарського суду.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим дійшла висновку про відмову у її задоволенні та залишенні рішення суду першої інстанції без змін.

За своєю правовою природою, зазначений договір є договором поставки.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором постачання одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічна правова позиція викладена також в статті 712 Цивільного кодексу України.

До договору поставки, згідно з частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно о договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні (ля здійснення платежу.

Згідно з частиною 1 статті статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного Кодексу України).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що сторонами не представлено доказів розірвання договору, визнання його недійсним, тощо.

Так, 16 січня 2012 року та 19 січня 2012 року позивачем поставлений, а відповідачем прийнятий товар на суму 175 701, 12 грн. , що підтверджується доданими до матеріалів справи видатковими накладними на зазначену суму (а.с. 18-19).

Товар прийнятий відповідачем, про що свідчить підпис у накладних та довіреність на отримання товару (а.с. 17).

У підтвердження обов'язків за договором відповідач частково оплатив отриманий товар, що підтверджується випискою банку від 19 січня 2012 року на суму 90 440, 00 грн., від 31 січня 2012 року на суму 62 261, 12 грн (а.с. 23-24).

Невиконання відповідачем обов'язків зі сплати товару призвела до утворення заборгованості перед позивачем в розмірі 23 000,00 грн.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про законність позовних вимог в частині стягнення 23 000, 00 грн.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 3 353,47 грн.

Так, пеня передбачена пунктом 2.2 Специфікації №1 до договору №07 від 13 січня 2012 року складає подвійну облікову ставку НБУ за кожний день прострочення.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до пункту 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семі відсотків вказаної вартості.

Відповідно до статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивачем нараховане пеню за період з 21 січня 2012 року по 28 січня 2013 року, що є помилковим, оскільки нарахування пені має бути припинене через 6 місяців в порядку статті 232 Господарського кодексу України.

Перевіривши розрахунок суду першої інстанції пені, колегія суддів погоджується з ним та вважає його законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим дійшла висновку про те, що загальна сума пені, що підтверджується матеріалами справи становить 1 749,26 грн.

Крім того, позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 703,20 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом першої інстанції було встановлено, що сума 3% річних за період з 21 січня 2012 року по 28 січня 2013 року повинна бути розрахована наступним чином: 23 000,00 грн. х 373 дня прострочення х 3%/365 дн. = 705, 12 грн.

Отже матеріали справи твердять про наявність заборгованості з 3% річних в розмірі 705,12 грн.

Проте, оскільки суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що заявлена позивачем сума 3% річних в розмірі 703,20 грн. визнається такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Також, доводи заявника апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції була розглянута справа за його відсутності, що призвело до неповного з'ясування обставин справи в наслідок чого було прийнято оскаржене рішення, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне, матеріалами справи підтверджується отримання відповідачем ухвали про порушення провадження у справі та призначення розгляду справи.

Суд першої інстанції всю поштову кореспонденції по справі надсилав відповідачу на юридичну адресу, яка зазначена в спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, який був долучений до матеріалів справи судом першої інстанції (а.с. 31-32).

В матеріалах справи міститься поштове повідомлення про вручення відповідачу ухвали суду першої інстанції про призначення розгляду справи.

Також, місцевий господарський суд 11 лютого 2013 року відкладав розгляд справи, у зв'язку з надходженням на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи.

В матеріалах справи міститься друге клопотання відповідача про відкладення розгляду справи призначеного на 21 лютого 2013 року, що свідчить про його обізнаність про час розгляду справи.

Згідно з статтею 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Відповідно до частини другої статті 22 Господарського процесуального кодексу України участь в судових засіданнях є правом сторони у справі.

Згідно з частиною третьою статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

В силу статті 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач є юридичною особою.

Чинне господарське процесуальне законодавство не обмежує кількості представників, яких може призначати одна особа.

Враховуючи те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд першої інстанції цілком обґрунтовано дійшов висновку про можливість розгляду справу за відсутності представника відповідача в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (пункт 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі „Смірнова проти України").

Згідно з пунктом 3.9.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи заявника апеляційної скарги неспроможними, з огляду на вимоги статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, з дослідженням всіх обставин у справі, у зв'язку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Хлібороб" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 лютого 2013 року у справі №901/393/13-г залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Волков

Судді К.Г. Балюкова

Ю.В. Борисова

Розсилка:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Кримагрохім Плюс" (вул. Л. Чайкіної, 1,Сімферополь,95000)

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Хлібороб" (вул. Жигаліної, 13,Сімферополь,95014)

3. Господарський суд Автономної Республіки Крим