Ухвала

від 19.02.2013 по справі 2а-3827/11/0970

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2013 р. Справа № 40923/12/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Улицького В.З.

суддів: Гулида Р.М., Савицької Н.В.

за участю секретаря судового засідання: Дутки І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Львові апеляційну скаргу ДПІ у м. Івано-Франківську на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.01.2012 року у справі за позовом ТзОВ «Кобра» до ДПІ у м. Івано-Франківську про скасування податкового повідомлення-рішення,-

встановила:

У листопаді 2011 року ТзОВ «Кобра» звернулося з позовом до ДПІ у м. Івано-Франківську про скасування податкового повідомлення-рішення.

Позивач зазначав, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку платника орендної плати за землю ТзОВ «Кобра» за результатами якої складено акт №8918/15-3 від 17.10.2011 року.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем п. 286.4 ст. 286, п. 287.7 ст. 287, п.п. 288.4, 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, у зв'язку із чим допущено заниження податкових зобов'язань по орендній платі за землю на 71 100,84 грн. за 2009 рік, на 71 262,68 грн. за 2010 рік, 54 912,52 грн. за вісім місяців 2011 року.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0005381503 від 03.11.2011 року яким позивачу донараховано грошове зобов'язання з орендної плати в сумі 197 276 грн. та нарахування 49 319 грн. штрафних санкцій.

Вважаючи прийняте податкове повідомлення-рішення незаконним, позивач звернувся до суду та просив його скасувати.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.01.2012 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Івано-Франківську від 03.11.2011 року №0005381503.

Постанову суду оскаржив відповідач. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку платника орендної плати за землю ТзОВ «Кобра» за результатами якої складено акт №8918/15-3 від 17.10.2011 року.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем п. 286.4 ст. 286, п. 287.7 ст. 287, п.п. 288.4, 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, у зв'язку із чим допущено заниження податкових зобов'язань по орендній платі за землю на 71 100,84 грн. за 2009 рік, на 71 262,68 грн. за 2010 рік, 54 912,52 грн. за вісім місяців 2011 року.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0005381503 від 03.11.2011 року яким позивачу донараховано грошове зобов'язання з орендної плати в сумі 197 276 грн. та нарахування 49 319 грн. штрафних санкцій.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно статті 124 цього кодексу передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Статтею 13 цього Закону України «Про оренду землі»від 6 жовтня 1998 року за №161-XIV (надалі Закону №161-XIV) встановлено, що договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно статті 19 Закону №161-XIV строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Відповідно до статті 31 Закону №161-XIV договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства).

Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Нормами статті 33 Закону №161-XIV встановлено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 286.2 встановлено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обовязку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Згідно пункту 286.3 платник плати за землю має право подавати щомісяця нову звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов'язку подання податкової декларації до 1 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.

Відповідно до пункту 286.4 за нововідведені земельні ділянки або за новоукладеними договорами оренди землі платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.

Пунктом 287.1 статті 287 Кодексу встановлено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Відповідно до пункту 287.3 податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Згідно пункту 287.7 статті 287 Кодексу, у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів) землекористувачами податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки.

Нормами пункту 288.1 статті 288 Кодексу визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Відповідно до пункту 288.2 платником орендної плати є орендар земельної ділянки.

Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду (пункт 288.3 статті 288 Кодексу).

Згідно пункту 288.4 цієї ж статті розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Відповідно до пункту 288.5 статті 288 Кодексу розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу:

288.5.1 не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

288.5.2 не може перевищувати: для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відповідних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі) - 3 %нормативної грошової оцінки; для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

288.5.3 може бути більшою граничного розміру орендної плати, ніж зазначений у підпункті 288.5.2, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до пункту 5.1 договору оренди землі строк його дії становить три роки до 01.02.2009 року включно.

Позивачем вжиті всі необхідні заходи, передбачені викладеними вище нормами закону щодо продовження договору оренди землі на новий строк. Однак, у зв'язку зі зміною відповідно до рішення XXIX сесії Івано-Франківської міської ради п'ятого демократичного скликання від 10.07.2008 року «Про затвердження матеріалів нормативної грошової оцінки земель міста Івано-Франківська» нормативної грошової оцінки орендованої позивачем земельної ділянки договір укладений не був. Позивач сплачував орендну плату в розмірах, визначених рішенням VI сесії Івано-Франківської міської ради третього демократичного скликання від 12.03.1999 року.

Постановою Івано-Франківського міського суду від 14.12.2009 року в справі №2а-1965/2009 року рішення сесії міської ради від 10.07.2008 року скасоване. Постанова суду набрала законної сили відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 22.12.2010 року в справі №К-35155/10,К-35475/10.

Що стосується укладеного між позивачем та Івано-Франківською міською радою договору про відшкодування втрат від недоотриманих коштів за використання земель у місті Івано-Франківську від 20.12.2010 року за №236, то суд дійшов висновку про те, що в силу норм пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України він не може бути підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку, оскільки такою єдиною підставою є лише договір оренди земельної ділянки.

Таким чином, висновок ДПІ в місті Івано-Франківськ про заниження ТОВ «Кобра» податкових зобовязань з орендної плати за землю комунальної власності в сумі 197276,00 грн., викладений в акті невиїзної документальної перевірки позивача від 17.10.2011 року за №8918/15-3 не відповідає фактичним обставинам справи.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач довів законність своїх дій належними доказами.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними і необґрунтованим та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ДПІ у м. Івано-Франківську залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.01.2012 року у справі №2а-3827/11/0970 - без змін.

На ухвалу протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В. Улицький

Судді: Р. Гулид

Н. Савицька

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 22.02.2013 року