Постанова

від 18.02.2013 по справі 5011-55/4413-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2013 р. Справа № 5011-55/4413-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Алєєвої І.В.

Євсікова О.О.

за участю представників:

Позивача: не з'явився;

Відповідача: Палія Є.В., дов. № 225-КР-1759 від 12.12.2012 року;

Третьої особи -1: не з'явився;

Третьої особи -2: Михайловського Р.В., дов. № 1996 від 17.08.2012 року;

Третьої особи -3: не з'явився;

Третьої особи -4: Сокологорського В.Д., дов. № 2157 від 24.07.2012 року;

Третьої особи -5: не з'явився;

Третьої особи -6: не з'явився;

Третьої особи -7: не з'явився;

Третьої особи -8: не з'явився;

Третьої особи -9: не з'явився;

Третьої особи -10: не з'явився;

Третьої особи -11: Сікорського Т.Г., дов. № 1307 від 18.09.2012 року;

розглянувши касаційну скаргу об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Липки-2" на рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2012 року та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2012 року

у справі № 5011-55/4413-2012 господарського суду міста Києва

за позовом об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Липки-2"

до Київської міської ради

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1) закритого акціонерного товариства "НВКП ЛІТА"

2) Тінус Тамари Миколаївни

3) Максименко Лариси Володимирівни

4) Король Дар'ї Петрівни

5) Лазарєва Дмитра Ігоровича

6) Печерської районної в місті Києві державної адміністрації

7) Короткої Валентини Миколаївни

8) Безкоровайного Максима Володимировича

9) Колеснікова Юрія Дементійовича

10) Сінченка Павла Григоровича

11) Должикової Ірини Василівни

про визнання незаконним та скасування рішень

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2012 року об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Липки-2" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради, просило визнати незаконним та скасувати п. 119 додатку 7 рішення Київської міської ради № 208/1642 від 27.12.2001 року "Про формування комунальної власності територіальної громади м. Києва", п. 1 додатку № 2 рішення Печерської районної у м. Києві ради від 20.12.2005 року № 49 та п. 5 додатку № 2 рішення Печерської районної у м. Києві ради від 28.02.2006 року № 101 "Про приватизацію майна, що належить до комунальної власності територіальної громади Печерського району м. Києва"; заборонити Сінченку Павлу Григоровичу та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії з та в підвальних приміщеннях площею 183,1 кв. м., а саме, відчужувати, проводити будь-які будівельні та/або ремонтні роботи (т. 1, а.с. 7-21).

Позовні вимоги мотивовано тим, що дії Печерської районної у м. Києві ради та Київської міської ради при прийнятті оспорюваних рішень в частині, що стосується будинку № 7/14 по вул. Богомольця у м. Києві є протиправними, оскільки порушують право приватної власності співвласників вказаного будинку.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.08.2012 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача закрите акціонерне товариство "НВКП ЛІТА", Туніс Тамару Миколаївну, Максименко Ларису Володимирівну, Король Дар'ю Петрівну, Лазарєва Дмитра Ігоровича, Печерську районну в місті Києві державну адміністрацію, Коротку Валентину Миколаївну, Безкоровайного Юрія Дементійовича, Сінченка Павла Григоровича, Должикову Ірину Василівну (т. 2, а.с. 5-7).

Заявами від 19.09.2012 року, від 26.09.2012 року Должикова Ірина Василівна та закрите акціонерне товариство "НВКП ЛІТА" просили відмовити у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності (т. 2, а.с. 41-42, 98).

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.09.2012 року (головуючий Ягічева Н.І., судді Мандичев Д.В., Бондарчук В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2012 року (головуючий Чорна Л.В., судді Смірнова Л.Г., Тищенко О.В.) (т. 3, а.с. 28-34) у задоволенні позову відмовлено (т. 2, а.с. 111-119).

Оскаржені судові акти мотивовані тим, що у позивача відсутні підстави стверджувати про виникнення права об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Липки-2" на нежитлові приміщення, які знаходяться у будинку № 7/14 по вул. Богомольця у м. Києві у розумінні ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та пропуском позивачем строку позовної давності.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Липки-2" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові акти скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити (т. 3, а.с. 40-82).

Заявник касаційної скарги посилається на порушення норм процесуального і матеріального права, яких, на його думку, припустилися суди попередніх інстанцій, що призвело до прийняття неправильних рішень.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 24.01.2013 року касаційну скаргу об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Липки-2" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 04.02.2013 року (т. 3, а.с. 38-39).

Розпорядженням секретаря першої судової палати № 02-05/28 від 04.02.2013 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К., судді Алєєва І.В., Владимиренко С.В. (т. 2, а.с. 83-84).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 04.02.2013 року розгляд касаційної скарги відкладено на 18.02.2013 року (т. 2, а.с. 94-96).

Розпорядженням секретаря першої судової палати № 02-05/59 від 18.02.2013 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К., судді Алєєва І.В., Євсіков О.О.

У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає судові рішення такими, що прийняті з дотриманням вимог процесуального права.

У судове засідання 18.02.2013 року представники позивача - об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Липки-2", третіх осіб - закритого акціонерного товариства "НВКП ЛІТА", Максименко Лариси Володимирівни, Лазарєва Дмитра Ігоровича, Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, Короткої Валентини Миколаївни, Безкоровайного Максима Володимировича, Колеснікова Юрія Дементійовича, Сінченка Павла Григоровича не з'явилися, причин неявки суду не повідомили.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників позивача - об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Липки-2", третіх осіб - закритого акціонерного товариства "НВКП ЛІТА", Максименко Лариси Володимирівни, Лазарєва Дмитра Ігоровича, Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, Короткої Валентини Миколаївни, Безкоровайного Максима Володимировича, Колеснікова Юрія Дементійовича, Сінченка Павла Григоровича.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників відповідача, третіх осіб - Тінус Тамари Миколаївни, Король Дар'ї Петрівни, Должикової Ірини Василівни, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 року № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07.07.1997 року протоколом № 1 установчих зборів співвласників об'єднання багатоквартирного будинку "Липки-2" мешканцями будинку № 7/14 по вул. Академіка Богомольця у м. Києві було створено об'єднання, про що 15.10.1997 року внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (т. 1, а.с. 54-64).

Відповідно до п. 3.1 статуту об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Липки-2" власники квартир, частини квартир, нежитлових приміщень будинку є співвласниками на праві спільної часткової власності допоміжних приміщень будинку, його конструктивних елементів і технічного обладнання, примірний перелік яких наведено у розділі IV статуту (т. 1, а.с. 55).

Постановою Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991 року "Про розмежування майна України між загальнодержавною власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" було розділено майно між державною та комунальною власністю.

Відповідно до розділу II переліку державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), житловий та нежитловий фонд міської Ради народних депутатів, житлово-експлуатаційні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов'язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду віднесено до власності м. Києва.

У ході адміністративно-територіальної реформи при формуванні комунальної власності територіальних громад міста Києва Київською міською радою прийнято рішення 27.12.2001 року № 208/1642 "Про формування комунальної власності територіальних районів міста Києва", яким будинок № 7/14 по вул. Богомольця у м. Києві віднесено до комунальної власності територіальної громади Шевченківського району м. Києва (т. 1, а.с. 161-164).

20.12.2005 року Печерська районна в місті Києві рада прийняла рішення № 49, яким відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", ст. 25 та 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", з урахуванням рішення Київської міської ради від 12.02.2004 року за № 36/1246 "Про приватизацію комунального майна" вирішила здійснити приватизацію нежитлових приміщень та будинку, зазначених в додатку № 2, відповідно до чинного законодавства. В переліку нежитлових приміщень та будинку, що належить до комунальної власності територіальної громади Печерського району м. Києва і підлягають приватизації шляхом викупу орендарями зазначено також будинок по вул. Богомольця, 7/14, літ. "А"у м. Києві (т. 1, а.с. 111-115).

Рішенням Печерської районної у м. Києві ради від 28.02.2006 року № 101 "Про приватизацію майна, що належить до комунальної власності територіальної громади Печерського району м. Києва", пунктом 5 додатку № 2 до вказаного рішення "Перелік нежилих приміщень та будівель, що належать до комунальної власності територіальної громади Печерського району м. Києва і підлягають приватизації шляхом викупу орендарями" зазначено будинок за адресою вул. Богомольця/П. Орлика 7/14, літ "А", м. Київ (т. 1, а.с. 116-120).

На виконання зазначеного рішення між Фондом приватизації комунального майна Печерського району м. Києва та фізичними особами, які є третіми особами у справі були укладені договори купівлі-продажу на відчуження, відповідно, нежитлових приміщень площами 41,0 кв. м., 94,6 кв. м., 148,7 кв. м., 82,7 кв. м., 52,90 кв. м., 107,70 кв. м., 105 кв. м., 79,70 кв. м., 73,0 кв. м., 257,20 кв. м., 186,50 кв. м., 173,70 кв. м.

Статтею 4 Житлового кодексу Української PCP передбачено, що до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Як правильно зазначив суд першої інстанції, визначальним для віднесення приміщень до допоміжних є відповідність приміщення критерію, встановленому Законом, а не включення таких приміщень до переліку, оскільки в даному переліку зазначені такі приміщення, які не в будь-якому випадку є допоміжними приміщеннями будинку.

Віднесення приміщень до допоміжних пов'язане, насамперед, з їх цільовим призначенням, а саме, для експлуатації та обслуговування будинку.

Допоміжними приміщеннями є приміщення, в яких розташоване технічне обладнання, а також приміщення, через які здійснюється вхід до них (коридори, сходові клітини, тамбури тощо).

Визначення терміну "допоміжні приміщення житлового будинку" надається також у Правилах утримання жилих будинків та прибудинкової території, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 17.05.2005 року № 76, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 року за № 927/11207 , згідно пункту 1.1 яких даний норматив визначає порядок надання послуг з утримання будинків і прибудинкових територій: забезпечення нормального функціонування жилих будівель та прибудинкових територій протягом усього періоду їх використання за призначенням; проведення єдиної технічної політики в житловій сфері, що забезпечує виконання вимог чинних нормативів з утримання, поточного і капітального ремонту та реконструкції жилих будинків та прибудинкових територій.

Згідно норм ДБН В.2.2-15-2005 нежитлове приміщення це приміщення в структурі житлового будинку, що не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.

Отже, враховуючи вищезазначене, терміни: "підсобні приміщення багатоквартирного житлового будинку", "допоміжні приміщення багатоквартирного будинку", "допоміжні приміщення житлового будинку" - є тотожними і вживаються у значенні: приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.

Відповідно до п. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" нежиле приміщення - приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.

Відповідно до п. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

У Рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 року № 4-рп/2004 у справі № 1-2/2004 (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), зокрема, зазначено, що положення п. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Частиною 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем не доведено той факт, що відчуджені приміщення складаються з частин допоміжних приміщень та технічного обладнання будинку і забезпечують його належне функціонування.

З врахуванням вищевикладеного позов було визнано безпідставним.

Крім того, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності, що, згідно ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно п. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу яка його порушила.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що здійснення місцевого самоврядування є гласним, а тому позивач міг довідатися про порушення свого права при прийнятті оскаржуваних рішень у 2001, 2005, 2006 роках відповідно, з огляду на що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог також за пропуском строку позовної давності.

Однак, згідно з абз. 3 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, відмова у позові може мати лише одне правове обгрунтування.

Статтею 111 7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно ч. 1 ст. 111 10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Разом з тим, допущене судами попередніх інстанцій порушення норм матеріального права не потягло за собою прийняття неправильного рішення та не має наслідком обов'язкове скасування судового акту.

За таких обставин судова колегія вважає за необхідне виключити з мотивувальних частин судових рішень висновки про відмову у позові у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності.

Доводи заявника касаційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 111 7 Господарського процесуального кодексу України.

З врахуванням вищенаведеного касаційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Липки-2" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2012 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2012 року у справі № 5011-55/4413-2012 залишити без змін.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: І.В. Алєєва

О.О. Євсіков