Постанова

від 21.02.2013 по справі 5011-64/10053-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2013 р. Справа№ 5011-64/10053-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Авдеєва П.В.

Яковлєва М.Л.

за участю представників:

від позивача: представник - Москалюк А.П. - за довіреністю, Самсонов С.Р. - директор,

від відповідача-1: представник - Астрюхін К.А. - за довіреністю,

від відповідача-2: представник - Прядка В.О. - за довіреністю,

від третьої особи: не з'явився,

від прокуратури: Карпенко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Південна залізниця", м. Харків

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2012 р.

у справі № 5011-64/10053-2012 (суддя Зеленіна Н.І.)

за позовом Малого підприємства "Гранд", м. Тетіїв Київської області

до 1. Державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця", м. Київ,

2. Статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця", м. Харків,

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Трикута", м. Новомиргород Кіровоградської обл.,

про відшкодування збитків та моральної шкоди у сумі 10 870 500 грн.,

за участю прокуратури м. Києва,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2007 р. Мале підприємство "Гранд" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця" та Статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця" про відшкодування збитків та моральної шкоди в сумі 10870500 грн., мотивуючи вимоги тим, що відповідно до договору № 07/06/2002/Ал-Гр/Ц від 7.06.2002 р. та мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду м. Києва від 13.06.2002 р. у справі № 25/260 позивач набув право власності на 21 залізничну цистерну для перевезення світлих нафтопродуктів, та в жовтні 2002 р., коли вирішувалося питання про перереєстрацію придбаних цистерн на його ім'я, вказане майно за заявкою колишнього власника були відправлені на залізничну станцію Придача Південно-Східної залізниці Російської Федерації, після чого були втрачені. Посилаючись на викладене, позивач зазначає, що у зв'язку із порушенням права власності на цистерни йому було заподіяно матеріальної шкоди та збитків на загальну суму 10870500 грн., в зв'язку із чим просив суд стягнути з відповідачів на свою користь суму матеріальної та моральної шкоди, а також понесені по справі господарські витрати.

До участі у розгляді справи в якості третьої особи залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Трикута".

Участі у розгляді справи на стороні відповідачів приймає Прокуратура міста Києва.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2012 р. у справі № 5011-64/10053-2012 позов задоволено частково, стягнуто з Статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця" на користь Малого підприємства "Гранд" 4 668 981 грн. вартості втраченого майна, стягнуто з Статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця" на користь Малого підприємства "Гранд" 23344,90 грн. витрат по сплаті державного мита, 59 грн. витрат за інформаційно-технічні послуги, 20000,00 грн. витрат за проведення експертизи, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Південна залізниця", яке є правонаступником Статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця", звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Представники позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представники відповідача-1, відповідача-2 та прокуратури в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали в повному обсязі, просили оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Третя особа явку свого представника в судове засідання не забезпечила про розгляд справи повідомлялась належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

Неявка представника третьої особи в судове засідання не перешкоджає розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.06.2002 року між МП "Гранд" та "Алумекс Груп ЛТД" було укладено договір № 07/06/2002/Ал-Гр/Ц (Договір), відповідно до якого СП ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" (продавець) зобов'язалось передати у власність позивачу (покупцю) вагони вантажні залізничні (цистерни для перевезення світлих нафтопродуктів) згідно додатку № 2 - 21 (двадцять одну) залізничну цистерну для перевезення світлих нафтопродуктів.

Відповідно до Додатку № 1 до Договору сторони погодили загальну вартість вагонів в сумі: 531006,00 грн.

Відповідно до п. 4.7. Договору право власності переходить від продавця до покупця після підписання сторонами акту приймання-передачі товару.

07.06.2002 року сторонами було підписано акт приймання-передачі товару по договору № 07/06/2002/Ал-Гр/Ц від 07.06.2002 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2002 року у справі № 25/260 за позовом МП "Гранд" до СП ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" було вжито заходи забезпечення позову та накладено арешт на майно боржника СП ТОВ "Алумекс Груп ЛТД", а саме - залізничні цистерни.

29.05.2002 року ВДВС Крюківського районного управління юстиції у місті Кременчуці було накладено арешт на цистерни - майно СП ТОВ "Алумекс Груп ЛТД", які знаходились на відповідальному збереженні станції Кременчук та ухвалу повернено до господарського суду міста Києва як виконану.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13 червня 2002 року у справі № 25/260 за позовом МП "Гранд"до ТОВ "Алумекс Груп ЛТД"про стягнення 664600 грн. заборгованості за контрактом № 26-НП-05 від 19.02.2001 року було затверджено мирову угоду, відповідно до умов якої СП ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" згідно договору № 07/06/2002/Ал- Гр/Ц від 07.06.2002 року передає МП "Гранд" товар, а саме: 21 залізничну цистерну для перевезення світлих нафтопродуктів моделі 15-1443 за №№ 51032639, 51128387, 51129211, 51129435, 51129450, 51129484, 51133460, 51133528, 51133536, 51133551, 51133569, 51133577, 51133585, 51133601, 51133627, 51133635, 51133643, 51133668, 51133676, 51133684, 51133700.

Відповідно до п. 2 Мирової угоди, яка затверджена ухвалою Господарського суду міста Києва від 13 червня 2002 року у справі № 25/260, грошові зобов'язання позивача за Договором від 07.06.2002 року в розмірі 531006,00 грн. зараховуються в рахунок погашення грошових зобов'язань ТОВ "Алумекс Груп ЛТД"за контрактом № 26-НП-05 від 19.02.2001 року.

Відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції, яка діяла на час укладення договору) зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування.

З огляду на вказане, позивач на підставі договору № 07/06/2002/Ал-Гр/Ц від 07.06.2002 року та ухвали господарського суду міста Києва від 13.06.2002 року у справі № 25/260 набув права власності на 21 залізничну цистерну для перевезення світлих нафтопродуктів моделі 15-1443 за №№ 51032639, 51128387, 51129211, 51129435, 51129450, 51129484, 51133460, 51133528, 51133536, 51133551, 51133569, 51133577, 51133585, 51133601, 51133627, 51133635, 51133643, 51133668, 51133676, 51133684, 51133700.

Отже, місцевий господарський суд дійшов до обґрунтованого висновку, що право власності позивача на вказані вище цистерни виникло з дня набрання законної сили ухвалою господарського суду міста Києва у справі № 25/260, а саме з 13.06.2002 року.

Відповідно до акту прийому-передачі товару від 18.02.2004 року по договору № 07/06/2002/АЛ-Гр/Л від 07.06.2002 року сторони домовились про заміну цистерн №№ 51133528, 51133643, 51133684 та 51133700 на цистерни №№ 51047421, 51127868, 51128510 та 51129203.

У зв'язку з набуттям права власності на майно, 24.07.2002 року за вих. № 0207/24 МП "Гранд" звернулось до відповідача-2 із заявкою про перереєстрацію власних вантажних вагонів (21 цистерни).

26.07.2002 року за вих. № 57/567 відповідач-2 направив відповідачу-1 заявку про перереєстрацію власних вантажних вагонів за власником МП "Гранд".

31.07.2002 року відповідач-1 повернув надані документи на доопрацювання.

Позивач неодноразово звертався до відповідачів про перереєстрацію зазначених цистерн, але дій щодо внесення реєстраційних записів щодо зміни власника вказаних вагонів останніми вчинено не було, що підтверджується їх листами, копії яких містяться в матеріалах справи.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.03.2006 року у справі № 31/130 за позовом МП "Гранд" до ДП ГІОЦ Укрзалізниці, визнано неправомірними дії Державного підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр Укрзалізниці" щодо відмови в реєстрації залізничних цистерн та зобов'язано вказане підприємство перереєструвати спірні цистерни з СП ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" на МП "Гранд".

Матеріалами справи підтверджується, що станом на час виникнення у позивача права власності, а саме з 29.05.2002 року спірні залізничні цистерни знаходилися під арештом на підставі вжитих ухвалою господарського суду міста Києва від 22.05.2002 року у справі № 25/260 заходів до забезпечення позову, та були передані на зберігання відповідачу-2 на станції Кременчук, що підтверджується Актом опису й арешту майна відділу Державної виконавчої служби Крюківського районного управління юстиції м. Кременчука АА № 080095 від 29 травня 2002 року, а також довідкою відділу Державної виконавчої служби Крюківського районного управління юстиції м. Кременчука № 10906 від 5 липня 2005 року, згідно якої станом на час видачі довідки арешт з цистерн знятий в установленому порядку не був.

Колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги про те, що залізнична цистерна № 51047421 не зазначена в акті опису й арешту майна від 29.05.2002 р., а тому судом першої інстанції безпідставно врахована її вартість при визначені шкоди, є необґрунтованими. Так, зазначення в акту опису й арешту майна від 29.05.2002 р. вказаної залізничної цистерни під номером «51047412», колегія суддів розцінює як суто технічну описку, яка не впливає на визначення розміру шкоди.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 17.08.2010 року № к-12550/08 відмовлено Статутному територіально-галузевому об'єднанню "Південна залізниця" у задоволенні позову до Крюківського відділу Державної виконавчої служби Крюківського міського управління юстиції про визнання протиправними дій державного виконавця Крюківського районного управління юстиції м. Кременчука Полтавської області Шеремет Г.В. по складанню опису та арешту майна від 29.05.2002 року та визнання нечинним з дати складання акту опису та арешту майна від 29.05.2002 року.

Таким чином, станом на 05.07.2005 року залізничні цистерни, які перебували у власності позивача, знаходились під арештом, а отже будь-яка особа не мала права розпорядження зазначеним майном.

Зазначені вище обставини також підтверджуються вироком Оболонського районного суду міста Києва від 27.05.2008 року у кримінальній справі по обвинуваченню Шарного Л.Д., Кириєнко О.Є., яким визнано винним, зокрема, Шарного Л.Д. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 4 190, ч. 2 ст. 209, ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1 та 3 ст. 35 ГПК України Обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування. Вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Вказаним вироком від 27.05.2008 року встановлено фактичні обставини, які відповідно до ст. 35 ГПК України є такими, що не потребують доказування для господарського суду.

У процесі виїмки від 17 лютого 2005 року в господарському суді м. Києва вилучені документи, що підтверджують існування відносин між МП "Гранд" і ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" щодо поставки ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" дизельного палива, а так само, перерахування МП "Гранд" на розрахунковий рахунок ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" коштів в сумі 531000,00 грн. за нафтопродукти: контракт від 19.02.2001 року №26-НП-05 з додатками, згідно якого ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" в особі Шарного Л.Д., зобов'язалося поставити МП "Гранд" світлі нафтопродукти (дизельне паливо) в кількості 1 000 метричних тонн на загальну суму 1670000 грн. Обов'язковою умовою даного контракту була 30 % передоплата вартості партії товару підготовленої до відвантаження на протязі одного банківського дня з дня підписання контракту, рахунок-фактура № 2 на суму 531 000 грн.; платіжне доручення № 5 про перерахування МП „Гранд" на розрахунковий рахунок № 26003022712789 ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" в "Укрексімбанку" м. Києва коштів в сумі 531 000 грн.; договір від 07.06.2002 №07/06/2002/Ал-ГР/Ц, згідно якого Шарний Л.Д. зобов'язався передати у власність МП „Гранд" 21 залізничну цистерну: 51032639, 51128387, 51129211, 51129435, 51129450, 51129484, 51133460, 51133528, 51133536, 51133551, 51133569, 51133577, 51133585, 51133601, 51133627, 51133635, 51133643, 51133668, 51133676, 511339684 і 51133700 на загальну суму 531 006 грн., акт прийому-передачі цистерн від 07.06.2002 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 22 травня 2002 року, накладено арешт на майно ТОВ "Алумекс Груп ЛТД", у тому числі 38 цистерн: 51032639, 51047412, 51127751, 51127827, 51127868, 51127975, 51128031, 51128080, 51128346, 51128387, 51128437, 51128510, 51128643, 51128726, 51128841, 51129062, 51129203, 51129211, 51129435, 51129450, 51129484, 51133460, 51133528, 51133536, 51133544, 51133551, 51133569, 51133577, 51133585, 51133601, 51133627, 51133635, 51133643, 51133668, 51133676, 51133684, 51133700, 51269744.

29 травня 2002 року, по ухвалі Господарського суду міста Києва, державною виконавчою службою Крюківського районного управління юстиції міста Кременчук, за виконавчим провадженням, на станції Кременчук Південної залізниці, складений акт опису і арешту 38 цистерн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 13 червня 2002 року затверджено мирову угоду між ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" та МП "Гранд" на умовах передачі фірмою ТОВ "Алумекс Груп ЛТД", двадцяти однієї цистерни №№ 51032639, 51128387, 51129211, 51129435, 51129450, 51129484, 51133460, 51133528, 51133536, 51133551, 51133569, 51133577, 51133585, 51133601, 51133627, 51133635, 51133643, 51133668, 51133676, 511339684 і 51133700 на користь МП "Гранд".

Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської обл. від 4 жовтня 2001 року накладено арешт і заборонено будь-яке відчуження цистерн №№ 51133569; 51133536; 51129435; 51129211; 51127868 51133577; 51128435; 51128080; 51128346; 51133544; 51127751; 51128031 51128841; 51129450; 51133528; 51047421; 51133460; 51129484; 51128510 51 128387; 51129203; 51032639; 51133700; 51128643; 51128726.

Арешт на цистерни було знято лише 31 липня 2002 року ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської обл.

Відповідно до вимог ст. 4 Цивільного кодексу УРСР, ст.ст. 55, 58 Закону України "Про виконавче провадження" у відповідача-2 на підставі Акту опису й арешту майна від 29 травня 2002 року виникли обов'язки зберігача переданого йому державним виконавцем майна, визначені главою 36 Цивільного кодексу УРСР.

У відповідності до вимог статей 55, 58 Закону України "Про виконавче провадження" порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, встановлену законом.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що в листопаді 2002 року, залізничні вагони - цистерни, які перебували у власності МП "Гранд", за заявкою колишнього власника ТОВ "Кремінь-Еко" (в подальшому ТОВ "Трикута"- третя особа у даній справі) були відправлені за розпорядженням начальника станції Кременчук Кірюхіна Д.В. на залізничну станцію Придача Південно-Східної залізниці Російської Федерації, що призвело до їх втрати.

В Російській Федерації вказані цистерни зареєстровані за новими власниками ТОВ ПТП "Промтехмаш" і ЗАТ "Євротранснафта", що встановлено судом першої інстанції на підставі пояснень сторін, а також протоколом роботи комісії з розгляду питань щодо перереєстрації цистерн від 13.12.2005 року, листом ДП "Головний інформаційно-обчислювальний центр Укрзалізниці" № ГЮЦ-10/718 від 23.05.2007 року.

Вироком Оболонського районного суду міста Києва від 27.05.2008 у кримінальній справі по обвинуваченню Шарного Л.Д., Кириєнко О.Є. встановлено: "Кирюхін Д.В. (колишній начальник станції Кременчук) помер 11 травня 2005 року; порушена стосовно нього кримінальна справа за ч. 1 ст. 366 КК України скасована прокурором 30 червня 2005 року".

Відповідно до ст. 440 Цивільного кодексу УРСР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством Союзу РСР. Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини.

З урахуванням викладеного, підставою цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає такі елементи, як шкода, протиправність поведінки, причинний зв'язок між ними, а також вина заподіювана шкоди.

Як зазначено вище, на підставі акта опису й арешту майна від 29 травня 2002 року у відповідача-2 виникли обов'язки зберігача, переданого йому державним виконавцем майна, визначені главою 36 ЦК УРСР.

Відповідно до вимог ст.ст. 55, 58 Закону України "Про виконавче провадження" порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, встановлену законом.

Статтею 419 ЦК УРСР встановлено розмір відповідальності охоронця. Якщо в законі або в договорі не передбачено обов'язку охоронця відшкодувати збитки, завдані втратою, нестачею або пошкодженням майна, охоронець відповідає за втрату і нестачу майна в розмірі вартості втраченого майна або майна, якого не вистачає (дійсної вартості втраченого майна).

Враховуючи встановлені вище обставини щодо існуючого арешту на майно позивача, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку, що відповідачем-2 (його посадовою особою - начальником станції Кременчук) були здійснені дії, які стали підставою для втрати об'єкту охорони - залізничних вагонів-цистерн - майна позивача.

У відповідності до вимог Закону України "Про залізничний транспорт", Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 262 від 29 лютого 1996 р. обов'язок з управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях, а також регулювання виробничо- господарської діяльності у сфері організації і забезпечення цього процесу залізницями, підприємствами, установами та організаціями, централізованого управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученні, регулювання виробничо- господарської діяльності залізниць у сфері організації цього процесу покладено на Державну адміністрацію залізничного транспорту України (Укрзалізниця).

Відповідно до ст. 32 Цивільного кодексу Української РСР юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями належним їй на праві власності (закріпленим за нею) майном, якщо інше не встановлене законодавчими актами. Засновник юридичної особи або власник її майна не відповідають за її зобов'язаннями, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями власника або засновника, крім випадків, передбачених законодавчими актами чи установчими документами юридичної особи.

У сфері управління Укрзалізниці знаходяться підприємства, в тому числі і відповідач-2, проте, він є окремою юридичною особою, та до складу якого входить структурний підрозділ без створення юридичної особи - станція Кременчук.

Тобто, винною особою у заподіянні майнової шкоди позивачу необхідно визнати відповідача-2.

Таким чином, матеріальна шкода заподіяна майну позивача взаємопов'язана з неправомірними діями саме відповідача-2 у даній справі, є доведеною, обґрунтованою та підлягає відшкодуванню Статутним територіально-галузевим об'єднанням "Південна залізниця" (правонаступник Державне підприємство «Південна Залізниця».

Статтею 419 Цивільного кодексу УРСР встановлено розмір відповідальності охоронця. Якщо в законі або в договорі не передбачено обов'язку охоронця відшкодувати збитки, завдані втратою, нестачею або пошкодженням майна, охоронець відповідає за втрату і нестачу майна в розмірі вартості втраченого майна або майна, якого не вистачає (дійсної вартості втраченого майна).

З метою встановлення дійсної вартості втрачених цистерн та визначення таким чином матеріальної шкоди проводилася судово-товарознавча експертиза, відповідно до висновку від 22.07.2008 року якої ринкова вартість залізничних цистерн для перевезення світлих нафтопродуктів №№ 51032639, 51128387, 51129211, 51129435, 51129450, 51129484, 51133460, 51133536, 51133551, 51133569, 51133577, 51133585, 51133601, 51133627, 51133635, 51133668, 51133676, 51047421, 51127868, 51128510, 51129203 на час проведення експертизи, враховуючи їх знос та технічний стан на 03.11.2002 року становить 4668981,00 грн.

Експертом наводились технічні паспорти на кожну із 21 цистерни та зазначено про відомості, які містяться у паспорті, зокрема, вказано про те, що протягом 2000-2001 років проводився капітальний ремонт, але модернізація не виконувалась. Всі цистерни визнані технічно справними та такими, що відповідають вимогам ПТЕ та можуть слідувати шляхами загального користування зі встановленою швидкістю. При визначенні вартості зазначених цистерн експерт використовував діючі методичні вимоги та наводить розрахунок дійсної вартості об'єкту оцінки, визначаючи зменшення вартості майна, що виникли в процесі його експлуатації або зберігання.

Отже розмір збитків завданих позивачу в зв'язку з втратою належних йому на праві власності цистерн становить 4 668 981,00 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року у даній справі встановлено, що суди не виконали вказівки, які містяться в постанові Вищого господарського суду України від 09.12.2010 року, не надали правової оцінки та не визначили на підставі яких правових документів МП "Гранд" стало власником цистерн та мало право звертатись до суду, не надали належної правової оцінки рішенням інших судових інстанцій щодо визнання права власності на спірні цистерни та не врахували наявність спору про право власності між ТОВ "Кремінь-Еко" та СП ТОВ "Алумекс Груп ЛТД".

Відповідно до ч. 1 ст. 11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

За результатами дослідження обставин, вказаних у постанові Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року судом першої інстанції обґрунтовано встановлено наступне.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13 червня 2002 року у справі № 25/260 за позовом МП "Гранд" до ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" про стягнення 664600 грн. заборгованості за контрактом № 26-НП-05 від 19.02.2001 року було затверджено мирову угоду, відповідно до умов якої СП ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" згідно договору № 07/06/2002/Ал- Гр/Ц від 07.06.2002 року передає МП "Гранд" товар, а саме: 21 залізничну цистерну для перевезення світлих нафтопродуктів моделі 15-1443 за №№ 51032639, 51128387, 51129211, 51129435, 51129450, 51129484, 51133460, 51133528, 51133536, 51133551, 51133569, 51133577, 51133585, 51133601, 51133627, 51133635, 51133643, 51133668, 51133676, 51133684, 51133700.

Відповідно до п. 2 Мирової угоди, яка затверджена ухвалою Господарського суду міста Києва від 13 червня 2002 року у справі № 25/260, грошові зобов'язання позивач за Договором від 07.06.2002 року в розмірі 531006,00 грн. зараховуються в рахунок погашення грошових зобов'язань ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" за контрактом № 26-НП-05 від 19.02.2001 року.

Відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції, яка діяла на час укладення договору) зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування.

З огляду на вказане, позивач на підставі договору № 07/06/2002/Ал-Гр/Ц від 07.06.2002 року та ухвали господарського суду міста Києва від 13.06.2002 року у справі № 25/260 набув права власності на 21 залізничну цистерну для перевезення світлих нафтопродуктів моделі 15-1443 за №№ 51032639, 51128387, 51129211, 51129435, 51129450, 51129484, 51133460, 51133528, 51133536, 51133551, 51133569, 51133577, 51133585, 51133601, 51133627, 51133635, 51133643, 51133668, 51133676, 51133684, 51133700.

Таким чином, в матеріалах справи наявні докази того, що МП "Гранд" мало право на звернення до суду із вказаним позовом, оскільки було власником спірних цистерн на підставі наведених вище документів.

Питання набуття права власності МП "Гранд" від належного власника та причини відмови Державного підприємства Головний інформаційно-обчислювальний центр Державно адміністрації залізничного транспорту України неодноразові розглядалися судами.

Так, ТОВ "Кремінь-Еко" було подано позов до СП "ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" щодо визнання укладеного ними договору №1/1 від 01.06.2000 року недійсним.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2004 у справі № 24/226 оспорюваний договір буї визнаний таким, що укладений відповідно до вимог чинного законодавства.

Таким чином, внаслідок судового розгляду цього спору було підтверджено наявність правових підстав для подальшого розпорядження залізничними цистернами СП ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" в тому числі, шляхом подальшої передачі права власності МП "Гранд".

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов до правильного висновку, що з 07.06.2002 року МП "Гранд" на підставі договору №07/06/2002/Ал-Гр/Ц від 07.06.2002 року, акту приймання-передачі від 07.06.2002 року та ухвали господарського суду міста Києва від 13.06.2002 року у справі №25/260 набув право власності на спірні цистерни.

Окрім того позивач просив суд стягнути з відповідача 3320363,03 грн. неодержаного прибутку.

Суд першої інстанції приходить правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог в частині стягнення неотриманого доходу з огляду на наступне.

В обґрунтування позовних вимог, позивач послався на те, що 01.02.2006 року ним був підписаний договір № 01-06 про оренду рухомого залізничного складу з ТОВ "Союз-Транс", відповідно до умов якого позивач мав на меті отримання доходу від оренди вказаного залізничного составу протягом тривалого терміну, строком на 5 років. Проте, в зв'язку з протиправними діями відповідачів позивач втратив можливість на отримання вигоди від використання належного йому майна.

З метою встановлення розміру неотриманих в зв'язку в вище зазначеними діями відповідачів доходів позивач звернувся до ліцензіата оціночної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Д.Ю.Консалтинг".

В заяві про зміну розміру позовних вимог від 12.11.2008 року позивач навів розрахунок майнових вимог беручи до уваги порядок розрахунків загального виду збитків від кількості втрачених цистерн виходячи з розміру орендної плати за одну цистерну, зазначивши період за який розраховуються збитки. Позивачем за основу взято найнижчу добову ставку орендної плати за одну цистерну у розмірі 25 доларів США та приведено методологічну формулу нарахування збитків за останні три років.

Проте, при складанні вказаного розрахунку збитків, позивач не врахував ти обставин, що спірні залізничні цистерни перебували під арештом, а тому не могли бути передані в оренду чи у інший спосіб для експлуатації. Крім того, після набуття позивачем права власності і до їх втрати залізничні цистерни перебували під арештом, тобто відсутні підстави для їх законного використання за призначення, а отже і задоволення позовних вимог в частині стягнення збитків у вигляді неотриманого прибутку.

При вирішенні питання поважності причини пропуску позивачем строку позовної давності суд першої інстанції обґрунтовано встановив наступне.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. З ст. 267 ЦК України).

Відповідачами заявлено про застосування строку позовної давності.

Згідно ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як підтверджено матеріалами справи МП "Гранд" звернулось до господарського суду з даним позовом 28 лютого 2007 року, а про втрату належного йому майна позивач дізнався з часу відправлення залізничних цистерн з місця їх зберігання, тобто з 4 листопада 2002 року. Отже, позивачем пропущений строк позовної давності, про застосування якого заявили відповідачі.

Однак, враховуючи, що позивач з часу вибуття залізничних цистерн на територію Російської Федерації неодноразово звертався за захистом своїх прав до відповідачів, які визнавали факт втрати майна й пропонували шляхи відновлення права власності, в суд з вимогою про визнання неправомірними дій під час перереєстрації цистерн, місцевий господарський суд обґрунтовано встановив, що строк позовної давності пропущений з поважних причин, а отже порушене право відповідно до вимог ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України підлягає захисту.

Крім того, позивачем не доведено, а судом не встановлено вини Укрзалізниці (відповідача-1) у порушенні зобов'язання, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача-2 майнової шкоди у зв'язку із втратою майна позивача в розмірі 4668981 грн., а в решті позовних вимог відмовив.

Окрім того, позивачем було надано докази оплати вартості проведення експертизи в сумі 20000,00 грн., яка також підлягає стягненню з відповідача-2.

Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування місцевим господарським судом вироку Оболонського районного суду м. Києва від 27.05.2008 р. колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції досліджено вказаний вирок та встановлені ним обставини відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

З огляду на викладені обставини, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позову частково, з даним висновком погоджується і колегія суддів, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення суду першої інстанції відповідає законодавству, матеріалам справи та не вбачає

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Південна залізниця" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2012 року у справі № 5011-64/10053-2012 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 5011-64/10053-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Куксов В.В.

Судді Авдеєв П.В.

Яковлєв М.Л.