Постанова

від 18.06.2013 по справі 5011-64/10053-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2013 року Справа № 5011-64/10053-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Коваленка В.М. розглянувши касаційні скаргиПрокуратури міста Києва та Державного підприємства "Південна залізниця" на постанову та рішенняКиївського апеляційного господарського суду від 21.02.2013 року господарського суду міста Києва від 07.09.2012 року у справі господарського суду№ 5011-64/10053-2012 міста Києва за позовомМалого підприємства "Гранд" до 1. Державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця"; 2. Статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця" третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача - 1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Трикута" провідшкодування збитків та моральної шкоди в сумі 10 870 500 грн. у судовому засіданні взяли участь представники:

Малого підприємства "Гранд":Самсонов С.Р. (директор), Москалюк А.П. (довіреність №12/12-03 від 03.12.2012 року), Новіков І.В. (довіреність №13/05-08 від 08.05.2013 року), Державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця": не з'явилися, Державного підприємства "Південна залізниця":Прядка В.О. (довіреність №271 від 26.02.2013 року), ТОВ "Трикута": Генеральної прокуратури України:не з'явилися, Романов Р.О. (посв. №014714 від 21.01.2013 року).

ВСТАНОВИВ :

у лютому 2007 року Мале підприємство "Гранд" (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця" (далі - відповідача - 1) та Статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця" (далі - відповідач - 2) про відшкодування збитків за неналежне зберігання описаного державною виконавчою службою майна позивача та моральної шкоди на суму 10 870 500 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.03.2007 року порушено провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду (том 1, а.с. 1).

Справа розглядалася судами неодноразово.

Постановою Верховного Суду України №08/062 від 26.02.2008 року скасовано судові рішення у справі з підстав недослідження судами загальних засад цивільно-правової відповідальності, зокрема, чи могло Мале підприємство "Гранд" користуватись чи розпоряджатись цистернами, коли вони знаходились під арештом, і, відповідно, чи були заподіяні позивачу збитки. Судами не досліджено правових підстав для задоволення позову, якими є норми статей 55, 58 Закону "Про виконавче провадження" та статті 419 Цивільного кодексу УРСР (далі - ЦК УРСР) про розмір відповідальності охоронця. Також Верховним Судом України зазначено про порушення статей 41, 42 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) , в частині прийняття до уваги економіко-правового висновку директора Інституту законодавства Верховної Ради України №22/351-1-1-22 від 26.12.2006 року, який не можна було оцінювати як висновок судового експерта (том 2, а.с. 291-292).

Постановами Вищого господарського суду України від 13.08.2009 року, 09.12.2010 року, 17.07.2012 року рішення судів у справі скасовувалися з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції та вказівками про необхідність дослідження обставин правомірності набуття позивачем права власності на спірні цистерни, надання належної правової оцінки рішенням інших судових інстанцій щодо визнання права власності на спірні цистерни, врахування наявності спору про право власності між ТОВ "Кремінь-Еко", правонаступником якого стало ТОВ "Трикута" та СП ТОВ "Алумекс Груп ЛТД", врахування преюдиційних обставин згідно Вироку Оболонського районного суду міста Києва від 27.05.2008 року про засудження Шарного Леонада Даниловича, директора СП ТОВ "Алумекс Груп ЛТД", за ч. 1 статті 366, ч. 4 статті 190, ч. 4 статті 191, ч. 2 статті 209 Кримінального кодексу України (далі - КК України) (том 5, а.с. 90 - 98, том 6, а.с. 185 - 193, том 9, а.с. 93 - 97).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.02.2011 року залучено до участі у справі ТОВ "Трикута" у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 (том 6, а.с. 225 - 226).

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.09.2012 року (суддя Зеленіна Н.І.) позов задоволено частково, стягнено зі Статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця" на користь Малого підприємства "Гранд" 4 668 981 грн. вартості втраченого внаслідок неналежного зберігання майна, 23 344, 90 грн. витрат зі сплати державного мита, 59 грн. витрат за інформаційно-технічні послуги та 20 000 грн. витрат за проведення експертизи, у задоволені решти позовних вимог відмовлено (том 10, а.с. 65 - 76).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Південна залізниця", як правонаступник Статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця", звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою №НЮ-30/1267 від 19.09.2012 року, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції від 07.09.2012 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, стягнути з позивача витрати зі сплати судового збору на суму 32 190 грн., обґрунтовуючи тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи (том 10, а.с. 114-127 ).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2013 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Куксова В.В., суддів: Авдеєва П.В., Яковлєва М.Л.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 07.09.2012 року залишено без змін. Судове рішення апеляційного суду обґрунтоване встановленням винних дій відповідача-2 у неналежному зберіганні майна позивача, описаного судовими виконавцями на виконання ухвали суду про накладення арешту, що призвело до втрати зазначеного майна, внаслідок чого судом першої інстанції, керуючись статтею 419 ЦК УРСР, чинною на момент втрати майна, та статтями 55, 58 Закону України "Про виконавче провадження", висновком судової товарознавчої експертизи про вартість втрачених цистерн, прийнято рішення про відшкодування завданих збитків зберігачем, винним у втраті переданого йому судовим виконавцем на зберігання майна (том 10, а.с. 199 - 210).

Не погоджуючись з винесеною постановою, Прокуратура міста Києва та Державне підприємство "Південна залізниця" звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просили скасувати постанову апеляційного суду від 21.02.2013 року та рішення суду першої інстанції від 07.09.2012 року, прийняти у справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, аргументуючи порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 413, 415, 418, 424, 440 ЦК УРСР, статей 55, 58 Закону України "Про виконавче провадження", статей 33, 35 ГПК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 21.02.2013 року та рішення суду першої інстанції від 07.09.2012 року на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, вислухавши представників сторін та прокурора Генеральної прокуратури України, дійшла висновку про залишення без задоволення касаційних скарг, виходячи з такого.

Відповідно до статей 55, 58 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції закону, чинній на травень-листопад 2002 року), порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, встановлену законом. Майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного в частині 5 статті 55 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам, призначеним державним виконавцем (далі - зберігачеві) під розписку в акті опису. Копія акта опису майна видається боржникові, а у випадках, коли обов'язок зберігання майна покладено на іншу особу, - також зберігачеві.

Отже, у випадку неналежного зберігання переданого судовим виконавцем третій особі за актом опису майна, у такої особи виникають обов'язки, визначені главою 36 ЦК УРСР, чинного на момент вчинення цивільного правопорушення.

Зокрема, статтею 419 ЦК УРСР, чинного в 2002 році, встановлено відповідальність охоронця за зберігання переданого йому майна, та передбачено, що якщо в законі або в договорі не передбачено обов'язку охоронця відшкодувати збитки, завдані втратою, нестачею або пошкодженням майна, охоронець відповідає за втрату і нестачу майна в розмірі вартості втраченого майна або майна, якого не вистачає (дійсної вартості втраченого майна).

Про необхідність застосування судами зазначених норм права до спірних правовідносин було вказано у Постанові Верховного Суду України від 26.02.2008року у даній справі.

Також згідно частин 2, 3 статті 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Вирок суду у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Згідно з частиною 2 статті 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між МП "Гранд" та СП ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" існував господарський спір у справі №25/260, в ході розгляду якого ухвалою господарського суду міста Києва від 22.05.2002 року було накладено арешт на майно боржника (залізничні цистерни) СП ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" та видано наказ, Постановою державного виконавця Крюківського районного управління юстиції Шеремет від 29.05.2002 року на виконання наказу суду у справі №25/260 відкрито виконавче провадження, Актом опису й арешту майна від 29.05.2002 року описано та накладено арешт на 38 цистерн із зазначенням їх конкретних номерів. Відповідно до підпису на акті опису описане майно на відповідальне зберігання отримав начальник станції "Кременчук" Кірюхін Дмитро Володимирович. Судами встановлено опис судовим виконавцем 38 залізничних цистерн визначених номерів, серед яких пунктом 2 визначено цистерну №51047412 (том 1, а.с. 17-20).

Судами встановлено, що ухвалою суду від 13.06.2002 року між сторонами у справі №25/260 укладено мирову угоду про передачу відповідачем на виконання Договору №07/06/2002/Ал-Гр/Ц від 07.06.2002 року 21 цистерну певної моделі, номера та року випуску, з припиненням грошових зобов'язань на суму 531 006 грн. за Контрактом №26-НП-05 від 19.02.2001 року, а зокрема, цистерни: моделі 15-1443 за №№ 51032639, 51128387, 51129211, 51129435, 51129450, 51129484, 51133460, 51133528, 51133536, 51133551, 51133569, 51133577, 51133585, 51133601, 51133627, 51133635, 51133643, 51133668, 51133676, 51133684, 51133700. Також згідно резолютивної частини зазначеної ухвали, умови мирової угоди набирають чинності з моменту її затвердження Господарським судом міста Києва, арешт на цистерни не скасовувався (том 1, а.с. 15-16) .

З огляду на встановлене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про набуття права власності позивачем на 21 цистерну, зазначену в мировій угоді, з моменту затвердження мирової угоди ухвалою господарського суду від 13.06.2002 року у справі №25/260, яка не скасовувалась та є чинною на даний час.

Також суди прийняли до уваги підтвердження за попереднім власником - СП ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" права власності на спірні цистерни згідно Постанови Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2004 року у справі №33/271, за позовом Спільного підприємства ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" до Державного підприємства Головний інформаційно-обчислювальний центр Державної адміністрації залізничного транспорту України та до ТОВ "Кремінь-Еко" про визнання права власності та зобов'язання вчинити певні дії (том 1, а.с. 30 - 32). Зазначеною постановою апеляційного суду за позивачем визнано право власності на спірні цистерни, отримані ним відповідно до договору №1/1 від 01.06.2000 року, укладеного між СП ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" та ТОВ "Кремінь-Еко", та акту приймання-передачі від 01.06.2000 року. У мотивувальній частині зазначеної постанови є посилання на встановлення судами обставин відмови у задоволенні позову ТОВ "Кремінь-Еко" до СП ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" про визнання недійсним договору №1/1 від 01.06.2000 року за статтями 48, 58 ЦК УРСР відповідно до Рішення господарського суду міста Києва від 16.12.2003 року у справі №24/226, залишеного в силі Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2004 року.

Судом касаційної інстанції перевірено по реєстру судових рішень чинність зазначених актів суду та встановлено, що в касаційному порядку постанови апеляційного суду у справах №33/271 та №24/226 не скасовувалися.

Отже, судами виконано вказівки Верховного Суду України та Вищого господарського суду України про перевірку обставин набуття права власності позивачем на описане майно.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено обставини засудження директора СП ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" Шарного Леоніда Даниловича Вироком Оболонського районного суду міста Києва від 27.05.2008 року за ч. 1 статті 366 КК України, ч. 4 статті 190 КК України, ч. 5 статті 191 КК України та ч. 2 статті 209 КК України та виправдання його за частиною 2 статті 205 КК України. Відтак, доводи обвинувачення у кримінальній справі про скоєння фіктивного підприємництва шляхом створення Шарним Л.Д. юридичної особи ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" з метою фіктивного укладення угод, в тому числі й Договору №1/1 від 01.06.2000 року між СП ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" та ТОВ "Кремінь-Еко", не знайшли свого підтвердження за наслідками розгляду даної кримінальної справи (том 8, а.с. 124-127-зворот, а.с.131-зворот-133).

Судами встановлено та не заперечується сторонами, що в листопаді 2002 року за дозволом начальника станції "Кременчук" Кірюхіна Дмитра Володимировича, спірні цистерни, на які було накладено арешт виконавчою службою та які передано на відповідальне зберігання Кірюхіну Д.В., за актом опису майна від 29.05.2002 року було відправлено на залізничну станцію Придача Південно-Східної залізниці Російської Федерації за заявкою попереднього власника спірних вагонів ТОВ "Кремінь-Еко" (правонаступником якого стало ТОВ "Трикута", третя особа у справі) (том 10, а.с. 70, том 1, а.с. 140-165).

Судами встановлено, що зазначені незаконні дії начальника станції "Кременчук" Кірюхіна Д.В. призвели до втрати цистерн, неможливості їх повернення в Україну, оскільки в Російській Федерації спірні цистерни були переоформлені на третіх осіб (ТОВ ПТП "Промтехмаш" та ЗАТ "Євротранснафта").

Також згідно Вироку Оболонського районного суду міста Києва від 27.05.2008 року у кримінальній справі по обвинуваченню Шарного Л.Д. суди встановили, що кримінальна справа, порушена за звинуваченням Кірюхіна Д.В. за ч.1 статті 366 КК України, скасована прокурором 30.06.2005 року у зв'язку зі смертю Кірюхіна Д.В. 11.05.2005 року (том 8, а.с. 122).

Згідно Довідки відділу Державної виконавчої служби Крюківського районного управління юстиції м. Кременчука № 10906 від 05.07.2005 року, судами встановлено, що станом на час видачі довідки арешт з цистерн знятий в установленому порядку не був (том 1, а.с. 35).

З огляду на встановлене, суди дійшли висновку про неправомірність дій посадової особи Статутного територіального - галузевого об'єднання "Південна залізниця", яким змінено назву на Державне підприємство "Південна залізниця", -начальника станції "Кременчук" Кірюхіна Д.В., якому було передано майно на відповідальне зберігання згідно Акта опису від 29.05.2002 року та який без зняття (скасування) арешту дозволив вивіз спірного майна за межі території України, порушивши тим самим вимоги статей 55, 58 Закону України "Про виконавче провадження", що тягне за собою відповідальність згідно статті 419 ЦК УРСР, чинної на момент скоєння цивільного правопорушення.

Судами встановлено, що згідно судово-товарознавчої експертизи у справі №31/173, вартість 21 цистерни складає 4 668 981грн. з ПДВ (том 3, а.с. 194-209).

При цьому, до загального переліку цистерн включено 4 цистерни, які не увійшли до переліку майна, переданого за затвердженою судом мировою угодою від 13.06.2002 року у справі №25/260, а зокрема, цистерни №№51047421, 51127868, 51128510, 51129203 загальною вартістю 1 072 332грн. з ПДВ.

Колегія суддів касаційного суду зазначає, що суди невірно застосували вимоги статті 638 та частин 1,4 статті 715 ЦК України, дійшовши висновку про укладення домовленості про заміну цистерн відповідно до Акта прийому-передачі від 18.04.2004 року до Договору №07/06/2002 АЛ-ГР/Л, оскільки акт прийому-передачі майна не є за своєю правовою природою угодою (додатком до договору), за яким сторона (позивач) може набути права власності на майно (цистерни).

Отже, позивачем не доведено правомірності включення до загального розміру збитків, завданих неналежним зберіганням описаного майна, вартості 4 зазначених цистерн, а тому їх вартість необхідно виключити із загальної суми завданих збитків:

4 668 981 грн. - 1 072 332 грн. = 3 596 649 грн.

Зазначених норм права судами першої та апеляційної інстанції враховано не було, внаслідок чого колегія суддів касаційного суду вважає можливим застосувати вимоги статей 638, 715 ЦК України до встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин обміну цистернами у 2004 році за актом приймання-передачі, виключити такі цистерни із загального переліку майна, набутого позивачем та неналежно збереженого відповідачем, провести власний арифметичний розрахунок завданих збитків та змінити постанову апеляційного суду, прийнявши до уваги розмір збитків, наведений відповідно до зазначеного розрахунку з правильним застосуванням норм цивільного законодавства про укладення договорів.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судами правильно встановлено відповідача - 2 як юридичну особу, яка повинна відповідати за шкоду завдану неналежним зберіганням ввіреного їй судовим виконавцем майна. Разом з тим, з огляду на клопотання відповідача - 2 від 21.08.2012 року, поданого до прийняття рішення судом першої інстанції про зміну найменування юридичної особи Статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця" на Державне підприємство "Південна залізниця", структурним підрозділом якого є станція "Кременчук", що підтверджується Витягом з ЄДРПОУ від 27.08.2012 року, відповідачем - 2 у справі слід вважати Державне підприємство "Південна залізниця".

Також колегія суддів касаційного суду вважає правильним змінити розмір судових витрат в частині відшкодування сплаченого позивачем державного мита за розгляд справи в суді першої інстанції, визначивши його пропорційно до задоволених вимог позивача, який стягується з відповідача - 2 на користь позивача у справі та становить 17 983 грн.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з правильністю висновків судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у стягненні втраченої вигоди за недоведенням правових підстав для стягнення такого різновиду завданих збитків.

Доводи скаржників про встановлення вироком суду преюдиційних фактів на предмет умислу обвинуваченого директора ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" Шарного Леоніда Даниловича в укладенні фіктивного договору з набуття спірних цистерн в 2001 році спростовуються висновками мотивувальної частини вироку Оболонського районного суду міста Києва від 27.05.2008 року та виправданням Шарного Л.Д. за частиною 2 статті 205 КК України (фіктивне підприємництво).

Також необґрунтованими є доводи скаржників в частині невиконання вказівок касаційного суду та Верховного Суду України, як такі, що спростовані за змістом рішень суду першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року та є частиною національного законодавства кожний має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Приймаючи до уваги, що судові рішення у даній справі скасовувалися касаційним судом та Верховним Судом України п'ять разів, колегія суддів Вищого господарського суду України, для забезпечення принципів правової певності та розгляду справи упродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом, вважає за можливе, відмовивши у задоволенні касаційних скарг, змінити постанову апеляційного суду та викласти її резолютивну частину у редакції, яка виключає завдання збитків втратою цистерн №№51047421, 51127868, 51128510, 51129203, загальною вартістю 1 072 332 грн. з ПДВ, правомірність набуття яких не підтверджено позивачем, відповідно зменшує розмір завданих збитків на 1 072 332 грн. та пропорційно зменшує розмір стягнення з відповідача судових витрат, а також приймає до уваги зміну назви відповідача - 2 відповідно до витягу з ЄДРПОУ.

На підставі викладеного та керуючись статтями 24, 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Прокуратури міста Києва та Державного підприємства "Південна залізниця" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2013 року змінити, виклавши її резолютивну частину в такій редакції:

"Апеляційну скаргу Державного підприємства "Південна залізниця" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 07.09.2012 року у справі №5011-64/10053-2012 змінити, виклавши його резолютивну частину в такій редакції:

"1. Замінити Статутне територіально - галузеве об'єднання "Південна залізниця" Державним підприємством "Південна залізниця".

2. Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Південна залізниця" (61052, м. Харків, вул. Червоноармійська, 7, код ЄДРПУО 01072609) на користь Малого підприємства "Гранд" (09800, Київська область, м. Тетіїв, вул. Будьонного 85-а, код ЄДРПУО 25656724) 3 596 649 грн. збитків, 17 983 грн. витрат зі сплати державного мита, 59 грн. витрат інформаційно-технічного забезпечення та 20 000 грн. витрат за проведення експертизи.

В решті позовних вимог відмовити." "

Головуючий Н.Г. Ткаченко

Судді Л.Й. Катеринчук

В.М. Коваленко